📘В неділю рано зілля копала

Мавра: Циганка-ворожка, жінка отамана Раду, донька Андронаті. В молодості була красива, вміла ворожити та танцювати. Її життя зруйноване через зраду чоловіка з мадярським боярином, народження білої дитини та вигнання з табору. Після цього оселяється самотньою ворожкою в колибі на горі Чабаниця. Віддана Мавра має дві душі: горду, незалежну натуру циганки і щиру, люблячу, що проявилася у її материнській любові до Тетяни.

Гриць: Прийомний син багача Михайла Дончука з Третівки. Вихованець, знайдений підкинутим у циганському лахмітті з золотими червінцями. Уособлення внутрішнього конфлікту — його «вітрова, циганська» кров протистоїть «сталій, селянській» душі, що робить його непостійним і нездатним до рішучого морального вибору. Кохає одночасно двох дівчат — Настку і Тетяну, що призводить до трагічної розв’язки.

Тетяна (Туркиня): Донька вдовиці Іванихи Дубихи. Прекрасна дівчина, висока, гнучка, з блідим лицем і чорними бровами, за що її прозвали Туркинею. Уособлює неоромантичний ідеал — чиста душею, має горду і рішучу вдачу. Її палка й щира любов до Гриця обертається трагедією та психологічним зламом, коли вона шукає «цвіт папороті» для знання і щастя, але використовує отруйне зілля.

Настка Кривинюківна: Синьоока, білолиця дівчина з Третівки, сусідка Гриця. Вона добра, слухняна, працьовита і розважлива. Мудра, хитра, вміє маніпулювати Грицем, утримуючи його біля себе. Бере на себе “вирішення” проблеми з Туркинею.

Іваниха Дубиха: Багата вдовиця, господиня млина, мати Тетяни. Жінка побожна, строга, горда, але милосердна до бідних. Уособлення материнської любові та горя.

Андронаті: Старий циган, славний музика і батько Маври. Він найбільш шанований серед циган за свій вік та розважливість. Рятує свою доньку і внука від гніву Раду.

Раду: Молодий отаман циганської громади. Гордий, мстивий і жорстокий чоловік.

Кохання та протистояння світів: Розвиток палкої любові між Грицем та Тетяною на тлі зіткнення «вітрової» (циганської) та «осілої» (селянської) ментальностей, яке Гриць не може подолати. Ця лінія підкреслює силу взаємного почуття, що, однак, приречене через його нерішучість.

Доля Маври та родинна таємниця: Історія трагічної долі циганки Маври, її палкої, але зрадженої любові, вигнання з табору та поневіряння. Кульмінація – впізнання нею свого батька (Андронаті) та сина (Гриця), що обертає її особисту трагедію на родинну.

Трагедія ідеалу Тетяни: Лінія чистої, але гордої дівчини, яка не може змиритися зі зрадою. Її психологічний злам і перехід до божевілля, що змушує її шукати «зілля» для помсти, буквально відтворюючи фатальний цикл народної балади.

Конфлікт Тетяни, Гриця та Настки: Зіткнення двох дівчат за серце Гриця, де Настка, діючи мудро і хитро, підштовхує Гриця до вибору, що веде до руйнування Тетяни.

Експозиція: Зображення гірського села та циганської громади, характерів Маври та Іванихи Дубихи. Введення епіграфа у формі народної балади, який задає тон фатальності та циклічності.

Зав’язка: Введення образу Гриця, його внутрішнього конфлікту та родинної таємниці. Перша зустріч Гриця і Тетяни.

Розвиток подій: Потаємні зустрічі Гриця і Тетяни. Рішення Гриця одружитися з Насткою та змова Настки. Впізнання Маврою сина та батька. Розвиток психологічного зламу Тетяни.

Кульмінація: Тетяна, доведена до відчаю, знаходить отруйне зілля під Білим каменем і труїть Гриця, чітко дотримуючись послідовності балади: «В неділю рано зілля копала… В середу рано Гриця отруїла».

Розв’язка: Смерть Гриця. Мавра в нападі розпуки кидається на Тетяну. Божевільна Тетяна зникає безслідно, її загибель у вирі річки, де раніше потонув її вінок, символізує поглинання нею непереборною силою долі. Іваниха Дубиха лишається на самоті. Мавра з батьком знову йдуть світами.

