Іван Нечуй-Левицький

Повість “Старосвітські батюшки та матушки” подолала значні цензурні перепони через свій антиклерикальний характер. Автор майстерно поєднує ліризм з гострою соціальною сатирою. Твір є фундаментальним дослідженням внутрішньої кризи однієї з найвпливовіших верств тогочасного суспільства.

Твір “Над Чорним морем” є одним із пізніх великих романів Івана Нечуя-Левицького. Роман вважається одним із перших в українській літературі, де “жіноче питання” постає центральним, випередивши в цьому, на думку деяких дослідників, навіть Ольгу Кобилянську.

Повість “Хмари” є одним із ключових антиколоніальних та антирусифікаторських творів в українській літературі. Іван Нечуй-Левицький, який сам навчався у Київській духовній академії (1859–1865 рр.), використав свій автобіографічний досвід для детального зображення Києва 1830-х та 1860-70-х років.

“Микола Джеря” вважається одним із найвищих досягнень українського реалізму та першим великим епічним полотном, що всебічно зобразило життя українського селянства на зламі епох — під час переходу від кріпацтва до капіталізму.

Повість “Кайдашева сім’я” є одним з найвизначніших творів українського реалізму. Вперше вона була опублікована у 1879 році у львівському журналі “Правда” (Австро-Угорщина) через цензурні обмеження Емського указу 1876 року в Російській імперії.

Повість “Дві московки” стала одним із перших зразків соціально-побутової прози в українській літературі. Написання твору припало на період педагогічної діяльності Нечуя-Левицького.

Роман «Гетьман Іван Виговський» — це спроба Іван Нечуй-Левицького осмислити одну з найскладніших сторінок української історії — добу Руїни.