📘Кассандра

Кассандра: дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона. Палка патріотка, що відчуває нестерпний біль за долю батьківщини. Її трагедія ускладнюється внутрішніми сумнівами: чи вона лише пасивний свідок майбутнього, чи її слово саме наближає катастрофу. Вона є втіленням сильної, аристократичної духом особистості, що протистоїть інертній масі.

Гелен: брат-близнюк Кассандри, верховний жрець та її головний ідейний опонент. Він уособлює прагматизм, політичну доцільність та раціональний конформізм. Для нього істина – це не абсолютна цінність, а лише інструмент для управління масами, тому він свідомо обирає шлях “корисної неправди”.

Деїфоб: найстарший брат Кассандри, воєначальник. Втілення грубого мілітарного утилітаризму, готовий пожертвувати родинними цінностями заради військової вигоди.

Андромаха: дружина Гектора. Втілює традиційні цінності патріархального світу – родина, дім. Вона звинувачує Кассандру в поширенні відчаю, адже правда пророчиці руйнує її світ.

Поліксена: молодша сестра Кассандри. Наївна і мрійлива дівчина, яка стає жертвою політичних інтриг та війни, втілюючи традиційні уявлення про жіночу долю.

Долон: молодий троянець, колишній наречений Кассандри. Його трагічна загибель підсилює особисту драму Кассандри та її відчуття безсилля змінити долю.

Гелена: дружина спартанського царя Менелая. Символ вічної, непереможної, але холодної та руйнівної краси. Вона є втіленням крайнього егоїзму, байдужа до страждань, причиною яких стала.

Сінон: еллінський шпигун. Майстер брехні та психологічної маніпуляції, символ підступності та обману.

Кассандра і правда: центральна лінія, що розкриває духовну трагедію пророчиці. Кассандра бачить неминучу загибель Трої, намагається попередити рідних, але стикається з тотальною недовірою, що поглиблює її самотність і відчай.

Кассандра і Гелен: філософський конфлікт двох світоглядів. Кассандра є носієм абсолютної, інтуїтивної істини. Гелен сповідує філософію “корисної неправди”, вважаючи, що для перемоги народу потрібна ілюзорна надія, а не руйнівна правда.

Падіння Трої: фонова, але визначальна сюжетна лінія, що охоплює останні дні облоги міста. Вона включає ключові епізоди міфу, але переосмислюється як наслідок свідомої сліпоти троянської еліти.

Кассандра і кохання: особиста драма Кассандри, пов’язана зі стосунками з Долоном. Її пророчий дар стає на заваді особистому щастю, що підкреслює її фатальне безсилля змінити долю. Сцена з Сіноном стає для неї морально-етичною кульмінацією, де вона відмовляється від помсти, розриваючи ланцюг зла.

Твір складається з восьми сцен та епілогу, пов’язаних між собою не стільки хронологією, скільки асоціативно, тематичними мотивами.

Зав’язка: Заручини Поліксени з Ахіллесом, що мали б принести мир, та зловісне пророцтво Кассандри про неминучу загибель.

Розвиток дії: Ланцюг трагічних подій (смерть Гектора, загибель Долона, поразка союзників), які підтверджують правоту віщунки, але лише посилюють її самотність. Важливими є напружені “діалоги-протистояння”.

Кульмінація: Твір має подвійну кульмінацію. Перша,

інтелектуальна, – це діалог-суперечка Кассандри з Геленом, де зіштовхуються дві філософії: абсолютної істини та прагматичної “правди для народу”. Друга,

морально-етична, – сцена з полоненим Сіноном, де Кассандра постає перед вибором: помститися чи залишитися вірною принципу не множити зло.

Розв’язка: Введення троянського коня, ніч зради, падіння Трої та полон царської родини.

Епілог: Дія переноситься в Мікени. Кассандру, рабиню царя Агамемнона, вбиває його дружина Клітемнестра, що підкреслює невідворотність трагічної долі, яку вона бачила від початку.

