📘Вибір

Ліричний герой: Центральна фігура твору, яка виступає від першої особи («Я б вибрав») і робить фінальну декларацію свого безкомпромісного, свідомого Вибору. Він уособлює позицію морального максималізму та ціннісної автономії, відмовляючись від зовнішньої, офіційної слави («лаврова почесть») на користь внутрішньої чистоти і чесного шляху. Його кредо — «Зорю записати свою!».

Людина, що обирає шлях збереження (Пасивний): Персонаж, який символізує конформізм, уникнення конфлікту та етику збереження. Він «передбачливо очі Прикрив ще за крок від межі», обираючи тихе, непомітне існування, що призводить до «клітини ночі» — духовної порожнечі та небуття. Поет ставить йому риторичний вирок: «Тихенько: чи жив, чи й не жив?».

Людина, що обирає шлях максималізму (Активний): Персонаж, який вибрав активну, жертовну позицію і «на кроки не міряв: Летів, і гримів, і… згорів», перетворивши свою самопожертву на нове світило. Його діяння стає «Зіницею нової зорі» — моральним орієнтиром для спільноти.

Лінія філософського осмислення буття: Ця лінія починається з встановлення універсального, космічного тла: гойдається «Маятник Життя» над усіма людськими проявами («штормом», «леготом теплим в житах»), підкреслюючи безкінечність і циклічність буття. Вона слугує фоном, на якому людський, лінійний вибір набуває критичної ваги.

Лінія протиставлення життєвих шляхів: Основна сюжетна лінія, що розкривається через антитезу. Вона протиставляє обережну людину, яка «передбачливо очі Прикрив» і входить у «клітину ночі», герою, який «Летів, і гримів, і… згорів», стаючи «Зіницею нової зорі». Це протиставлення пасивності активній, жертовній позиції.

Лінія свідомого, безкомпромісного вибору: Ця лінія є кульмінаційною, де ліричний герой відмовляється від зовнішнього, інституційного визнання («лаврова почесть») і декларативно обирає «найвищу почесть»: боротьбу «У чистім і чеснім бою» для того, щоб «На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!».

Поезія має чітку, логічно вибудувану композицію, що складається з шести строф-катренів, які послідовно поглиблюють філософську градацію.

Експозиція: Встановлення космічного, вічного тла — «Маятник Життя», «вічна колиска», циклічність і невблаганність часу. Введення мотиву Долі через фольклорні образи лебедів та журавлів.

Зав’язка: Протиставлення двох діаметрально протилежних людських шляхів: пасивне, обережне існування (тихе згасання) та активне, жертовне «згоряння».

Розвиток подій: Гіпотетична пропозиція ліричному герою офіційної, інституційної слави — «лаврова почесть».

Кульмінація: Фінальна декларація ліричним героєм свого безкомпромісного, свідомого Вибору. Відмова від лаврового вінка на користь здобуття власної зірки «У чистім і чеснім бою».

Розв’язка: Твір завершується на кульмінаційному акті волі: обранні шляху боротьби та морального самотворення («Зорю записати свою!»), що є етичним кредо поезії.

Проблема життєвого вибору та сенсу життя: Центральна проблема, що стосується одвічного питання, як прожити життя гідно, залишивши незгасний слід. Вона охоплює дилему між пасивним, пристосуванським існуванням і активною, жертовною позицією.

Проблема морального максималізму vs. конформізму: Протиставлення двох типів особистості: того, хто уникає ризику і конфлікту, обравши «етику збереження», і того, хто обирає ризикований, але чесний шлях самопожертви заради істини.

Проблема справжньої та фальшивої слави: Відображається через відмову ліричного героя від «лаврова почесть» (зовнішня, надана системою слава) на користь внутрішньої перемоги та гідності, здобутої у «чистім і чеснім бою».

