📘Катруся

Катруся: Молода дівчина, що помирає від сухот (туберкульозу). Зображена як жертва бідності: колись працьовита і сильна (“робітница на все село”), тепер вона стала тягарем для родини. Її свідомість коливається між апатією та короткочасними проблисками надії на одужання, які спалахують при вигляді весняного відродження природи. Її тихий шепіт «ой умру умру вже виджу що мені нема віходу» є смиренним прийняттям долі.

Мати: Втілення тихого, безсилого горя та материнської жертовності. Її любов до доньки не згасла, але вона не має жодних засобів, щоб допомогти. Її монологи-плачі сповнені жалю, любові й водночас нарікань на злидні, які не дозволяють ані вилікувати, ані гідно поховати дитину. Вона шукала порятунку у ворожок, але все марно.

Батько: Найбільш психологічно складний образ. Це грубий, сварливий селянин, доведений до відчаю боротьбою за виживання. Його жорстокість — це не риса характеру, а захисна реакція на власне безсилля. Глибоко в душі він любить Катрусю, що проявляється у незграбному жесті, коли він дає їй яблуко, та у його скорботних словах. Він є ще однією жертвою обставин, чия психіка деформована злиднями.

Сусід Микола: Епізодичний персонаж, який є виразником колективної селянської свідомості. Він уособлює фаталізм, недовіру до “панської” медицини та віру в те, що для мужика немає порятунку в цьому світі. Його коментар підкреслює соціальну нерівність і приреченість бідних.

Трагедія родини в умовах крайньої бідності: Це єдина і центральна сюжетна лінія, яка розкривається через три епізоди: розмова матері з донькою в хаті, поїздка до лікаря з батьком, повернення додому та розмова з сусідом. Зовнішніх подій у творі майже немає; головним рушієм оповіді є динаміка внутрішніх станів героїв, їхні переживання та поступове усвідомлення безвиході на тлі неминучої смерті Катрусі та фінансового краху.

Твір складається з трьох умовних частин, кожна з яких є самостійною, замкненою психологічною сценою. У новелі відсутні традиційні елементи сюжету, як-от розгорнута експозиція чи дидактична розв’язка; дія починаєтьсяin medias res (з середини подій).

Експозиція: Перша сцена в хаті. Монолог матері над ліжком хворої Катрусі, який окреслює ключові проблеми: смертельна хвороба, відсутність грошей, марні спроби лікування народними методами та тривога через майбутній похорон.

Розвиток дії та кульмінація: Друга частина — поїздка до міста. Батькові прокльони та нарікання змінюються розпачливим усвідомленням неминучості втрати. Він виливає на доньку свій біль, страх і приховану любов. Кульмінаційним моментом є внутрішнє усвідомлення як батьком, так і Катрусею, що порятунку немає, виражене у її фразі: «Ой, умру, умру, вже виджу, що мені нема віходу».

Розв’язка: Третя частина — дорога додому. Розмова батька з сусідом Миколою після марного візиту до лікаря. Розповідь про недосяжний “послідний лік” остаточно підкреслює соціальну приреченість селянства. Новела обривається на трагічній ноті, залишаючи читача з відчуттям невідворотності катастрофи.

Життя і смерть: Проблема розглядається через призму соціального детермінізму: смерть постає не стільки як екзистенційна трагедія, скільки як прагматичний «вихід» із нестерпних страждань для всієї родини.

Соціальна нерівність та бідність: Ключова проблема твору. Злидні є першопричиною трагедії, вони позбавляють родину можливості боротися за життя доньки, руйнують людську гідність та деформують психіку.

Батьки і діти: Показано жахливу деформацію сакрального зв’язку між батьками і дитиною під тиском бідності. Любов і турбота поступаються місцем роздратуванню та підсвідомому бажанню позбутися економічного тягаря.

Фаталізм і безвихідь: Герої перебувають у замкненому колі злиднів, з якого неможливо вирватися. Ключова фраза Катрусі «нема віходу» стає лейтмотивом долі всього пригнобленого селянства.

