📘Батурин

Іван Мазепа: Український гетьман, головний герой епопеї. Він зображений як мудрий державець і патріот, розумний дипломат, здатний на компроміси, наділений витримкою й політичним талантом. Його життя підпорядковане вищій меті – боротьбі за незалежність України, яку він готує “фундамент під державну будівлю”. Він змушений ховати свої заміри від усіх, хитрувати, показувати на людях свою відданість цареві, навіть терпіти, коли його вважають зрадником. Особиста трагедія Мазепи полягає в його коханні до Мотрі, яка жертвує власним коханням заради його подвигу.

Олександр Меншиков: Російський князь, головнокомандувач царських військ. Він зображений як жорстокий, владолюбний, цинічний, але розумний і досвідчений воєначальник, “виїмкова людина”, який вміє брати себе в руки. Він прагне особистої вигоди, не гребує грабежами та жорстокими розправами над населенням, але водночас відчуває відповідальність перед царем. Він “кат”, який “колесує”, “садить на паль”, “здирає скіру”.

Мотря Чуйкевичева (Кочубеївна): Донька страченого Кочубея. Вона розумна, красива, мужня, чуйна жінка-патріотка, яка розуміє велич України у світі. В гетьманові Мазепі вона бачить визволителя України від царського поневолення. Мотря вирішує залишитися в Батурині, щоб розділити долю свого народу, піклується про поранених, виявляє незламний дух перед обличчям небезпеки, аби довести, що українці не здаються без бою. Вона відкидає пропозицію Івана Носа про втечу і навіть намагається підірвати порохову вежу.

Андрій Войнаровський: Небіж гетьмана Мазепи. Він вірний своєму дядькові та його ідеям, щиро любить Україну. Вирушає до Меншикова, щоб виправдати гетьмана, усвідомлюючи небезпеку. Він розуміє хитрість Меншикова і намагається втекти від нього, щоб сповістити Мазепу.

Пилип Орлик: Мазепин писар, вірний соратник гетьмана. Він розумний, бистрий, енергійний, завжди готовий виконати волю гетьмана, допомагає йому з організацією переходу війська.

Дмитро Чечель: Сердюцький полковник, командант Батурина. Він хоробрий, відданий, рішучий, керує обороною міста до останнього, незважаючи на величезну перевагу ворога. Він відчуває гіркоту зради, але намагається зберегти залишки війська і вірить у “позагробну побіду” Батурина. Переживає муки совісті за те, що втік, але розуміє, що рятував залишки армії.

Кенігзен: Німецький артилерист на службі у Мазепи, командувач козацькою артилерією. Він відданий своїй справі, хороший спеціаліст, хоробрий. Важко поранений, але навіть тоді вірний своєму вождеві. Меншиков наказує його колесувати вже мертвим, що символізує його прагнення принизити непокірних.

Іван Ніс: Полковник Прилуцького полку, який зраджує Батурин, показуючи москалям таємний вхід до міста. Він є символом підлості, зради та особистої вигоди, прагнучи кар’єри.

Андрій Кандиба: Гетьманський канцелярист у Батурині, який зраджує Мазепу, надаючи Меншикову інформацію про укріплення міста.

Дід (на цвинтарі): Столітній дід, який пережив різанину в Батурині. Він є символом незламності українського духу, пам’яті про минуле та віри в майбутнє. Він збирає живих та ховає мертвих, закликаючи жити “на злість ворогам”, зберігати правду і віру в Бога. Він “хоче, щоб смерть не затулила правді уста”.

Петро Скорін: Російський офіцер, красень, “філософ”. Він закоханий у Мотрю, але змушений брати участь у жорстокостях війни. Переживає внутрішній конфлікт між своїми переконаннями та обов’язком, між “людяністю” та “катом”. Його свідомість не витримує жахів, і він накладає на себе руки, що символізує неможливість примирення з нелюдською жорстокістю.

