📘Земля

Івоніка Федорчук: Голова родини, працьовитий, чесний і мудрий господар, для якого земля — це святиня, результат його кривавої праці. Він уособлює народну мораль і філософське, фаталістичне ставлення до життя, проте виявляється безсилим перед руйнівними пристрастями, що охоплюють його родину.

Марійка Федорчук: Дружина Івоніки, невтомна трудівниця. Її любов до землі поступово переростає в сліпу жадобу власності, що робить її серце черствим. Ця одержимість змушує її несвідомо віддавати перевагу молодшому синові Саві, що сприяє розвитку трагедії. Після вбивства її любов до Сави перетворюється на страшну ненависть.

Михайло Федорчук: Старший син, втілення гармонійного зв’язку людини з природою. Він працьовитий, добрий, ніжний душею. Його любов до землі чиста й життєствердна, а кохання до безземельної наймички Анни свідчить про його духовну шляхетність. Він стає жертвою матеріалістичного світу, сучасним Авелем.

Сава Федорчук: Молодший син, повна протилежність братові. Він відчужений від землі та праці, лінивий, жорстокий та егоїстичний. Його внутрішню порожнечу символізує «безустанно заблуканий погляд». Під впливом Рахіри його темні інстинкти знаходять вихід, що призводить до братовбивства. Він є втіленням духовної деградації, сучасним Каїном.

Анна: Бідна наймичка, кохана Михайла. Вона є втіленням духовної чистоти, шляхетності та моральної стійкості. Анна — «інтелігентна душа» в тілі селянки, здатна на глибокі й вірні почуття, проте стає трагічною жертвою соціальних умовностей та фатальних обставин.

Рахіра: Донька злодія Григорія, кохана Сави. Вона є демонічною, хтонічною постаттю, що уособлює аморальний, руйнівний інстинкт. Її зв’язок із Савою не романтичний, а патологічний; вона живить його найгірші риси та штовхає до злочину, стаючи каталізатором трагедії.

Лірично-романтична лінія Михайла та Анни: Ця лінія розкриває історію чистого, але трагічного кохання між працьовитим і шляхетним Михайлом та бідною, духовно багатою наймичкою Анною. Їхні стосунки протистоять матеріалістичним законам селянського світу, де шлюб без землі вважається неможливим. Ця лінія є втіленням світлих, гармонійних начал життя, які, однак, виявляються беззахисними перед обличчям зла і фатуму.

Темна, патологічна лінія Сави та Рахіри: Ця сюжетна лінія зображує руйнівний зв’язок між відчуженим від праці Савою та аморальною, демонічною Рахірою. Їхні стосунки ґрунтуються не на коханні, а на спільних темних інстинктах, жадобі та егоїзмі. Рахіра стає каталізатором злочинних намірів Сави, підштовхуючи його до братовбивства заради землі. Ця лінія символізує духовну деградацію та невідворотну дорогу до прірви.

Повість складається з 32 розділів і має концентричну структуру, де всі події обертаються навколо центральної проблеми — влади землі. Композиція твору є новаторською для української літератури того часу. Авторка відмовляється від прямої хронології, використовуючи ретроспекції (спогади героїв) та пролепсиси (передчуття та пророцтва), що створює відчуття фатальної визначеності долі персонажів. Ключовим композиційним прийомом є відсутність прямого опису сцени вбивства Михайла. Цим Кобилянська зміщує фокус із самого акту злочину на його психологічні причини та руйнівні наслідки, підкреслюючи неминучість трагедії. Твір обрамлений епіграфом норвезького письменника Юнаса Лі, який одразу задає філософський, екзистенційний тон усій повісті: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша».

Влада землі над людиною: Центральна проблема, що розкриває, як земля з годувальниці перетворюється на тирана, який поневолює душі, руйнує родини та штовхає на найтяжчі злочини.

Братовбивство як першогріх: Переосмислення біблійного мотиву про Каїна та Авеля на українському ґрунті. Проблема досліджує витоки зла в людській душі, причини заздрості та морального падіння.