Проблема відповідальності людини перед вічністю: Питання про те, як діяльність людини співвідноситься з нездоланною і об’єктивною силою часу («Маятник Життя»), і чи здатна людина своїм свідомим актом волі створити «незламний знак» на тлі «чорного мармуру ночі» (історії та забуття).

Антитеза: Домінуючий художній прийом, що є архітектонічною основою твору. Вона пронизує всю поезію: «Шторм» проти «леготу теплим в житах», «Клітина ночі» проти «зіниці нової зорі», обережна людина проти героя, що «згорів», «Лаврова почесть» проти «Зорю записати свою!».

Символічні образи та метафори: Поезія насичена потужними символами, що досліджують етичні питання.

«Маятник Життя», «вічна колиска»: Символи невблаганного часу, циклічності та неминучості. «Лебеді від’ячали», «сурмлять журавлі»: Фольклорні образи долі, кінця та надії чи продовження. «Клітина ночі»: Метафора духовної смерті, існування без сенсу. «Зіниця нової зорі»: Символ безсмертя, здобутого ціною жертви, моральний орієнтир. «Чорний мармур ночі»: Фон історії та забуття, на якому справжній подвиг залишає світловий слід.

Віршовий розмір та ритміка: Використання тристопного амфібрахія, що створює ритм, подібний до гойдання маятника, підкреслюючи циклічність часу та додаючи динаміки.

Риторичне запитання: Використовується для найсуворішого морального вироку щодо пасивного існування: «Тихенько: чи жив, чи й не жив?».

Поезія «Вибір» з’явилася друком у 1965 році в однойменній збірці, ставши одним із фундаментальних текстів українського літературного шістдесятництва. Твір є не просто лірикою, а філософським маніфестом, що досліджує, як прожити життя гідно, залишивши незгасний слід. Борис Олійник (1935–2017) був членом Національної академії наук України, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка (1983) та Героєм України (2005). Його творчість була сфокусована на утвердженні національних духовних цінностей та високій громадянській відповідальності. «Вибір» резонує з екзистенціальними темами європейської літератури 20 століття (Камю, Сартр), але адаптований до радянської реальності з наголосом на індивідуальну чесність. Головний урок поезії полягає у визнанні свідомої волі та здатності до морального самотворення як найбільшої цінності людського життя. Фінальне проголошення «Зорю записати свою!» є потужним символом індивідуальної відповідальності перед вічністю, закликом залишити після себе світло, яке слугуватиме дороговказом.

Свідома Воля і Моральний Максималізм

Поезія Бориса Олійника «Вибір», що з’явилася друком у 1965 році в однойменній збірці, належить до фундаментальних текстів українського літературного шістдесятництва. Вона є не просто ліричним твором, а філософським маніфестом, що досліджує вічну проблему людського існування: як прожити життя гідно, залишивши по собі незгасний слід. Аналіз цього тексту вимагає занурення у світ метафізичних образів та громадянського максималізму, який був притаманний Олійнику та його поколінню.

Розширений Аналітичний Паспорт Поезії Бориса Олійника «Вибір»

1. Загальна Характеристика та Літературний Генезис

Поезія «Вибір» є твором одного з найвизначніших представників генерації шістдесятників — Бориса Ілліча Олійника (1935–2017), члена Національної академії наук України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка 1983 року та Героя України (2005). Його творчість, як і творчість Дмитра Павличка, Ліни Костенко чи Василя Симоненка, була сфокусована на утвердженні національних духовних цінностей, високій громадянській відповідальності та пошуку істини.

Твір за родом літератури належить до лірики, а його жанр визначається як філософська та громадянська лірика. Ця жанрова подвійність є ключовою, оскільки самовизначення особистості у вірші невіддільне від її суспільної ролі та етичного обов’язку. Вірш був опублікований у збірці «Вибір» у 1965 році, яка стала третьою в доробку поета після «Б’ють у крицю ковалі» (1962) та «Двадцятий вал» (1964). Ця збірка вийшла в період відносного ідеологічного потепління, яке, втім, швидко змінилося посиленням ідеологічного тиску. У таких умовах мотив морального максималізму та відданості ідеалам набував особливої, часто прихованої, гостроти.

