📘De Libertate

Ліричний герой: Філософ-мислитель, який розмірковує про природу свободи. Він прагне ідеальної, духовної свободи, що вища за будь-які зовнішні обмеження. Його образ є втіленням прагнення до істини та гармонії.

Лінія філософського осмислення свободи: Ліричний герой роздумує над тим, що таке справжня свобода, відмежовуючи її від зовнішньої, ілюзорної свободи. Він шукає її витоки у внутрішньому світі людини, у її душі та моральних принципах.

Лінія протиставлення істинної та хибної свободи: У вірші проводиться чітка межа між свободою, що базується на внутрішній незалежності та самопізнанні, і уявною свободою, що залежить від зовнішніх обставин, багатства чи влади.

Лінія морального вибору: Вірш спонукає до роздумів про особистий вибір людини на шляху до свободи – вибір між зовнішнім благополуччям та внутрішньою гармонією, між рабством пристрастей та свободою духу.

Вірш “De Libertate” має форму оди, що характерно для епохи бароко та класицизму. Він складається з кількох строф, кожна з яких є логічним продовженням роздумів про свободу. Композиція твору побудована на поступовому розкритті головної ідеї – від загальних роздумів про цінність свободи до її глибокого філософського осмислення як внутрішнього стану. Використання риторичних запитань та звернень до читача підсилює дидактичний характер вірша.

Проблема справжньої та уявної свободи: Центральною проблемою є розрізнення істинної внутрішньої свободи від зовнішньої, яка може бути оманливою і призводити до рабства пристрастей.

Проблема самопізнання та внутрішньої гармонії: Сковорода наголошує, що шлях до свободи лежить через самопізнання та досягнення внутрішньої гармонії, що дозволяє людині бути незалежною від зовнішніх обставин.

Проблема морального вибору та відповідальності: Вірш ставить питання про особистий вибір людини щодо її свободи, закликаючи до відповідального ставлення до власного життя та духовного розвитку.

Проблема гідності та незалежності духу: Твір оспівує гідність людської особистості та її здатність залишатися вільною у своїх думках та прагненнях, навіть під зовнішнім тиском.

Риторичні запитання: Використання запитань, що не потребують прямої відповіді, а спонукають читача до роздумів про сутність свободи.

Метафори: Свобода часто зображується через метафоричні образи, що підкреслюють її неосяжність та цінність.

Антитеза (протиставлення): Зіставлення протилежних понять (наприклад, зовнішньої неволі та внутрішньої свободи) для посилення основної думки.

Символіка: Свобода як символ вищої цінності, що не може бути куплена чи відібрана.

Урочистий тон (одичний стиль): Використання піднесеної лексики та синтаксичних конструкцій, що надають віршу святкового, піднесеного звучання, характерного для оди.

Афористичність: Наявність коротких, влучних висловлювань, що містять глибокий філософський зміст і легко запам’ятовуються.

“De Libertate” – один з найвідоміших філософських віршів Григорія Савича Сковороди (1722-1794), видатного українського філософа, просвітителя, поета та педагога. Цей твір є частиною його збірки “Сад божественних пісень” і яскраво відображає основні засади сковородинської філософії – ідеї “сродної праці”, самопізнання та внутрішньої свободи. Сковорода вважав, що справжня свобода не залежить від зовнішніх обставин, а криється у внутрішньому світі людини, у її здатності бути незалежною від пристрастей та матеріальних благ. Його твори мали значний вплив на розвиток української літератури та філософської думки. Вірш “De Libertate” є своєрідним гімном духовній свободі та незламності духу.

Історико-філософський контекст та передумови створення твору

Григорій Савич Сковорода, якого справедливо називають «українським Сократом» та мандрівним філософом, створив поезію De Libertate у період глибоких суспільних трансформацій та особистих пошуків. Написання твору припадає на 1757–1758 роки, коли мислитель перебував у селі Ковраї на Черкащині, виконуючи обов’язки домашнього вчителя у родині поміщика Степана Томари. Цей етап життя став вирішальним для формування його світогляду, оскільки Сковорода, живучи серед народу, гостро відчув наближення соціальної катастрофи — остаточного закріпачення українського селянства.