Правда і неправда: центральна філософська проблема. Люди відкидають правду не тому, що не вірять, а тому, що не хочуть вірити, адже гірка істина руйнує їхній комфортний світ ілюзій.

Фатум і свобода волі: чи можна змінити визначену долю? Леся Українка стверджує, що навіть у межах фатуму людина зберігає свободу морального вибору і може зберегти свою гідність, залишаючись вірною правді.

Слово і діло: зброя Кассандри – це слово, але воно виявляється безсилим, бо не підкріплене дією. Це наскрізна проблема для української інтелігенції того часу.

Відповідальність еліти: справжній патріотизм Кассандри протиставляється егоїзму та самозаспокоєнню троянської верхівки, яка своїми недалекоглядними рішеннями веде країну до загибелі.

Вина і кара: загибель Трої постає як неминуча розплата за викрадення Гелени та розв’язання несправедливої війни. Етика Кассандри ґрунтується на переконанні, що зло породжує лише зло.

Глибокий психологізм: Леся Українка переносить фокус з зовнішніх подій на внутрішній світ героїні, її боротьбу з власним даром та сумнівами. Трагедія долі перетворюється на трагедію свідомості.

Інтелектуалізм: дія драми рухається не стільки подіями, скільки зіткненням ідей та філософськими діалогами-поєдинками.

Символізм: твір насичений символами.

Червоний колір (пурпурна вовна, стрічки, місяць) стає символом крові та нещастя.

Прядка в руках Гелени – символ долі; “Сівілінська книга” – марності пророчого слова;

меч, який Кассандра не може опустити, – відмови від логіки насильства.

Використання античного сюжету: авторка бере відомий міф, але наповнює його новим, модерним змістом, перетворюючи на універсальну притчу про долю правди. Вона створює власний “авторський міф”.

Поетична мова: мова твору ритмічна, з елементами білого вірша, насичена міфологічними алюзіями та архаїзмами, що створює піднесену, трагічну атмосферу.

Драматична поема “Кассандра” є одним із вершинних творів Лесі Українки та яскравим зразком українського модернізму. У листі до Ольги Кобилянської авторка прямо ототожнювала себе зі своєю героїнею, називаючи її “трагічною пророчицею”, яка “тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить”. Цей глибокий автобіографізм, відчуття власної непочутості та болісні роздуми над долею України пронизують увесь твір. У творі Леся Українка художньо досліджує феномен, який пізніше отримав назву “комплекс Кассандри” – стан людини, що передбачає небезпеку, але не може їй запобігти. Твір залишається надзвичайно актуальним і в 2025 році, особливо в умовах російсько-української війни, де образ Трої, що ігнорує загрозу, прямо асоціюється з сучасною ситуацією.

Частина I. Розширений Аналітичний Паспорт Драматичної Поеми “Кассандра”

Історико-культурний генезис твору

Драматична поема “Кассандра” є одним із вершинних творів Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки, 1871-1913) та знаковим явищем українського модернізму. Робота над поемою була тривалою та виваженою, що свідчить про глибинне осмислення авторкою її філософських ідей. Розпочата у 1901 році в італійському місті Сан-Ремо, вона була завершена лише 5 травня 1907 року в Ялті, а опублікована наступного року у “Літературно-науковому вістнику”. Цей семирічний період написання припав на злам століть – епоху глибоких світоглядних криз, переоцінки цінностей та передчуття глобальних катастроф, що знайшло безпосереднє відображення у творі.  

“Кассандра” постала в річищі європейського модернізму, органічно поєднавши в собі риси неоромантизму та символізму. Звернення до античних міфів було характерною рисою цієї доби, адже вони слугували універсальною моделлю для осмислення вічних проблем, зокрема “конфлікту сильної особистості і загалу”. Леся Українка, однак, не просто наслідує європейські тенденції, а створює унікальний художній світ, у якому, на думку дослідників, відбувається “синтез протилежностей: антично-класицистської поетики з середньовічно-романтичним її запереченням”.  