У ширшому контексті, «Вибір» резонує з екзистенціальними темами європейської літератури 20 століття, зокрема пошуками сенсу в творчості Камю чи Сартра, але адаптований до радянської реальності з наголосом на індивідуальну чесність та колективну пам’ять.

2. Ідейно-Тематичний Фундамент Твору

Тематика поезії охоплює роздуми про різноманіття життєвих шляхів, які відкриваються перед людиною, та про її право й необхідність здійснити свідомий і активний вибір власної долі. Центральна проблема, порушена Олійником, — це одвічна проблема життєвого вибору, що стосується сенсу життя і смерті.

Головна ідея твору полягає у возвеличенні прагнення до гідного, осмисленого життя. Поет протиставляє пасивне, пристосуванське існування, яке веде до забуття, активній, жертовній позиції, що трансформує смертне життя у безсмертний подвиг. Це утвердження права кожної людини на власний, унікальний життєвий вибір.

Основна думка, що слугує етичним кредо поезії, є проголошенням готовності до боротьби за найвищу моральну цінність: «Я б вибрав найвищу почесть: У чистім і чеснім бою На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!». Цей фінальний вибір є відмовою від легкої, але порожньої слави на користь чесного, хоч і важкого, шляху. “Чистий і чесний бій” — це не стільки фізична битва, скільки метафора боротьби за внутрішню гідність у світі, повному моральних компромісів.

3. Художні Особливості та Композиційна Структура

Поезія має чітку, логічно вибудувану композицію, що складається з шести строф-катренів. Кожна строфа поглиблює філософську градацію:

1. Строфи 1–2: Встановлення космічного, вічного тла — «Маятник Життя», вічність циклу. Введення мотиву Долі та обставин (лебеді та журавлі).
2. Строфи 3–4: Протиставлення двох діаметрально протилежних людських шляхів (пасивність vs. активність, тихе згасання vs. яскраве «згоряння»).
3. Строфи 5–6: Гіпотетична пропозиція «лаврова почесть» і фінальна декларація ліричним героєм свого безкомпромісного, свідомого Вибору.

Віршовий розмір — тристопний амфібрахій з варіаціями, що створює ритм, подібний до гойдання маятника, підкреслюючи циклічність і невблаганність часу, а також додає динаміки та музичності. Рима переважно перехресна та кільцева.

Домінуючим художнім прийомом, що слугує архітектонічною основою твору, є антитеза (протиставлення). Вона пронизує всю поезію:

• «Шторм» проти «леготу теплим в житах».
• «Клітина ночі» (тихе небуття) проти «зіниці нової зорі» (яскраве безсмертя).
• Обережна людина, що прикрила очі, проти героя, що «летів, і гримів, і… згорів».
• «Лаврова почесть» (зовнішня слава) проти «Зорю записати свою!» (внутрішня перемога).

Поезія насичена потужними символічними образами та метафорами.

• «Маятник Життя», «вічна колиска»: Символи невблаганного часу, циклічності та неминучості, що гойдаються над суєтою.
• «Лебеді від’ячали», «сурмлять журавлі»: Фольклорні образи долі, кінця (лебеді) та надії чи продовження (журавлі).
• «Клітина ночі»: Метафора духовної смерті, існування без сенсу, небуття.
• «Зіниця нової зорі»: Символ безсмертя, яке здобувається ціною жертви, а також орієнтир для наступних поколінь.
• «Чорний мармур ночі»: Величний, але темний фон історії та забуття, на якому лише справжній подвиг може залишити свій світловий, незгасний слід.