Глибокий психологізм: Автор майстерно передає внутрішній стан героїв через діалоги та монологи, які розкривають їхні характери краще за будь-які описи. Авторська оповідь зведена до мінімуму.

Драматизм та лаконізм: Новела побудована як низка драматичних сцен, насичена напруженими діалогами. Стиль Стефаника є надзвичайно стислим, кожне слово має велике смислове навантаження.

Експресіоністична деталь та символізм: Автор використовує яскраві, разючі деталі для передачі емоційного напруження. Найвідоміший приклад — портрет Катрусі, де її «сині нігті були як її сині очі, і здавалося, що по лиці вандрує багато синіх очей». Це візуалізація хвороби та смерті. Символічними є квіти (прощання з життям), дорога (останній шлях) та весна (контраст між відродженням природи і смертю людини).

Використання діалектизмів: Мова персонажів насичена покутськими діалектизмами (“меш”, “грейціра”, “дєдя”, “аді”, “риципка”), що створює ефект автентичності та занурює читача в середовище галицького села.

Василь Стефаник (1871-1936) — видатний український письменник-модерніст, майстер експресіоністичної новели, який походив із заможної селянської родини, але все життя гостро переймався болем простого народу. Новела “Катруся” є одним із ключових творів його першої збірки «Синя книжечка» (1899), яка одразу утвердила за ним репутацію новатора. У цьому творі, як і в багатьох інших, Стефаник досліджує межові стани людської душі, трагедію селянського життя в умовах соціального гніту. Його творчий процес був надзвичайно болісним, що пояснює надзвичайну концентрацію трагізму в його новелах.

Частина 1. Розширений аналітичний паспорт новели «Катруся»

Загальна характеристика та контекст

Місце твору у творчості В. Стефаника

Новела «Катруся» посідає знакове місце у творчому доробку Василя Стефаника, будучи одним із ключових творів його першої збірки «Синя книжечка», що вийшла друком у Чернівцях 1899 року. Ця збірка одразу ж утвердила за автором репутацію неперевершеного майстра короткої психологічної прози. Твір органічно вписується в центральний тематичний вузол ранньої творчості письменника, присвячений трагічній долі галицького селянства, зокрема темі знедоленого, скаліченого дитинства та юності. Поряд з такими шедеврами, як «Новина», «Кленові листки» та «Похорон», «Катруся» розкриває глибину людського страждання, доведеного до крайньої межі.

Сама назва збірки, «Синя книжечка», може розглядатися як символічне обрамлення для новели. Синій колір, що асоціюється з холодом, хворобою та смертю, стає домінантним у візуальному ряді твору, зокрема в експресіоністичному портреті головної героїні: її «сині нігті були як її сині очі». Цей колористичний лейтмотив підкреслює атмосферу безнадії та неминучості трагічного фіналу, що пронизує всю збірку.

Історична довідка: соціально-економічні умови як підґрунтя трагедії

Трагедія, змальована у новелі, не є вигадкою автора; вона глибоко вкорінена в соціально-економічних реаліях Галичини кінця XIX століття. На той час західноукраїнські землі в складі Австро-Угорської імперії були відсталим аграрним краєм, де близько 94-95% населення було зайнято в сільському господарстві. Це призводило до гострої проблеми аграрного перенаселення, малоземелля та, як наслідок, масового зубожіння.

Соціальна структура була вкрай поляризованою. Близько 40-50% усієї землі належало великим землевласникам, переважно польським, угорським та румунським поміщикам, тоді як основна маса українського селянства потерпала від безземелля та непосильних податків. Промисловість була розвинена слабко, а край розглядався центральною владою переважно як ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. Відсутність розвиненої соціальної інфраструктури, зокрема доступної медичної допомоги, робила селян абсолютно беззахисними перед хворобами, які часто ставали смертним вироком.

Становище жінки в такому патріархальному суспільстві було особливо вразливим. Хоча наприкінці століття почали з’являтися перші жіночі просвітницькі товариства, їхній вплив був обмеженим, а більшість селянок залишалися економічно та соціально безправними. Таким чином, доля Катрусі — це не просто особиста драма, а мікромодель трагедії цілого краю. Її виснажене працею і хворобою тіло, яке колись було «першою робітницею на все село» , а тепер стало непотрібним тягарем, є алегорією долі самої Галичини — колись продуктивної землі, а тепер виснаженої та помираючої периферії імперії.