Середина XVIII століття в Україні характеризувалася поступовим наступом російського царизму на автономні права Гетьманщини. Посилення кріпацтва відбувалося паралельно з демонтажем козацького устрою. У той час поміщики часто самочинно приписували вільних людей, колишніх козаків, до своїх кріпаків, що викликало у Сковороди, вихідця з козацького стану, цілком обґрунтовані побоювання втратити власну волю. Поезія стала реакцією на ці антинародні рухи 50-х років XVIII століття, коли пам’ять про визвольну боротьбу була ще живою, а нове імперське ярмо вже готувалося лягти на плечі народу.

Важливим фактором було також розпорядження Катерини ІІ, спрямоване на знищення Запорозької Січі та самого імені козацтва, що Сковорода сприймав як замах на саму суть української ідентичності, фундаментом якої була свобода. Таким чином, De Libertate постає не просто як ліричний вірш, а як громадянський маніфест, написаний у момент найвищої історичної напруги.

Розширений аналітичний паспорт твору: Наративна деструкція

Аналіз поезії De Libertate вимагає системного підходу, що охоплює літературознавчі, філософські та мовні аспекти. Літературний рід твору визначається як лірика, а саме її громадянсько-патріотичне та філософське спрямування. Жанрова приналежність твору часто дискутується: дослідники класифікують його як оду або ліричний вірш, що через свою афористичність та музикальність згодом набув статусу народної пісні.

Художній напрям твору — бароко, що проявляється у використанні гострих антитез, емблематичних образів та риторичної піднесеності. Провідним мотивом поезії є возвеличення свободи як найвищого духовного та суспільного блага, що переважає будь-які матеріальні цінності. Тема твору зосереджена на виявленні громадянської мужності поета, який у часи посилення деспотизму наважується прославляти волю та її історичних захисників.

Ідея твору полягає в утвердженні думки, що лише вільна людина може бути щасливою, а свобода є дорожчою за золото, яке без неї перетворюється на болото. Сковорода акцентує на тому, що втрата свободи є екзистенційною поразкою особистості, метафорично означеною як ризик «пошитись у дурні». Образна система твору побудована на контрасті між символом матеріального багатства — золотом — та символом духовної деградації — болотом. Центральною історичною постаттю та образом-символом виступає Богдан Хмельницький, якого автор іменує «батьком вольності».

Віршова структура De Libertate відзначається лаконізмом: це восьмирядковий твір, написаний дактилем. Римування суміжне (паралельне), що додає тексту чіткості та динамізму. Мова твору є цікавим синтезом книжних елементів та живої народної мови, що було характерним для стилю Сковороди. Латинська назва De Libertate («Про свободу») підкреслює інтелектуальну глибину твору та його зв’язок із європейською гуманістичною традицією.

Ця поезія не увійшла до основної збірки Сковороди «Сад божественних пісень», що виокремлює її як специфічний політичний та філософський вислів, присвячений конкретній історичній та особистій проблематиці. Рукопис твору зберігся в автографах, що дозволяє простежити його первісну форму та авторські акценти.

Свобода як онтологічна категорія у філософії Сковороди

Поняття свободи у творчості Григорія Сковороди не обмежується лише соціально-політичним виміром; воно є наріжним каменем його філософської антропології. У вірші De Libertate свобода постає як «найвище добро», що корелює з його вченням про дві натури — видиму та невидиму. Видима натура (матерія, золото) є тлінною і несвободною, тоді як невидима натура (дух, божественне начало) є джерелом істинної волі.

