📘Земля

Дід Семен: Патріарх роду, “схожий на одного з богів” , втілення доіндустріальної гармонії людини і природи. Його спокійна, філософська смерть під яблунею символізує гармонійне завершення циклу, відхід старого світу.

Василь Трубенко: Головний герой, комсомолець, перший тракторист на селі. Він уособлює “нову людину”, ентузіазм технічного прогресу , але водночас глибоко пов’язаний із землею, що виявляється в його екстатичному передсмертному танці. Його вбивство — це сакральна жертва, що символізує трагедію розірваного села.

Опанас Трубенко: Батько Василя, селянин-середняк. Втілює вагання більшості селянства між старим світом і новими порядками. Його рішення поховати сина “по-новому”, без попа , є вимушеним прийняттям нової реальності, народженим з горя.

Архип та Хома Білоконі: Антагоністи, “куркулі”. Вони зображені як втілення темної, руйнівної сили, породженої ненавистю до нового ладу та прив’язаністю до власності. Хома є безпосереднім вбивцею Василя. Їхні образи відповідають пропагандистському кліше, але Довженко показує і їхній розпач та страх.

Наталка: Наречена Василя. Уособлює кохання, жіночність та життєву силу. Сцена її розпачу після смерті Василя є потужним експресіоністським епізодом. Те, що вона згодом знаходить щастя з іншим, підкреслює ідею непереможності життя.

Дід Григорій: Побратим діда Семена, мовчазний чумак. Носій народної мудрості, який після смерті друга марно намагається отримати знак з того світу.

Чуприна (Кравчина): Енергійний комсомольський лідер, агітатор , що втілює галасливу й невгамовну енергію “нового часу”.

Отець Герасим: Представник старої релігійної системи , якого Опанас свідомо відсторонює від похорону сина, оголошуючи про неіснування бога.

Філософська лінія (Життя-Смерть-Відродження): Центральна вісь твору, що протиставляє гармонійну, природну смерть діда Семена і насильницьке, трагічне вбивство Василя. Ця лінія замикається в фіналі через епізоди очисного дощу та народження нової дитини в родині Василя , що стверджує вічний колообіг буття.

Соціально-історична лінія (Колективізація та класова боротьба): Розгортається навколо прибуття до села трактора, що стає каталізатором конфлікту. Василь очолює прихильників колгоспу, переорює межі , вступаючи у пряме протистояння з “куркулями” Білоконями. Ця лінія досягає кульмінації у вбивстві Василя як акті класової помсти та завершується ідеологічним маніфестом — атеїстичним похороном.

Любовна лінія: Лірична історія кохання Василя та його нареченої Наталки, яка трагічно обривається зі смертю героя. Горе Наталки слугує емоційним контрапунктом до ідеологічної частини твору, підкреслюючи трагізм подій.

Твір має чітку п’ятичастинну композицію, що відтворює міфологічний цикл “життя-смерть-відродження”.

Експозиція (Частина 1: Гармонія та Природна Смерть): Ідилічний, пантеїстичний світ українського села. Центральна подія — спокійна, філософська смерть діда Семена в саду серед плодів, що задає тон твору і представляє смерть як гармонійну частину буття.

Зав’язка (Частина 2: Вторгнення Нового та Розкол): Поява в селі трактора, символу радянської модернізації. Село миттєво розколюється на два табори: прихильників колгоспу на чолі з Василем та противників — родину “куркулів” Білоконів.

Розвиток дії: Василь на тракторі переорює межі, символічно знищуючи приватну власність. Паралельно розвивається лірична лінія кохання Василя та Наталки. Наростає ненависть Білоконів.

Кульмінація (Частина 3: …Насильницька Смерть): Підле вбивство Василя куркулем Хомою Білоконем під час його екстатичного нічного танцю. Ця смерть є брутальним контрастом до світлої смерті діда, підкреслюючи неприродність братовбивчого конфлікту.

Розв’язка (Частина 4: “Новий” Похорон…): Сцена похорону Василя. Його батько Опанас відмовляється від церковного обряду і вимагає поховати сина “по-новому”, “з новими піснями про нове життя”. Похорон перетворюється на масову маніфестацію та реквієм.

