📘Собор

Микола Баглай: Студент металургійного інституту , центральний позитивний герой , представник молодого покоління інтелігенції Зачіплянки. Ідеаліст , романтик, поет у душі , цінує красу природи та мистецтва , історію (захоплюється Яворницьким ). Активний захисник собору та борець за чистоту довкілля . Його роздуми про сенс буття є філософським стрижнем твору. Втілення моральних принципів.

Єлька (Олена Чечіль): Дівчина зі степового села Вовчуги , племінниця Ягора Катратого. Зазнала особистої драми та суспільної несправедливості (зваблення бригадиром , цькування ), втікає на Зачіплянку . Втілення природної краси, чистоти , внутрішньої сили та зраненої душі. Знаходить моральне зцілення та кохання з Миколою .

Володимир (Володька) Лобода: Головний антагоніст , син славетного металурга Ізота Лободи. Партійний функціонер, відповідальний за культуру. Уособлює кар’єризм , цинізм, пристосуванство, подвійну мораль. Ініціює знищення собору заради ринку. Віддав батька до будинку ветеранів , через що вважається “батькопродавцем”. Символ бюрократичного цинізму.

Ізот Лобода (дід Нечуйвітер ): Батько Володимира , легендарний обер-майстер , представник “старої гвардії”. Носій високих моральних принципів, трудової честі, народної мудрості. Його трагедія самотності в Будинку ветеранів підкреслює конфлікт поколінь. Стає захисником природи Скарбного та моральним наставником для Єльки .

Іван Баглай: Старший брат Миколи , чоловік Віруньки , висококваліфікований сталевар. Втілює риси ідеального робітника: майстерність, чесність, відповідальність. Перебуває у довгому відрядженні в Індії .

Вірунька: Дружина Івана , кранівниця. Образ сильної, вольової, працьовитої та вірної жінки. Її віддане чекання чоловіка сповнене любові. Рішуче виступає на захист собору . Символ сімейної гармонії.

Ягор Катратий: Дядько Єльки , колишній горновий , нині бакенщик. Людина зі складним минулим (був пов’язаний з Махном ). Любить землю , має життєву мудрість , але морально неоднозначний.

Нечуйвітер (Ізот Лобода): У тексті “Нечуйвітер” – це прізвисько Ізота Лободи у Будинку металургів. Він виступає як філософ , громадський доглядач Скарбного , гроза браконьєрів. Його роздуми про “майстрів” і “браконьєрів” важливі для розуміння ідеї твору. Помирає в човні на Скарбному , символізуючи крихкість гармонії.

Боротьба за собор: Центральна сюжетна лінія , що охоплює плани Лободи щодо знесення , захист собору Миколою та іншими жителями , викрадення таблиці та кульмінаційний напад хуліганів .

Лінія Миколи та Єльки: Історія зародження та розвитку чистого кохання між студентом-ідеалістом та дівчиною зі складним минулим. Їхні стосунки розвиваються на тлі боротьби за духовні цінності та природу Скарбного .

Лінія Івана та Віруньки: Зображення міцної робітничої родини, випробуваної довгою розлукою. Вірність Віруньки та принциповість Івана слугують моральним орієнтиром.

Лінія “батьків і дітей” (Лободи): Гострий соціально-моральний конфлікт між Ізотом Лободою, носієм честі й пам’яті, та його сином-кар’єристом Володимиром, що досягає трагічної кульмінації у сцені прокляття .

Екологічна лінія: Проблема руйнівного впливу індустріалізації на довкілля , що розкривається через проекти очисних споруд Миколи та Олекси та діяльність Ізота Лободи (“Нечуйвітра”) як захисника плавнів Скарбного .

Роман складається з 26 розділів. Композиція складна, багатопланова, поліфонічна, з численними ретроспекціями та змінами точок зору.

Експозиція: Опис Зачіплянки, собору , металургійного комбінату; знайомство з Миколою Баглаєм , Вірунькою , Ягором Катратим.

