📘Камінна душа

Маруся: Молода дружина священника, вихована в монастирі. Її образ проходить трагічну еволюцію від наївної, інфантильної «квіточки» до жінки, одержимої ірраціональною пристрастю, яка врешті перетворюється на емоційно спустошену істоту з «камінною душею». Її втеча — це бунт проти патріархальних норм, що відводили жінці пасивну роль.

Дмитро Марусяк: Ватажок опришків, харизматичний, але жорстокий леґінь. Це складний, амбівалентний персонаж: з одного боку — романтичний герой, втілення вітальної сили, з іншого — егоїстичний садист, для якого влада над іншими є самоціллю. Хоткевич деконструює романтичний міф про народного месника, показуючи його як носія первісної, руйнівної енергії.

Катерина: Тиха, страдницька дівчина-сирота, яка щиро кохає Дмитра. Вона є моральним антиподом Марусі та втіленням жертовності, класичною жертвою патріархального світу: її мучать мачуха, безвольний батько і деспотичний чоловік Юріштан. Її історія — це трагедія знищеної краси та любові.

Отець Василь: Сільський священник, чоловік Марусі. Флегматичний, приземлений, він є символом духовної імпотенції та міщанської обмеженості, від якої тікає героїня. Його світ — регламентований, «сірий» та байдужий до величі природи.

Юріштан (Юра Павличчук Тихонюк): Отаман пушкарів, представник влади, втілення системного зла та деспотизму. На відміну від стихійної жорстокості Дмитра, його садизм має соціальну санкцію. Він є ще одним проявом деструктивної маскулінності у творі.

Маруся та Дмитро Марусяк: Це центральна сюжетна лінія, що розкриває історію забороненого кохання дружини священника та ватажка опришків. Їхня перша випадкова зустріч у лісі пробуджує в Марусі нестримну пристрасть. Таємні побачення, сповнені романтики та поезії гір, зрештою призводять до того, що Маруся кидає свого чоловіка і тікає з Дмитром у гори. Однак життя з опришками виявляється зовсім не таким, як вона уявляла: замість романтики вона стикається з брутальністю, жорстокістю та егоїзмом коханого. Кульмінацією стає момент, коли Дмитро у п’яному стані “віддає” її на тиждень іншому опришку. Ця лінія трагічно завершується моральним падінням та глибоким розчаруванням Марусі.

Катерина та Юріштан: Ця лінія є контрастною до першої і показує трагедію чистого, але беззахисного кохання. Катерина щиро кохає Дмитра Марусяка, але через підступні інтриги Юри та його батька Дмитра забирають до війська. Катерину, попри її опір, змушують вийти заміж за жорстокого Юріштана. Її подружнє життя перетворюється на пекло, сповнене знущань та насильства. Не витримавши страждань, Катерина помирає. Ця сюжетна лінія підкреслює безправне становище жінки у патріархальному суспільстві та руйнівну силу нерозділеного, егоїстичного “кохання”. Вставна новела про долю Катерини функціонує як смислове дзеркало долі Марусі, слугуючи для неї і попередженням, і каталізатором рішень.

Експозиція: Детальний опис приїзду молодого подружжя — отця Василя та Марусі — до гірського села Криворівня, зображення їхнього прісного родинного життя. Маруся постає як інфантильна «квіточка», дитина в ролі дружини.

Зав’язка: Пробудження душі Марусі під впливом краси Карпат та випадкова зустріч з ватажком опришків Дмитром Марусяком, що стає потужним емоційним поштовхом.

Розвиток дії: Таємні зустрічі Марусі та Дмитра, внутрішня боротьба героїні. Розповідь Дмитра про трагічну історію Катерини. Втеча Марусі з опришком у гори.

Кульмінація: Сцена в опришківському зимовнику, де Дмитро на очах у Марусі жорстоко ґвалтує Катерину. Цей момент стає для Марусі точкою неповернення, руйнуючи її ілюзії та перетворюючи її душу на «камінну».

Розв’язка: Повне моральне та фізичне падіння Марусі, її апатія та втрата волі до життя. Зрада Олени Срібнарчук, арешт та страта Марусяка. Фінал відкритий: Маруся повертається до Криворівні, але її душа остаточно «скам’яніла».

Пробудження жіночої ідентичності та сексуальності: Твір детально простежує внутрішню еволюцію Марусі від інфантильної «дитинки» до жінки, керованої потужною, ірраціональною пристрастю.

