📘Веснянки

Ліричний герой: це образ борця, революціонера, який тісно пов’язаний з природою та народом. Він звертається до землі з проханням дати йому сили для боротьби («Силу рукам дай, щоб пута ламати»), водночас відчуває смуток через страждання людей, але сповнений віри у неминучість оновлення. Його особисті переживання переплітаються з долею всього суспільства.

Алегоричні образи: у циклі діють уособлені сили природи та суспільства.

Зима символізує застій, гніт та старий лад.

Весна уособлює оновлення, відродження та нову еру соціальної справедливості.

Орач представляє трудовий народ, пролетаріат, що готує ґрунт для змін , а

Сіячі — це революційна інтелігенція, що несе визвольні ідеї.

Червона Калина є символом України та вродливої, але безправної дівчини , тоді як

Дуб уособлює панівний клас — багатий, гордий і бездушний.

Оскільки «Веснянки» є ліричним циклом, у ньому відсутній сюжет у традиційному розумінні. Натомість можна виділити дві основні тематичні лінії, що розвиваються паралельно:

Пробудження природи: ця лінія змальовує прихід весни, танення снігів, грім першої грози, розквіт рослинності. Картини природи сповнені динаміки, радості та життєствердного пафосу, символізуючи перемогу життя над смертю, тепла над холодом.

Пробудження суспільства: ця лінія є алегоричним відображенням першої. Зміни в природі безпосередньо співвідносяться з процесами в людському суспільстві. Очікування весни перетворюється на передчуття «благодатної хвилі» соціальних змін. Грім символізує наближення революції , а заклик до орача сіяти зерно переростає у заклик до інтелігенції сіяти в народі «думи вольнії».

Цикл «Веснянки» відкриває збірку «З вершин і низин» (друге видання 1893 року) і є частиною першого розділу «De Profundis» («З глибини»). Таке розташування є програмним: цикл проголошує надію та неминучість відродження, задаючи тон усій збірці. Канонічний склад циклу налічує сім віршів, написаних у 1880–1882 роках. Разом вони утворюють цілісну лірико-філософську композицію, де кожен вірш є самостійним, але водночас доповнює загальну ідею. Основою композиції більшості поезій є психологічний та соціальний паралелізм, де явища природи зіставляються зі станом людської душі та суспільними процесами.

Соціальна нерівність: ця проблема яскраво розкрита у вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?», де діалог між Калиною (бідною дівчиною) та Дубом (багатим парубком) засуджує класові бар’єри, що руйнують людські долі та право на щастя.

Боротьба старого з новим: центральна проблема циклу, втілена через алегоричне протистояння Зими (старого, віджилого ладу) та Весни (нових, прогресивних сил). Франко доводить неминучість перемоги оновлення.

Роль інтелігенції в суспільстві: у поезії «Гріє сонечко!..» автор порушує питання місії освіченої частини суспільства («братів з чистим серцем»). Їхнє завдання — бути «сіячами», що несуть у народні маси ідеї свободи, рівності та братерства, пробуджуючи їх до боротьби.

Національне та духовне відродження: цикл пронизаний ідеєю оновлення не лише соціального, а й національного. Пробудження природи символізує пробудження українського народу, його прагнення до свободи та самоствердження.

Людина і природа: Франко розглядає людину як невід’ємну частину природи. Ліричний герой шукає у природи сили та натхнення для боротьби, а закони природи (циклічність, неминучість оновлення) проектує на закони суспільного розвитку.

Психосоціальний паралелізм: це центральний художній прийом, що пронизує весь цикл. Процеси, що відбуваються в природі (прихід весни, гроза), систематично зіставляються з процесами в суспільстві (очікування революції, пробудження народу).

Алегорія та символізм: цикл побудований на розгалуженій системі алегорій.

Гроза — символ революції, весна — нова епоха справедливості, орач — трудовий народ, сіячі — революційна інтелігенція, рілля — народна свідомість. Франко також новаторськи переосмислює фольклорні символи: дуб у нього стає уособленням панівного класу.

Фонічні засоби: поет майстерно використовує звукопис для створення настрою.

Алітерація звука «р» у вірші «Гримить!» імітує гуркіт грому , а поєднання алітерацій на «с» і «р» з асонансом на «и» в поезії «Дивувалась зима» створює образ холоду та крихкості льоду.

Риторичні фігури: ключову роль відіграють риторичні звертання («Встань, орачу, встань!», «Земле, моя всеплодющая мати…»), риторичні питання та оклики. Особливо важлива анафора (єдинопочаток), як-от повторення сполучника «І» у вірші «Гримить», що створює ефект нагнітання подій та невідворотності бурі.

Використання фольклорних мотивів: Франко трансформує традиційний народний жанр веснянки, наповнюючи його новим, гостросоціальним та філософським змістом. Він запозичує з фольклору форму, мелодику та оптимістичний пафос, створюючи унікальний сплав народнопісенної традиції та модерної політичної лірики.

Цикл «Веснянки» є програмним твором у збірці Івана Франка «З вершин і низин», яка за своїм значенням в українській літературі поступається лише «Кобзареві» Тараса Шевченка. Розміщуючи «Веснянки» на самому початку, автор задає оптимістичний тон усій книзі, проголошуючи надію на оновлення як фундаментальну тезу. Твір є яскравим прикладом синтезу європейського позитивізму з глибокими знаннями українського фольклору. Вірш «Гримить!» був покладений на музику композитором Миколою Лисенком і набув популярності як гімн національного пробудження. Цикл став новаторським явищем, визначивши нові шляхи для розвитку української політичної та філософської лірики.

У виданні збірки «З вершин і низин» 1893 року, яке вважається канонічним, цикл «Веснянки» містить сім віршів. Існують розбіжності щодо кількості творів, оскільки в різних виданнях чи рукописах могли фігурувати інші поезії на весняну тематику. Проте саме ці сім творів складають остаточну, затверджену автором композицію циклу:

«Дивувалась зима…» (1880)
«Гримить! Благодатна пора наступає…» (1880)
«Гріє сонечко!..» (1880)
«Земле, моя всеплодющая мати…» (1880)
«Розвивайся, лозо, борзо…» (1880)
«Веснянії пісні…» (1882)
«Рад би я, весно…» (1882)