Зав’язка: Приїзд Єльки на Зачіплянку та виникнення загрози для собору .

Розвиток подій: Переплетення сюжетних ліній: зближення Миколи та Єльки ; дії Володьки Лободи проти собору та його спроби залицятися до Єльки; викрадення охоронної таблиці; спогади персонажів; повернення Івана Баглая; провал “заручин” Єльки та Лободи, її втеча з Миколою .

Кульмінація: Нічна оргія хуліганів у соборі та ножове поранення Миколи Баглая . До кульмінаційних можна віднести й сцену морального зіткнення Ізота Лободи з сином .

Розв’язка: Микола в лікарні, Єлька чекає на його одужання біля вікон . Охоронну таблицю повернуто на собор. Боротьба за духовність триває. Фінал відкритий, сповнений надії, але й тривоги. Собор стоїть над Зачіплянкою як вічний символ .

Збереження історико-культурної спадщини: Центральна проблема. Боротьба за собор як символ духовності народу.

Екологічна проблема: Руйнівний вплив індустріалізації на довкілля (забруднення повітря димами , отруєння Дніпра , загроза унікальним плавням Скарбного ).

Морально-етична проблема: Протистояння духовності та бездуховності , чесності та кар’єризму , вірності та зради (зрада батька Володькою , зрада Єльки бригадиром ). Проблема морального вибору.

Національна пам’ять та ідентичність: Засудження “національного безпам’ятства” , важливість збереження зв’язку з корінням (козацька історія , постать Яворницького ).

Проблема “батьків і дітей”: Трагічний розрив між поколіннями на прикладі Ізота та Володьки Лободи .

Проблема браконьєрства (у широкому сенсі): Ключова метафора. Хижацьке, споживацьке ставлення до природи , культури , людських доль.

Символіка: Роман насичений символами : Собор (духовність, пам’ять, душа народу ), Зачіплянка (модель України ), Дніпро (плин життя, екологічна біда ), Скарбне (первозданна природа ), Титан Праці (революційне минуле ), Заводські дими (індустріальна загроза ), Лелека на соборі (життя, надія ).

Контраст (Антитеза): Побудова на протиставленнях: собор – заводи; духовність – бездуховність; Микола – Володька; Ізот – Володька; пам’ять – безпам’ятство; “майстри” – “браконьєри”.

Ретроспекція (Флешбеки): Широке використання спогадів та екскурсів у минуле (історія Єльки , минуле Ягора , Ізота ), що надає твору епічної глибини.

Ліризм: Висока емоційність, поетичність мови , ліричні описи природи (особливо “антиночі” ), філософські роздуми героїв.

Поліфонія: Множинність голосів персонажів , внутрішні монологи, що створюють об’ємну картину світу.

Психологізм: Майстерне розкриття внутрішнього світу героїв, їхніх переживань та еволюції (шлях Єльки , трагедія Ізота ).

Інтертекстуальність: Алюзії та посилання на Біблію (вигнання з храму), творчість Шевченка (“Той мурує, той руйнує”), античну культуру.

Публіцистичність: Сильна громадянська позиція автора, виражена в прямих оцінках та загострених діалогах.

Мова: Багата, образна, мелодійна , поєднує високу поетичну лексику з народно-розмовними зворотами. Багато висловів стали афористичними.

Пейзаж: Описи природи відіграють важливу психологічну та символічну функцію.

Роман “Собор” Олеся Гончара (1963-1967) став знаковим явищем українського “шістдесятництва” та суспільно-політичним феноменом. Одразу після публікації 1968 року твір зазнав нищівної критики та цькування з боку радянської влади за гостру критику кар’єризму, бюрократизму, екологічного варварства та “національного безпам’ятства”. Роман було вилучено з обігу на 20 років , що лише підкреслило його вибухову силу та актуальність. Олесь Гончар, незважаючи на своє високе становище (на той час голова Спілки письменників України ), зазнав тиску та змушений був “каятися”. Роман став символом духовного опору тоталітарній системі та передвісником екологічного руху. У 1991 році за мотивами твору знято однойменний фільм. Сьогодні “Собор” вивчається в школах і залишається актуальним застереженням проти руйнації як матеріальних пам’яток, так і “соборів душ”.