Мішка: Найвправніший з мучителів у армії Меншикова, кат, який “колесує” людей. Він зображений як “людина дійсно без серця і, здавалося, навіть без розуму”, що виконує свою роботу “цілком спокійно, зимно тупо, без ніякого вражіння, усміхаючися заєдно”.

Повість “Батурин” має багатопланову, епічну композицію, що складається з розділів, кожен з яких розвиває певні сюжетні лінії та теми. Твір є мозаїкою подій, роздумів, діалогів та внутрішніх монологів, що відображають хаос війни та складність морального вибору.

Лінія остаточного вибору гетьмана Мазепи: Розкриває складні роздуми гетьмана, його фізичну недугу та вирішальні кроки до переходу на бік шведського короля Карла XII. Він приймає рішення, усвідомлюючи його історичне значення для України, і від’їжджає з Борзни в Батурин, а потім за Десну. Ця лінія включає його розмову з Орликом та Войнаровським.

Лінія облоги та знищення Батурина: Ця лінія детально описує події оборони гетьманської столиці під командуванням полковника Чечеля. Показано мужність батуринців, їхню готовність до боротьби проти московських військ, а також акт самоспалення міста самими мешканцями, щоб воно не дісталося ворогу. Це включає жорстокість облоги, розправи та людські жертви.

Лінія зради Івана Носа та її наслідків: Розкривається підступний вчинок Івана Носа, який вказує москалям таємний вхід до замку. Ця зрада стає ключовою для падіння Батурина та його подальшого знищення.

Лінія долі Мотрі Чуйкевичевої: Мотря, донька страченого Кочубея, приймає рішення залишитися в Батурині, щоб розділити долю свого народу. Вона виявляє мужність, піклується про поранених, переживає особисту трагедію та зіткнення з жорстокістю ворога, а також зрадником Носом. Вона намагається підірвати порохову вежу, але їй заважає Ніс.

Лінія Меншикова та царської жорстокості: Детально зображено дії князя Меншикова, його цинізм, прагнення до помсти та безжальні розправи над батуринцями, включаючи тортури та масові страти. Показано його “філософію” війни та влади.

Лінія внутрішньої боротьби офіцера Скоріна: Петро Скорін, російський офіцер, закоханий у Мотрю, переживає внутрішній конфлікт між жорстокістю війни та своїми людськими принципами. Він намагається врятувати Мотрю, але, зіткнувшись з нелюдськими звірствами, відчуває розчарування і врешті накладає на себе руки.

Лінія незламності українського духу та пам’яті: Попри всі трагедії, повість завершується образом зруйнованого Батурина, вкритого снігом та трупами, та образом столітнього діда, який виживає різанину, ховає мертвих, лікує живих і вірить у відродження Батурина та України. Він є хранителем правди та пам’яті.

Повість “Батурин” має багатопланову, епічну композицію, що складається з розділів, кожен з яких розвиває певні сюжетні лінії та теми. Твір не має чіткої подієвої структури, а є мозаїкою подій, роздумів, діалогів та внутрішніх монологів, що відображають хаос війни та складність морального вибору. Розповідь ведеться переважно від третьої особи, що дозволяє автору охопити широке коло подій та персонажів.

Повість розпочинається з розділу “У Городку”, де описуються підготовка до війни, приїзд Войнаровського до Меншикова та його перше враження від московського табору. Далі йде “Остання ніч”, що деталізує прибуття Мазепи до Батурина, його зустріч з Мотрею, прощання та від’їзд з міста.

Розділ “За Десну” описує переправу гетьманських військ через Десну, їхній рух до шведів та промову Мазепи до козаків. “Царський Приказ” розкриває реакцію Петра І на “зраду” Мазепи та його накази Меншикову. “Під Дзвіницею” зображує спробу Меншикова заспокоїти народ та появу старого діда, що виступає проти царя, яка призводить до жорстоких розправ.

“На Чужих Вислугах” та “Перша Жертва” показують життя батуринців під облогою, їхню готовність до опору, а також зраду Носа та Кандиби, що призводить до перших жертв.