Проблема фаталізму та приреченості: Відображення неминучості трагічного кінця, що підкреслюється включенням баладного сюжету та мотивами пророцтв і чарів. Герої не можуть уникнути лиха через непереборну силу долі.

Проблема жіночої долі та зради: Трагічне зображення долі жінок (Маври та Тетяни), які стають жертвами чоловічої зради.

Проблема циганської спільноти та стереотипів: Зображення життя циганської громади, а також протистояння «осілої» (селянської) та «вітрової» (циганської) ментальностей у душі Гриця.

Трагедія ідеалу: Зіткнення чистого, неоромантичного ідеалу Тетяни з підступною дійсністю та зрадою, що призводить до її психологічного зламу і смерті.

Проблема кохання і морального вибору: Нездатність Гриця зробити моральний вибір між двома жінками, що є наслідком його внутрішнього конфлікту і подвійної натури.

Інтертекстуальність та баладний цикл: Свідоме використання народної балади “Ой не ходи, Грицю, на вечорниці” як основного сюжетного стрижня, з епіграфом. У творі буквально відтворено фатальний цикл її дій за днями тижня: збір зілля в неділю, варіння у вівторок, отруєння в середу.

Символіка: Використання багатої символіки: мак (пристрасть, кров, смерть); зілля (символ чар, магії, отрути, а також знань, оскільки Тетяна шукає «цвіт папороті»); Білий камінь (місце сили помсти та фатуму, де росте зілля); вир річки (символ непереборної сили долі, що поглинає Тетяну); циганська кров (символ пристрасті, свободи, фаталізму).

Неоромантичні елементи: Змалювання яскравої, неординарної, емоційної героїні (Тетяни, Маври), увага до підсвідомого та інтуїтивного, поєднання реалістичних та романтичних тенденцій.

Психологізм: Глибоке розкриття внутрішнього світу героїв, особливо душевних метань Гриця та наростаючого божевілля Тетяни.

Порівняння: “Виглядає, мов якась пишна боярська дитина”; “Тетянка, мов цвітка в зільнику”; “Мов та сполохана серна, метнулася”; “Ти, мов та сновида, по всім світі лазиш!”.

Епітети: “старі, непроглядні” ліси; “гучна ріка”; “поважна, строга господиня”; “чорні непрошені гістьми”; “чорний, мов з бронзи темному лицю”; “біла, чиста і морозиста” зима.

Поєднання прози та поезії: Використання поетичних вставками з пісні (балади) у прозовому наративі, що підсилює ефект доленосності.

Повість “В неділю рано зілля копала” є одним з найяскравіших творів Ольги Кобилянської, що належить до зрілого періоду її творчості, позначеного розвитком неоромантичної та психологічної прози. Вона була написана у квітні 1908 року і опублікована у 1909 році, є творчим переосмисленням популярного сюжету народної пісні-балади “Ой, не ходи, Грицю, на вечорниці”. Авторка глибоко психологічно розкриває трагедію жіночої долі, порушуючи теми зради, ревнощів, містичного впливу та сили пристрасті, що веде до фатальних наслідків. Змалювання сильних, неординарних жіночих характерів (Мавра, Тетяна) є типовим для творчого почерку Кобилянської.

Частина I. «Гімн високим людським почуттям»: Аналітичний Паспорт та Художній Контекст Повісті

1.1. Джерела Сюжету та Жанрова Специфіка

Повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» (1908 рік) є видатним твором зрілого періоду творчості письменниці, позначеним розвитком неоромантичної та психологічної прози. Твір був написаний у квітні 1908 року в Чернівцях і опублікований 1909 року в журналі «Літературно-науковий вісник».  За жанровою ознакою твір визначається як соціально-психологічна повість з елементами балади, що поєднує прозовий наратив із поетичними вставками з пісні, створюючи ефект циклічності та доленосності.    

Центральним джерелом сюжету стала відома українська народна балада «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторство якої легендарно приписують Марусі Чурай.  Кобилянська використовує лише фабульну канву балади — історію отруєння дівчиною коханого, що зрадив її, — але розгортає її у масштабну, психологічно насичену епопею, переосмислюючи фольклорний сюжет на модерністський лад.  Цей сюжет про кохання і зраду, нерозділене почуття і людську трагедію є вічним, відомим у світовій культурі за прикладами Трістана та Ізольди чи Геракла та Деяніри.    