Конфлікт цивілізації та природи: Цей конфлікт втілений у протиставленні «сірого», регламентованого життя отця Василя та стихійної, первісної, але аморальної енергії гір та опришків.

Природа насильства та влади: Роман досліджує садистські нахили у чоловічих персонажах (Дмитро, Юріштан) як прояв деструктивної маскулінності та жадоби до абсолютної влади над жінкою.

Проблема свободи та її ціни: Свобода у світі опришків означає право на безкарне насильство, а для Марусі шлях до омріяної свободи виявляється шляхом до саморуйнації.

Соціальна несправедливість: Опришківство постає не лише як романтичний бунт, а і як наслідок соціального гніту, що деформує людські душі.

Роль пейзажу: Карпати в романі — це не просто тло, а жива, містична, дійова сила, що безпосередньо впливає на долі героїв. Пейзаж завжди психологізований і відображає внутрішній стан персонажів.

Стиль і мова: Автор майстерно поєднує імпресіоністичні, ліричні описи природи з жорстким натуралізмом у сценах насильства. Широке використання гуцульського діалекту, фольклорних елементів (пісні, легенди, обряди) створює неповторну, автентичну атмосферу.

Символіка: Камінь: Це ключовий, багатозначний символ. З одного боку, він уособлює вічність і незламність гірського духу, з іншого — душевне скам’яніння, емоційну смерть внаслідок травми. Сцена, де Дмитро штовхає камінь з гори, є прямою алегорією долі Марусі — від спокою до неконтрольованого падіння та руйнації.

Гори: Символ свободи, дикої, первісної стихії, яка є водночас і творчою, і руйнівною силою.

Повість “Камінна душа” є одним із найвизначніших творів Гната Хоткевича та яскравим зразком українського модернізму початку XX століття. Автор, глибоко обізнаний з культурою Гуцульщини, де він певний час жив і працював, створив надзвичайно колоритний та психологічно глибокий твір. Хоткевич не просто вивчав гуцулів, а жив серед них, заснувавши у селі Красноїлля унікальний Гуцульський театр з акторами-селянами, що свідчить про його глибоке, практичне розуміння душі цього народу. Сюжет твору базується на народній пісні «Павло Марусяк і попадя», яку автор трагічно переосмислив, перетворивши фольклорну фабулу на складну психологічну драму. У радянський період твір цензурувався через “буржуазний націоналізм” та відвертість тем. У 1989 році за мотивами повісті було знято однойменний фільм режисера Станіслава Клименка.

«Камінна душа»

Частина 1. Розширений аналітичний паспорт твору

Вступні відомості

• Автор: Гнат Хоткевич (1877–1938) — унікальна постать в українській культурі, людина ренесансного масштабу: прозаїк, драматург, історик, етнограф, композитор, віртуозний бандурист, театральний режисер та громадський діяч. Його глибоке занурення в різні сфери мистецтва та науки, а особливо практичне вивчення культури Гуцульщини, є фундаментальним для розуміння автентичності та багатошаровості його творів, зокрема роману «Камінна душа».
• Назва: «Камінна душа». Назва є центральним, наскрізним символом твору, що розкривається поступово, від фольклорного епіграфа («Ой Марусе, камінная душе!») до фінальної трагедії героїні, яка переживає процес психологічного скам’яніння внаслідок нестерпної душевної травми.
• Рік написання: 1911. Роман був створений під час перебування Хоткевича в Галичині і належить до зрілого, найпродуктивнішого періоду його творчості. Він є одним із найяскравіших зразків українського модернізму початку XX століття.
• Жанрова специфіка: Соціально-психологічний роман з виразними елементами етнографізму та натуралізму. Твір виходить далеко за межі простого опису гуцульського побуту, стаючи глибоким дослідженням людської психіки, інстинктів та пристрастей на тлі унікального культурного та природного середовища. Це не стільки «етнографічний опис», скільки психологічна драма, вписана в автентичний культурний контекст.