Твір неможливо зрозуміти поза суспільно-політичним контекстом України початку XX століття. Це був час поразки революції 1905-1907 років, посилення реакції та, як наслідок, поширення в середовищі української інтелігенції настроїв зневіри, розчарування та прагматичного конформізму. Драма стала своєрідною відповіддю письменниці на ці “прагматичні настрої”. У листі до Ольги Кобилянської Леся Українка прямо ототожнювала себе зі своєю героїнею, називаючи її “трагічною пророчицею”, яка “тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям”. Цей глибокий автобіографізм, відчуття власної непочутості та болісні роздуми над долею рідного краю пронизують увесь твір. Кассандра, як і сама поетеса, є “жрицею Слова” , що в самотності пише свою “Сівілінську книгу”.  

Таким чином, “Кассандра” виходить за межі простої алегорії на українські реалії. Вона стає глибоким діагнозом культурної та духовної кризи епохи fin de siècle. Використовуючи образ Трої, що насолоджується ілюзіями напередодні неминучої загибелі, Леся Українка створює метафору не лише для України, а й для всієї європейської цивілізації, що стояла на порозі світових воєн та тоталітарних режимів. Надаючи національним питанням універсального, загальнолюдського значення, авторка вписує свій твір у контекст європейського “катастрофізму літератури на зламі двох віків”, передчуваючи глобальну кризу раціоналізму та гуманістичних ідеалів.  

Жанрова природа та архітектоніка

Авторське визначення жанру – “драматична поема” – якнайкраще відображає специфіку твору. Цей підзаголовок вказує на віршовану форму, домінування ліричного начала та фокус на внутрішньому, психологічному конфлікті, а не на зовнішній інтризі. Проте складна художня структура “Кассандри” дає підстави дослідникам визначати її жанр і як філософську трагедію, і як інтелектуальну драму ідей, і навіть як античну драму за формою (О. Білецький). Це твір, у якому осмислюється передусім проблема неприйняття суспільством гіркої правди.  

Композиційно поема складається з восьми сценічних картин та епілогу. Леся Українка свідомо відмовляється від класичної єдності часу та місця, що дозволяє їй розгорнути панораму поступового занепаду та загибелі Трої. Рушієм сюжету є не стільки зовнішні події, скільки напружені “діалоги-протистояння”, в яких зіштовхуються антагоністичні світогляди та життєві ідеали.  

Сюжетна структура твору вибудовується навколо ключових трагічних моментів:

• Зав’язка: Заручини сестри Кассандри Поліксени з ахейським вождем Ахіллесом, які мають принести мир, та зловісне пророцтво Кассандри про неминучу загибель.  
• Розвиток дії: Ланцюг трагічних подій – загибель Гектора, смерть нареченого Кассандри Долона, поразка союзників – які підтверджують правоту віщунки, але лише посилюють її самотність та відчуження.  
• Кульмінація: Твір має унікальну подвійну кульмінацію, що відображає подвійний конфлікт героїні. Перша, інтелектуальна кульмінація, – це діалог-агон Кассандри з її братом-жерцем Геленом, де зіштовхуються дві філософії: абсолютна, інтуїтивна істина Кассандри та прагматична, утилітарна “правда для народу” Гелена. Друга,  

морально-етична кульмінація, – це сцена з полоненим греком Сіноном, де Кассандра постає перед екзистенційним вибором: помститися за смерть коханого, прирікши Сінона на смерть, чи залишитися вірною своєму принципу не множити зло у світі.  

• Розв’язка: Введення троянського коня, падіння Трої та полон царської родини.  
• Епілог: Кассандра в Елладі, де її, рабиню царя Агамемнона, вбиває його дружина Клітемнестра. Цей фінал підкреслює невідворотність трагічної долі, яку вона бачила від самого початку.  