Композиційна структура повісті вирізняється особливою циклічністю, оскільки вона починається і закінчується баладною фабулою — сценою отруєння Гриця та його поховання. Цей прийом, відомий як пролепсис, не просто переказує сюжет, а одразу фіксує фатальний кінець, знімаючи питання про те, що станеться, і концентруючи увагу читача на питанні чому це сталося.  Таким чином, повість перетворюється на розширене психологічне дослідження неминучості долі. Кожен вибір героїв, хоч і здається вільним, насправді є лише ілюзією свободи перед обличчям невідворотного рокý, що підсилює неоромантичний мотив фатуму.    

1.2. Неоромантизм як Стильова Домінанта

Творчість Ольги Кобилянської на межі XIX–XX століть стала однією з новаторських тенденцій в українській літературі, започаткувавши неоромантичний напрямок.  «В неділю рано зілля копала» яскраво демонструє цю стильову домінанту, поєднуючи глибокий психологізм та естетизм, характерний для модерністської прози.  Сама авторка, українська письменниця-модерністка (1863–1942), відома своєю психологічною глибиною, феміністичними мотивами та впливом європейської літератури, зокрема німецької та скандинавської.    

Ключові елементи стилю:

1. Глибокий Психологізм та Естетизм: Письменниця зосереджується на внутрішньому світі персонажів, їхніх інтимних переживаннях та душевних драмах. Героїні Кобилянської, зокрема Тетяна, мають «надміру вразливе серце, горду і мрійливу душу», що відповідає ідеалам неоромантизму.    
2. Конфлікт Ідеалу та Реальності: У повісті герої, що уособлюють високі моральні почуття, неминуче зіштовхуються зі світом «лицемірства, духовної ницості, “здорового глузду”».    
3. Синтез Міфу та Модерну: Неоромантизм Кобилянської майстерно використовує міфологічні елементи та фольклор (образи зілля, русалок, баладний сюжет), не наслідуючи їх зовнішньо, а використовуючи як «мову», що дозволяє символізувати глибокі психологічні стани та універсалізувати трагедію.    
4. Літературні Паралелі: За своєю романтичною стихією та фокусом на природних силах, повість має спільні риси з драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня» та повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків».  Крім того, твір Кобилянської був порівняний із «Стражданнями молодого Вертера» Гейне, що підкреслює мотив «гімну високим людським почуттям» та трагічну долю героїв.    

1.3. Місце Дії та Елементи Міфологічного Простору

Місце дії в повісті виконує важливу символічну функцію, створюючи простір, де зіштовхуються два протилежні світи. Події розгортаються у гірському селі, що «ховається доволі велике село» між горами, розташоване під горою Чабаницею, недалеко від шумної ріки та угорської границі.    

Цей географічний локус є метафорою пограниччя — як фізичного (близькість до кордону та «Третівка» — третє село від границі ), так і духовного. Це місце перетину осілого, упорядкованого життя (хата Іванихи Дубихи) та кочового, дикого світу (цигани, ліс, воля). Конфлікт циганського і осілого світів є однією з ключових проблем повісті.    

Ключові міфологічні локуси:

1. Гора Чабаниця та Ліс: Символізують дику, неконтрольовану природу та місце вільного, але прихованого кохання.    
2. Колиба Маври (Бурдей) над Яром: Знаходиться на Чабаниці, над глибоким яром-пропастю, і є простором межі, самітництва та ворожбитства, де Мавра віддається збиранню зілля.    
3. Біла Стежка: Вузька гірська стежка, що сполучає млин Іванихи з колибою Маври. Це символ шляху кохання та дівочих сподівань, яка пролягає «понад край глибокого яру-пропасті», що вказує на приховану небезпеку.    
4. Білий Камінь та Ріка/Вир: «Білий камінь» є сакральною точкою, де росте магічне зілля, і символізує фатум і місце, де Тетяна збирає отруту.  Ріка та Вир уособлюють невблаганну стихію долі, яка не залежить від людської волі, поглинаючи спочатку вінок Тетяни на Івана Купала, а згодом і її саму.    