Фатум і воля: Проблема невідворотності долі та обмеженості людської волі перед обличчям вищих, ірраціональних сил. Герої часто діють, скоряючись невідомій силі, що веде їх до трагічного кінця.

Конфлікт батьків і дітей: Проблема нерозуміння між поколіннями, де прагматизм та одержимість землею батьків вступають у конфлікт з почуттями та прагненнями дітей.

Духовна деградація: Проблема поступового занепаду та втрати моральних цінностей під впливом жадоби та егоїзму, найяскравіше втілена в образах Сави та Рахіри.

Любов і ненависть: Протиставлення чистого, жертовного кохання Михайла та Анни руйнівній, егоїстичній пристрасті Сави та Рахіри.

Глибокий психологізм: Ольга Кобилянська майстерно розкриває внутрішній світ героїв, їхні думки, почуття та підсвідомі імпульси. Це досягається через внутрішні монологи, невласне пряму мову та детальний аналіз душевних станів персонажів.

Символізм: Повість насичена символами, що надають їй філософської глибини.

Земля — амбівалентний символ життя і смерті, мати-годувальниця і водночас жорстокий тиран.

Ліс символізує підсвідоме, гріх, ірраціональні інстинкти, будучи простором Сави та Рахіри.

Астральні символи (місяць, зорі) уособлюють фатум, байдужий до людської трагедії трансцендентний порядок.

Неоромантизм: Твір вирізняється неоромантичною поетикою, що виявляється в акценті на сильних емоціях, інтуїції, таємничості та ірраціональних силах, які керують долею людини.

Імпресіоністичні описи природи: Пейзажі в повісті є не просто тлом для подій, а виступають як уособлення душевного стану героїв, відображаючи їхні переживання, настрої та передчуття.

Використання діалектизмів: Мова твору збагачена буковинськими діалектизмами, що додає оповіді автентичності та колориту.

Повість «Земля» є одним із найвизначніших творів українського модернізму, який високо оцінили Іван Франко та Михайло Коцюбинський. В основу сюжету покладено реальну трагедію братовбивства, що сталася восени 1894 року в селі Димка на Буковині в родині Жижіянів, з якою Ольга Кобилянська була особисто знайома. Авторка глибоко переживала цю подію, що й спонукало її до написання твору, який вона присвятила своєму батькові. Трансформуючи реальний факт у художній твір, Кобилянська надала йому універсального, філософського звучання, переосмисливши його крізь призму біблійного міфу про Каїна та Авеля. Твір було екранізовано у 1954 році та перекладено кількома мовами, що свідчить про його непроминуще значення.

I. Літературно-Контекстуальний Паспорт Повісті «Земля»

А. Основні Відомості про Твір

Повість «Земля» є одним із найвизначніших творів української модерністської прози, написаним Ольгою Кобилянською у період 1898–1901 років. Твір був опублікований у 1902 році у львівському журналі «Літературно-науковий вістник». Твір присвячено батькові авторки, Юліанові Я. Кобилянському. Ця соціально-психологічна повість ґрунтується на реальних подіях — жахливій трагедії братовбивства, що сталася в селі Димки на Буковині у 1894 році.

Жанр твору визначається як соціально-психологічна повість, що вирізняється виразними елементами модернізму, зокрема неоромантизму, та новаторським для української літератури глибинним психологізмом. Твір складається з 32 розділів у двох частинах, причому друга частина залишилася незавершеною. Використання авторки діалекту Буковини служить не просто для етнографічної точності, але й створює відчуття замкненого, архаїчного світу, де панують жорстокі, традиційні закони.

В. Епіграф та Філософський Ключ

Філософський фундамент повісті закладений в епіграфі німецькою мовою: «Еs Ііеgt um uns herum gar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste». Переклад цього вислову: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша».

Цей епіграф має вирішальне значення для розуміння модерністської суті твору. Він зміщує акцент з зовнішніх чинників (соціальна несправедливість, малоземелля, доля) на внутрішній психологічний конфлікт — моральний розпад, що назріває в людському серці. Зовнішні обставини, як-от боротьба за землю, є лише каталізатором і тлом для розкриття внутрішньої «безодні». Кобилянська використовує цей прийом, щоб підкреслити, що соціальне зло завжди корениться в етичному виборі індивіда, а не лише у фатальних обставинах.