Така складна архітектоніка дозволяє авторці розкрити трагедію Кассандри у двох площинах одночасно: у сфері ідей (боротьба за істину) та у сфері етики (боротьба за добро). Це робить її образ та проблематику твору значно глибшими та багатовимірними.

Конфлікт світоглядів у системі образів

Система персонажів у “Кассандрі” побудована не стільки на психологічній взаємодії, скільки на зіткненні антагоністичних філософських позицій. Кожен образ є носієм певної ідеї, а їхні діалоги перетворюються на інтелектуальні поєдинки.

• Кассандра: Центральна постать, чий образ розкривається через низку конфліктів із оточенням. Вона – палка патріотка, що відчуває нестерпний біль за долю батьківщини. Її доля асоціюється з долею Прометея, який також страждає за своє знання, подароване людям. Проте її трагедія ускладнюється глибокими внутрішніми сумнівами: чи вона лише пасивний свідок майбутнього, чи її пророче слово саме творить і наближає катастрофу?. Її філософія – це філософія стоїчного бунту, вірності правді навіть за умов повної безнадії на перемогу.  
• Гелен: Брат-близнюк Кассандри, верховний жрець і її головний ідейний опонент. Він уособлює прагматизм, політичну доцільність та раціональний конформізм. Для нього істина – це не абсолютна цінність, а лише інструмент для управління масами. Він свідомо приховує від троянців страшну правду, аби не “тривожити приспане сумління” та підтримувати бойовий дух, штовхаючи їх у прірву. Проте Гелен не є простим циніком. Він по-своєму трагічна фігура “просвіченого конформіста” – інтелектуала, який, можливо, теж бачить неминучість поразки, але, зневірившись у силі правди, обирає шлях свідомої ілюзії як “меншого зла”. Його трагедія – це трагедія обмеженого раціоналізму, неспроможного осягнути вищі, ірраціональні закони буття, які відкриті Кассандрі.  
• Деїфоб: Старший брат, воєначальник, є втіленням грубого мілітарного утилітаризму. Він готовий пожертвувати сестрою, видавши її заміж за лідійського царя Ономая, лише заради військової допомоги, що демонструє повну девальвацію моральних та родинних цінностей в троянському суспільстві.  
• Гелена (Єлена): Не просто жінка, через яку почалася війна, а символ вічної, непереможної, але холодної та руйнівної краси. Вона є втіленням крайнього егоїзму та гедонізму, залишаючись абсолютно байдужою до страждань, причиною яких стала.  
• Інші жіночі образи (Поліксена, Андромаха): Вони втілюють традиційні цінності патріархального світу – кохання, шлюб, родина. На їхньому тлі, сповненому побутових турбот та наївних сподівань, ще гостріше вимальовується інтелектуальна та духовна самотність Кассандри.  

Таким чином, у поемі розгортаються кілька ключових конфліктів: емоційно-інтуїтивне світовідчуття проти раціонального прагматизму; митець-пророк проти сліпого суспільства; абсолютна правда проти рятівної неправди.  

Ідейно-тематичні домінанти

Леся Українка порушує у своїй поемі цілу низку фундаментальних філософських та етичних проблем, що робить її твір позачасовим.