Епілог (Частина 5: Торжество Життя): Фінал стверджує непереможність життя. Під час прощальної промови над могилою Василя починається буйна, тепла злива, що символізує очищення та родючість. У цей же час мати Василя народжує нову дитину. Життєвий цикл замикається.

Філософська проблема життя і смерті: Трактується в пантеїстичному ключі — смерть не як кінець, а як частина вічного колообігу природи.

Проблема людини і землі: Земля постає не як об’єкт власності, а як сакральна, одухотворена сутність, мати-годувальниця. Колективізація показана як механістичне вторгнення, що розриває цей органічний зв’язок.

Проблема конфлікту старого і нового: Драматичне зіткнення патріархального аграрного світу з радянською індустріальною модернізацією. Довженко одночасно показує ентузіазм нового і з сумом оплакує руйнацію старого укладу.

Проблема трагедії колективізації: Попри формальну підтримку, твір показує глибоку соціальну та духовну травму села: розкол родин, братовбивчу ненависть, знищення цілого соціального класу. Вбивство Василя односельцем — метафора громадянської війни в межах села.

Проблема конфлікту релігії та атеїзму: Свідома відмова Опанаса від церковного похорону сина є прямою маніфестацією нового атеїстичного світогляду та розриву з духовними основами старого світу.

Проблема “батьків і дітей”: Розлам між поколіннями, втілений у стосунках Опанаса (вагання, прив’язаність до старого) та Василя (беззастережна віра в нове).

Символізм та Поетичний Реалізм: Твір насичений символічними образами, що надають йому глибини притчі.

• Яблука та плоди — наскрізний символ життя, родючості, повноти буття.
• Соняшники — символ єднання з космосом, життєва енергія.
• Трактор — амбівалентний символ: прогрес і водночас механістичне, чужорідне вторгнення, що несе розкол.
• Дощ — символ очищення, оновлення, родючості.

Елементи експресіонізму: Використання прийомів для передачі граничних емоційних станів — різкі контрасти, гіперболізовані жести, візуалізація психологічного стану (шалений розпач Архипа , оголене горе Наталки , тваринний жах і божевілля Хоми після вбивства ).

Основи поетичного кіно: Твір є маніфестом українського поетичного кіно. Характерні риси — метафоричність, ліризм, домінування зображення над сюжетом, одухотворення природи (пантеїзм), філософська глибина.

Монтажний принцип: Структура тексту імітує кінематографічний монтаж: швидкі переходи від ліричних описів природи до драматичних сцен конфлікту, що посилює емоційну напругу та створює унікальний ритм.

Авторські рефлексії: Текст містить прямі звернення автора, ліричні відступи та “поради артистам” , що перетворює його на мемуарний твір.

Використання фольклору: У текст інтегровані народні пісні (наприклад, “Котилася ясна зоря з неба” ), що підсилює ліризм та зв’язок із народною традицією.

Оригінальний сценарій “Землі” 1929 року було втрачено під час Другої світової війни. Текст, що дійшов до нас, є пізнішою літературною реконструкцією, авторським спогадом, написаним між 1930 і 1952 роками. “Земля” є завершальною частиною “української трилогії” Довженка, до якої також належать “Звенигора” (1928) та “Арсенал” (1929). Створений на ідеологічне замовлення для прославлення колективізації , фільм був розгромлений офіційною радянською критикою (зокрема Дем’яном Бєдним ) і знятий з прокату через 9 днів після прем’єри за звинуваченнями в “натуралізмі”, “біологізмі” та “куркульській пропаганді”. Попри це, у 1958 році на міжнародному референдумі в Брюсселі “Земля” була визнана одним з 12 найкращих фільмів усіх часів. Багато дослідників розглядають твір як художнє пророцтво Голодомору, що геніальною інтуїцією митця зафіксувало духовну прелюдію до геноциду, показавши розрив зв’язку людини із землею та братовбивчу ворожнечу в селі.

Розширений Аналітичний Паспорт Твору “Земля”

Ідентифікація та Загальні Відомості

Назва твору: “Земля”.