Вступ

Роман “Собор” Олеся Гончара посідає виняткове місце в українській літературі другої половини XX століття, ставши не лише значним художнім явищем, а й суспільно-політичним феноменом. Написаний у 1963-1967 роках і опублікований у журналі “Вітчизна” (№1-2) та окремим виданням у видавництві “Дніпро” на початку 1968 року, твір з’явився на складному історичному зламі – в період згортання хрущовської “відлиги” та початку епохи, що згодом отримала назву “застій”. Роман одразу опинився в епіцентрі ідеологічних дискусій та пристрастей, адже в ньому чи не вперше в тогочасній українській літературі так потужно і відверто пролунав заклик до духовного очищення, збереження національної пам’яті та засудження деструктивних суспільних тенденцій.

Офіційні кола сприйняли “Собор” різко негативно. Причиною стало те, що роман, відкидаючи догматизм спрощених класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності, гостро критикував “національне безпам’ятство, звироднілий кар’єризм і браконьєрство”. Як наслідок, проти твору та його автора було організовано кампанію цькування (аж до звинувачень у “буржуазному націоналізмі”), роман вилучили з бібліотек, книгарень та видавничих планів на довгі двадцять років, він повернувся до читача лише в часи “перебудови”, зокрема, окремим виданням у “Роман-газеті” 1986 року. За кордоном, зокрема в українській діаспорі в Канаді, твір був опублікований ще 1968 року. Ця драматична історія рецепції твору лише підкреслила його значимість та актуальність порушених у ньому проблем.

Розширений Аналітичний Паспорт Роману “Собор”

Формальні дані

• Назва: “Собор”.
• Автор: Олесь Гончар (справжнє ім’я – Олександр Терентійович Біличенко).
• Рік написання / першої публікації: Твір писався у 1963–1967 роках, вперше опублікований у журналі “Вітчизна” (№1-2 за 1968 рік) та у видавництві “Дніпро” (1968).
• Рід літератури: Епос.
• Жанр: Проблемно-філософський (або соціально-психологічний) роман. Ця жанрова дефініція зумовлена глибоким філософським осмисленням фундаментальних питань людського буття, моралі, історії, культури, екології, які постають у центрі твору через систему гострих соціальних та морально-етичних конфліктів.
• Структура: Роман складається з 26 розділів, які переплітають різні сюжетні лінії та філософські роздуми.

Тема та Ідея твору

• Тема: Центральною темою роману є збереження духовної спадщини народу, уособленої в образі старовинного козацького собору, та боротьба проти загрозливих тенденцій дегуманізації суспільства – бездуховності, кар’єризму, споживацтва, браконьєрського ставлення до природи та історичної пам’яті. Дія розгортається на тлі індустріалізації та бюрократизації життя в робітничому селищі Зачіплянка, де відбувається зіткнення різних поколінь, світоглядів та життєвих позицій. Роман охоплює широке коло проблем: від екологічних загроз, породжених безконтрольним промисловим розвитком, до моральної деградації окремих індивідів та розриву зв’язку між поколіннями.
• Ідея: Головна ідея твору полягає в утвердженні неперехідної, фундаментальної цінності духовності, краси, історичної пам’яті (символічно втілених у соборі) як основи людського існування та розвитку суспільства. Автор могутньо і неприховано закликає до “духовного очищення й соборності”, засуджує “національне безпам’ятство, звироднілий кар’єризм і браконьєрство”. Роман проголошує необхідність досягнення гармонії між людиною, природою та історією, наголошує на особистій відповідальності кожного за збереження духовних скарбів нації та планети. Олесь Гончар стверджує пріоритет загальнолюдських, гуманістичних цінностей над вузькокласовими чи кон’юнктурними інтересами, що й стало основною причиною конфлікту твору з тогочасною ідеологічною системою.