Сковорода переконаний, що людина стає особистістю лише тоді, коли вона свідомо обирає шлях внутрішньої свободи. Ця ідея тісно пов’язана з концепцією «сродної праці»: вільна людина — це та, яка знайшла своє покликання і реалізує його, не підкоряючись зовнішньому примусу чи жадобі наживи. У цьому контексті золото у вірші символізує не просто багатство, а «адську в’язницю» для душі, яка стає полонянкою матеріальних прагнень.

Філософська категорія свободи у Сковороди близька до поняття автономії особистості, що згодом розвинеться в європейській філософії, зокрема у роботах Іммануїла Канта. Проте для Сковороди свобода має більш кордоцентричний характер — це стан серця, яке перебуває у злагоді з Богом і природою. Тільки за умови збереження цієї внутрішньої незалежності людина може уникнути «світу», який намагається її «спіймати» через чини, багатство та соціальні обов’язки.

Свобода у De Libertate також розглядається як «препроста путь», що веде до душевного спокою. Вона є вищим скарбом, подарованим людині Богом, і її збереження є головним завданням життя. Відсутність волі прирівнюється до стану «дурня», тобто людини, яка не пізнала себе і дозволила обставинам визначати своє буття. Таким чином, вірш стає філософським обґрунтуванням права людини на самовизначення у ворожому, деспотичному світі.

Символізм та емблематика бароко у структурі твору

Поетика De Libertate глибоко вкорінена у традиції українського бароко, для якого характерна символічність та багатозначність образів. Сковорода використовує класичні барокові антитези для підкреслення своєї думки. Головна опозиція «свобода — золото» розгортається через метафоричне порівняння золота з болотом. Золото як символ матеріального світу у бароковій емблематиці часто асоціювалося з оманою та тлінністю, тоді як воля сприймалася як духовне сяйво.

Образ «болота» (блато) у творі є надзвичайно містким. Він символізує не лише ницість матеріальних благ порівняно з волею, а й несвободу як стан стагнації, засмоктування людини ницими інтересами суспільства. Це «болото» протиставляється динамічному духу свободи, який дозволяє людині «летіти у горній град». Така символіка була зрозумілою тогочасній освіченій верхівці, для якої емблематичне мислення було нормою.

Постать Богдана Хмельницького у фіналі твору також має символічне навантаження. Він постає не як реальний історичний персонаж з усіма його протиріччями, а як ідеалізований образ «отця вольності», символ національного визволення та героїчного спротиву. Сковорода використовує панегіричний стиль для уславлення гетьмана, що було традиційним для барокової літератури XVIII століття. Хмельницький стає емблемою української свободи, яка, на думку автора, є єдиною справжньою славою.

Риторичні запитання на початку вірша («Что то за вольность? Добро в ней какое?») створюють атмосферу інтелектуального пошуку, характерну для барокових диспутів. Відповідь поета є категоричною і безкомпромісною, що підкреслює його внутрішню переконаність у вищості духу над матерією. Така структура твору дозволяє Сковороді максимально ефективно донести свою ідею до читача, використовуючи як раціональні аргументи, так і емоційні образи.

Образ Богдана Хмельницького: Історична пам’ять та політичний ідеал

Згадка про Богдана Хмельницького у De Libertate є одним із найсильніших політичних жестів Сковороди. Для філософа, який зазвичай уникав прямої політичної риторики, таке відверте прославлення гетьмана було виявом неабиякої громадянської мужності. У період, коли імперська влада намагалася нівелювати здобутки визвольної війни 1648–1654 років, Сковорода називає Хмельницького «героєм» та «Божим обранцем».

Гетьман у творі уособлює не лише військову звитягу, а й саму ідею української державності, фундаментом якої була свобода козацького народу. Сковорода підкреслює, що Хмельницький подарував українцям надію на волю, і ця надія є дорожчою за будь-яке золото, яке пропонувала імперська адміністрація в обмін на лояльність. Поет виступає тут як хранитель історичної пам’яті, що протистоїть політиці «вічного забуття», проголошеній Катериною ІІ щодо козацтва.