Автор: Олександр Довженко.

Жанр: Кіноповість, або літературний сценарій з елементами мемуарів. Цей жанр є унікальним авторським утворенням, що балансує на межі літератури та кінематографу. Важливо зазначити, що наданий текст не є оригінальним сценарієм 1929 року, який був втрачений під час Другої світової війни. Натомість, це “авторський спогад про сценарій і фільм”, написаний у період між 1930 та 1952 роками. Цей факт має принципове значення, оскільки текст несе на собі відбиток пізніших рефлексій автора, його трагічного досвіду взаємин з радянською владою і, можливо, є спробою пояснити та захистити свій первісний задум після нищівної офіційної критики.

Історичний контекст створення: Робота над фільмом “Земля” тривала з травня 1929 року до прем’єри 8 квітня 1930 року. Цей період в історії Української СРР був переломним і трагічним. Саме у 1929 році було проголошено курс на форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію, що супроводжувалася політикою “ліквідації куркульства як класу”. Фільм створювався в межах державного ідеологічного замовлення, метою якого була пропаганда переваг колективного господарювання. Проте геній Довженка трансформував потенційну агітку на глибоку філософську притчу. Вже через дев’ять днів після прем’єри стрічку зняли з показів.

Творчий контекст: “Земля” є завершальною і найвищою точкою так званої “української трилогії” Олександра Довженка, до якої також належать фільми “Звенигора” (1928) та “Арсенал” (1929). У цих роботах митець осмислював ключові моменти української історії крізь призму міфу, символу та експресивної візуальної мови.

Композиція та Сюжетна Архітектоніка

Структура твору є не просто послідовністю подій, а глибоко продуманою художньою конструкцією. Вона має чітку п’ятичастинну композицію, що відтворює універсальний міфологічний цикл “життя-смерть-відродження”. Такий підхід є не лише естетичним вибором, а й світоглядною полемікою. Довженко протиставляє вічний, циклічний ритм природи лінійній, спрямованій у “світле майбутнє” радянській ідеологічній доктрині.

Частина 1: Гармонія та Природна Смерть. Експозиція занурює читача в ідилічний, пантеїстичний світ українського села. Центральною подією є спокійна, філософська смерть діда Семена, який помирає під яблунею, в оточенні плодів, природи та родини. Ця сцена задає тон усьому твору, представляючи смерть не як трагедію, а як гармонійне повернення в лоно землі, як частину “гармонійних законів” буття.

Частина 2: Вторгнення Нового та Розкол. Ця частина слугує зав’язкою конфлікту. Поява в селі трактора — символу радянської модернізації — руйнує споконвічний спокій. Село миттєво розколюється на два табори: прихильників колгоспу, очолюваних молодим комсомольцем Василем, та його затятих противників — родину заможних селян (“куркулів”) Білоконів. Ця частина відображає реальні історичні процеси примусової колективізації та розкуркулення, що супроводжувалися масовим спротивом селянства та руйнуванням соціальних зв’язків.

Частина 3: Кульмінація — Любов, Праця та Насильницька Смерть. Дія стрімко розвивається. Василь на тракторі переорює межі, що є актом символічного знищення приватної власності та старого світу. Паралельно розгортається лірична лінія кохання Василя та його нареченої Наталки. Кульмінацією стає підле вбивство Василя куркулем Хомою Білоконем під час його екстатичного нічного танцю. Смерть молодого героя, сповненого життя та любові, подана як різкий, брутальний контраст до світлої смерті діда, підкреслюючи трагізм і неприродність братовбивчого конфлікту.

Частина 4: Розв’язка — “Новий” Похорон та Громадянська Скорбота. Сцена похорону Василя стає маніфестацією нового життя та розриву з минулим. Його батько, Опанас, відмовляється від церковного обряду, вимагаючи поховати сина “по-новому”, “з новими піснями про нове життя”. Формально, ця сцена є найбільш ідеологічно витриманою. Однак Довженко наповнює її такою всенародною тугою та урочистою скорботою, що вона перетворюється на величний реквієм не лише за героєм, а й за цілим світом, що зникає.