С. Ключова Проблематика

Повість піднімає низку універсальних та специфічно українських проблем, глибоко вкорінених у селянському побуті кінця XIX століття.

• Влада землі над людиною та духовне розкріпачення. Земля зображена не лише як годувальниця, але й як ідол, що поглинає духовність і підкоряє все життя селянина.
• Моральний розпад особистості та злочин і кара. Кульмінацією внутрішньої деградації стає злочин братовбивства, що інтерпретується як наслідок панування темних, егоїстичних бажань.
• Стосунки батьків і дітей. Конфлікт між старшим поколінням (Івоніка, Марійка), яке цінує синів виключно за їхню користь для господарства, та молодшим (Михайло, Сава).
• Соціальна несправедливість. Показано важке становище селянства, постійну залежність від лихварів (Мендель на Гоппляцу) та тиск державної системи, особливо через рекрутчину (військова повинність).
• Символізм та містика. У творі важливу роль відіграють народні вірування, сни, ворожіння, які підкреслюють архаїчність середовища та передчуття трагедії.

II. Соціально-Економічне Тло: Жорстокість Життя і Влада Землі

Повість детально зображує, як матеріальне становище, зокрема фанатична прив’язаність до землі, формує психологію та мораль селянської родини Федорчуків.

А. Пристрасть до Землі як Ідолопоклонство

Для старшого покоління, Івоніки та його дружини Марійки, земля є не просто власністю, а єдиним життєвим сенсом, здобутим ціною «кривавої праці» і «поту». Івоніка та Марійка відмовляли собі у всьому, навіть у елементарному харчуванні: «Ніколи вона курки не зарізала, ніколи яйця одного не зварила, краплі молока не напилася». Це аскетичне життя, спрямоване на накопичення, перетворило природну ощадливість Марійки на патологічну скупість, і вона «боїться втратити землю».

Твір розкриває два різновиди влади землі, що є ключовим для ідейного наповнення повісті:

1. Духовна влада: Це ідеалізована любов до праці, честі та чесного господарювання, втілена в образах Івоніки та Михайла. Івоніка живе за принципом: «Наша доля — працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця».
2. Матеріальна влада: Це зажерливість, страх втрати і прагнення влади, що домінує в Марійці, Саві та Рахірі.

Цей фаталістичний підхід до праці, яка не приносить радості, а лише накопичення, стає прокляттям для наступного покоління.

В. Військова Повинність як Соціальний Вирок

Соціальна система імперії виступає як зовнішній ворог селянина. Трагедія рекрутчини є центральною в сюжеті. Михайло, як найкращий працівник і надія родини, змушений йти в солдати, оскільки держава вимагає військової служби від здорових синів заможних господарів.

Івоніка, охоплений відчаєм, намагається уникнути призову. Він витрачає 300 ринських, які він «складав докупи, крейцар до крейцара», на хабар через посередника-жида, хоча пан попереджає його, що Михайла все одно не звільнять, оскільки в нього є молодший брат. Ця марна втрата важко зароблених грошей підкреслює повне безсилля селянина перед державної машиною і бюрократією.

Служба в армії обертається для Михайла дегуманізацією. Він відчуває себе «собакою», його принижують, змушуючи «язиками з підлоги вилизати сміття». Це робить Михайла не лише жертвою брата, а й жертвою жорстокої соціальної системи. Його страждання є відображенням того, що найкращі сини землі приречені на духовне і фізичне знищення.

С. Причинно-Наслідкові Зв’язки Батьківської Любові та Жорстокості

Івоніка та Марійка, хоча і є люблячими батьками, несвідомо створюють умови для трагедії. Їхня любов є глибоко утилітарною: вони цінують сина за його працездатність та користь для господарства. Михайла цінують, бо він є «правою рукою» і справжнім хліборобом. Саву ж постійно зневажають за лінь і відсутність інтересу до землі. Марійка прямо каже Саві: «ти не вартий того, аби я за тобою плакала!».