Розділ “Риють…” описує підготовку москалів до підкопу під Батурин та відчайдушну спробу Чечеля та його сердюків зупинити їх. “Грець” змальовує бій між Герциком та московськими драгунами, а “Червоний Когут” – самоспалення Батурина його мешканцями та жахливі наслідки.

“Політав Сніг” – це картина зруйнованого Батурина, покритого снігом, та роздуми Мотрі про трагедію. Розділи “Знайшли”, “Скорін” та “На Суд!” розповідають про пошуки Мотрі, її допит та внутрішню драму Скоріна, який не витримує жахів війни і накладає на себе руки.

“Таїнство” зображує жорстокі тортури, що застосовуються до полонених батуринців, а “Гетьманові Скарби” – пограбування Батурина та вивіз цінностей Меншиковим. “По Обох Боках Сейму” та “Українська душе!” описують подальші події після знищення Батурина, переслідування вцілілих українців та роздуми Чечеля про український народ.

“У Добрих Людей” показує притулок для вцілілих козаків та роздуми про стан народу. “Сусіди” розкриває реакцію селян на падіння Батурина та їхню готовність видати Чечеля. “Лицар у Блискучій Збруї” – це символічна картина ранку, що віщує нове життя, незважаючи на трагедію. Нарада з Карлом XII та “Король і Гетьман” зображують зустріч Мазепи зі шведським королем та їхні домовленості про спільні дії. “Гармати” та “Дивувався Сейм…” є останніми сценами знищення міста та його символічного переосмислення. Композиція твору циклічна, повертаючись до тем зради, вірності, страждань та надії.

Проблема національно-визвольної боротьби та державотворення: Повість порушує питання про право народу на самостійну державу, про ціну боротьби за волю та жертовність, необхідну для її здобуття. Зображується трагічна спроба українського народу вибороти незалежність.

Проблема зради та вірності: Центральною є тема зради (Іван Ніс, Андрій Кандиба, козаки, що запродалися москалям), яка призводить до загибелі Батурина, та її протиставлення вірності (Мазепа, Чечель, Мотря, дід на цвинтарі), що є моральним вибором кожного персонажа. Автор показує, що “внутрішній ворог гірший усіх”.

Проблема відповідальності лідера: Мазепа, приймаючи історичне рішення, усвідомлює свою відповідальність за долю народу. Його дії та роздуми відображають складність керування під час війни.

Проблема жорстокості війни та людської деградації: Твір безкомпромісно зображує нелюдські звірства, насильство, тортури, розправи, що перетворюють людей на “звірів” і руйнують моральні норми. Показується, як війна “роззвірює людей, здирає з них личину, наложену культурою”.

Проблема пам’яті та історії: Повість підкреслює важливість пам’яті про трагічні події минулого, про подвиги та жертви, які не повинні бути забуті. Образ столітнього діда є уособленням цієї пам’яті. Лепкий проводить паралелі між подіями минулого та сьогодення, показуючи, що “історія повторюється”.

Проблема морального вибору: Персонажі постійно постають перед вибором між особистою вигодою та вірністю, між життям та смертю, між сліпою покорою та боротьбою за гідність. Це стосується як простих селян, так і офіцерів, які “не хочуть бути катами”.

Історизм: Твір ґрунтується на реальних історичних подіях та постатях (Іван Мазепа, Карл XII, Петро І, Олександр Меншиков, Дмитро Чечель, Мотря Кочубеївна, Іван Ніс), що надає йому достовірності та глибини. Це четверта книга епопеї “Мазепа”.

Психологізм: Глибоке розкриття внутрішніх переживань героїв, їхніх роздумів, сумнівів, страхів, моральних дилем та емоційних станів. Це стосується як Мазепи, так і Мотрі, Скоріна, Чечеля, а також простих солдатів та міщан.

Символіка: Батурин – символ української державності та незламності. Палі з повішеними – символ жорстокості та тиранії. Червоний когут (півень) – символ пожежі та руйнування. Дзвони – символ тривоги, прощання, а також душі міста. Річка Десна – символ кордону, вибору, переходу. Сніг – символ покриття, забуття, але також очищення та надії на відродження. Символом незламності духу є столітній дід.