Головні герої та їх характеристика

Система образів роману “Собор” побудована на контрасті, що дозволяє автору чітко окреслити протиборчі сили та ідейні позиції.

• Микола Баглай: Студент металургійного інституту, молодший син у родині Баглаїв, є центральним позитивним героєм, який уособлює молоде покоління інтелігенції Зачіплянки, що шукає духовних орієнтирів. Він наділений тонким відчуттям краси – як природної (“розкошисте зачіплянське бароко”), так і мистецької (захоплення собором, його “німотною музикою”, “тайнописами віків”). Микола – романтик, поет у душі, його роздуми про сенс буття, гармонію з природою, відповідальність перед минулим і майбутнім становлять філософський стрижень твору. Він гостро переживає екологічні проблеми (“бурі дими”, забруднення Дніпра) і разом з другом Олексою-механіком розробляє проект димовловлювачів. Його кохання до Єльки – це пошук ідеалу, чистоти, духовної спорідненості. Микола – активний захисник собору, його протистояння з носіями цинізму та кар’єризму є одним із ключових конфліктів роману.
• Єлька (Олена Чечіль): Дівчина зі степового села Вовчуги, яка зазнала особистої драми та суспільної несправедливості (важке сирітське дитинство, спокушення бригадиром у соборі-складі, цькування односельцями) і втікає до Зачіплянки в пошуках нового життя. Її образ є втіленням природної краси, чистоти, внутрішньої сили та водночас зраненої душі. Вона тісно пов’язана зі степом, природою. Зустріч з мудрим Ізотом Лободою в будинку ветеранів стає для неї початком морального зцілення, а кохання до Миколи Баглая – шляхом до повного духовного відродження та віднайдення себе.
• Володимир Лобода: Син шанованого старого металурга Ізота Лободи, партійний функціонер, відповідальний за культуру в районі. Є головним антагоністом роману, яскравим представником “номенклатури” епохи “застою”. Він уособлює кар’єризм, цинізм, прагматизм, пристосуванство, подвійну мораль та духовну порожнечу. Лобода активно просуває ідею знесення собору, пропонуючи збудувати на його місці критий ринок або холодильник. Зрада батька – відправлення його до будинку ветеранів – є кульмінацією його морального падіння, символізує розрив із родовими коренями та фундаментальними людськими цінностями. Цей вчинок робить його в очах багатьох зачіплянців “батькопродавцем”. Він є узагальненим образом функціонера-пристосуванця.
• Ізот Лобода: Батько Володимира, старий, заслужений металург, представник “старої гвардії” робітничого класу. Є носієм високих моральних принципів, трудової честі, народної мудрості та глибокого зв’язку з історією та землею. Його образ контрастує з образом сина, підкреслюючи трагічний розрив між поколіннями. Перебування Ізота в Будинку ветеранів на Скарбному, який він сприймає як “приют” і “богадільню”, символізує трагедію самотності та непотрібності чесної праці в прагматичному світі. Він стає моральним наставником для Єльки.
• Іван Баглай: Старший брат Миколи, чоловік Віруньки, висококваліфікований сталевар, який працює за контрактом в Індії (Бхілаї). Він втілює риси ідеального робітника: майстерність, чесність, відповідальність, ніжність у ставленні до дружини.
• Вірунька: Дружина Івана Баглая, кранівниця на металургійному заводі (“ас-машиніст”). Образ сильної, вольової, працьовитої та вірної жінки з народу. Її віддане чекання чоловіка сповнене любові й тривоги. Вона рішуче виступає на захист собору, не боїться вступити в прямий конфлікт з Володимиром Лободою.
• Ягор Катратий: Дядько Єльки, колишній металург (горновий), нині бакенщик на Дніпрі. Людина зі складним і суперечливим минулим (у молодості був пов’язаний з махновським рухом). Він любить землю, садівництво, має певну життєву мудрість. Водночас він не позбавлений слабкостей та моральної неоднозначності, що робить його вразливим до тиску з боку Володимира Лободи та його компаньйонів-“юшкоїдів”.
• Нечуйвітер: Ветеран, сторож озера Скарбного, філософ. Його роздуми про поділ людей на “майстрів” (творців) і “браконьєрів” (руйнівників) є одним із ключових філософських елементів твору. Він помирає на варті природи, що символізує крихкість гармонії.

