Леся Українка

Вірш «Мріє, не зрадь!..» є одним із найяскравіших зразків неоромантичної лірики та програмним маніфестом, що закликав український визвольний рух до переходу від просвітництва до дієвої політичної боротьби.

Драматична поема “Кассандра” є одним із вершинних творів Лесі Українки та яскравим зразком українського модернізму. У листі до Ольги Кобилянської авторка прямо ототожнювала себе зі своєю героїнею, називаючи її “трагічною пророчицею”, яка “тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить”.

Вірш “Слово, чому ти не твердая криця…” є одним із програмних творів Лесі Українки, що найяскравіше представляє її неоромантичний світогляд та є її поетичним кредо. Написаний у 1896 році, він відображає не лише загальнонаціональні прагнення, а й особисту драму поетеси.

Драматична поема “Одержима” була написана Лесею Українкою в Мінську впродовж однієї ночі з 18 на 19 січня 1901 року, біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського, якого поетеса кохала.

“Лісова пісня” є “діамантовим вінцем” творчості Лесі Українки і вважається першим зразком фентезі в українській літературі. Твір було написано у 1911 році в Кутаїсі (Грузія) всього за 10-12 днів, у період гострої ностальгії за рідною Волинню.

Поезія «Стояла я і слухала весну…» входить до циклу «Мелодії», що був уперше опублікований у другій збірці Лесі Українки «Думи і мрії» (1899). Назва циклу є програмною і безпосередньо пов’язана з центральним образом твору — «слуханням».

Драматична поема «Бояриня» — єдиний твір Лесі Українки на історичну тему з минулого України. Написана далеко від Батьківщини, в Єгипті , вона просякнута тугою за рідним краєм.

“Contra spem spero!” (лат. “Без надії сподіваюсь!”) – один з найвідоміших ліричних творів видатної української поетеси Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач). Вірш був написаний у 1890 році і є яскравим зразком неоромантизму в українській літературі.