Контраст: Багатство контрастів пронизує повість: високі ідеали та підлість зради; велич Мазепи та його людські слабкості; хоробрість українців та жорстокість москалів; краса природи та жахи війни; надія та відчай; “здобутки” та “втрати”; “живі” та “мертві”. Контрастує образ “красуня” Скоріна з його внутрішніми моральними муками.

Уособлення: Природа та неживі предмети наділяються людськими рисами. “Замок нагадував велетня, з піднятими раменами”; “Сейм дивувався”; “гармати… ревуть”, “трупи… висять, як мішки”.

Антитеза: Протиставлення ідей, образів, персонажів: “Або Москва, або Україна”; “служити цареві чи гетьманові”; “правда – сила”.

Інвектива: Наявність гострих, звинувачувальних висловлювань, спрямованих на викриття жорстокості та зради. Наприклад, на адресу Носа, Кандиби, Меншикова та царя Петра.

Епічні порівняння: Використання розгорнутих порівнянь, що надають оповіді урочистості та масштабності, наприклад, “шведські й московські війська надвигалися на себе, як дві хмари”, “Люди, як круки, літали кругом”.

Побутові деталі та діалектизми: Додають колориту та автентичності зображуваній епосі та народному життю.

“Батурин” – історична повість видатного українського письменника Богдана Лепкого, що є четвертою книгою його епопеї “Мазепа”. Цей монументальний твір, написаний між 1926 та 1955 роками, присвячений одній з найтрагічніших сторінок в історії України – зруйнуванню гетьманської столиці Батурина царськими військами у 1708 році.

Лепкий глибоко досліджує історичні події, переосмислюючи постаті та мотиви їхніх дій. Він правдиво змальовує події, що трапилися триста років тому, знаходячи чимало спільного з нинішнім днем: “Зрада вищого керівництва держави, зневіра народу, який звинувачує своїх вождів у всіх мислимих і немислимих гріхах, підступність і жорстокість росіян – характерні риси, які об’єднують дві епохи”. Письменник не лише відтворює факти, а й заглиблюється у психологію персонажів, показуючи їхні внутрішні конфлікти, сумніви та моральний вибір.

Повість “Батурин” порушує вічні теми зради, вірності, патріотизму, національно-визвольної боротьби, ціни свободи та жорстокості війни. “Мазепа” загалом і “Батурин” зокрема вартують екранізації, оскільки це високохудожнє творіння. Лепкий розкрив складну поведінку Мазепи, який змушений був ховати свої заміри від усіх і шукати шляхів звільнення від московського ярма. Твір став одним із символів української боротьби за незалежність та незламності духу перед лицем тиранії, а також є застереженням: “Якщо допускатимемо помилки наших попередників, то не бачити нам незалежної України”.

Трагедія та велич українського духу в історичній візії Богдана Лепкого

Повість «Батурин» Богдана Лепкого є не лише центральною частиною його масштабної пенталогії «Мазепа», а й одним із найвагоміших здобутків української історичної прози XX століття. Цей твір постає перед читачем як грандіозна панорама національної катастрофи, що водночас є актом високого героїзму та духовного самоствердження. Написана у 1920-х роках, коли українська нація вкотре переживала біль втраченої державності, повість стала для автора способом осмислення історичної долі України через призму подій 1708 року. Дослідження цього твору вимагає глибокого занурення в його текстову тканину, символіку та психологічну складність персонажів, які діють у межових ситуаціях вибору між життям і честю, зрадою та вірністю.   

Розширений аналітичний паспорт твору

Богдан Лепкий створював «Батурин» як частину епопеї, що мала на меті реабілітувати постать гетьмана Івана Мазепи в очах світової та української спільноти, очистивши її від імперських нашарувань і міфів про зрадництво. Історичною основою повісті стали реальні події Північної війни, зокрема перехід Мазепи на бік шведського короля Карла XII та наступна каральна операція московських військ під проводом Олександра Меншикова, що призвела до повного знищення гетьманської столиці. Автор ретельно опрацював тогочасні документи, козацькі літописи та мемуарну літературу, що дозволило йому з документальною точністю відтворити атмосферу епохи, погодні умови та воєнну тактику обох сторін.   