Сюжетно-композиційні особливості

Роман “Собор” вирізняється складною, багатоплановою, поліфонічною структурою, що дозволяє автору охопити широке коло проблем.

• Багатолінійність сюжету: У романі паралельно розвивається кілька основних сюжетних ліній:

• Центральна лінія – боротьба за збереження старовинного козацького собору.

• Лінія кохання студента Миколи Баглая та дівчини зі степу Єльки Чечіль.

• Гострий соціально-моральний конфлікт між Ізотом Лободою та сином-кар’єристом Володимиром.

• Панорамне зображення життя робітничого селища Зачіплянка (Іван та Вірунька, Ягор Катратий, Нечуйвітер, баба Шпачиха, Костя-сліпий, вчитель Хома Романович).

• Екологічна лінія, пов’язана із забрудненням довкілля та пошуками шляхів його очищення.

• Центральний символ: Композиційним та ідейно-смисловим ядром роману є образ собору. Навколо нього концентруються основні події та конфлікти. Собор виступає як точка перетину часових пластів, як символ духовності, краси, історичної пам’яті. Ставлення до собору стає критерієм моральної оцінки персонажів.

• Поліфонія: Автор використовує множинність голосів персонажів. Оповідь ведеться не лише від автора, вона доповнюється внутрішніми монологами, філософськими роздумами Миколи, життєвою мудрістю Ізота Лободи та Нечуйвітра, народними поглядами Ягора та Віруньки. Це створює об’ємну, багатоголосу картину світу.

• Контраст (антитеза): Роман побудований на системі контрастів: собор – заводи; духовність – бездуховність; Микола Баглай – Володимир Лобода; Ізот Лобода – Володимир Лобода; пам’ять – безпам’ятство; “майстри” – “браконьєри”.

• Ретроспекції: Автор активно використовує спогади героїв, екскурси в минуле (історія Єльки, минуле Ягора Катратого, спогади Ізота Лободи, легенди про будівництво собору), що дозволяє розширити часові рамки та поглибити психологічні характеристики.

• Кульмінація: До кульмінаційних моментів належать моральне зіткнення Ізота Лободи з сином у Будинку ветеранів, а також нічна оргія хуліганів (“волосатиків”) у соборі, яка закінчується трагічно – пораненням Миколи Баглая ножем, коли він намагається зупинити блюзнірство.

• Відкритий фінал: Роман не дає остаточних відповідей. Хоча безпосередню загрозу знесення собору (крадіжку охоронної таблиці) вдалося відвернути, боротьба за його збереження, як і боротьба проти бездуховності, ще не завершена. Доля стосунків Миколи та Єльки також залишається відкритою, хоча фінал сповнений надії.

Проблематика роману

• Проблема збереження історико-культурної спадщини: Центральна проблема, втілена в боротьбі за собор.
• Екологічна проблема: Гостро поставлена проблема руйнівного впливу індустріалізації на довкілля (забруднення повітря, отруєння Дніпра, загроза Скарбному).
• Морально-етична проблема: Дослідження морального стану суспільства “застою”. Протистояння духовності та бездуховності, чесності та кар’єризму, вірності та зради.
• Проблема національної пам’яті та ідентичності: Засудження “національного безпам’ятства”, прагнення відмовитися від власного коріння (козацької історії, Яворницького).
• Проблема “батьків і дітей”: Трагічний конфлікт між Ізотом Лободою та його сином Володимиром як зіткнення двох світоглядів.
• Проблема браконьєрства (у широкому сенсі): Ключова метафора роману. Браконьєрство – це хижацьке, споживацьке ставлення до світу: до природи, до культури, до людських доль і навіть до власних батьків.