Історико-літературний контекст та джерела

• Місце в українському модернізмі: Роман «Камінна душа» органічно вписується в контекст українського модернізму, перегукуючись із творами Михайла Коцюбинського («Тіні забутих предків»), Василя Стефаника та Ольги Кобилянської. Подібно до них, Хоткевич досліджує ірраціональні, стихійні сили в людській душі, проблему фатуму, свободи волі та, що було особливо новаторським, пробудження жіночої сексуальності. Ця проблематика була співзвучна європейським філософським течіям, зокрема «філософії життя» Фрідріха Ніцше та ідеям психоаналізу, що набирали популярності на початку століття.
• Гуцульщина у житті Хоткевича: Будучи уродженцем Харкова, Хоткевич глибоко вивчив життя, побут та фольклор гуцулів під час своєї вимушеної еміграції до Галичини (1906–1912). Його знання не були кабінетними: він жив серед гуцулів, заснував у селі Красноїлля унікальний Гуцульський театр, де акторами були неписьменні селяни. Цей театр успішно гастролював, що свідчить про глибинне, практичне розуміння автором душі та культури цього народу. Цей безпосередній досвід дозволив йому створити твір, який дослідники справедливо називають «енциклопедією гуцульського життя».
• Фольклорна основа: Сюжет роману базується на відомій народній пісні «Павло Марусяк і попадя», яку вперше записав Яків Головацький, а згодом опублікував Володимир Гнатюк у своєму фундаментальному збірнику «Народні оповідання про опришків» (1910). Хоткевич бере за основу традиційний фольклорний сюжет про подружню зраду (втечу дружини священика з ватажком опришків) і трансформує його у складну психологічну драму, значно поглиблюючи та трагічно переосмислюючи мотивацію та характери героїв.

Використання фольклорного матеріалу є свідомим модерністським прийомом. Хоткевич не ідеалізує народну творчість, а вступає з нею в полеміку. Якщо фольклорна балада часто спрощує мотивацію персонажів, зводячи її до архетипних понять любові, зради та помсти, то Хоткевич як письменник-модерніст заглиблюється у психологічні причини та наслідки цих вчинків. Він бере фабулу пісні і ставить низку складних питань: що насправді змушує молоду жінку покинути стабільне, хоч і нудне, життя заради розбійника? Якою є справжня, не романтизована природа цього «героя»? Які незворотні наслідки має такий радикальний вибір для її душі? Таким чином, роман стає трагічним переосмисленням народного міфу, його психологічним заглибленням та натуралістичною деконструкцією.

Тематика та проблематика

• Центральна тема: Трагедія людської душі, що розривається між двома несумісними світами: задушливим, впорядкованим, але духовно мертвим соціумом (життя попаді в селі Криворівня) та дикою, стихійною, вітальною, але жорстокою свободою (світ опришків у горах).
• Ключові проблеми:
• Пробудження жіночої ідентичності та сексуальності: Твір детально простежує внутрішню еволюцію Марусі від інфантильної, асексуальної «дитинки» до жінки, керованої потужною, ірраціональною пристрастю. Її втеча — це не лише зрада чоловікові, а й бунт проти патріархальних норм, які відводили жінці пасивну, підкорену роль.
• Конфлікт цивілізації та природи: Цей конфлікт втілений у протиставленні образів. З одного боку — отець Василь, з його «сірим», регламентованим життям, флегматизмом і байдужістю до величі природи. З іншого — гори та опришки, що уособлюють вітальну, первісну, але аморальну й жорстоку енергію.
• Природа насильства та влади: Роман є одним із найжорстокіших творів української літератури. Хоткевич досліджує садистські нахили у чоловічих персонажах (Дмитро, Юріштан) як прояв деструктивної маскулінності та жадоби до абсолютної влади над іншою істотою, особливо над жінкою. Насильство у творі має як сексуальний, так і несексуальний характер, сублімуючись у деспотизм.
• Проблема свободи та її ціни: Свобода у світі Хоткевича не є ідеалізованою цінністю. Для опришків вона означає право на безкарне насильство та грабунок. Для Марусі шлях до омріяної свободи виявляється шляхом до повної саморуйнації та втрати власного «Я».
• Соціальна несправедливість та її наслідки: Опришківство постає не лише як романтичний бунт, а і як наслідок соціального гніту та безправ’я, що породжує жорстокість і деформує людські душі.

Ідейний зміст

Головна ідея роману полягає в демонстрації руйнівної сили первісних інстинктів та пристрастей, які, вирвавшись на волю з-під тиску соціальних норм та моральних обмежень, неминуче ведуть особистість до трагедії, морального падіння та духовного скам’яніння. Твір стверджує трагічну неможливість гармонії між ірраціональною жагою абсолютної, стихійної свободи та складністю і жорстокістю реального людського існування.