Біографічні паралелі: відображення особистих переживань автора

Хоча Василь Стефаник походив із заможної селянської родини, він усе життя гостро переймався болем і стражданнями простого народу. Його знаменита фраза: «Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові», — є ключем до розуміння його творчості. Письменник не був стороннім спостерігачем; він пропускав чуже горе крізь себе.

Особистий досвід автора, зокрема періоди важкої депресії та складні, напружені стосунки з авторитарним батьком, який не міг змиритися з життєвим вибором сина, знайшли сублімоване відображення у його творах. Зображення психологічного тиску, розпаду родинних зв’язків та відчуття тотальної самотності в новелі «Катруся» резонують з власними переживаннями Стефаника.

Сам творчий процес був для нього надзвичайно болісним актом, який він порівнював із «самогубною справою» або каторжною працею. Його тесть, Кирило Гаморак, застерігав: «Не пиши так, бо вмреш!». Ця гранична емоційна самовіддача пояснює надзвичайну концентрацію болю та трагізму в його новелах. Його особистий досвід страждання — і від хвороби, і від родинних конфліктів — дозволив йому досягти такої глибини психологізму, що він не просто описує трагедію, а транслює її зсередини. Він не спостерігач, а співучасник драми своїх героїв, що є однією з фундаментальних рис експресіонізму.

Ідейно-тематичний аналіз

Тема

Тема новели — це трагедія молодої людини, приреченої на повільну смерть через хворобу та злидні в умовах соціальної байдужості. Твір розкриває процес дегуманізації особистості та руйнації найсвятіших родинних зв’язків під тиском нелюдських обставин, коли економічна доцільність переважає над любов’ю та співчуттям.

Ідея

Ідея твору полягає в засудженні не окремих персонажів, зокрема батька, а всієї соціально-економічної системи, що породжує безвихідь, вбиває в людях людяність і штовхає їх на моральні злочини. Аналогічно до новели «Новина», де автор співчуває батькові-дітовбивці, у «Катрусі» Стефаник не засуджує батька, а показує його як ще одну жертву обставин. Головний ідейний пафос твору — це глибоке співчуття людському горю та показ того, що в умовах тотальної бідності та відчаю всі стають жертвами.

Проблематика

Новела піднімає низку глибоких філософських та соціальних проблем:

• Проблема життя і смерті: Твір досліджує межовий стан людини на порозі смерті. Смерть тут постає не стільки як екзистенційна трагедія, скільки як прагматичний «вихід» із нестерпних страждань, як для самої Катрусі, так і для її родини. Батько прямо каже: «кобись вже або сюда або туда і Тобі ліпше і нам легше».
• Проблема батьків і дітей: Стефаник демонструє жахливу деформацію та руйнацію сакрального зв’язку між батьками і дитиною під тиском бідності. Любов і турбота поступаються місцем роздратуванню, втомі та підсвідомому бажанню позбутися економічного тягаря.
• Проблема людини і обставин: У новелі панує атмосфера фаталізму та приреченості. Герої перебувають у замкненому колі злиднів, з якого неможливо вирватися. Ключова фраза Катрусі «вже виджу що мені нема віходу» стає лейтмотивом не лише її долі, а й долі всього селянства.
• Проблема психологічної межі страждання: Письменник досліджує, до якої межі може дійти людська жорстокість, породжена відчаєм та безсиллям. Він показує, як негуманний світ деформує людську психіку, змушуючи людей переступати через моральні норми заради виживання.

Жанрово-стильова своєрідність

Жанр

За жанром «Катруся» — це класичний зразок соціально-психологічної новели. Соціальний аспект (змалювання злиднів та їх наслідків) нерозривно пов’язаний з глибоким психологічним аналізом внутрішнього стану героїв, їхніх почуттів та переживань.