Художні засоби та особливості

• Символіка: Роман насичений символічними образами: Собор (духовність, пам’ять, душа народу), Зачіплянка (модель України, поєднання традицій та індустрії), Дніпро (плин життя, екологічна біда), Скарбне (первозданна природа, чистота), Титан Праці (революційне минуле, трудова звитяга), Заводські дими (індустріальна загроза, духовна задуха), Лелека на соборі (життя, надія).
• Ліризм: Твору притаманна висока емоційна напруга, що виявляється в ліричних описах природи (особливо “антиночі”), у глибоких роздумах героїв. Мова роману надзвичайно поетична, образна, мелодійна.
• Психологізм: Автор майстерно розкриває внутрішній світ своїх героїв, їхні переживання, сумніви, еволюцію характерів (шлях Єльки від відчаю до відродження; трагедія самотності Ізота Лободи).
• Інтертекстуальність: У романі присутні численні алюзії та посилання на Біблію (тема зради, вигнання з храму), творчість Тараса Шевченка (“Той мурує, той руйнує”), античну культуру.
• Публіцистичність: У романі відчутна сильна громадянська позиція автора, що виявляється в прямих оцінках, у публіцистичній загостреності діалогів та монологів.
• Мова: Багата, колоритна, виразна. Автор широко використовує лексику різних стилів: від поетичної, піднесеної до народно-розмовної. Багато висловів стали афористичними (“Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..”).
• Пейзаж: Описи природи відіграють важливу психологічну та символічну функцію.

Значення та рецепція

• Сприйняття: “Собор” став одним із найвизначніших романів українського “шістдесятництва”. Твір одразу викликав гостру критику з боку партійного апарату (звинувачення в “націоналізмі”) і був заборонений на 20 років.
• Оцінки: Водночас твір отримав і схвальні відгуки, зокрема Іван Дзюба високо оцінив його гуманістичний пафос.
• Вплив: Роман став символом духовного опору системі, актуалізував проблеми екології та збереження національної ідентичності.
• Екранізація: За мотивами роману у 1991 році було знято однойменний фільм.

Критична Стаття: “Собор” Олеся Гончара – Роман-Застереження: Духовний Опір та Екологічне Пророцтво

“Собор” у Дзеркалі Епохи

Роман “Собор” Олеся Гончара, що побачив світ у 1968 році, став дзеркалом своєї складної та суперечливої епохи – часу згортання “відлиги”, посилення ідеологічного контролю та поступового входження радянського суспільства в період “застою”. Твір виявився гострою та безкомпромісною реакцією на ці процеси, на наростаючу духовну кризу, бюрократизацію, девальвацію моральних цінностей.

Саме сміливість автора у висвітленні цих негативних явищ стала причиною шаленого цькування роману та його багаторічної заборони. Критика кар’єризму, уособленого в образі Володимира Лободи, бюрократизму, що гальмує будь-яку живу ініціативу (історія з проектом димовловлювачів), національного нігілізму та безпам’ятства, варварського ставлення до природи та культурної спадщини – все це сприймалося владою як прямий випад проти існуючої системи. Гончар наважився протиставити догматичним класовим постулатам вічні загальнолюдські, гуманістичні цінності – красу, любов, совість, духовність, історичну пам’ять. Це було сприйнято як ідеологічна диверсія, що призвела до звинувачень у “буржуазному націоналізмі” та виключення автора з кандидатів у члени ЦК КПУ.

Наслідки були жорстокими: роман було вилучено з літературного процесу на двадцять років, сам автор зазнав тиску. Однак саме ця боротьба навколо “Собору” перетворила його на знаковий текст українського “шістдесятництва”. Він став символом духовного опору тоталітарній системі.