Частина II. Світло і Тіні: Глибокий Аналіз Конфліктів та Характерів

2.1. Коло Гріха: Фатальне Наслідування Долі Маври та Андронаті

Трагедія головних героїв має глибоке коріння в історії батьків Гриця, Маври та Андронаті, створюючи мотив трансгенераційного гріха та циклічності долі.

Мавра: Циганка, яка зрадила чоловікові, отаману Раду, і народила від боярина «білого сина» (Гриця), що стало «соромом» для громади.    

Андронаті (Дід Гриця): Циганський музика, який, прагнучи врятувати доньку від смерті, організував її втечу, напоївши циганів усипляючим зіллям.  Він підкинув дитину на призьбу багатія Михайла Дончука, проклинаючи невідомого батька Гриця.  Цей вчинок, спрямований на забезпечення «кращої долі» онуку, став початком ланцюга фатальних подій.   

Іронія Спокути та Циклічність Гріха: Через двадцять років Андронаті, не знаючи, що Гриць його онук, розповів йому, що той – підкинена дитина.  Пізніше, знаючи, що Гриць є його онуком, він передав Тетяні неправдиву звістку про весілля Гриця з Насткою, прагнучи зберегти соціальне та матеріальне становище Гриця.  У фіналі Мавра та Андронаті, усвідомивши, що їхнє втручання в долю призвело до трагічного кінця, повертаються до кочового життя, підкоряючись циганському фатуму.  Мавра визнає, що «тут вже мій гріх скінчився», підтверджуючи циклічність гріха і його наслідків.    

2.2. Трагедія Двох Душ: Психологічний Портрет Гриця

Гриць є центральною фігурою трагедії, уособлюючи глибокий психологічний розкол, спричинений його походженням. Він — «білий син» циганки Маври та невідомого пана, годованець заможного багача Михайла Дончука.    

Конфлікт «Двох Душ»: Він успадкував подвійну долю. У ньому «ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе» дві душі: «одна непостійна, тужлива, пуста, палка» (циганське начало — жага до свободи, мандрів, туга за «широкою, безмежною пустею» ), друга — «вразлива, горда і вдатна» (панське/вихованське начало — прагнення стати ґаздою, страх втратити соціальне становище ). Гриць, як втілення спокути за гріхи обох батьків, успадковує обидві долі і цим позбавляється права на існування у світі, створеному для однозначних людей, де ці два начала не можуть співіснувати.    

Любовний Трикутник: Цей внутрішній розкол Гриця проектується на його вибір між двома дівчатами:

• Тетяна («Туркиня»): Втілення екзотичної пристрасті та волі. Гриць її пристрасно любить, але вона є загрозою для його осілої долі.
• Настка Кривинюківна: Втілення осілості, спокою, практичності. Гриць обирає її, оскільки лише Настка може «держати його вкупі», приборкуючи його циганську неспокійну вдачу і забезпечуючи соціальну стабільність.    

Гриць гине тому, що не зміг інтегрувати ці два начала. Його смерть є єдиним способом припинити фатальний внутрішній конфлікт.

2.3. Туркиня: Гордість Ідеалу проти Реальності Зради

Тетяна, прозвана «Туркинею» (за чорні брови, очі та золоті ковтки-півмісяці ), є втіленням неоромантичного ідеалу. Вона має «чисту, білу, мов голуб» душу , вихована у тепличних умовах, під захистом богомільної матері Іванихи Дубихи.    

Фатальна Розв’язка та Символіка Зілля: Зрада Гриця викликає в Тетяні гострий психологічний злам. Її невинність і гордість стають джерелом божевілля, коли вона стикається з двоєдушністю. У стані божевілля вона згадує слова Маври про зілля і шукає «цвіт папороті», який дає все знання і щастя.  Тетяна збирає зілля з-під «Білого каменя» (символу фатуму ), готує його і несвідомо відтворює фатальний баладний цикл. Отруєння Гриця зіллям є символом помсти і фатуму.    

Після смерті Гриця Тетяна зникає і гине у вирі річки, що символізує непереборну долю.    

Частина III. Символіка Простору та Звуку: Неоромантична Поетика Твору

Поетика повісті Кобилянської насичена символами, які посилюють неоромантичне відчуття неминучості долі.

