📘Доля

Лірична героїня: Оповідачка, в образі якої втілено митця, найімовірніше, саму поетесу. Це сильна, вольова особистість, яка усвідомлено підходить до вибору життєвого шляху. Вона не шукає легкої наживи чи щастя, а свідомо обирає найважчу долю, пов’язану з поезією та правдою, і готова заплатити за неї найвищу ціну — власне життя.

Доля: Алегоричний персонаж, уособлення творчого шляху поетеси. Вона зображена як сувора, чесна і вимоглива. Ця Доля не обіцяє багатства чи радості, натомість попереджає про горе та необхідність заплатити за неї життям. Вона є «рідною сестрою» Поезії та донькою «Правди людської», що підкреслює її сутність — служіння мистецтву і правді.

Вибір долі: Центральна і єдина сюжетна лінія твору розгортається уві сні ліричної героїні. Вона потрапляє на символічний базар, де кожен може обрати собі долю за різну плату — від грошей до сумління. Героїня свідомо відмовляється від легких і привабливих варіантів, її увагу привертає єдина доля, що «відвернулась». Попри її попередження про майбутнє горе і високу ціну — життя, героїня приймає її. Прокинувшись, вона розуміє, що цей вибір став частиною її реальності, і вона готова до нього без жодних претензій.

Твір має кільцеву композицію, обрамлену мотивом вибору. Поезія починається з алегоричної сцени на базарі, де відбувається зав’язка — пошук долі. Розвитком дії є діалог ліричної героїні з персоніфікованою Долею, що є кульмінацією твору — моментом прийняття остаточного рішення. Розв’язка відбувається вже після сну, в реальності: героїня усвідомлює незворотність і правильність свого вибору («А Доля мені зосталась»). Фінальні рядки («Я вибрала Долю собі сама…») логічно завершують твір, стверджуючи ідею особистої відповідальності за обраний шлях.

Свідомий вибір життєвого шляху: Це центральна проблема твору, що розкривається через алегоричний образ базару доль. Поетеса наголошує на важливості не сліпого підкорення обставинам, а усвідомленого рішення, яке визначає майбутнє людини.

Митець і його призначення: Твір глибоко досліджує роль поета в суспільстві. Доля митця, за Костенко, — це не слава і легке життя, а важкий хрест служіння правді й мистецтву, що вимагає повної самопожертви.

Ціна правди: Поезія ставить питання про те, чим людина готова заплатити за можливість жити по совісті й говорити правду. Обрана героїнею Доля, сестра Поезії й донька Правди, вимагає найвищої плати — життя.

Відповідальність за власний вибір: Ліна Костенко підкреслює, що людина сама несе відповідальність за обрану нею долю. Фінальні рядки вірша є гімном цій відповідальності, відмові від будь-яких скарг чи претензій.

Алегорія: Весь вірш є розгорнутою алегорією вибору життєвого, а конкретніше — творчого шляху. Базар, де продаються долі, символізує життєві можливості, що відкриваються перед людиною.

Персоніфікація: Ключовий засіб у творі. Доля постає як жива істота, з якою можна вести діалог. Також персоніфікуються Поезія та Правда, що стають її родичами, підкреслюючи їх нерозривний зв’язок.

Символізм: Образи у вірші глибоко символічні: базар (символ життєвих виборів), золото (символ матеріальних цінностей), життя (найвища плата за духовний вибір).

Епітети: “чудернацький базар”, “чистому полі”, “обличчя ясне”, “золотом золотим”. Вони створюють яскраву візуальну картину і надають емоційного забарвлення.

Антитеза: Протиставляються різні долі («царівни» і «бідні Міньйони»), різні види плати (гроші, сумління, життя), що підкреслює складність і багатогранність вибору.

Вірш “Доля” є одним із ключових у творчості Ліни Костенко, оскільки концентровано виражає її життєве і творче кредо. У ньому втілено філософські роздуми про місце митця у світі, про відповідальність за кожне слово та про готовність платити за правду найвищу ціну. Ця поезія є глибоко особистісною, адже відображає власну долю поетеси, яка обрала шлях безкомпромісного служіння мистецтву в часи, коли це вимагало неабиякої мужності. Деякі критики відзначають філософську складність твору та навіть песимістичний погляд, проте більшість дослідників захоплюються його глибиною та майстерністю у створенні образів.