Критична Стаття: Моральний Імператив «Вибору» Бориса Олійника: Філософія Свідомого Згоряння

Маятник Життя як Філософський Хронотоп

Борис Олійник починає свою поезію, встановлюючи універсальне, космічне тло, що є необхідним для осмислення людської драми. Початок твору миттєво виводить питання вибору зі сфери побутових рішень у площину екзистенційну та метафізичну. Гойдається «вічна колиска Маятником Життя», що є геніальною художньою знахідкою. Це не лише символ плину часу; це персоніфікована, нездоланна діалектика буття. Маятник існує над усіма проявами людського світу: над «штормом» і «шабельним зблиском» (конфлікт, руйнація), а також над «леготом теплим в житах» (мир, творення, спокій). Таким чином, людські трагедії та радощі є лише швидкоплинними фазами єдиного, невпинно триваючого, об’єктивного руху.

Констатація «Життю — ні кінця, ні начала» підкреслює вічність і циклічність природних процесів. Життя людини, навпаки, є лінійним і обмеженим. Саме на тлі цієї вічної байдужості Космосу, в умовах, коли час є об’єктивною і нестримною силою, свідомий людський вибір набуває критичної, навіть революційної ваги. Здійснити «Вибір» — це означає вчинити акт суб’єктивної волі, створити подію, яка порушить монотонність циклу й подолає об’єктивну байдужість часу. Поет стверджує, що сенс полягає не в дочеканні кінця циклу, а у створенні незламного знака, що буде помітний і нестираний навіть на тлі космічної вічності.

Подальше згадування про долю — «Комусь — лебеді від’ячали, Комусь — ще сурмлять журавлі» — додає ліричний елемент фаталізму, визнаючи, що обставини можуть давати різний старт і різні сигнали. Однак цей елемент об’єктивної долі слугує лише фоном для справжнього, свідомого вибору, який людина робить у відповідь на ці обставини. Твір не заперечує впливу зовнішніх сил, але стверджує, що справжня моральна сутність людини виявляється лише в момент індивідуального, вольового самовизначення.

Дилема Існування: Моральний Заповіт проти Етики Збереження

Філософська глибина поезії розкривається через використання антитези, яка поділяє можливі людські долі на два діаметрально протилежні шляхи, детально описані в третій та четвертій строфах. Це розділення є основою для етичного уроку твору.

Перший шлях — це шлях етики збереження, уникнення конфлікту та ризику. Людина, яка обирає цей шлях, «передбачливо очі Прикрив ще за крок від межі». Слово «передбачливо» тут звучить із гіркою іронією. Ця обережність спрямована не на досягнення високої мети, а на мінімізацію втрат і тихого, непомітного існування. Це тип особистості, схильної до конформізму та морального ухилення, аби лише не наражатися на небезпеку ідеологічної чи фізичної боротьби.

Результатом такої життєвої стратегії є «клітина ночі» — метафора духовної порожнечі, тихого і непомітного зникнення. Людина, яка не ризикувала жити справжнім, повним життям, вмирає непомітно, і поет ставить їй найсуворіший моральний вирок у формі риторичного запитання: «Тихенько: чи жив, чи й не жив?». Фізичне існування, позбавлене значущості, мети та морального змісту, є лише еквівалентом небуття. Пасивне пристосування, як вказує ця частина твору, є гіршим за фізичну смерть.

На противагу пасивності і конформізму, постає образ активного героя, який обирає моральний максималізм і ризикований, але чесний шлях. Про такого «іншого» поет говорить: «А інший — на кроки не міряв: Летів, і гримів, і… згорів». Це життєве кредо, що базується не на розрахунку, а на пристрасті та принципах. «Летів, і гримів» — це ознаки гучної, публічної, безкомпромісної діяльності, яка залишає резонанс у суспільстві.