Постійне порівняння Сави з Михайлом, якого батьки приводять у приклад, створює в молодшому братові відчуття неповноцінності та наростаючу заздрість, яка переростає у ненависть. Сава розуміє, що без землі він не гідний ані поваги громади, ані, що важливіше, батьківської любові. Цей психологічний тиск, зумовлений матеріалістичним підходом родини до оцінки дітей, виливається в акт крайнього насильства, оскільки Сава не знаходить іншого шляху для самоствердження та отримання влади.

III. Аналіз Центральних Психологічних Типів: Брати Федорчуки

Центральний конфлікт повісті побудований на психологічному контрасті між двома братами, які, хоча й рідні, втілюють протилежні етичні та життєві філософії.

А. Михайло: Втілення Праведності та Духовної Гармонії

Михайло зображений як ідеальний селянин-хлібороб. Він «плечистий і сильний», але водночас «з лиця мов у якої дівчини», а його «серце було у нього м’яке, як тісто». Він є уособленням праведності та духовної гармонії.

Його зв’язок із землею є майже містичним: він працює з радістю, відчуваючи землю, як живу істоту. Навіть його худоба, «прекрасні тірольські воли», люблять його і знають його голос. Михайло грає на сопілці для своїх волів, ставлячись до них як до добрих товаришів. Він володіє працьовитістю та чесністю, успадкованими від батька.

Трагізм Михайла полягає в його чистій, не утилітарній любові до наймички Анни, яка не має землі. Він готовий відмовитися від спадщини та від’їхати з нею в місто, лише б бути разом, демонструючи духовну перевагу над матеріалізмом родини: «Я не питаю за поле, зозулько». Це внутрішнє звільнення, однак, стає фатальним у світі, де домінує жадібність.

Смерть Михайла, застреленого в «сусідньому» лісі, має символічне значення. Він гине на власній землі, коли йде по кілля, щоб полагодити пліт — символ невпинної праці. Його похорон, описаний з астральними деталями («прибравшися у весь блиск срібла, зорі дрижали… до тихої землі»), символізує прийняття його душі у Вічну Гармонію, роблячи його жертвою за гріхи людської жадоби.

В. Сава: Жорстокість, Егоїзм та Деградація

Сава є антитезою брата. Хоча він фізично сильний, він «лінивий і упертий, твердий, мов камінь». Зовні схожий на матір, він має «безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного». Його очі можуть миготіти «в холодному, мов сталь, блиску».

Сава відчужений від землі, сприймаючи її лише як інструмент влади. Він нехтує господарством, віддаючи перевагу азартним розвагам, полюванню та пияцтву, чого не дозволяли батьки. Він «любив стріляти птахів» і вже у дитинстві проявляв жорстокість та відсутність докорів сумління, наприклад, коли засунув джмеля хлопчикові за пазуху.

Каталізатором його деградації стає Рахіра, його двоюрідна сестра. Вона — цинічна маніпуляторка, яка підживлює його страх втрати спадщини: «Ти будеш, як той дурень, що буде тут сидіти й за всіх робити». Рахіра заохочує його до злодійства та пропонує ідею уникнути рекрутчини, відрізавши палець або використавши зілля. Ця жінка стає для нього «богинею», під впливом якої він втрачає волю.

Кульмінація ненависті та страху перед перспективою втрати землі та Рахіри призводить до братовбивства. Сава, відчуваючи, що Михайло єдиний, хто стоїть на його шляху до бажаної влади і любові Рахіри, скоює злочин. Злочинця не мучать докори сумління, але він зазнає гіршого покарання — внутрішнього розпаду. Його душа стає «без ладу», і він стає «щохвилини інший». Кобилянська модерністськи трактує кару як внутрішній хаос, а не зовнішнє вигнання.

Навіть після смерті Михайла та арешту Сави Марійка та Івоніка не можуть примиритися з думкою про те, що Сава винен, хоча інстинктивно підозрюють його. В їхній свідомості моральна чистота (Михайло) протистоїть матеріальній вигоді (Сава). Сава добровільно перетворився на «раба» своїх темних бажань, тоді як Михайло зберіг свою людську гідність.