Творчий чину та вибір у поетичному універсумі  Ліни Костенко «Доля»

Вступ

Літературний ландшафт України другої половини XX століття являє собою складну, драматичну і водночас величну панораму, де серед ідеологічних руїн та соцреалістичних муляжів височіють поодинокі, але непорушні стовпи духу. Серед них постать Ліни Василівни Костенко займає місце виняткове, сакральне. Її творчість — це не просто художній доробок, це етичний документ епохи, це свідчення про те, що навіть у часи тотальної німоти слово може залишатися суверенною територією свободи. Поезія «Доля», яка стала своєрідним маніфестом повернення поетеси до читача після шістнадцятирічного мовчання, є ключем до розуміння її світоглядної парадигми. Цей твір — не лірична мініатюра, а стисла формула життя, філософський трактат, зашифрований у рими, де кожен образ є архетипом, а кожне слово важить більше, ніж томи офіційної літератури.

Це дослідження має на меті здійснити глибокий, багаторівневий аналіз твору «Доля», розглядаючи його не як ізольований текст, а як частину великого культурного та екзистенційного наративу. Ми спробуємо деконструювати метафоричний світ поезії, простежити генеалогію її образів, виявити приховані інтертекстуальні зв’язки та осягнути ту високу ціну, яку митець платить за право називати речі своїми іменами. Аналіз будуватиметься на перетині літературознавства, філософії екзистенціалізму, культурології та психології творчості, що дозволить створити об’ємний портрет твору, гідний його художньої ваги.

Частина І. Розширений аналітичний паспорт твору «Доля»

Історико-біографічний контекст та генеза тексту

Поезія «Доля» належить до збірки «Над берегами вічної ріки», що побачила світ у 1977 році. Ця дата є не просто хронологічною віхою, а історичним рубежем. Шістнадцять років до того ім’я Ліни Костенко було під негласною забороною. Її збірки «Зоряний інтеграл» та «Княжа гора» були розсипані в наборі, її ім’я викреслювали з редакційних планів, а саме її існування в літературі намагалися перетворити на фігуру умовчання. Це був час так званого «застою», коли радянська система намагалася остаточно уніфікувати мислення, підмінити живу думку ідеологічним штампом. У цій атмосфері задухи мовчання Ліни Костенко звучало голосніше, ніж найгучніші оди офіційних поетів.   

Вірш «Доля» став відповіддю на питання, чим жила поетеса всі ці роки. Він демонструє, що вимушена ізоляція не стала для неї часом поразки чи зневіри. Навпаки, це був час кристалізації духу, час, коли відбувався той самий внутрішній вибір, описаний у вірші. Твір фіксує момент екзистенційного самовизначення, який відбувся задовго до публікації, але отримав словесне оформлення саме на порозі нового етапу творчості.

Жанрово-родова специфіка

За родовою приналежністю твір безумовно належить до лірики, оскільки його змістом є внутрішній світ, переживання та рефлексії ліричного героя. Проте визначення жанру вимагає уточнення. Це не просто інтимна лірика, хоча мотив особистого вибору тут є центральним. Це філософсько-алегорична медитація, яка тяжіє до жанру притчі або балади.   

Наявність сюжетного елементу (сновидіння, подорож на базар, діалог з персонажами) зближує твір з епічними жанрами, але цей сюжет є повністю підпорядкованим розкриттю філософської ідеї. Алегоричність образів (Доля, Поезія, Правда) вказує на спорідненість з жанром мораліте, де дійовими особами виступають абстрактні поняття. Таким чином, «Доля» є синтетичним жанровим утворенням, що поєднує в собі сповідальність лірики та дидактизм притчі.

Тематичний горизонт та проблематика

Центральною темою твору є тема вибору життєвого шляху та творчого покликання. Ліна Костенко розглядає долю не як напередвизначений фатум, якого неможливо уникнути (як у античній трагедії), а як результат свідомого вольового акту особистості. Тема розгортається через опозицію «справжнє — фальшиве», «продажне — безцінне».   

Проблематика вірша є багатовекторною:

• Проблема компромісу і безкомпромісності: Чи може митець йти на угоду з совістю заради комфорту чи безпеки?
• Проблема вартості творчості: Чим платить поет за свій дар? (Відповідь авторки однозначна — життям).
• Проблема ідентичності: Як зберегти своє «Я» в умовах тотальної уніфікації («чудернацький базар»).
• Співвідношення естетики та етики: Чи може поезія існувати без правди?