Частина 5: Епілог — Торжество Життя. Фінал твору стверджує непереможність життя. Під час прощальної промови над могилою Василя починається буйна, тепла злива, що символізує очищення, родючість та оновлення. У цей же час мати Василя народжує нову дитину. Життєвий цикл замикається. Попри людські трагедії та історичні злами, природа і життя продовжують свій вічний колообіг.

Система Персонажів: Архетипи та Символи

Персонажі “Землі” виходять за межі суто реалістичних образів, набуваючи рис архетипів та символів.

Василь Трубенко: Головний герой, комсомолець і перший тракторист на селі. Він є уособленням “нової людини”, сповненої революційного ентузіазму та віри в технічний прогрес. Водночас він не є плакатним агітатором. Василь глибоко пов’язаний із землею, його передсмертний танець — це не просто вияв радості, а язичницький, екстатичний акт єднання з природою. Його вбивство — це не лише політичний злочин, а й сакральна жертва, що символізує трагедію розірваного навпіл українського села.

Дід Семен: Втілення патріархального світу, доіндустріальної гармонії людини і природи. Його образ, “схожий на одного з богів”, та його смерть “без хвороби” є ідеалізованим образом минулого, яке зникає безповоротно. Він є носієм вікової народної мудрості, спокою та органічного, нерефлексивного світовідчуття.

Опанас Трубенко: Батько Василя, селянин-середняк. Його постать втілює вагання, сумніви та роздуми більшості селянства, яке опинилося між старим, звичним світом і новими, незрозумілими порядками. Його рішення поховати сина “по-новому” є не стільки ідеологічним вибором, скільки вимушеним прийняттям нової реальності, народженим з безмежного горя та бажання надати смерті сина вищого, героїчного сенсу.

Архип та Хома Білоконі: Антагоністи, представники класу “куркулів”. Вони зображені як втілення темної, руйнівної сили, що породжена ненавистю до нового ладу та сліпою прив’язаністю до власності. Їхні образи значною мірою відповідають радянському пропагандистському кліше “класового ворога”, подекуди виглядаючи карикатурно. Однак Довженко не робить їх плакатними лиходіями; він показує їхній розпач, страх і тваринну лють, що робить їх трагічними фігурами, жертвами історичної бурі.

Наталка: Наречена Василя, уособлення кохання, жіночності та непереможної життєвої сили. Сцена її розпачу після звістки про смерть коханого (у фільмі вона, оголена, метається по хаті) — один з найпотужніших експресіоністських епізодів, що символізує оголене, нестерпне горе і брутально порушену гармонію. Те, що згодом вона знаходить щастя з іншим чоловіком, підкреслює головну ідею твору — непереможність життя.

Другорядні персонажі: Образи Григорія, мовчазного побратима діда Семена, Чуприни (Кравчини), енергійного комсомольського лідера, та отця Герасима, представника старої релігійної системи, доповнюють палітру села, що переживає докорінні зміни, та поглиблюють центральні конфлікти твору.

Тематичне Ядро та Проблематика

Життя і Смерть: Це центральна філософська тема, яку Довженко трактує в пантеїстичному ключі. Смерть не є абсолютним кінцем, а лише переходом в інший стан, частиною вічного колообігу в природі. Смерть діда Семена — гармонійна, вбивство Василя — трагічне й насильницьке, але обидві події вписані у всеосяжний потік буття, який завжди перемагає.

Людина і Земля: Земля у творі виступає не як об’єкт власності чи засіб виробництва, а як сакральна, одухотворена сутність. Вона — мати-годувальниця, джерело життєвих сил і кінцевий прихисток. Політика колективізації, з її механістичним підходом (трактор, переорювання меж), показана як акт, що розриває цей містичний, органічний зв’язок людини і землі.

Конфлікт Старого і Нового: Твір драматизує зіткнення патріархального, традиційного аграрного світу з радянською індустріальною модернізацією. Цей конфлікт не є однозначним. Довженко, з одного боку, показує привабливість нового — ентузіазм молоді, потужність техніки. З іншого боку, він з невимовним сумом та ностальгією оплакує руйнацію споконвічного укладу, гармонії та краси старого світу.