IV. Жіночі Образи: Власність, Пристрасть та Жертовність

Кобилянська майстерно використовує жіночі образи для дослідження суспільних цінностей, пов’язаних із власністю, та їхнього впливу на психологію.

А. Марійка: Трагедія Скупості та Материнства

Марійка – працьовита жінка, яка разом з Івонікою тяжко працювала, щоб «доробитися» землі. Однак цей постійний страх бідності та акцент на накопиченні перетворили її на скупу й черству особу. Її материнство стало глибоко утилітарним: вона цінує Михайла, бо він «права рука» у господарстві і є гарантією її старості.

Вона мріє про одруження синів із багатими дівчатами. Саме це визначає її вороже ставлення до Анни та Рахіри, які не мають землі. Марійка є рушійною силою утилітарності в родині, постійно докоряючи Саві і викликаючи в ньому заздрість. Коли Михайло гине, її горе — це не лише втрата дитини, але й крах усіх економічних надій: вона «стала на лиці неначе земля». Її жаль за сином, який помер «без світла й без сповіді», змішується зі злістю до Сави, якого вона, проте, захищає від жандармів.

В. Рахіра: Демонічна Сила Маніпуляції

Рахіра, донька злодія і циганка за походженням, є уособленням цинічної пристрасті та корисливості. Її прагнення землі Федорчуків є нездоровим: «Вона тобі паде земля через мене», — пророкує вона Саві.

Рахіра використовує психологічну владу над Савою, підтримуючи його лінь і злодійство. Вона є активним натхненником братовбивства, підживлюючи в ньому страх втрати і підштовхуючи до злочину як до єдиного способу досягти бажаного.

С. Анна: Духовне Звільнення та Надія

Анна — наймичка, що єдина у творі «відірвана» від влади землі. Вона не має нічого: ані поля, ані грошей, ані батьківської опіки. Її мати та брат постійно її принижують і забирають зароблені гроші.

Любов Анни до Михайла є чистою і духовною, не маючи жодної матеріальної основи. Вона цінує його чесність, а не його майновий стан. Це чисте почуття, що, однак, приречене на страждання: вона втрачає коханого і змушена сама виховувати їхнього сина.

Після трагедії Анна знаходить опору в чоловікові Докії, Петрі, який одружується з нею. Петро, який сам був чесною людиною, але «не рабом» землі, допомагає їй виростити сина Михайла. Вони приймають вирішальне, нове для селянського середовища рішення: віддати хлопця «навчатися в місто». Це стає символом звільнення від прокляття землі та шляхом до нового життя, де людина варта більше, ніж її власність. Це моральний тріумф над фаталізмом, де освіта стає спадщиною, вільною від прокляття братовбивства.

V. Модерністський Психологізм та Художній Символізм

Кобилянська є майстром психологічного модернізму, використовуючи символізм та описи природи для глибокого розкриття внутрішніх драм.

А. Символіка Природи та Космосу

Природа в повісті не є пасивним тлом, а активним учасником подій і моральним арбітром.

• Анімалістичні Порівняння. Характери героїв розкриваються через ставлення до тварин. Михайло любить худобу, а Сава жорстокий до тварин, стріляє в птахів, а його очі порівнюються з «вовчими» або «льодово-зеленим блиском». Навіть Сойка, собака, відчуває «звірячий» страх і завиває, передчуваючи смерть.
• Символіка Лісу. Ліс має подвійне значення. Великий ліс є «зеленим муром», що відділяє село і дає спокій. Однак «сусідній» ліс, де відбувається братовбивство, є місцем таємниці, схованкою зла, де, за повір’ями, «нечисте місце».
• Космічні Деталі. У кульмінаційній сцені похорону Михайла, небеса набувають сакрального значення: «Місяць заллявся світлом, аж жевріючи, виринув перший на глибину, а за ним вирушили всі що до одної зорі». Це «світло боже» та «краса й спокій небес засвідчують, що Михайлова душа вливається у Вічну Гармонію». Використання астральних деталей є спробою Кобилянської проникнути у «надціональні, позасвідомі обшири духовного світу».
• Символіка Води/Мряки. Мряка часто символізує неясну долю та затуманення розуму. Багно/Трясовина символізують тяжкі умови, в яких Івоніка здобував землю, що потім стала прокляттям.