Ідейна домінанта

Головна ідея твору полягає в утвердженні стоїчної концепції життя і творчості. Справжня доля митця — це не лаври і не спокій, а тяжка праця і відповідальність перед істиною. Ліна Костенко декларує, що людина є творцем своєї долі саме в момент вибору. Прийняття своєї долі («А Доля мені зосталась») є актом найвищої свободи, навіть якщо ця доля обіцяє горе і випробування. Це ідея гідності, яка стоїть вище за щастя у його обивательському розумінні.   

Образна система: Алегорія та Символ

Твір побудований на наскрізній алегорії.

• Лірична героїня — це alter ego самої поетеси, сильна особистість, яка протистоїть спокусам конформізму. Вона діє активно, сама обирає, сама кличе, сама приймає рішення.   
• Чудернацький базар — це універсальна метафора соціуму, світу людських стосунків, де панують ринкові закони, де духовні категорії (щастя, совість) переведені в розряд товару. Епітет «чудернацький» підкреслює абсурдність, ірраціональність цього світу.   
• Долі — персоніфіковані сутності. Автор показує їх різноманіття: від привабливих («царівен не гірш») до жалюгідних.
• Міньйони — історико-культурний символ. Це улюбленці, фаворити, люди, які досягли успіху завдяки прислужництву, а не власним чеснотам. Їхня доля «бідна» не матеріально, а духовно.   
• Обрана Доля — сувора, чесна, непідкупна. Вона єдина, хто не бере участі в ярмарку марнославства, вона відвертається, попереджає про небезпеку. Це уособлення справжнього Покликання.

Поетика та художні засоби

Ліна Костенко демонструє віртуозне володіння поетичною технікою, використовуючи засоби виразності для поглиблення філософського змісту.

• Тропи:

• Епітети: «чудернацький базар», «чисте поле», «обличчя ясне», «золотом золотим», «вельми сумнівним». Вони створюють емоційну атмосферу і дають оціночну характеристику явищам.   

• Метафори: «Долі-ворожки, тасуючи дні» (життя як гра, випадковість), «набивались мені» (нав’язливість фальші), «душею покликала очі» (глибинний, невербальний контакт).   

• Порівняння: «як бідні Міньйони», «прийняла, як закон».

• Антитеза: Протиставлення «щедрих» і «скнар», тих, хто платив золотом, і тих, хто сумлінням. Головна антитеза — між натовпом доступних доль і однією недосяжною.

• Синтаксис: Використання діалогу надає віршу драматизму. Риторичні запитання («То хто ж ти така?») та короткі, рубані репліки Долі («Ти собі затям») створюють напругу моменту істини. Інверсія («Сказала вона суворо») акцентує увагу на характері персонажа.

• Фоніка: У творі відчутна алітерація та асонанс, що створюють певний мелодійний малюнок, підсилюючи враження від сновидіння.

Метрична організація

Вірш написаний амфібрахієм — тристоповим розміром з наголосом на другому складі (U-S-U). Цей розмір традиційно пов’язується з баладною, оповідною інтонацією. Він забезпечує плавність, плинність оповіді, яка контрастує з драматичним змістом діалогу. Римування перехресне (абаб), що надає строфі завершеності та чіткості. Чергування чоловічих та жіночих рим додає ритмічного розмаїття.   

Частина ІІ. Критична стаття: Архітектоніка вибору в лабіринтах долі

Розділ 1. Вступ: Поезія як акт спротиву ентропії

У світі, де слова знецінюються швидше, ніж паперові гроші під час гіперінфляції, поезія Ліни Костенко виконує функцію золотого стандарту. Її вірш «Доля» — це не просто літературний текст, це етичний камертон, за яким налаштовувалося ціле покоління української інтелігенції. Написаний у період глибокого застою, коли саме поняття «вибір» здавалося ілюзорним, цей твір прозвучав як виклик. Він стверджував, що навіть у тюрмі обставин людина залишається вільною у виборі своєї постави, своєї реакції, своєї долі. Це дослідження ставить за мету розкрити глибинні механізми цього тексту, показати, як крізь призму алегоричного сну поетеса вибудовує жорстку і безкомпромісну філософію творчості.