Сюжетно-композиційні особливості

• Композиція: Роман має складну, двопланову структуру, що дозволяє автору досягти максимального психологічного ефекту.
• Перший план: Це основна сюжетна лінія, що простежує історію духовної трансформації та падіння головної героїні Марусі.
• Другий план: Це розлога вставна новела про трагічну долю гуцулки Катерини, яку розповідає Марусі Дмитро. Ця історія функціонує як сюжетне і смислове дзеркало долі самої Марусі, слугуючи одночасно і попередженням, і каталізатором для її подальших рішень.
• Ключові елементи сюжету:
• Експозиція: Детальний, насичений етнографічними деталями опис приїзду молодого подружжя — отця Василя та Марусі — до гірського села Криворівня. Зображення їхнього прісного, «сірого» родинного життя, де флегматичний чоловік зайнятий своїми справами, а гіперопікуюча свекруха повністю усуває невістку від будь-яких турбот. Маруся постає як інфантильна «пташечка», «квіточка», дитина в ролі дружини, яка ще не усвідомлює себе як особистість.
• Зав’язка: Поступове пробудження душі Марусі під впливом величної краси Карпат та автентичної гуцульської культури. Випадкова зустріч з ватажком опришків Дмитром Марусяком стає потужним емоційним поштовхом, який запускає процес незворотних внутрішніх змін.
• Розвиток дії: Таємні зустрічі Марусі та Дмитра на потоці. Його розповідь про трагічну історію свого кохання до Катерини, яка, розкриваючи його жорстокість, парадоксально ще більше приваблює Марусю своєю «справжністю» та силою. Внутрішня боротьба героїні між почуттям обов’язку і всепоглинаючою пристрастю. Кульмінацією цього етапу є її втеча з опришком у гори.
• Кульмінація: Найжорстокіша сцена роману, що відбувається в опришківському зимовнику. Дмитро приводить до лігва Катерину, яка тепер є дружиною його ворога Юріштана, і на очах у Марусі жорстоко ґвалтує її. Цей момент стає для Марусі точкою неповернення, моментом істини, який вщент руйнує її романтичні ілюзії й остаточно ламає її душу, перетворюючи її на «камінну».
• Розв’язка: Повне моральне та фізичне падіння Марусі. Вона стає апатичною, байдужою іграшкою в руках опришків, втрачаючи будь-які почуття та волю до життя. Її остання втеча в гори під час бурі, пологи в самотності та смерть символізують остаточне скам’яніння її душі та повернення в лоно дикої природи, яка її породила і знищила.

Система образів

• Маруся:
• Еволюція: Центральний персонаж, чия динаміка визначає рух сюжету. Вона проходить трагічний шлях від наївної, інфантильної «квіточки», яку всі оберігають від реального життя , до жінки, одержимої ірраціональною пристрастю. Після психологічної травми вона перетворюється на емоційно спустошену, апатичну істоту з «камінною душею». Її трагедія полягає в пошуку справжнього, сильного почуття, яке вона помилково ототожнює з дикою, нестримною і руйнівною силою.
• Мотивація: Головним рушієм її вчинків є втеча від нудьги, сірості та духовної порожнечі міщанського існування, яке уособлює її чоловік. Вона прагне сильних, автентичних емоцій, які, як їй здається, може дати лише світ опришків.
• Дмитро Марусяк:
• Подвійність образу: Це складний, амбівалентний персонаж. З одного боку, він постає як втілення вітальної сили, свободи, романтичний леґінь з народної пісні, що зачаровує Марусю. З іншого — Хоткевич розвінчує цей міф, показуючи його як жорстокого, егоїстичного садиста, для якого влада над іншими, особливо над жінками, є самоціллю. Він не стільки народний месник, скільки носій первісної, руйнівної, асоціальної енергії.
• Катерина:
• Образ-символ: Втілення тихої, страдницької жіночності, класична жертва патріархального світу. Її мучителями є всі: зла мачуха, безвольний батько, деспотичний чоловік Юріштан і, врешті-решт, її колишній коханий Дмитро. Її історія — це трагедія знищеної краси та любові. Вона є моральним контрастом до Марусі: якщо Маруся активно обирає свій шлях до загибелі, то Катерина є пасивною жертвою обставин, що робить її долю ще трагічнішою.
• Отець Василь та «бабця»:
• Функція: Ці персонажі уособлюють світ соціальних норм та обмежень, від якого тікає Маруся. Отець Василь — це символ духовної імпотенції, флегматичності, міщанської обмеженості та байдужості. «Бабця», попри свою щиру любов до невістки, своєю гіперопікою позбавляє Марусю можливості дорослішати, консервуючи її інфантильність. Саме ця незрілість робить героїню особливо вразливою до зовнішніх спокус.
• Юріштан:
• Втілення системного зла: На відміну від стихійної, «природної» жорстокості Дмитра, садизм Юріштана має соціальну санкцію — він отаман пушкарів, представник влади. Його стосунки з Катериною — це квінтесенція легалізованого домашнього насильства, узаконеного патріархальними нормами. Він є ще одним проявом деструктивної маскулінності у творі.