В. Сни, Віщування та Підсвідомість

Архаїчна свідомість буковинських селян виявляється через віру у віщування та сни, які посилюють фаталізм трагедії. Марійка звертається до ворожки, яка пророкує їй «потоки сліз» і «криваві сльози», що нагнітає тривогу.

Сни та передчуття відіграють роль психологічного попередження. Івоніці сниться, що Михайло, «обернений лицем до землі», покритий кров’ю і розламується «мов тяжка фігура з глини, і поломився в кавалки». Це передчуття, що передвіщає фізичну катастрофу, вказує, що справжня причина трагедії вже сформована у внутрішньому світі героїв.

Свічки під час похорону символізують спокутування гріхів та останню пошану до померлого, хоча навіть тут проявляється матеріалізм панотця, який знімає килим з-під домовини.

VI. Кульмінація Трагедії: Новітня Інтерпретація Мотиву Каїна та Авеля

Повість «Земля» є новітньою інтерпретацією біблійного мотиву братовбивства, перенесеною на український селянський ґрунт.

А. Модерністське Зміщення Акцентів

Кобилянська свідомо змінює деталі класичного мотиву Каїна і Авеля, що має глибоке ідейне значення:

• У Біблії: Каїн (землероб) убиває молодшого брата Авеля (пастуха).
• У «Землі»: Сава (лінивий, але спадкоємець землероба) убиває старшого брата Михайла (працьовитого хлібороба).

Це зміщення акцентів підкреслює, що злочин скоює той, хто не любить і не цінує землі як основи праці та життя, а прагне її лише як джерела влади. Земля в цьому світі вже не є божественним даром; вона є фетишем, який вимагає крові.

В. Мотивація Злочину та Демонічний Вплив

Мотивація Сави — це комплексний психологічний вузол, що складається із заздрості до Михайла, його авторитету (Михайло поводиться з ним, «як батько до сина»), страху перед військовою службою та маніпуляцій Рахіри.

Сава розуміє, що якщо він піде в солдати, Михайло ожениться і успадкує кращу землю, а він втратить і Рахіру, і власність. Це усвідомлення кристалізується в цинічній думці: «Рахіра — або земля?». Сава вирішує взяти і те, і інше через насильство, вибираючи злочин як єдиний шлях до влади.

Сцена злочину відбувається, коли Михайло йде до лісу по кілля, щоб полагодити пліт (праця), а Сава, який «любив стрільбу», приходить туди з рушницею. Злочин стався не через необхідність, а через надмірне бажання володіти, яке замінило любов до ближнього.

С. Каяття та Кара

Кобилянська не описує зовнішнього каяття Сави. Натомість, вона зосереджується на внутрішній карі, яка настає миттєво. Після злочину Сава втрачає себе, його душа «мов без ладу стала», він «щохвилини інший». Ця внутрішня втрата себе є найжахливішою карою, оскільки злочинець стає «рабом темних сил та бажань», які його ж і спонукали.

Трагедія роду Федорчуків полягає у тому, що земля, здобута такою працею, стає прокляттям. У другому поколінні боротьба за власність призводить до морального самогубства і фізичного вбивства. Сава здобуває землю, але втрачає людську сутність, що робить його перемогу порожньою.

VII. Згадки про інших персонажів та їх роль у формуванні трагедії

Повість «Земля» відзначається майстерним зображенням другорядних персонажів, чиї історії підсилюють загальний фаталізм селянського життя.

А. Роль Докії, Василя Чоп’яка та Парасинки

Докія — поважна господиня, чия історія є паралеллю до трагедії Федорчуків. Вона змушує свою доньку Парасинку вийти заміж за нелюбого, але заможного Тодорику Жемчука, щоб врятувати господарство від пияцтва чоловіка, Василя Чоп’яка (марнотратця і пияка, який «хапав і за барду» на жінку). Для Докії збереження землі та економічна безпека доньки були вищими за її щастя, що ілюструє системність матеріалістичного тиску.

