Володимир Самійленко, відомий під псевдонімом Сивенький, написав вірш “На печі” як гостру відповідь на пасивність української еліти під час святкування сторіччя «Енеїди». Іван Франко влучно назвав цю поезію врочистою піснею українських лінощів.
Автор свідомо використовує назву «На коні й під конем», підкреслюючи мінливість долі, яка не раз випробовувала його на міцність. Цікаво, що багато епізодів твору мають реальне підґрунтя, а прототипами героїв стали справжні друзі та рідні письменника.
Життя поета обірвалося дуже рано, у віці 37 років, проте він залишив глибокий слід в українській літературі. У вірші “Матері” автор відходить від плакатної ідеалізації матері-країни, зосереджуючись на образі живої людини з її неповторними рисами.
Твір «Золота птаха» побудований на глибокому знанні українського фольклору та архаїчного мислення. Верлібр у Голобородька стає формою вираження внутрішньої свободи та природного дихання.
Хоча пісня сприймається як народна, вона має чітко окреслене літературне коріння, пов’язане з діяльністю “савранського гуртка”. Основними авторами вважаються Тимко Падура, який написав першооснову тексту, та Ян Комарницький, який створив відому нам мелодію.
Твір “Чи не той то хміль” зафіксував перехід від стихійних бунтів до організованої державної боротьби. Запис пісні на Галичині свідчить про те, що слава Богдана Хмельницького мала загальнонаціональний масштаб.