• Трагедія непочутої правди: Це центральна тема твору. Люди відкидають правду не тому, що не вірять у неї, а тому, що не хочуть у неї вірити. Гірка істина руйнує їхній комфортний світ ілюзій, змушує діяти та брати на себе відповідальність. Тому Кассандру ненавидять не за брехню, а саме за правду, вважаючи її самою причиною нещасть.  
• Фатум та свобода волі: Письменниця глибоко досліджує проблему історичної зумовленості. З одного боку, Кассандра бачить невідворотність долі, перед якою безсилі навіть боги. З іншого – твір стверджує, що навіть у межах фатуму людина зберігає свободу морального вибору. Вона може не змінити майбутнє, але може залишитися чесною, правдивою та безкорисливою, зберігши свою людську гідність.  
• Проблема Слова і Діла: Це наскрізна проблема для української інтелігенції того часу. Зброя Кассандри – це слово, але воно виявляється абсолютно безсилим, воно “не працює”. Вона приречена бути лише пасивним свідком трагедії, що породжує в її душі найстрашніші сумніви та муки.  
• Патріотизм та відповідальність еліти: Леся Українка розглядає патріотизм не як гучну декларацію, а як дієву любов та біль за свою землю. Цей справжній патріотизм Кассандри протиставляється егоїзму, бездіяльності та самозаспокоєнню троянської верхівки, яка своїми недалекоглядними рішеннями веде країну до загибелі.  
• Вина і кара: Загибель Трої постає як неминуча розплата за першородний гріх – викрадення Гелени та розв’язання несправедливої війни. Етика Кассандри ґрунтується на переконанні, що зло завжди породжує лише зло, і цей ланцюг насильства неможливо розірвати новою кров’ю.  

У цьому контексті Леся Українка художньо досліджує феномен, який пізніше отримав назву “комплекс Кассандри” – стан людини, що передбачає небезпеку, але не може їй запобігти. Проте авторка йде значно глибше, аналізуючи не лише зовнішній аспект (ігнорування суспільством), а й нестерпний внутрішній, психологічний стан пророчиці. Її Кассандра страждає не стільки від недовіри натовпу, скільки від власної рефлексії, почуття провини та руйнівних сумнівів у природі свого дару. Це перетворює античну постать на глибоко психологізований, модерний характер, а її трагедію – на вічну драму інтелектуала-візіонера, що зіткнувся з інертністю та сліпотою соціуму.  

Частина II. Критична Стаття: “Кассандра” як Інтелектуальна Трагедія Модернізму

Трансформація античного міфу в модерністському дискурсі

Звертаючись до одного з вічних образів світової культури, Леся Українка не просто ілюструє відомий сюжет троянського циклу, а створює власний, “авторський міф” , кардинально переосмислюючи його крізь призму філософії та психології модернізму. Порівняння її Кассандри з попередніми інтерпретаціями виявляє глибину новаторства української письменниці. У Гомера Кассандра – лише епізодична, хоч і прекрасна, “золотокудра” постать. У трагедії Есхіла “Агамемнон” вона – трагічна жертва богів та людей, що в екстатичному стані оплакує загибель Трої та передчуває власну смерть. В обох випадках вона є переважно об’єктом дії вищих сил.  

Леся Українка ж переносить фокус з зовнішніх подій на внутрішній світ героїні. Її Кассандра – це насамперед мисляча особистість, що веде напружену боротьбу не лише з оточенням, а й з власним даром, власними сумнівами та рефлексіями. Вона перетворює пасивну жертву на суб’єкта, що робить свідомий моральний вибір, відмовляючись від помсти і тим самим розриваючи ланцюг зла.  

Ключовим новаторським прийомом є раціоналізація пророчого дару. Якщо в античності це містичне божественне наслання, то у Лесі Українки пророцтва Кассандри постають як результат поєднання глибокої інтуїції з гострим аналітичним розумом. Вона, як писала сама авторка, вловлює історичні закономірності “не холодним знаттям філософа, тільки інтуіцією”. Її знаменита фраза “Я не кажу… Тільки бачу!” підкреслює саме цей візіонерський, цілісний, а не дискурсивний характер її знання.  

Таким чином, головне новаторство Лесі Українки полягає у зміні самої природи трагедії. В античній традиції це була трагедія долі, фатуму, божественного прокляття. У модерністській драмі вона перетворюється на трагедію свідомості. Боги та їхня воля відходять на другий план; вони, як каже сама Кассандра, “законам вічним підлягають так, як і смертні”. Конфлікт переноситься всередину героїні. Її душа стає “полем битви” , де зійшлися руйнівна правда та відчайдушна спроба зберегти людяність. Це вже не класична, а глибоко психологічна, модерна трагедія знання – трагедія свідомості, що випередила свій час і приречена нести нестерпний тягар цього знання наодинці.  