В. Роль Петра та Онуфрія Лопати

Петро — брат Докії, чесний і працьовитий, який не став «рабом» землі. Він є моральною опорою для Анни і згодом одружується з нею. Їхнє спільне рішення дати синові Анни освіту в місті символізує звільнення від прокляття землі.

Онуфрій Лопата — панський побережник, «дурнуватий» фантаст, колишній військовий, який любить вихвалятися. Його образ посилює загальну картину соціального розкладу та моральної деградації, оскільки він сам бере участь у крадіжках.

С. Роль Рахіриних родичів та Домніки

Григорій (батько Рахіри) — злодій і колишній в’язень, який підмовляє Саву до гріха. Тетяна (мати Рахіри) — сліпа на одне око, мовчазна робітниця, яку чоловік і донька використовують.

Домніка — хитра, розумна й енергійна сусідка, що служила в місті. Вона використовує дружбу з Марійкою для власної вигоди та виступає в ролі «ворожки», що посилює мотив магії та забобонів. Вона також є джерелом пліток про Саву та Рахіру.

VIII. Критична Оцінка: «Земля» як Твір Світового Значення

Повість «Земля» Ольги Кобилянської є зразком психологічної прози, що поєднує соціальний реалізм із модерністським символізмом.

А. Художня Майстерність та Психологізм

Кобилянська вирізняється майстерним психологічним розкриттям характерів, «вирізьблюючи своїх героїв» через внутрішні монологи, деталізовані описи та мову тіла. Вона змогла передати універсальний «біль матері, коханої, батька», незалежно від соціального стану героїв.

Модерністська інновація полягає в тому, що авторка підносить просту побутову історію до рівня філософської трагедії. Вона використовує селянський побут як «український матеріал» для «психологічного трактування вічних проблем», таких як злочин і кара, любов і власність.

В. Світове Значення Твору

«Земля» порушує вічні проблеми людської жадоби, етичного вибору та боротьби за існування, що робить її твором універсального, світового значення. Повість критикує не лише окремі вади селян, а й цілий соціальний устрій, де земля стає мірилом моралі.

Кобилянська, «міцна, незалежна гірська натура», привнесла в українську прозу «пульсацію живої мислі, почуття краси і тонке її розуміння». Вона показує, що моральне звільнення від прокляття землі можливе лише через відмову від неї як фетиша (приклад Анни та Петра, які обирають освіту для сина), або через трагічну жертву (Михайло, який зберігає свою честь).

IX. Висновки

Глибокий аналіз повісті «Земля» свідчить про те, що Ольга Кобилянська створила не просто реалістичний опис життя буковинського селянства, а багатоплановий художній твір, де соціальні чинники є лише фоном для психологічної драми.

1. Фаталізм Власності: Повість підтверджує тезу про те, що земля, здобута важкою працею, може стати прокляттям, коли пристрасть до власності переважає моральні цінності. Страх бідності (Марійка, Івоніка) та егоїстичне бажання володіти (Сава, Рахіра) створюють внутрішню «безодню», яка призводить до братовбивства.
2. Модерністська Кара: Справжнє покарання за злочин Сави — це не зовнішній арешт, а внутрішній моральний розпад, що є характерним для модерністського психологізму. Сава, досягнувши мети (усунувши конкурента), не знаходить щастя і втрачає свою особистість.
3. Шлях до Звільнення: Єдиний шлях до порятунку від цього фаталізму пропонується через образи Анни та Петра. Їхнє рішення дати синові освіту в місті символізує розрив із архаїчним, матеріалістичним світом землі та перехід до нового, гуманістичного життя, де мірилом вартості людини є її духовність та знання, а не розмір її наділу.
4. Універсальність Жертви: Трагедія Михайла, який є праведником, але гине від руки брата, стає універсальною жертвою на вівтар матеріалізму. Космічний символізм похорону підкреслює, що хоча суспільство не захистило його, його душа знайшла вічну гармонію.