Жанрова природа твору визначається як історична повість з виразними ознаками неоромантизму та психологічного реалізму. Це не просто опис битв, а глибоке дослідження внутрішнього світу героїв, їхніх сумнівів, болів та ідеалів. Тематичне ядро твору складає зображення героїчної оборони Батурина та трагедії його падіння через внутрішню зраду. Провідна ідея полягає в утвердженні незламності українського прагнення до волі, яке не може бути знищене навіть через фізичну смерть цілого міста. Лепкий акцентує на тому, що Батурин став жертвою не лише зовнішньої сили, а й підступності «хатнього ворога», що є вічним уроком для нації.   

Система персонажів «Батурина» вибудувана за принципом антитези, що є характерним для поетики Лепкого. Іван Мазепа постає як мудрий державник, дипломат європейського взірця та трагічна особистість, яка усвідомлює вагу свого рішення. Його оточення — Пилип Орлик, Андрій Войнаровський, Дмитро Чечель, Кенігзен — репрезентують козацьку еліту, здатну на самопожертву заради ідеї незалежності. На протилежному полюсі знаходяться Петро I та Меншиков, які уособлюють руйнівну силу деспотизму, жорстокості та зневаги до людської гідності. Окреме місце посідає Мотря Кочубей, чий образ у цій частині циклу остаточно трансформується з об’єкта кохання на символ жертовної відданості Україні.   

Часово-просторова організація твору (хронотоп) базується на мотиві дороги та облоги. Події розгортаються динамічно, охоплюючи простір від московського табору в Городку до палаців Гончарівки та бастіонів Батуринської фортеці. Символіка повісті є багатошаровою та насиченою фольклорними мотивами. Батурин виступає символом втраченого раю та національної Голгофи. Вогонь пожежі символізує очищення та водночас пекельну муку, а сніг у фіналі твору стає саваном, що вкриває гріхи та страждання, даруючи спокій полеглим. Фразеологізми латиною та посилання на античну історію підкреслюють інтелектуальний рівень твору та його приналежність до загальноєвропейського культурного контексту.   

Критична стаття: Епіка катастрофи та філософія вибору в повісті «Батурин»

Повість Богдана Лепкого «Батурин» належить до тих літературних творів, які здатні перевернути світосприйняття читача, змушуючи його відчути фізичний біль від історичної несправедливості та водночас гордість за силу людського духу. Письменник, будучи майстром неоромантичного письма, зумів перетворити сухі факти літописів на живу, пульсуючу драму, де кожне слово дихає загравою пожеж і дзвоном шабель. Для розуміння глибини «Батурина» необхідно розглянути його не як ізольований епізод, а як кульмінаційну точку боротьби двох цивілізаційних моделей — демократичної козацької республіки та деспотичної імперії.   

Психологічна дуальність та неоромантичний конфлікт

У центрі повісті знаходиться постать Івана Мазепи, яку Лепкий трактує з позицій високого гуманізму та державницької відповідальності. Автор свідомо відходить від стереотипу «зрадника», показуючи гетьмана як стратега, що змушений грати роль «лиса» перед обличчям «ведмежої» загрози. В епізодах у Городку, де Андрій Войнаровський відвідує Меншикова, ми бачимо всю складність цієї дипломатичної гри. Войнаровський, ризикуючи життям, створює легенду про хворобу гетьмана, поки той готує остаточний розрив з Москвою. Цей мотив прихованої дії, затаєної думки є ключовим для неоромантичного героя, який діє у ворожому середовищі, керуючись внутрішнім законом честі.   