Розділ 2. Топос Чудернацького Базару: Соціологічний зріз буття

Починається вірш із розгортання просторової метафори: «Наснився мені чудернацький базар: / під небом у чистому полі». Цей образ має глибоке коріння у світовій культурі. Базар, ярмарок, ринок — це традиційна модель людського суспільства, де панує хаос, обмін, торгівля, де все має свою ціну, але не все має цінність. Згадаймо «Ярмарок марнославства» Теккерея або біблійні мотиви торговців у храмі. У Ліни Костенко цей базар розташований «у чистому полі» — це додає образу екзистенційної самотності. Базар — це тимчасове, наносне явище посеред вічного, байдужого космосу (поля).   

Епітет «чудернацький» тут є ключовим. Він сигналізує про викривленість, деформацію звичних понять. На цьому базарі продаються не товари, а Долі. Сама можливість купити долю є абсурдною і блюзнірською. Вона перетворює сакральне поняття життєвого шляху на об’єкт споживання. Це сатира на суспільство споживання, але в глибшому сенсі — на суспільство пристосуванства, де людина готова «купити» собі зручну біографію, заплативши за неї відповідну ціну.

Розділ 3. Типологія покупців: Від золота до совісті

Ліна Костенко проводить блискучу соціально-психологічну градацію відвідувачів цього базару. Вона поділяє їх не за майновим станом, а за валютою, якою вони розраховуються.

• «Дехто золотом золотим»: Це найпростіший, примітивний рівень обміну. Люди, які вважають, що матеріальне багатство може забезпечити щасливу долю.
• «Дехто щастям своїм платив»: Трагічна категорія людей, які жертвують особистим щастям заради кар’єри, статусу чи ідеї.
• «Дехто платив сумлінням»: Це найстрашніша категорія. Плата сумлінням — це моральне самогубство. Отримавши «хорошу» долю (спокій, посаду, премію) ціною угоди з совістю, людина втрачає саму себе. Це мотив, який пронизує всю творчість шістдесятників — страх перетворитися на «духовного каліку» заради зовнішнього благополуччя.
• «А дехто — вельми сумнівним»: Евфемізм, що натякає на зраду, доноси, підлість.

Образ «Міньйонів» заслуговує на окрему увагу. Історично міньйони — це фаворити французьких королів (зокрема Генріха III), які відзначалися вишуканістю одягу, але повною залежністю від монарха. Використовуючи цей термін, Костенко влучно характеризує прошарок офіційної еліти — «успішних», наближених до влади людей, які насправді є «бідними», бо позбавлені суб’єктності. Вони — іграшки в руках сильніших.   

Розділ 4. Феноменологія Зустрічі: Погляд в очі Абсолюту

Кульмінація твору — це момент зустрічі ліричної героїні зі своєю Долею. На тлі «Доль-ворожок», які «тасують дні» (мотив випадковості, гри) і «набиваються» покупцям (агресивний маркетинг фальші), справжня Доля поводиться інакше. Вона відвертається. Це геніальний психологічний штрих. Істина не потребує реклами. Вона самодостатня. Її треба шукати, за неї треба боротися.

Героїня «душею покликала очі». Цей рядок вказує на невербальний, метафізичний рівень комунікації. Це впізнавання свого, рідного. Між героїнею і Долею виникає напруга, яка розряджається в діалозі. Доля намагається відштовхнути героїню: «Ти, все одно, не візьмеш мене». Це випробування рішучості. Доля не хоче бути обраною випадково, вона вимагає повної усвідомленості.

Розділ 5. Економіка Духу: Ціна Життя

Центральною формулою вірша є слова Долі: «за мене треба платити життям. / А я принесу тобі горе». Тут Ліна Костенко руйнує міщанський міф про щастя. Для неї вартісне життя не є синонімом комфорту чи насолоди.   

• «Платити життям»: Це означає повну, тотальну самовіддачу. Мистецтво — це не робота з 9 до 18, це спосіб існування. Це спалення себе. У контексті біографії Костенко ці слова набувають буквального значення. Її мовчання, її голодування, її відмова від публікацій заради збереження текстів у первісному вигляді — це і була плата життям, роками життя, які могли бути витрачені на славу, але були витрачені на честь.   
• «Принесу тобі горе»: Горе тут — це не просто біда, це страждання, яке супроводжує процес пізнання і творчості. «Множачи мудрість, множиш печаль», — говорив Екклезіаст. Справжній поет пропускає через себе біль світу, і це не може не бути горем. Але це горе вищого ґатунку, яке очищує і підносить.