Трагедія Колективізації: Хоча твір формально мав би підтримувати колективізацію, його емоційний та візуальний ряд працює проти цієї ідеологічної настанови. Довженко показує не тріумф нового ладу, а глибоку соціальну та духовну травму: розкол родин і сусідів, братовбивчу ненависть, знищення цілого соціального класу (“куркулів”). Вбивство Василя його ж односельцем — це метафора громадянської війни в межах одного села, спровокованої ззовні політичними директивами.

Релігія проти Атеїзму: Відмова Опанаса від церковного похорону сина та його слова, звернені до отця Герасима, є прямою маніфестацією нового, атеїстичного світогляду, що прийшов на зміну традиційній релігійності. Цей епізод символізує не лише особисту трагедію, а й свідомий розрив з духовними основами старого світу.

Поетика та Художні Особливості

Символізм та Поетичний Реалізм: Твір насичений символічними образами, що надають йому глибини філософської притчі.

• Яблука та плоди: Це наскрізний символ життя, родючості, повноти буття. Дід Семен помирає, з’ївши останню грушку, серед яблук; дощ після похорону Василя омиває плоди в садах, утверджуючи вічність життя.
• Соняшники: Символ єднання із сонцем, космосом; життєва енергія, що тягнеться до світла.
• Трактор: Амбівалентний, суперечливий символ. З одного боку — це прогрес, сила, звільнення від рабської праці. З іншого — це механістичне, чужорідне вторгнення в живий організм природи, що несе з собою розкол і смерть.
• Дощ: Символ очищення, оновлення, небесного благословення та родючості. Він змиває скорботу і обіцяє новий врожай та нове життя.

Елементи Експресіонізму: Довженко майстерно використовує прийоми експресіонізму для передачі граничних емоційних станів. Це виявляється у різких контрастах світла й тіні, гіперболізованих жестах, увазі до психологічного стану персонажів, що передається через візуальні образи: шалений розпач Архипа Білоконя, оголене горе Наталки, тваринний жах і божевілля Хоми після вбивства.

Основи Поетичного Кіно: “Земля” справедливо вважається маніфестом українського поетичного кіно. Його характерні риси — метафоричність, ліризм, домінування зображення над сюжетом, одухотворення природи, філософська глибина. Ключову роль у створенні цієї унікальної поетичної атмосфери відіграла геніальна операторська робота Данила Демуцького, з її мальовничими, майже живописними пейзажами та особливою “м’якою” оптикою, що надавала зображенню ефекту “поетичного сну”.

Монтажний принцип: Структура тексту, з її швидкими переходами від ліричних описів природи до драматичних сцен конфлікту, відтворює кінематографічний принцип монтажу, що посилює емоційну напругу та створює унікальний ритм оповіді.

Критична Стаття: “Земля” — Між Ідеологією та Вічністю

Парадокс “Землі”: Агітка, що стала Реквіємом

Центральний парадокс кіноповісті та фільму “Земля” полягає в тому, що твір, створений на державне замовлення для прославлення політики суцільної колективізації, був майже одразу після виходу розгромлений офіційною критикою і знятий з прокату за звинуваченнями в “натуралізмі”, “біологізмі” та прихованій “пропаганді куркульства”. Цей парадокс породжений глибоким внутрішнім конфліктом самого Олександра Довженка — його світоглядним “дуалізмом”, нерозв’язним розривом між щирою вірою в революційні ідеали оновлення світу та органічною, синівською любов’ю до традиційного українського села, яке ці ідеали насправді нищили. “Земля” — це не свідома ідеологічна диверсія, а трагічний і геніальний результат спроби поєднати непоєднуване: марксистську догму та вічний міф.

Пантеїстичний Космос Довженка проти Історичного Матеріалізму

Щоб зрозуміти причину відторгнення “Землі” радянською системою, потрібно аналізувати не стільки сюжет, скільки світоглядну основу твору. Довженко вибудовує не соціально-історичну драму, а космогонічний міф. Природа у нього — не фон для класової боротьби, а головна дійова особа, живе, одухотворене середовище, що діє за своїми вічними законами. Смерть діда Семена — це не соціальна подія, а ритуальний акт повернення в лоно Землі, що відбувається з урочистим спокоєм.