Філософські обрії: від екзистенціалізму до ніцшеанства

“Кассандра” – це твір, насичений глибокими філософськими ідеями, що резонують з ключовими течіями європейської думки кінця XIX – початку XX століття. Поема пронизана екзистенційними мотивами: проблемами вибору, свободи волі в межах долі, відповідальності, абсурдності буття та трагічної самотності особистості. Кожен крок Кассандри – це її “екзистенційний вибір” на користь істини та морального імперативу, навіть коли цей вибір веде до страждань і смерті.  

Особливо плідним є аналіз твору в контексті філософії Фрідріха Ніцше. Хоча Леся Українка ставилася критично до вульгаризованого ніцшеанства, поширеного серед її сучасників , її власна творчість виявляє очевидну суголосність з ідеями німецького мислителя. Подібно до Ніцше, вона піддає нищівній критиці будь-який догматизм та самовдоволену мораль “натовпу”. Її Кассандра – це втілення сильної, аристократичної духом особистості, що протистоїть інертній масі. Вона втілює ніцшеанську “волю до істини”, якою б руйнівною та небезпечною ця істина не була, на противагу “волі до ілюзії”, яка панує в Трої.  

Водночас образ Кассандри можна розглядати як своєрідну полемічну відповідь на популярний образ ніцшівського пророка Заратустри. Якщо Заратустра – це пророк волі до влади, що спускається з гір, аби нести людям нові цінності, і врешті-решт знаходить послідовників, то Кассандра – це пророк поразки. Її слово безсиле, її ніхто не чує, вона до кінця залишається самотньою. Її воля спрямована не на владу, а на збереження моральної чистоти та вірності вічним цінностям (правда, честь, любов до батьківщини) у світі, який їх відкинув. Таким чином, Леся Українка не просто засвоює ідеї Ніцше, а вступає з ними у складний діалог, пропонуючи власну, глибоко трагічну версію долі пророка в модерному світі, де слово істини втратило свою силу.

Поетика символу: “мова віщих знаків”

Художня мова “Кассандри” наскрізь символічна. Леся Українка створює складну систему образів, кольорів та предметів, що мають глибокий прихований сенс і перетворюють текст на “закодовану мову віщих знаків”. Ця мова символів є не просто художньою окрасою, а єдиним можливим способом говорити про ту ірраціональну, інтуїтивну природу істини, яку бачить Кассандра і яка не піддається раціональному поясненню.  

Центральне місце в цій системі посідає колористика, зокрема червоний колір. Всупереч традиційній символіці життя та любові, у поемі він стає домінуючим символом смерті, крові, нещастя та неминучої трагедії. Цей колір супроводжує всі ключові моменти драми: пурпурна вовна, яку пряде Гелена, провіщаючи криваву долю ; червоні стрічки у волоссі Поліксени, що стають знаком її майбутньої жертви ; багряний місяць у ніч загибелі Долона ; червоний фрігійський шличок легковажного Паріса ; і, нарешті, фатальний червоний килим, на який ступає Кассандра в Елладі, йдучи назустріч смерті.  

Предметний світ також наділений глибоким символізмом. Прядка в руках Гелени – це символ долі, що невблаганно пряде криваву нитку війни. “Сівілінська книга”, яку пише Кассандра, стає символом марності пророчого слова, яке ніхто не хоче чути. Меч, який віщунка підіймає над Сіноном, але не може опустити, символізує відмову від логіки насильства та помсти. Навіть образи рослин є символічними: кипарис у віщуванні про Долона вказує на його творчу, не войовничу натуру, чужу мілітаристському духу Трої. 