Мазепа у Лепкого — це людина глибокої культури. Його вірність ідеалам «золотої доби» Гетьманщини виявляється у кожній деталі побуту на Гончарівці, у його любові до книжок, мистецтва та витончених розмов. Його прощання з Батурином — це не просто від’їзд полководця, а прощання творця зі своїм найкращим творінням. Письменник майстерно передає цей внутрішній плач гетьмана, який бачить, як над його столицею збираються чорні хмари неминучого лиха. Психологізм образу підсилюється через сприйняття Мазепи іншими персонажами: для Мотрі він є «сонцем» і втіленням України, для Меншикова — небезпечним супротивником, якого треба зламати будь-якою ціною.   

Трагедія Батурина: від облоги до апокаліпсису

Опис оборони Батурина є вершиною батального мистецтва Богдана Лепкого. Він показує, що фортеця трималася не лише на мурах і гарматах Кенігзена, а на єдності та завзятті її оборонців. Постаті Дмитра Чечеля та гарматного осаула Кенігзена втілюють кращі риси козацького лицарства. Їхня відмова впустити Меншикова в город, попри вмовляння та погрози, є актом політичного самовизначення Батурина. Особливо символічним є образ диякона, який зі сходами в одній руці та хрестом у другій надихає міщан на боротьбу. Це підкреслює духовний характер опору — батуринці захищають не лише майно, а свою віру та право бути господарями на власній землі.   

Проте автор не ідеалізує ситуацію до плакатності. Він з болем описує внутрішню корозію суспільства. Зрада Івана Носа, який через власні дріб’язкові амбіції відкриває ворогам таємний хід, постає як найбільший злочин проти нації. Цей епізод служить Лепкому для роздумів над природою українського безталання: зовнішня сила стає фатальною лише тоді, коли знаходить підтримку всередині. Падіння Батурина — це результат не воєнної переваги Меншикова, а морального дефіциту окремих індивідів, які здатні продати майбутнє народу за миттєві вигоди.   

Жахливі сцени розправи над населенням — вирізання немовлят, катування жінок, спалення заживо — описані з такою реалістичною силою, що вони перетворюються на апокаліптичне видіння. Лепкий проводить пряму паралель між терором Меншикова та пізнішими геноцидами українського народу, стверджуючи, що методи імперії залишаються незмінними протягом століть. Образ річки Сейм, якою пливуть плоти з розіп’ятими козаками, стає візуалізацією національної катастрофи, що має закарбуватися в генетичній пам’яті нащадків.   

Мотря Кочубей: символ незламності та жертовності

Образ Мотрі в повісті «Батурин» набуває статусу архетипу. Вона перестає бути лише коханою жінкою гетьмана і стає душею самого міста. Її рішення залишитися в обложеному Батурині, незважаючи на вмовляння Мазепи, є свідомим вибором мучениці. Мотря втілює «взірцеву поведінку» українки, яка ставить державний інтерес вище за особисте щастя. Її спроба підірвати порохову вежу, щоб замок не дістався ворогові, — це найвищий прояв неоромантичного героїзму, де смерть є кращою за неволю.   

Лепкий використовує образ Мотрі для розкриття філософської проблеми людського призначення. Вона розуміє велич задуму Мазепи і готова бути його жертовною соратницею. Їхні стосунки — це діалог двох душ, поєднаних любов’ю до України, що стоїть вище за соціальні норми чи вікові перепони. Коли Мотря зникає в диму та руїнах Батурина, вона стає частиною його легенди, символом тієї України, яка відмовилася підкоритися і пішла в підпілля духу, щоб колись відродитися.   

Естетика руїни та символізм природних стихій

Художній простір повісті насичений символікою, яка створює відчуття фатальності та неминучості трагедії. Богдан Лепкий майстерно використовує опозицію світла й темряви. Батурин, що горить, — це вогнище, яке освітлює темряву московської «Вальпургієвої ночі». Кожен спалах вогню, кожна червона заграва на Сеймі є передвісником кінця старої України та народження нової, яка пройде крізь горнило страждань.   