Цікаво, що Сковорода називає Хмельницького «батьком вольності» (Вольності отче). Це звертання підкреслює сакральний зв’язок між лідером та ідеалом свободи. Для Сковороди Хмельницький — це приклад людини, яка діяла згідно зі своїм вищим призначенням, ставши інструментом божественної волі у боротьбі за справедливість. Таким чином, образ гетьмана стає точкою перетину особистої свободи індивіда та політичної свободи нації.

Виголошення слави Хмельницькому у часи жорстокої реакції було відкритим протестом проти царсько-поміщицької сваволі. Сковорода демонструє, що його філософія не є відстороненою від життя; вона глибоко вкорінена у болі та прагнення рідного народу. Уславлення гетьмана є закликом до сучасників пам’ятати про свою гідність і не дозволяти перетворити себе на кріпацьке «болото».

Мовно-стилістичний аналіз та віршувальна майстерність

Поезія De Libertate демонструє високий рівень майстерності Сковороди як поета. Твір написаний дактилем, що надає йому урочистого, майже гімничного звучання. Цей метр дозволяє автору поєднувати філософські роздуми з емоційним піднесенням. Паралельне (суміжне) римування забезпечує легкість сприйняття та афористичність, завдяки чому рядки вірша легко закарбовуються у пам’яті.

Мова твору є зразком «сковородинської» говірки, де церковнослов’янізми та книжні елементи гармонійно переплітаються з народною лексикою. Це підкреслює демократизм автора та його прагнення бути зрозумілим широкому колу читачів, від спудеїв до селян. Використання латинських термінів, таких як libertas, у контексті української поезії свідчить про глибоку освіченість Сковороди та його залученість до класичної гуманітарної традиції.

Система художніх засобів у творі є лаконічною, але надзвичайно дієвою. Риторичні запитання на початку вірша задають тон усій поезії, спонукаючи до активної мисленнєвої діяльності. Епітети («золотеє», «герою», «батько вольності») додають образам яскравості та виразності. Порівняння свободи із золотом, яке завершується запереченням і прирівнюванням золота до болота, є прикладом майстерного використання антитези для доведення філософської тези.

Риторичні вигуки та звертання у фінальній частині твору («Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане-герою!») створюють ефект емоційного апогею. Вони перетворюють вірш на палку промову, звернену до сучасників та нащадків. Така структура твору — від спокійного розмірковування до пристрасного проголошення ідеалів — є характерною для ораторського стилю бароко, в якому Сковорода почувався надзвичайно впевнено.

Критична стаття: Маніфест гідності у часи духовних сутінків

Поезія Григорія Сковороди De Libertate є одним із тих творів, які визначають вектор розвитку національної культури на століття вперед. Написаний у середині XVIII століття, цей вірш залишається актуальним і сьогодні, адже він торкається фундаментальної потреби кожної людини — потреби бути вільною. У часи, коли над Україною нависла загроза остаточного закріпачення, мандрівний філософ створив текст, який став бронею для національного духу.

Центральна ідея твору — вищість свободи над будь-якими матеріальними статками — звучить як виклик суспільству споживання, що зароджувалося вже тоді. Сковорода не просто каже, що свобода — це добре; він стверджує, що без неї життя втрачає сенс, перетворюючись на «болото». Ця жорстка метафора є ключем до розуміння всієї філософії мислителя. Для нього золото — це символ не лише багатства, а й спокус, які відволікають людину від її справжньої природи, від пошуку щастя у «сродній праці».

Особливої уваги заслуговує громадянська позиція автора. Прославлення Богдана Хмельницького у фіналі вірша було актом неабиякої мужності. У часи, коли імперія намагалася стерти пам’ять про козацьку волю, Сковорода відкрито називає гетьмана «батьком вольності». Це не просто історична довідка; це політичний маніфест, який стверджує право українського народу на власну історію та власну свободу. Хмельницький тут постає як взірець борця, який зумів піднятися над особистими інтересами заради загального блага.