Кульмінацією цього шляху є метафора «згорів». У контексті української поезії 1960-х років згоряння є символом самопожертви, відданості істині та інтелектуальної чесності. Це добровільне прийняття важкого, можливо, трагічного, фіналу заради вищої, надприватної мети. Як наслідок: «І люди відкрили в сузір’ях Зіницю нової зорі». Діяння цієї людини стає новим джерелом світла, новим моральним орієнтиром для спільноти, що нагадує про екзистенціальну відповідальність, яку описували європейські мислителі.

Фінальний Акцент: Відмова від Лаврового Вінка на Користь Власної Зорі

Поезія досягає свого смислового апогею у п’ятій та шостій строфах, де ліричний герой стоїть перед уявним, але фундаментальним вибором. Йому пропонують: «Коли б загадали: — Хочеш, Одне лише слово твоє — І вища — лаврова! — почесть Чоло твоє обів’є».

Відмова від «лаврова почесть» — це критичний момент. Лавровий вінок, хоч і є класичним символом слави та визнання, у цьому контексті набуває негативного відтінку: це слава офіційна, інституційна, надана владою або системою. Її відкидання є прямим проявом нонконформізму та ціннісної автономії, за яку боролися шістдесятники. Для Олійника істинна гідність не може бути дарована, вона має бути здобута внутрішньою чистотою.

Справжньою почестю для героя є не обгортання чола вінком, а виконання своєї місії: «Я б вибрав найвищу почесть: У чистім і чеснім бою На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!».

Ця фінальна фраза є одним із найпотужніших етичних заповітів в українській ліриці. Образ «чорного мармуру ночі» — це водночас і фон небуття, і полотно історії, на якому має бути створений незгасний слід. Щоб залишити цей слід, необхідна умова: «У чистім і чеснім бою». Це не просто бій фізичний, а моральна боротьба за власну правду, без компромісів та подвійних стандартів. Ця умова визначає якість шляху, а не його результат у вигляді почестей.

«Зорю записати свою!» — це метафора унікального, індивідуального, свідомого внеску. Це акт самотворення, що має на меті не просто пам’ять про себе, а активну присутність у вічності. Зірка, викарбована на чорному мармурі, є символом вічності, здобутої вольовим актом. Поет, який став у пізніші роки Героєм України та виступав проти екологічних загроз, проповідував цим віршем необхідність особистої, принципової участі у творенні долі нації.

Поетика Форми: Ритм, Структура та Метафорична Глибина

Висока філософська напруга вірша підтримується його досконалою формою. Використання тристопного амфібрахія створює ритміку, схожу на рух «Маятника Життя», підкреслюючи важливість проголошуваної істини. Чітка шестистрофна композиція забезпечує послідовне філософське сходження: від вічності до особистого рішення.

Майстерне використання метафор і символів («гойдається… маятником Життя», «сурмлять журавлі», «люди відкрили… зіницю нової зорі») дозволяє поету досліджувати складні етичні питання, не перетворюючи поезію на дидактичний трактат. Структурна роль антитези, яка є філософською віссю, навколо якої будується все протиставлення життєвих позицій, є особливо ефективною.

Поезія «Вибір» є не лише пам’яткою літератури шістдесятництва; вона є актуальним етичним камертоном, що пропонує універсальний урок людської гідності. Твір був написаний у конкретному історичному контексті «відлиги», коли індивідуальна свобода та чесність почали цінуватися, але провідні мотиви — утвердження загальнолюдських моральних цінностей, філософські роздуми над сучасністю — забезпечують його неминущу значущість.

Головний урок, який виносить ця поезія, полягає у визнанні того, що найбільша цінність людського життя — це її свідома воля та здатність до морального самотворення. Справжнє життя вимагає не просто існування, а боротьби, що має бути продиктована внутрішньою чесністю. Фінальне проголошення «Зорю записати свою!» є потужним символом індивідуальної відповідальності перед вічністю, закликом до кожного покоління — не просто пройти свій шлях під Маятником Життя, а залишити після себе світло, яке слугуватиме дороговказом для тих, хто йде слідом.