Розділ 6. Генеалогія Істини: Сестра і Мати

Відповідь Долі на питання про її ім’я є кредо поетеси: «Поезія — рідна сестра моя. / А правда людська — наша мати». Ця тріада (Доля — Поезія — Правда) вибудовує чітку ієрархію цінностей.   

1. Правда є першоосновою (Матір’ю). Без правди немає нічого. Причому Костенко уточнює: «правда людська». Це важливо в контексті радянської риторики, яка оперувала поняттями «класової правди», «партійної правди». Костенко апелює до загальнолюдських, гуманістичних істин.   
2. Поезія є сестрою Долі. Тобто поетичний дар і життєвий шлях нерозривно пов’язані. Неможливо бути поетом лише на папері, залишаючись міщанином у житті. Поезія диктує долю.
3. Доля — це реалізація принципів Правди через інструмент Поезії.

Цим твердженням Ліна Костенко заперечує естетизм, “мистецтво заради мистецтва”, якщо воно відірване від етичного стрижня. Краса не може бути брехливою.

Розділ 7. Екзистенційний Стоїцизм: Amor Fati

Фінал вірша — це акт прийняття. «І я її прийняла, як закон». Слово «закон» тут вказує на категоричний імператив. Це не примха, не бажання, це необхідність. Коли вибір зроблено, сумніви зникають («минула ніч. І скінчився сон»). Останні рядки: «Я вибрала Долю собі сама. / І що зі мною не станеться, — / у мене жодних претенсій нема / до Долі — моєї обраниці». Це маніфест абсолютної відповідальності. Екзистенціалізм (Сартр, Камю) стверджує, що людина приречена на свободу і відповідальність за свій вибір. Більшість людей тікає від цієї свободи, шукаючи виправдань у обставинах («не ми такі, життя таке»). Ліна Костенко відмовляється від виправдань. Вона стверджує свою суб’єктність. Фраза «жодних претенсій нема» звучить як формула стоїчної мудрості. Це amor fati — любов до своєї долі. Поет усвідомлює тяжкість свого шляху, але не міняв би його ні на який інший, бо цей шлях є істинним.   

Розділ 8. Порівняльний контекст: Діалог крізь віки

Вірш Ліни Костенко вступає в інтертекстуальний діалог із класикою української літератури, насамперед із Тарасом Шевченком. Шевченківський триптих «Доля», «Муза», «Слава» є очевидним попередником. У Шевченка: «Ми не лукавили з тобою, / Ми просто йшли…». Шевченко звертається до долі як до друга, побратима, з яким пройдено шлях від дитинства. У Костенко акцент зміщено на момент вибору в дорослому віці. Якщо у Шевченка доля — це те, що супроводжує, то у Костенко доля — це те, що обирають. Це модернізація концепту. У XX столітті, після досвіду тоталітаризму, людина мусить щодня підтверджувати свій вибір. Також можна провести паралелі з творами Івана Франка (каменярі, що добровільно несуть свій тягар) та Лесі Українки (Contra spem spero — надія всупереч відчаю). Ліна Костенко продовжує цю лінію «аристократизму духу», де страждання переплавляється у високу творчість.   

Розділ 9. Поетика тиші і звуку

Аналізуючи форму твору, не можна не відзначити майстерність ритмічної організації. Амфібрахій надає віршу розповідної плавності, яка нагадує переказ сну. Але ця плавність постійно перебивається короткими, енергійними фразами діалогу. Автор використовує інверсії («Сказала вона суворо», «диво велике сталось»), щоб виділити ключові слова. Символіка “ночі” і “сну” на початку твору і “світанок” (імпліцитний, бо ніч минула) у кінці відображає перехід від неусвідомленості до ясності. Ніч — це час сумнівів, базарної метушні (парадоксально, але у сні). Ранок — це час тверезого погляду і прийняття реальності.

Висновки

Поезія «Доля» Ліни Костенко — це не просто вірш про вибір професії чи життєвого шляху. Це філософська модель буття людини, яка усвідомлює свою гідність. Суть цього послання залишається незмінною: людина стає людиною лише тоді, коли бере на себе відповідальність за своє життя. Ліна Костенко показала, що «базар» світу з його спокусами безсилий перед людиною, яка не продається. Цей твір є щепленням від конформізму, яке так необхідне кожному новому поколінню. Він вчить, що справжня еліта нації — це не ті, хто на вершині влади («міньйони»), а ті, хто обрав собі сувору Долю правди і платить за неї власним життям. У цьому — велич постаті Ліни Костенко і невмируща актуальність її слова.