Тут відбувається фундаментальне зіткнення двох картин світу. Марксистська доктрина пропонує лінійний погляд на історію як на процес класової боротьби, що невпинно веде до прогресу; природа в цій системі є лише ресурсом для підкорення людиною. Натомість довженківська картина світу — циклічна. Історія для нього — лише брижі на поверхні вічного океану буття. Життя підпорядковане незмінним законам природи: народження, розквіт, смерть і нове народження.

Радянська критика, зокрема в особі “кремлівського поета” Дем’яна Бєдного, інтуїтивно відчула цю світоглядну загрозу. Пантеїзм Довженка заперечував саму основу марксистської доктрини — примат соціального над природним. Звинувачення у “пропаганді куркульства” було лише зручним ідеологічним ярликом для позначення цього глибинного філософського конфлікту.

Трактор як Метафора Трагічної Модернізації

Образ трактора в “Землі” є одним з найскладніших. Він не є однозначним злом. Для Василя та його товаришів — це довгоочікуваний символ звільнення від виснажливої праці. Однак поетична мова Довженка розкриває інший, трагічний бік цієї модернізації. Трактор брутально вторгається в ідилічний пейзаж, його механічний гуркіт порушує споконвічну тишу.

Епізод, де в перегрітий радіатор трактора селяни змушені мочитися, щоб він не зупинився, є геніальним за своєю багатозначністю. Ця сцена, що викликала найбільше обурення цензорів через “натуралізм”, насправді є глибокою метафорою. З одного боку, вона показує відданість молоді спільній справі. З іншого — це акт профанації, що оголює всю суперечливість радянського модернізаційного проєкту.

Вбивство Василя: Реквієм за Розтерзаним Селом

Вбивство головного героя — це смисловий центр твору. Це не просто кримінальний злочин, а символічний акт, що фіксує духовну катастрофу українського села напередодні Голодомору. Василь, який щойно в екстатичному танці зливався із землею, гине від руки свого ж односельця. Це пряма метафора братовбивчої війни, розв’язаної політикою “розкуркулення”, яка свідомо нацьковувала бідніші верстви населення на заможніших, руйнуючи тисячолітні сусідські та родинні зв’язки.

Відчайдушний крик Хоми Білоконя після скоєного — “Я!.. Я вбив його!.. А він ішов вулицею сам… і танцював!!!” — це не каяття вбивці, а крик жаху і нерозуміння. Хома вбив не просто “активіста”. Він вбив саму радість життя, саму гармонію, втілену в танці.

У цьому контексті “Земля” може розглядатися як художнє пророцтво Голодомору. Розрив органічного зв’язку із землею, фізичне знищення найбільш працьовитих господарів, внесення смертельної ворожнечі в сільську громаду — все це були прямі передумови трагедії 1932-1933 років. Довженко, можливо, не до кінця усвідомлюючи це раціонально, геніальною інтуїцією митця зафіксував духовну прелюдію до фізичного геноциду.

Висновки: Місце “Землі” у Світовому Кінематографі та Українській Культурі

“Земля” зазнала нищівної поразки як радянський агітаційний проєкт, але здобула безсмертя як універсальний твір мистецтва. Причина цього в тому, що Довженко, навіть виконуючи ідеологічне замовлення, говорив не мовою політичних директив, а мовою вічних архетипів: життя, смерті, любові, землі.

У світовому контексті “Земля” стоїть в одному ряду з шедеврами німецького експресіонізму та радянського монтажного кіно, але вирізняється унікальною поетичністю та пантеїстичною філософією. Цей фільм був визнаний одним з найкращих в історії кіно на міжнародному референдумі в Брюсселі у 1958 році, що підтвердило його універсальну цінність.

Для української культури “Земля” — це і точка найвищого злету національного кіноавангарду 1920-х років, і трагічний пам’ятник знищеному українському селянському світу. А її літературна версія, написана як спогад, додає твору ще одного виміру — це глибоко особистий, автобіографічний реквієм самого митця за втраченим світом його дитинства та юності.