Художні особливості

• Роль пейзажу: Карпати в романі — це не просто тло, а жива, містична, дійова сила. Це метафізичний простір, що безпосередньо впливає на долі героїв. Гори пробуджують душу Марусі, дають прихисток опришкам і стають мовчазними свідками її загибелі. Пейзаж у Хоткевича завжди психологізований і відображає внутрішній стан персонажів: велич гір відповідає пробудженню душі, а шалена буря в фіналі — символ душевного хаосу та краху.
• Стиль і мова: Автор майстерно поєднує імпресіоністичні, ліричні описи природи з жорстким, безкомпромісним натуралізмом у сценах насильства. Широке використання гуцульського діалекту, фольклорних елементів (пісні, легенди, повір’я, описи обрядів) створює неповторну, автентичну атмосферу, занурюючи читача у світ гуцульської ментальності.
• Символіка:
• Камінь: Це ключовий символ, винесений у назву. Він багатозначний. З одного боку, камінь символізує вічність, твердість, незламність гірського духу. З іншого — він уособлює душевне скам’яніння, втрату чутливості, емоційну смерть внаслідок непереборної травми. Сцена, де Дмитро для розваги штовхає камінь з гори, спостерігаючи за його руйнівним падінням, є прямою і моторошною алегорією долі Марусі — від стану спокою до шаленого, неконтрольованого руху вниз і остаточної руйнації.
• Гори: Символ свободи, дикої стихії, первісної, досоціальної енергії, яка непідвладна людським законам моралі. Для Марусі вони стають уособленням справжнього, непідробного життя, але ця стихія виявляється однаково творчою і руйнівною.

Частина 2. Критична стаття: Між пристрастю та каменем: психологічний натуралізм та екзистенційна трагедія у «Камінній душі» Гната Хоткевича

По той бік етнографії

Позиціонований часто як «енциклопедія гуцульського життя», роман Гната Хоткевича «Камінна душа» насправді є одним із найсміливіших, найжорстокіших та психологічно найглибших творів українського модернізму. Етнографічний матеріал, хоч і представлений з надзвичайною автентичністю, слугує тут не самоціллю, а радше тлом, на якому розгортається універсальна драма. Хоткевич використовує екзотичний для тогочасного наддніпрянського читача гуцульський мікрокосм як своєрідну лабораторію для дослідження універсальної екзистенційної трагедії — руйнівної природи людської пристрасті, зіткнення ірраціонального «Я» з репресивною соціальною структурою та неминучого скам’яніння душі під тягарем вибору та його наслідків.

Гуцульщина як простір стихії: Пейзаж душі

Карпати в романі — це не просто декорація для розгортання подій. Це повноцінний, живий персонаж, метафізичний простір, де панують дохристиянські, первісні сили, а людські закони втрачають свою вагу. Для Марусі, яка виросла в монастирі, а потім потрапила у «вигідний хлів» попівського дому, гори стають одкровенням. Спочатку вони її лякають, «давлять» своєю мовчазною величчю, але згодом саме ця стихійна міць пробуджує в ній її власну приспану природу, її тілесність та сексуальність, які були пригнічені в «цивілізованому» світі її чоловіка.

Пейзаж у романі глибоко психологізований. Він не просто відображає, а й провокує внутрішні зміни в героїні. Спочатку Маруся живе у штучному, «порцеляновому» світі, створеному гіперопікою свекрухи, де її інфантильність свідомо консервується. Гори стають першим зовнішнім подразником, що руйнує цю ізоляцію. Вони її лякають, а потім ваблять, і ця амбівалентність (страх і потяг) дзеркально відображається в її подальшому ставленні до Дмитра Марусяка. Її любов до гір і любов до опришка — це прояви одного й того ж потягу до дикої, нерегламентованої, стихійної сили. Таким чином, пейзаж стає не тлом, а першопричиною та символом її внутрішньої драми, каталізатором її трагедії, оскільки гори уособлюють ту саму аморальну, нестримну енергію, яку вона помилково приймає за справжнє життя.