Сніг, що починає падати у фіналі твору, має багатозначне трактування. З одного боку, це символ милосердя природи, яка намагається сховати жахи людської жорстокості під білим покровом. З іншого боку, це символ замороженої волі, тимчасового заціпеніння нації після катастрофи. Білий сніг на червоній крові створює візуальний контраст, що підсилює емоційне напруження фінальних сцен. Згасла зоря, розбита бандура, біла пані-віщунка — ці містичні образи створюють атмосферу античної трагедії, де герої борються з невблаганним роком.   

Цивілізаційний діалог: Мазепа та Карл XII

Фінальна зустріч Мазепи зі шведським королем Карлом XII є ключовою для розуміння ідейної концепції твору. Гетьман вітає короля блискучою латинською промовою, демонструючи інтелектуальну рівність українського лідера з монархами Європи. Лепкий акцентує на тому, що союз зі Швецією був для України вибором на користь європейського шляху розвитку, культури та права. Цей діалог відбувається на тлі звуків далеких гармат Батурина, що створює трагічний дисонанс: політичний тріумф дипломатії запізнився, бо серце держави вже припинило битися.   

Слова, що завершують повість — «Ніхто краще не може знати за короля Карла», — мають глибокий іронічний і водночас гіркий підтекст. Вони вказують на обмеженість людського передбачення та на те, що великі історичні зрушення часто залежать від волі зовнішніх гравців, які не завжди здатні осягнути глибину українського болю. Це заклик до українців покладатися на власну силу, єдність та розум, а не лише на іноземну допомогу.   

Мовно-стилістична майстерність та «прозова поезія»

Стиль повісті «Батурин» вирізняється особливою музичністю та ритмікою. Михайло Рудницький недарма називав цей твір «прозовою поезією», адже Лепкий використовує алітерації, повтори та інверсії для створення певного емоційного фону. Авторський текст наповнений ліризмом, який пом’якшує жорстокість описів, надаючи їм філософського звучання. Кожен пейзаж у творі є психологізованим: природа страждає, тривожиться та гнівається разом із героями.   

Мова персонажів індивідуалізована. Мазепа говорить мовою освіченого аристократа, Меншиков — мовою брутального завойовника, козаки — мовою воїнів, готових до смерті. Велика кількість церковнослов’янізмів та латинських цитат підкреслює сакральність подій та високу духовну напругу епохи. Лепкий використовує засоби контрасту не лише в образах, а й на рівні граматики, чергуючи довгі описові речення з короткими, як постріли, фразами в моментах найвищого драматизму.   

Висновки та уроки Батуринської трагедії

Повість «Батурин» Богдана Лепкого є твором-засторогою та твором-пам’ятником. Письменник зумів створити художню картину «Руїни», яка за своєю силою та глибиною не має рівних в українській літературі. Він показав, що історія — це не лише дати й битви, а передусім боротьба ідей та характерів. Головний урок Батурина за Лепким — це необхідність національної єдності та неприпустимість внутрішньої зради, яка завжди відкриває ворота окупантові.   

Твір має велике виховне значення для сучасної молоді, адже він вчить критично оцінювати історичні події, розрізняти справжній патріотизм від кон’юнктурного пристосуванства та цінувати власну державність як найвище благо. Іван Мазепа Богдана Лепкого постає як будівничий, чиї плани були зруйновані через фатальні обставини, але чия ідея залишилася невмирущою. Батурин, хоч і був стертий з лиця землі фізично, залишився в духовній пам’яті народу як символ незламності та готовності до боротьби за своє право «вольними бути».   

Богдан Лепкий створив національний епос, який допомагає українцям ідентифікувати себе в часі й просторі, усвідомлюючи свою приналежність до великого лицарського роду. Трагедія Батурина в інтерпретації Лепкого — це не кінець історії, а її вогняний початок, що гартує дух для майбутніх перемог. Твір завершується в меланхолійній тональності, проте в його глибині жевріє віра у неминуче відродження України, яка, за словами Мазепи, перетриває всі віки й знову розцвіте на попелищах.