Символічний Простір Роману

Художній світ “Собору” глибоко символічний. Ключові образи-символи створюють багаторівневу структуру.

Собор: Це не просто архітектурна споруда, а багатогранний символ. Він є втіленням історичної пам’яті народу, зв’язку часів; символізує духовність, красу, гармонію; виступає як символ совісті народу, моральний камертон. У ширшому сенсі собор сприймається як символ України, її духовної сили та метафора національної соборності – єдності минулого, сьогодення і майбутнього.

Зачіплянка: Робітниче селище є своєрідною моделлю України. Це місце, де парадоксально поєднуються індустріальна міць (заводи) і зв’язок із землею, природою, традиціями (садки, Дніпро). Контраст між “бурими димами” заводів та “медвянистим духом” акацій символізує одвічну боротьбу.

Природа: Образи природи мають глибокий символічний підтекст. Дніпро – символ вічності і водночас екологічної біди (його забруднення описується як перетворення на “смердюче море”). Скарбне – уособлення первозданної природи, місця очищення (саме тут знаходить притулок Єлька та доживає віку Ізот Лобода).

Антиніч: Окремим мотивом виступає “антиніч” – світла, акацієва ніч Зачіплянки, осяяна місяцем та загравами заводів. Це час істини, філософських роздумів Миколи Баглая, час, коли собор виявляє свою “німотну музику”.

Людина Перед Вибором

В основі роману лежить глибокий конфлікт світоглядів, що проявляється у протистоянні двох типів людей: “майстрів” і “браконьєрів”, як їх визначає ветеран Нечуйвітер.

До табору “майстрів” (творців) належать ті, хто цінує духовні скарби, красу, історію, хто живе за законами совісті та відповідальності. Це Микола Баглай, Ізот Лобода, Єлька, Вірунька, Іван Баглай, вчитель Хома Романович. Цих персонажів об’єднує глибинне відчуття відповідальності: перед минулим, сьогоденням і майбутнім.

Їм протистоять “руйначі” або “браконьєри” – люди, позбавлені духовних орієнтирів, керовані егоїзмом, жадобою влади чи матеріальної вигоди. Яскравим представником цього типу є Володимир Лобода. До цього ж табору належать його компаньйони-“юшкоїди”, що нишком знищують природу; бюрократи; хулігани, що влаштовують оргію в соборі та ранять Миколу. Характерною рисою “руйначів” є безвідповідальність, моральна короткозорість, нездатність мислити категоріями, ширшими за власні інтереси.

Гончар глибоко аналізує психологію своїх героїв. Особливо переконливо змальовано шлях Єльки від глибокої психологічної травми до морального зцілення та відродження. Не менш вражає трагедія Ізота Лободи – людини сильної, мудрої, але самотньої, зрадженої власним сином.

Екологічна Тривога та Передчуття Майбутнього

“Собор” став одним із перших значних творів української літератури, де на повний голос зазвучала тема екологічної небезпеки. У час, коли офіційна пропаганда оспівувала “перетворення природи”, Гончар з тривогою показав зворотний бік цього процесу – руйнацію довкілля.

У романі наведено конкретні, жахливі картини екологічної кризи: небо, затягнуте “бурими димами”, сажею, “лисячими хвостами” отруйних викидів; отруєний Дніпро; загроза унікальним плавням Скарбного.

Важливо, що Гончар пов’язує екологічну кризу з кризою моральною. Браконьєрське ставлення до природи є, на думку автора, проявом загальної бездуховності, споживацького світогляду. Люди, байдужі до краси природи, так само байдужі й до культурної спадщини (собору), і до долі інших людей (Володимир Лобода). У своєму екологічному пафосі “Собор” виявився твором пророчим.

Філософія Буття за Гончарем

“Собор” – це роман глибоких філософських роздумів про сенс людського життя, про вічні цінності.