Деконструкція міфу: Опришок як втілення садистської волі

Образ Дмитра Марусяка є свідомим авторським відходом від романтичної традиції зображення «народних месників», таких як Устим Кармелюк чи Олекса Довбуш. Хоткевич, спираючись на методи натуралізму, проводить безжальну деконструкцію цього міфу. За зовнішнім фасадом харизматичного, вродливого леґіня, який співає пісень і говорить про свободу, ховається жорстокий егоцентрик, чия «свобода» є насамперед свободою чинити насильство. Він не захисник знедолених; його бунт має суто особистий, егоїстичний характер.

Кульмінаційна сцена зґвалтування Катерини в зимовнику є ключем до розуміння його справжньої суті. Цей акт є не стільки проявом сексуального бажання, скільки демонстрацією садистської влади та тотального приниження, спрямованого одночасно на обох жінок: на Катерину — фізично, на Марусю — психологічно. Кричачи: «Я хочу, аби ви си дивили! Онна на онну!», Дмитро стверджує свою абсолютну владу над їхніми тілами та душами. Це психологічний портрет деструктивної маскулінності, що резонує з ідеями європейського модернізму про волю до влади та темні, ірраціональні глибини людської психіки.

Дві жінки, одна доля: Маруся і Катерина як трагічні іпостасі жіночності

Порівняльний аналіз жіночих образів розкриває глибину трагізму патріархального світу, зображеного Хоткевичем. Маруся і Катерина — це дві сторони однієї медалі. Катерина — пасивна мучениця, «тиха вода», знищена цим світом без жодної провини. Її життя — це суцільний ланцюг знущань: від мачухи, через байдужість батька, до деспотизму чоловіка Юріштана і фінального удару від колись коханого Дмитра. Вона є втіленням абсолютної жертовності.

Маруся, навпаки, є активною бунтаркою. Вона робить свідомий вибір, повстаючи проти свого «порцелянового» існування. Однак її бунт, керований сліпою пристрастю, веде її до тієї ж прірви. Їхні долі показують, що в цьому світі, де домінує брутальна чоловіча сила, ні покора, ні бунт не гарантують жінці порятунку. Історія Катерини, розказана Дмитром, функціонує як «роман у романі», що не лише поглиблює трагізм оповіді, але й слугує ключем до розуміння справжньої суті опришка, яку Маруся, засліплена ідеалізованим образом, довго відмовляється бачити.

Символіка «камінної душі»: Від пристрасті до небуття

Назва роману є його центральною метафорою. «Камінна душа» — це не вроджена риса, а набутий стан, кінцева стадія глибокої психологічної травми, що призводить до емоційної смерті. Процес «скам’яніння» Марусі можна простежити поетапно:

1. Пробудження: Відхід від інфантильного стану «квіточки» до усвідомлення власних бажань і потягу до стихійного, справжнього життя.
2. Одержимість: Пристрасть до Дмитра повністю засліплює її, змушуючи ігнорувати тривожні сигнали та його очевидну жорстокість. Вона ідеалізує його, бачачи в ньому втілення гір, свободи та сили.
3. Злам: Сцена в зимовнику стає для неї шоком, який руйнує її ідеалізований світ. Насилля над Катериною вбиває в ній не лише любов до Дмитра, але й саму здатність до емпатії, співчуття та любові.
4. Скам’яніння: Подальше життя з опришками — це існування за інерцією. Вона стає апатичною, байдужою до всього, включно з власним тілом, долею та майбутньою дитиною. Її душа «застигає», перетворюючись на камінь — холодний, важкий і нечутливий.

Цей процес є надзвичайно точним, психологічно достовірним зображенням наслідків важкого посттравматичного стресового розладу, описаного мовою потужних художніх образів.

Висновок: Трагедія без катарсису

«Камінна душа» — це глибоко песимістичний роман, що безжально досліджує найтемніші сторони людської природи. Гнат Хоткевич не пропонує читачеві ані катарсису, ані морального заспокоєння. Фінал твору, де Маруся, збожеволівши від горя, самотньо помирає в горах під час бурі, народжуючи мертву дитину, підкреслює екзистенційну ідею про те, що людина, яка сліпо йде за покликом своїх найглибших, найтемніших інстинктів, приречена на самотність та саморуйнацію. Роман залишається одним із найпотужніших та найтривожніших творів української літератури, який ставить болючі питання про природу свободи, кохання та жахливу ціну, яку доводиться платити за спробу вирватися за межі власної долі.