Літературний напрям: Модернізм

Творчість Стефаника є яскравим виявом українського модернізму. Він рішуче відходив від традицій реалізму з його детальною описовістю та соціальною детермінованістю. Його метою було не стільки об’єктивне відображення дійсності, скільки передача внутрішнього світу людини. Як зазначав сам письменник, він писав для того, «щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена». Соціальні чинники у нього відсуваються на другий план, поступаючись місцем дослідженню глибинних психологічних драм.

Стильова течія: Експресіонізм

У межах модернізму новела «Катруся» є хрестоматійним прикладом експресіонізму — мистецької течії, що ставить за мету не відтворення дійсності, а вираження (експресію) емоційного стану автора чи персонажа, часто в гранично напружених, межових ситуаціях. Вибір експресіонізму Стефаником не був випадковим чи формальним. Для зображення світу, що розпався, де реальність стала абсурдною та нелюдською, реалістичні методи були вже недостатніми. Експресіонізм з його деформацією форм став єдиним адекватним інструментом для передачі ірраціонального жаху та болю, які відчували його герої.

Ознаки експресіонізму у творі:

• Концентрація на межових станах: Уся новела — це змалювання агонії, відчаю, психологічного зриву та повільного вмирання.
• Суб’єктивізм: Світ подається через спотворене сприйняття героїв, охоплених болем і стражданням.
• Гранична драматична напруга: Твір побудований як низка драматичних сцен, де психологічна напруга невпинно зростає, досягаючи кульмінації в розмові батька з донькою.
• Фрагментарність оповіді: Розповідь складається з уривчастих епізодів-«кадрів», що створює відчуття тривоги і відтворює хаотичність свідомості персонажів.
• Гіперболізація почуттів: Почуття героїв доведені до крайнього, майже неможливого прояву, що межує з патологією.
• Символізм та деформація реальності: Найяскравішим прикладом є портрет Катрусі, де сині нігті метафорично перетворюються на очі, що мандрують по обличчю. Це не реалістичний опис, а візуалізація хвороби та смерті, що поглинають тіло.

Композиція та сюжетні елементи

Особливості структури

Композиція новели є новаторською для української літератури того часу. Твір складається з трьох умовних частин, кожна з яких є самостійною, замкненою психологічною сценою:

1. Розмова матері з хворою Катрусею в хаті.
2. Поїздка до міста з батьком.
3. Повернення додому і фінальне усвідомлення неминучості смерті.

У новелі відсутні традиційні елементи сюжету, як-от розгорнута експозиція чи дидактична розв’язка. Дія починається in medias res (з середини подій), з моменту найвищого емоційного напруження, і обривається на трагічній ноті, залишаючи читача з відчуттям невідворотності катастрофи.

Роль діалогу

Твір майже повністю побудований на діалогах та монологах персонажів, тоді як авторська оповідь зведена до мінімуму. Це створює ефект присутності, перетворюючи читача на безпосереднього свідка драми. Стефаник майстерно використовує різні форми діалогу для розкриття психологічного стану героїв:

• «Діалог без відповіді»: У першій частині мати звертається до доньки, але та не в змозі відповідати словами, лише киває або плаче. Це підкреслює прірву, що пролягла між світом живих і світом помираючих, їхню комунікативну ізоляцію.
• Монолог-вирок: Розмова батька з Катрусею під час поїздки насправді є його монологом. Він не чекає відповіді, а лише виголошує смертний вирок, обґрунтовуючи його жорстокою економічною доцільністю.

Сюжет

Сюжетна лінія в традиційному розумінні ослаблена. Зовнішніх подій у творі майже немає — лише поїздка до міста й назад. Головним рушієм оповіді є не розвиток зовнішніх подій, а динаміка внутрішніх станів героїв: тихий відчай матері, прагматична жорстокість батька, і, найголовніше, коливання Катрусі між примарною надією на одужання та остаточним усвідомленням власної приреченості.

Система образів та психологізм

Образ Катрусі

Катруся — центральний, трагічний образ новели.