• Сенс життя людини письменник вбачає не в матеріальному накопиченні чи кар’єрному зростанні, а в духовній наповненості, у творчості, любові, у прагненні до краси. “Живе не той, хто чадить. Живе — хто іскрить!” – ці слова Ізота Лободи є одним із ключових філософських послань.
• Мистецтво постає як найвищий вияв людського духу, форма досягнення безсмертя (собор як “поема степового козацького зодчества”).
• Історична пам’ять є, за Гончарем, необхідною умовою духовності. “Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити,” – вважає Ізот Лобода.
• Ідея “соборності душ”, висловлена вчителем Хомою Романовичем, є квінтесенцією гуманістичного ідеалу Гончара. Це заклик до єднання людей на основі спільних духовних цінностей.

Художній Світ “Собору”

Роман “Собор” вражає не лише глибиною думки, а й високою художньою майстерністю.

• Олесь Гончар майстерно поєднує епічну панорамність зображення з глибоким ліризмом та психологізмом.
• Твору притаманна публіцистична загостреність у постановці суспільно значущих проблем.
• Стилістично твір вирізняється поліфонією – автор дає можливість звучати множинним голосам персонажів, їхнім поглядам, що створює об’ємну картину, уникаючи дидактики.
• Гончар є визнаним майстром пейзажу. Він створює яскраві, контрастні картини індустріального та природного ландшафтів.
• Інтертекстуальність роману проявляється у численних прихованих та явних посиланнях на світову культуру – від біблійних мотивів до алюзій на творчість Шевченка та античні образи.
• Мова роману багата, образна, гнучка, поєднує високу поетичну лексику з колоритними народно-розмовними зворотами.

Місце “Собору” в Літературному Процесі та Національній Свідомості

Роман “Собор” став одним із найвизначніших і найвпливовіших творів української літератури періоду “застою”. Попри офіційний осуд, він відіграв надзвичайно важливу роль у суспільному житті та формуванні національної свідомості.

• Твір кинув сміливий виклик системі, порушивши низку табуйованих тем. Він став символом громадянської мужності автора.
• “Собор” значною мірою сприяв пробудженню національної свідомості, актуалізував інтерес до української історії (особливо козацької доби), культури, мови.
• Парадоксально, але саме довготривала заборона та цькування “Собору” сприяли його канонізації як символу опору та правди.
• Проблематика “Собору” залишається актуальною і для сучасної України. Питання збереження культурної спадщини, боротьби з корупцією, кар’єризмом, бюрократизмом, екологічні виклики – все це резонує з проблемами, порушеними Олесем Гончаром.
• Водночас, з погляду сучасної критики, роман не позбавлений певних рис свого часу: деякі критики вказують на схематичність образу антагоніста (Володимир Лобода як “чистий негатив”) та певний наївний оптимізм фіналу, який здається дещо ідеалізованим на тлі реальних руйнівних процесів епохи “застою”.

Висновок

Роман Олеся Гончара “Собор” – це багатогранний, глибокий і художньо довершений твір, що по праву належить до золотого фонду української літератури. Написаний на зламі епох, він став не лише сміливим викликом тогочасній ідеологічній системі, а й глибоким філософським осмисленням фундаментальних проблем людського буття.

Через призму боротьби за збереження старовинного козацького собору автор розкриває широкий спектр суспільних та морально-етичних конфліктів: протистояння духовності й бездуховності, пам’яті й безпам’ятства, творчого начала (“майстри”) й руйнівного “браконьєрства”. Гончар одним із перших з такою силою заявив про екологічну загрозу, пов’язавши її з моральною деградацією суспільства. Образи Миколи Баглая, Єльки, Ізота Лободи, Віруньки втілюють віру автора в незнищенність гуманістичних ідеалів.

“Собор” Олеся Гончара – це не просто роман про минуле. Це твір, звернений у майбутнє, актуальний і сьогодні. Він залишається живим духовним орієнтиром, що закликає берегти “собори душ”, шанувати свою історію та культуру, жити в гармонії з природою та власним сумлінням.