3.1. Символіка Зілля та Ритуального Часу

Зілля в повісті є амбівалентним символом: воно може приносити як лікування, так і смерть, як порятунок, так і руйнування.  Мавра збирає «чудотворне зілля — лихе і добре» на Чабаниці.    

Символіка зілля тісно пов’язана з мотивом фатального часу, заданого баладою-прологом: «В неділю рано зілля копала, / У понеділок пополокала, / А у вівторок зілля варила, / В середу рано Гриця отруїла».    

Тетяна, у стані божевілля, буквально відтворює послідовність дій, запечатуючи фатум: у неділю вона копає зілля, і в середу Гриць помирає.  Трагедія є не просто побутовою помстою, а ритуальним, містичним актом.   

3.2. Образи-Символи Природи та Долі

Природа в повісті є одухотвореним учасником драми, її елементи несуть глибоке символічне навантаження.

Образи-Символи Природи та Долі:

• Гриць (Білий Син): Уособлює двоїстість, сироту, хижуна. Він є втіленням трансгенераційного гріха. Несвідомо відтворює долю матері, гине через внутрішній розкол.    
• Тетяна (Туркиня): Символізує неоромантичний ідеал, пристрасть, гордість. Її чистота не зносить зради. Стає несвідомим знаряддям прокляття.    
• Червоні Маки: Уособлюють пристрасть, екзотичну красу та вогонь кохання. Тетяна кидає їх Грицеві під ноги, що символізує прощання з пристрастю і провістя фатальної розв’язки.    
• Ріка / Вир: Стихія, що несе долю. Поглинає вінок (провістя), а потім і саму Тетяну (фінальна розв’язка).    
• Зілля з Чабаниці: Магічна, амбівалентна сила (сон/смерть) і символ помсти. Використовується Маврою для спасіння (коли рятувала сина) та Тетяною для руйнування («вбити лихо»).    
• Білий Камінь: Місце, де збирають зілля, символізує фатум.    

Акустичний Простір Долі: Окрему роль відіграють звукові образи, що формують акустичний фатум. Трембіта, яку Гриць грав так майстерно, лунає як смутне пророцтво. Андронаті чув «голос трембіти», який сповіщав про смерть багача, саме вранці, коли підкидав онука.  Цей звук став поховальною мелодією, що запечатала долю Гриця за двадцять років до його смерті.   

3.3. Екзистенційна Розв’язка: Смерть як Умиротворення Розколу

Філософський зміст повісті полягає у запереченні можливості цілісного існування для «розколотої душі» (Гриць) та ідеалістичної натури (Тетяна) у світі соціальних компромісів.

Смерть Гриця — це акт умиротворення його двоїстості. Він не міг бути ні цілісним ґаздою, ні вільним циганом. Тетяна, у своїй нездатності прийняти зло світу, також знаходить свій фінал у стихії, що її поглинає, підкоряючись силі, більшій за людську волю.  Мавра та Андронаті, зрозумівши, що їхнє втручання в долю призвело до трагедії, повертаються до свого кочового фатуму.  Трагедія засвідчує, що для неоромантичних героїв зіткнення з реальністю (зрада, соціальні обмеження) може бути лише фатальним.   

Критична Стаття: Фатум, Зілля та Розколота Душа в Прозі Ольги Кобилянської

Аналітичний Паспорт Повісті: Контекст Неоромантизму

Повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» (1908), опублікована наступного року в «Літературно-науковому віснику», є одним із найпотужніших зразків українського неоромантизму. Твір ґрунтується на сюжеті народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», але, на відміну від стислого баладного викладу, Кобилянська створює розгорнуту епопею, зосереджену на внутрішніх причинах трагедії.    

Повість починається з прологу, що фіксує фатальний кінець на початку, і перетворює подальший текст на дослідження причин, які призвели до цієї неминучості, підкреслюючи філософську проблему долі в українській культурі.  Твір є гімном «високим людським почуттям», але водночас є й драмою про неможливість їхньої реалізації у світі, сповненому лицемірства та прагматизму.    