Твір De Libertate є також глибоко особистим. Рядки про страх «пошитись у дурні» та втратити свободу відображають внутрішню боротьбу самого Сковороди. Він, будучи вихідцем із народу, гостро відчував соціальну несправедливість і намагався знайти шлях до збереження внутрішньої незалежності у світі, де все продавалося і купувалося. Його вибір на користь мандрівного життя став практичним втіленням ідей, проголошених у цьому вірші. Сковорода довів власним прикладом, що можна бути вільним навіть тоді, коли навколо панує деспотизм.

Мистецька форма твору підпорядкована його ідейному змісту. Лаконічність, використання дактиля та риторичних прийомів роблять вірш надзвичайно динамічним. Сковорода не марнує слів; кожен рядок б’є точно в ціль. Контраст між «золотом» і «болотом» створює яскраву візуальну емблему, яка легко сприймається на підсвідомому рівні. Це справжня поезія дії, яка спонукає до роздумів і до вчинку.

Сьогодні De Libertate читається як заповіт сучасним українцям. У світі, де свобода часто сприймається як абстрактна категорія або розмінна монета у політичних іграх, Сковорода нагадує нам про її онтологічну цінність. Воля — це не те, що дають; це те, що мають всередині. І якщо людина втрачає цю внутрішню свободу, ніяке золото світу не зробить її щасливою. Цей твір є нагадуванням про те, що гідність не має ціни, а свобода є єдиним істинним багатством, за яке варто боротися.

Сковорода як «батько української свободи» через цей вірш передає нам естафету відповідальності за власну долю. Його «Про свободу» — це не просто літературна пам’ятка XVIII століття, а живий голос, який закликає нас не бути байдужими, не ставати частиною «болота» і завжди пам’ятати про героїв, які торували шлях до нашої вольності. Це твір на всі часи, бо прагнення до свободи є невід’ємною частиною людської душі, яку неможливо впіймати жодними мережами світу.

Компаративний аналіз: Сковорода та європейське Просвітництво

Філософські погляди Григорія Сковороди на свободу, висловлені у De Libertate, демонструють цікаві паралелі з ідеями європейського Просвітництва. Попри свою релігійність та відданість Біблії, Сковорода був людиною «раннього модерну», чий спосіб мислення корелював із пошуками західних гуманістів. Його концепція свободи як внутрішньої автономії особистості перегукується з етикою Іммануїла Канта, який також вважав свободу необхідною умовою для моральної дії.

Проте існують і суттєві відмінності. Якщо західне Просвітництво робило акцент на раціональному пізнанні та зовнішній соціально-політичній свободі, то Сковорода зосереджувався на «філософії серця» (кордоцентризмі) та внутрішній емансипації духу. Для нього свобода була не лише правом, а й божественним даром, який вимагав постійного самовдосконалення та самопізнання. У цьому сенсі Сковорода був ближчим до містичних традицій, які вбачали у волі шлях до поєднання з вищою істиною.

У порівнянні з пізнішими українськими мислителями, зокрема Тарасом Шевченком, Сковорода більше фокусувався на індивідуальній свободі окремої особистості. Якщо для Шевченка зовнішня (соціальна та національна) свобода була невіддільна від внутрішньої, то Сковорода вважав, що людина може бути вільною навіть у кайданах, якщо її дух залишається чистим. De Libertate є перехідним твором, де Сковорода робить крок від суто внутрішньої свободи до визнання важливості національно-політичної волі, уособленої у постаті Хмельницького.

Ця поезія також вписується у європейську традицію уславлення «золотої вольності» (aurea libertas), яка була надзвичайно популярною у Речі Посполитій та козацькій Україні. Сковорода, однак, переосмислює цей концепт: для нього справжня «золота вольність» — це не привілеї шляхти, а духовна свобода кожної людини, яка пізнала Бога у собі. Таким чином, мандрівний філософ створює унікальний синтез західних ідей та української духовної традиції, роблячи свій внесок у загальносвітову скарбницю філософської думки про свободу.