Ця насиченість символами є художнім втіленням кризи раціональної комунікації, про яку пишуть сучасні дослідники. У світі, де пряме слово правди сприймається як божевілля, єдиним способом донести істину залишається мова натяків, алегорій та символів, що апелює не до розуму, а до інтуїції та підсвідомості читача.

“Кассандра” в дзеркалі літературної критики

Протягом понад століття “Кассандра” залишається в центрі уваги літературної критики, і кожна епоха знаходила в ній нові, співзвучні собі сенси. Якщо перші читачі, на іронічну ремарку самої Лесі Українки, сприйняли твір переважно як “драму з троянського життя” , то вже невдовзі критика осягнула його філософську глибину.  

Лідер українських неокласиків Микола Зеров вбачав в основі поеми “агоністичну концепцію” – тобто ідею боротьби, змагання світоглядів. Він підкреслював постійну діалогічність життя і смерті, правди і неправди як ключову філософему твору.  

З новою силою драма зазвучала в працях представниць феміністичної критики. Соломія Павличко у своїй фундаментальній праці “Дискурс модернізму в українській літературі” розглядала образ Кассандри в контексті наскрізної для творчості Лесі Українки теми жіночої трагедії: “зради щодо жінок, жіночої самотності”. З цієї перспективи трагедія Кассандри – це не лише драма пророка, а й драма жінки-інтелектуалки в патріархальному світі, де її розум і дар сприймаються як небезпечна аномалія.  

Постструктуралістське прочитання запропонувала Тамара Гундорова, яка проаналізувала поему як художнє втілення “антираціоналістського комунікативного розриву” епохи fin de siècle. На її думку, у творі показано кризу раціонального, позитивістського слова та утвердження нового, модерністського слова – багатозначного, символічного, що проривається крізь хаос ірраціонального.  

Сьогодні, в умовах російсько-української війни, “Кассандра” набула нової, моторошної актуальності. Образ Трої, що ігнорує загрозу, та підступного грека Сінона прямо асоціюються з сучасною ситуацією, де ворожа пропаганда та внутрішня сліпота стають запорукою катастрофи.  

Ця різноманітність інтерпретацій – неокласичної, феміністичної, постструктуралістської, історико-політичної – свідчить не про їхню взаємовиключність, а про надзвичайну смислову насиченість та поліфонічність драми. Леся Українка створила настільки складний і багатовимірний твір, що він дозволяє різні аналітичні “зрізи”, не вичерпуючись жодним із них. Саме ця глибина і робить “Кассандру” вічним, завжди сучасним шедевром.

Заключні роздуми: невмируща актуальність трагедії

Драматична поема “Кассандра” Лесі Українки є не лише вершиною української модерної драматургії, а й твором, що з кожним новим історичним поворотом розкриває нові грані своєї пророчої сили. Поєднавши національну проблематику із загальнолюдськими філософськими питаннями, авторка створила універсальну модель трагедії суспільства, що обирає самообман замість гіркої правди.

В епоху “пост-правди”, інформаційних війн та масових маніпуляцій, коли “заспокійливі пророцтва” прагматичних Геленів часто перемагають очевидну реальність, голос Кассандри звучить як ніколи гостро. Твір ставить перед нами вічні питання про відповідальність інтелектуалів та еліт, про їхній обов’язок говорити правду владі й суспільству, навіть коли це небезпечно, невигідно і прирікає на самотність.

Для України ж “Кассандра” залишається болісним дзеркалом власної історії, в якому раз у раз повторюється трагічна ситуація, коли застереження про смертельні зовнішні загрози ігноруються через внутрішні чвари, корупцію та сліпу віру в диво. Слово Лесі Українки, як і слово її героїні, виявилося пророчим. І головний урок цієї великої трагедії полягає в тому, що суспільство, яке систематично відмовляється чути своїх Кассандр, неминуче приречене пережити загибель Трої.