Ключові характеристики твору:

• Авторка: Ольга Кобилянська (1863–1942), українська письменниця-модерністка.    
• Рік написання/Публікація: Квітень 1908 р. (Чернівці); опубл. 1909 р. в «Літературно-науковому віснику».    
• Жанр: Соціально-психологічна повість з елементами балади, що створює ефект циклічності та доленосності.    
• Тема: Трагедія кохання через зраду та роздвоєння душі, соціальні упередження щодо циганів, невідворотність фатуму.    
• Ідея: Справжнє кохання вимагає вірності, а зрада призводить до руйнування душі, підкреслюючи конфлікт між почуттями та соціальними нормами.    
• Композиція: Циклічна (обрамлення баладою), з елементами ретроспекції та психологічних монологів.    

Світ на Межі: Географічний та Соціальний Дуалізм

Сюжет розгортається у містичному просторі українських Карпат, який слугує ідейним пограниччям. Географічний дуалізм (осідлий світ Дубихи проти кочового світу циганів) підкреслює внутрішній розкол Гриця, який є фізичним уособленням цього конфлікту.

Соціальні упередження щодо циганів є вагомим чинником трагедії, що простежується через долю Маври та Гриця. Гриць, син циганки, вихований у багатій родині, несе в собі «циганську» непостійність, але прагне осісти і стати ґаздою, що й призводить до його фатального роздвоєння душі.  Його таємне кохання до Тетяни відбувається на Білій Стежці — символічному шляху, який веде над глибоким яром-пропастю.    

Коло Гріха та Роздвоєна Душа Гриця

Передісторія Гриця через долю його матері Маври та діда Андронаті створює відчуття фатального циклу. Гріх Андронаті — втручання в долю, коли він підкинув онука багатію, щоб забезпечити йому соціальне благополуччя, — став першим актом, що започаткував трагедію.    

Гриць не є однозначно негативним героєм. Він — жертовна фігура, яка спокутує гріхи своїх батьків. Його сутність розколота: він має дві душі, що борються між собою.  Його вибір Настки (стабільність) проти Тетяни (пристрасть) є спробою насильно інтегруватися в соціальну модель. Гриць гине тому, що не зміг інтегрувати ці два начала.    

Головні персонажі та їхня роль:

• Гриць: Роздвоєний душею хлопець, син циганки, що кохає двох дівчат і гине від отруєння.    
• Тетяна (Туркиня): Горда, щира дівчина з багатирської родини, жертва зради, яка божеволіє від горя.    
• Настка: Практична, добра дівчина, суперниця Тетяни.    
• Мавра: Циганська ворожка, мати Гриця, символ трагічної долі та мудрості.    
• Андронаті: Батько Маври, циган-музикант, що впливає на долі героїв.    
• Іваниха Дубиха: Мати Тетяни, побожна вдова, уособлення материнської любові та горя.    

Трагедія Ідеалу: Тетяна та Символіка Зілля

Тетяна, «Туркиня», уособлює неоромантичний ідеал. Її гордість не може знести думки, що її зрадили. Її зіткнення зі злом викликає психологічний злам, що переходить у божевілля.    

У стані блукання лісом вона шукає «цвіт папороті» для знання і щастя, а використовує зілля, про яке їй розповіла Мавра — зілля, яке росте під Білим каменем і має силу помсти та фатуму.  Тетяна стає несвідомим виконавцем містичного прокляття, буквально відтворюючи фатальний цикл балади: збір зілля «В неділю рано», варіння у вівторок, отруєння в середу.    

Фінал її долі — загибель у вирі річки, де раніше потонув її вінок. Цей вир символізує непереборну силу долі, яка поглинає героїню.    

Поетика Року: Символіка Зілля, Часу та Природи

Поетика повісті майстерно використовує символічні образи, які віщують трагедію і підкреслюють її неминучість.

Ключові символи повісті:

• Зілля: Амбівалентна сила (сон/смерть), символ помсти і фатуму, зібране «В неділю рано» під «Білим каменем».    
• Ріка / Вир: Уособлюють непереборну долю та фатальний кінець.    
• Білий Камінь: Місце, де збирають зілля, символізує фатум.    
• Трембіта: Акустичний символ долі. Її смутний голос лунає як пророцтво смерті Гриця, що було почуте його дідом Андронаті за двадцять років до трагедії.    

Смерть Гриця та повернення Маври й Андронаті до циганського світу демонструють провал експерименту осілості і перемогу фатуму.