• Психологічний стан: Вона перебуває у стані глибокої апатії, фізичного та емоційного виснаження. Її свідомість коливається між реальністю та маренням.
• Проблиск надії: Найбільш пронизливим моментом у розкритті її образу є епізод поїздки до міста. Побачивши весняне пробудження природи — «по полю люди орали, сіяли, жайворонки над ними співали» — Катруся на мить забуває про хворобу і сповнюється дитячою надією: «маю в бозі надію що підведуси що ще весни не стратю». Цей короткий спалах жаги до життя на тлі неминучої смерті підкреслює глибину її трагедії.
• Фінальне усвідомлення: Жорстокі слова батька та власне безсилля повертають її до реальності. Її тихий шепіт: «ой умру умру вже виджу що мені нема віходу» — це не бунт, а смиренне прийняття долі, остаточна капітуляція перед невідворотністю.

Образи батьків

Батьки Катрусі є не стільки негативними персонажами, скільки жертвами обставин, чия психіка деформована злиднями.

• Батько: Його жорстокість — це не риса характеру, а наслідок крайнього відчаю та втоми від боротьби за виживання. Він не садист, а людина, доведена до межі, для якої смерть дитини стає єдиним виходом із фінансової скрути. Його слова про гроші на похорон («вжем грошей набрав та ще наберу») — це жахлива, дегуманізована логіка виживання, де смерть стає фінансовою операцією. Справжній сюжет новели — це не стільки історія смерті Катрусі, скільки історія смерті людяності в її батькові під тиском соціального детермінізму.
• Мати: Вона втілює тихе, безсиле горе. Її любов до доньки не згасла, але вона не має жодних засобів, щоб їй допомогти. Вона може лише плакати і давати Катрусі квіти — останній прояв ніжності та символ прощання.

Поетика та мова

Художня деталь

Стефаник є майстром лаконічної, але надзвичайно місткої художньої деталі, яка замінює розлогі описи і несе глибоке психологічне та символічне навантаження.

• Портретна деталь: Вже згадуваний опис «синіх нігтів» Катрусі, що перетворюються на «багато синіх очей», є не реалістичним портретом, а експресіоністичним образом, що візуалізує хворобу, яка дивиться на світ з обличчя дівчини.
• Пейзажна деталь: Короткий, але яскравий опис весняного поля («чорна рілля розсипалася під сонцем») створює різкий контраст із внутрішнім станом героїв, які їдуть ховати останню надію. Цей контраст між вічним відродженням природи і смертю людини посилює трагізм ситуації.

Символіка

Новела насичена глибокими символами:

• Колір: Синій — домінантний колір смерті, хвороби, холоду. Червоний, зелений, білий (кольори квітів, які мати дає доньці) — символи життя, молодості, краси, з якими Катруся прощається.
• Квіти: Символ ефемерної краси, молодості, що минає, а також останній, безсилий прояв материнської любові.
• Дорога: Поїздка до міста символізує останній шлях Катрусі, її дорогу до смерті.
• Весна: Традиційний символ відродження та надії тут набуває трагічного звучання. Для Катрусі це символ втраченого життя, яке вона вже не зможе прожити («весни не стратю»).

Мовні особливості

Мова новели — це унікальне поєднання народної автентичності та модерністської виразності.

• Діалектизми: Широке використання покутського говору надає оповіді максимальної життєвої достовірності та колориту.
• Лаконізм: Стефаник досягає надзвичайного емоційного ефекту мінімальними мовними засобами. Кожне його слово є вагомим і точним, «наче запечена кров».
• Експресивна лексика та синтаксис: Мова персонажів емоційно забарвлена, уривчаста, сповнена болю та відчаю. Короткі, рубані фрази передають граничне нервове напруження.

Частина 2. Критична стаття: «“Нема віходу”: Екзистенція та соціальний детермінізм у новелі Василя Стефаника “Катруся”»

Василя Стефаника справедливо називають «поетом мужицької розпуки» та неперевершеним майстром зображення межових станів людської душі. Його новела «Катруся», написана наприкінці XIX століття, залишається одним із найпотужніших і найстрашніших творів української літератури. Це не просто соціальна замальовка з життя галицького села, а глибоке філософське дослідження, де соціальна драма невіддільна від екзистенційної трагедії, а безвихідь економічна переростає у безвихідь буттєву.