Соціально-політична рецепція твору в українській історії

Рецепція поезії De Libertate в українському суспільстві пройшла тривалий шлях від рукописних списків XVIII століття до сучасних інтерпретацій. За життя автора твір не був надрукований, проте він активно поширювався серед спудеїв Києво-Могилянської академії та освіченого козацтва, стаючи частиною усної традиції. Вперше твір було опубліковано лише у 1894 році в Харкові за редакцією Дмитра Багалія, що відкрило його для широкого кола дослідників.

У ХІХ столітті ідеї Сковороди про свободу мали значний вплив на діячів Кирило-Мефодіївського братства, які вбачали у мандрівному філософі свого «духовного предка». Для них De Libertate був підтвердженням того, що українська інтелектуальна еліта завжди плекала ідеї волі, навіть у найтемніші часи кріпацтва. Образ Хмельницького як «батька вольності» став одним із наріжних каменів українського національного міфу, що формувався у роботах Миколи Костомарова та Пантелеймона Куліша.

У ХХ столітті поезія Сковороди набула особливої актуальності у контексті боротьби за незалежність України. Твір цитували дисиденти, він ставав джерелом натхнення для поетів-шістдесятників, які бачили у Сковороді взірець безкомпромісного служіння істині. Дослідження Дмитра Чижевського та Леоніда Ушкалова дозволили глибше зрозуміти бароковий контекст твору та його зв’язок із європейською філософською думкою, очистивши образ Сковороди від радянських ідеологічних нашарувань.

У сучасній Україні De Libertate став справжнім культурним брендом. Остання фраза вірша викарбувана на пам’ятнику Богдану Хмельницькому біля села Тягинка, що підкреслює державне значення цих слів. Твір вивчається у школах та університетах, він став основою для численних мистецьких проектів, від музичних альбомів гурту «Хорея Козацька» до фестивалів свободи. Сковородинівське розуміння волі як найвищого блага продовжує формувати ціннісний фундамент сучасного українського суспільства, особливо у часи випробувань.

Спадщина Григорія Сковороди: Свобода як заповіт

Підсумовуючи дослідження поезії De Libertate, можна стверджувати, що Григорій Сковорода створив твір, який став духовним компасом для багатьох поколінь українців. Свобода у його розумінні — це не просто відсутність зовнішнього тиску, а активна позиція духу, здатність людини бути господарем своєї долі та не піддаватися спокусам «світу». Цей вірш є одночасно і філософським трактатом у мініатюрі, і палким політичним виступом, і глибокою ліричною сповіддю.

Спадщина Сковороди вчить нас, що свобода починається з самопізнання. Тільки та людина, яка знайшла «Бога всередині себе» і усвідомила свою «невидиму натуру», може вважатися справді вільною. Його протиставлення золота і болота залишається потужним застереженням проти деградації особистості під впливом матеріальних прагнень. Сковорода нагадує нам, що справжнє багатство — це не чини чи гроші, а можливість жити згідно з совістю.

Постать Богдана Хмельницького у творі є символом того, що ідеал свободи потребує захисту і що історія пам’ятає тих, хто боровся за волю свого народу. De Libertate — це заклик до кожного з нас бути героєм у своєму власному житті, не дозволяти обставинам «пошити себе у дурні» і завжди пам’ятати, що воля є найвищим добром, яке ми маємо.

Григорій Сковорода через віки звертається до нас із простим, але надзвичайно важливим посланням: свобода — це шлях до щастя, а щастя — це і є Бог. Його поезія залишається живим джерелом сили для української нації, яка продовжує свою боротьбу за право бути вільною на своїй землі і у своєму дусі. De Libertate — це не просто вірш, це серцебиття української культури, яке ніколи не зупиниться, доки в світі існують люди, здатні цінувати волю понад усе золото світу.