Соціальний вимір трагедії: Коли злидні вбивають душу

Щоб зрозуміти глибину трагедії Катрусі, необхідно усвідомити, що соціально-економічне тло Галичини того часу є не просто фоном, а активною дійовою силою, головним антагоністом, що визначає долі персонажів. Аграрне перенаселення, тотальне безземелля, відсутність промисловості та будь-якої соціальної підтримки перетворили життя селян на щоденну боротьбу за фізичне виживання. У цьому контексті хвороба Катрусі автоматично стає смертним вироком, адже в її родини немає ані грошей на лікування, ані можливості утримувати непрацездатну людину. Новела Стефаника стає безжальним документом епохи, що свідчить про повну беззахисність людини перед обставинами. Трагедія сім’ї Катрусі — це не виняткове жахіття, а типова, буденна реальність тогочасного села, що надає твору сили потужного соціального узагальнення.

Психологічна деформація: Драма безсилля, а не зла

Центральною у новелі є проблема психологічної деформації людини під тиском нелюдських умов. Найяскравіше це розкрито в образі батька. Його слова, що звучать як смертний вирок доньці — «ліпше вмерти та й не капарити цілий вік по чужім полі» , — на перший погляд, є проявом нелюдської жорстокості. Проте Стефаник-психолог зазирає глибше. Жорстокість батька — це не прояв садизму чи вродженого зла, а крайня форма психологічного захисту та прагматизму, породженого абсолютним відчаєм. Він уже не може дозволити собі розкіш співчуття, бо воно загрожує виживанню решти сім’ї.

Ця тема є наскрізною для творчості письменника. У новелі «Новина» батько з любові топить у річці меншу доньку, щоб позбавити її від голодної смерті. Ця страшна паралель доводить, що Стефаник досліджує не злочинців, а жертв обставин, чия психіка не витримує тиску реальності. Батько в «Катрусі» стає моторошним символом світу, де економічна доцільність та логіка виживання знищують мораль, емоції та найсвятіші родинні почуття. Його слова — це вирок не лише доньці, а й усьому гуманістичному світогляду.

Поетика експресіоністичного письма: Як сказати про невимовне

Для зображення такого граничного стану людської душі Стефаник знаходить адекватну художню форму — експресіонізм. Він відмовляється від традиційної описовості, натомість концентруючись на передачі внутрішнього стану через яскраві, деформовані образи та максимальну драматизацію оповіді.

• Фрагментарність і «кінематографічність»: Оповідь розпадається на окремі сцени-кадри, що створює відчуття уривчастості, тривоги, відтворюючи стан свідомості героїв, що перебувають на межі божевілля.
• Візуальна образність: Портрет Катрусі, де «сині нігті були як її сині очі, і здавалося, що по лиці вандрує багато синіх очей», — це яскравий приклад експресіоністичної деформації. Тіло перестає бути просто тілом і перетворюється на текст, на якому написана історія страждання та смерті.
• Драматизований діалог: Діалоги у творі часто позбавлені своєї прямої комунікативної функції. Вони не слугують для обміну інформацією, а стають засобом вираження тотальної самотності, відчуження та неможливості порозуміння між персонажами, замкненими у власному горі.

Висновки: Від соціального до екзистенційного

Новела «Катруся» виходить далеко за межі соціальної проблематики. Вона ставить універсальні, вічні питання про сенс страждання, про межі людяності, про приреченість людини у ворожому, абсурдному світі. Фінальна фраза Катрусі «нема віходу» набуває глибокого екзистенційного звучання. Це не лише про відсутність виходу з бідності чи хвороби. Це про відсутність виходу з трагічної людської долі, з абсурдності буття, де життя для мільйонів людей є лише повільним, болісним вмиранням.

У цьому творі Василь Стефаник постає як митець світового рівня, який, відштовхуючись від конкретного національного матеріалу, сягає загальнолюдських узагальнень. Його творчість є унікальним мостом між соціально-критичною прозою XIX століття та філософією екзистенціалізму XX століття, що назавжди закарбувало його ім’я в історії не лише української, а й світової літератури.