📘Шестикрилець

Князь Роман Мстиславич “Шестикрилець”: Центральний герой твору , засновник Галицько-Волинської держави. Його прізвисько є алюзією на серафимів і символізує богообраність та місію володаря-об’єднувача. Образ проходить еволюцію від юнака, сповненого мрій, до жорстокого, але мудрого “самодержця”. Він наділений надзвичайною силою, відвагою та політичною далекоглядністю , але водночас глибоко психологізований, показано його самотність та внутрішні суперечності. Це неоромантичний герой , титанічна особистість, що ставить державні інтереси вище за особисте щастя.

Сарольта: Угорська королівна. Вона є уособленням світу європейського лицарства та романтичного кохання, яке Роман змушений принести в жертву державним інтересам. Символізує втрачену можливість поєднання особистого щастя і влади.

Рюриківна: Дружина Романа, донька київського князя Рюрика Ростиславича. Їхній шлюб укладений з розрахунку. Вона є втіленням світу руйнівних міжусобиць, егоїзму та інтриг , “погубна вузина”, що заважає державницьким планам князя. Її ревнощі стають причиною загибелі Зеленгори.

Зеленгора: Сирота, вихованка язичницького жерця. Вона символізує гармонійний, природний світ, пов’язаний із прадавніми віруваннями. Для Романа вона є духовною опорою та джерелом натхнення. Її трагічна загибель від рук ревнивої Рюриківни стає символічною жертвою на шляху князя до влади.

Антагоністи (Галицькі бояри): Головна внутрішня загроза для князя Романа. Персонажі на кшталт Кормильчичів та Дарослава уособлюють сепаратизм, зраду, корисливість та егоїстичне, консервативне оточення, що дбає лише про власні привілеї на противагу державним інтересам.

Становлення та державницька діяльність Романа Мстиславича: Ця лінія охоплює шлях героя від юнацьких мрій та перших випробувань до жорстокої боротьби за об’єднання земель , зміцнення влади та блискучих військових перемог , що завершується трагічною загибеллю під Завихостом.

Конфлікт князя з боярством: Відображає боротьбу Романа із сепаратизмом та егоїзмом галицьких бояр. Цей конфлікт розкривається в епізодах жорстокого приборкання опозиції , зокрема у символічній сцені “Куна — праву” та в історії з намісником Дарославом.

Особиста трагедія Романа: Розкриває неможливість поєднання державного обов’язку та особистого щастя. Включає історію жертовного кохання до Сарольти , нещасливий шлюб із Рюриківною та трагічні стосунки з духовною опорою – Зеленгорою.

Повість має нелінійну, фрагментарну “монтажну” структуру. Вона складається з дев’яти самостійних, але ідейно пов’язаних новел-розділів (“На кам’яній метопі”, “З вітром за гори”, “Куна — праву”, “Завихост” та ін.).

Експозиція (“На кам’яній метопі”): Знайомство з шістнадцятирічним княжичем Романом у Володимирі. Його юнацькі мрії про славу та символічний двобій з пардом, що доводить його винятковість.

Зав’язка (“З вітром за гори”): Подорож Романа до Угорщини на турнір. Зустріч із королівною Сарольтою, що стає першим зіткненням романтичного почуття з державним обов’язком.

Розвиток дії: Охоплює низку новел (“Легенда церковного вікна”, “Куна — праву”, “На Ужок проб’ю гори…”, “БЪАКЫ КОРКОДЫЛЪ…”). Тут розкривається нещасливий шлюб із Рюриківною , жорстока боротьба з непокірним боярством , реалізація державницьких проєктів та вершина військової слави — розгром половців.

Кульмінація і розв’язка (“Завихост”): Останній похід на Польщу. Зрада та раптова, трагічна загибель князя у засідці під Завихостом.

Епілог: Опис похорону князя та всенародної жалоби, що перетворює його історичну постать на легенду та національну трагедію.

Конфлікт особистості та маси (лідера і оточення): Розкривається трагедія виняткового лідера, чиї державницькі візії не знаходять розуміння у консервативного та егоїстичного боярського оточення.

Державний обов’язок vs особисте життя: Князь змушений постійно жертвувати особистим щастям заради політичних цілей , зокрема відмовляється від кохання до Сарольти заради політичної доцільності.

Ціна влади та моральний вибір: Дослідження проблеми морального вибору правителя, який задля єдності держави змушений вдаватися до жорстокості , “залізною рукою” приборкуючи бояр-зрадників. Кульмінацією є епізод “Куна — праву”, де князь утверджує власну волю як вище джерело справедливості.

Проблема національної самоідентифікації: Твір є художнім осмисленням історичних коренів української державності. Звертаючись до доби Галицько-Волинського князівства, авторка актуалізує питання національного самовизначення українців.

Орнаментальний стиль: Мова твору навмисно архаїзована , наслідує стилістику “Слова про Ігорів похід” та літописів. Вона насичена старослов’янізмами, складними метафорами та поетичними епітетами. Текст має орнаментальний характер завдяки яскравим, імпресіоністичним описам.

Ритмізована проза: Багато уривків мають виразний внутрішній ритм , що наближає їх до поезії в прозі та підсилює епічний, піднесений пафос.

Глибокий символізм: Твір насичений символами. Ключовими є: шестикрилець (богообраність, місія) , пард (дика природа, яку приборкує воля) , сокіл (княжа влада) , меч (правосуддя).

Стилістична полеміка: Орнаментальний стиль твору викликав критику сучасників, зокрема Михайла Рудницького, який вважав мову штучною. Проте для Гриневичевої архаїзація була свідомим модерністським прийомом , спрямованим не на реалістичне відтворення, а на створення піднесеного національного міфу.

Катря Гриневичева (1875-1947) — видатна українська письменниця, представниця модернізму, активна діячка жіночого руху в Галичині. Вона належала до кола таких літераторів, як Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, і зазнала значного впливу Івана Франка. “Шестикрилець” є однією з двох великих історичних повістей письменниці (друга — “Шоломи в сонці”), присвячених добі Галицько-Волинського князівства. При написанні твору авторка спиралася на історичні джерела та праці відомих істориків, зокрема Михайла Грушевського. Унікальний стиль повісті, її багата, дещо ускладнена мова, викликали дискусії серед сучасників, але сьогодні визнаються як оригінальна риса творчої манери письменниці, що свідомо культивувала естетику літературного бароко.

Цікавою є доля історичної дилогії, що складається з повістей «Шестикрилець» та «Шоломи в сонці». Ці твори, об’єднані постаттю князя Романа Мстиславича та епохою розквіту Галицько-Волинської держави, слід розглядати як єдиний, цілісний художній задум. Проте їхня видавнича доля виявилася парадоксальною: друга частина дилогії, «Шоломи в сонці», побачила світ значно раніше за першу, «Шестикрилець». Ця складна, фрагментована та хронологічно інвертована історія публікації не є простим бібліографічним казусом. Вона є прямим віддзеркаленням новаторського, а тому й непростого для сучасників, мистецького бачення авторки, а також турбулентного політичного та культурного ландшафту міжвоєнного двадцятиліття.

Частина 1. Розширений аналітичний паспорт твору “Шестикрилець”

Вступні зауваги: Загальні відомості про твір

Історична повість “Шестикрилець” Катрі Гриневичевої (справжнє ім’я — Катерина Василівна Гриневич, 1875–1947) є одним із найвизначніших творів української історичної прози міжвоєнного періоду. Повністю твір був уперше опублікований окремою книгою у 1935 році у Львові, хоча окремі його фрагменти, як-от “Куна – праву”, з’являлися в “Літературно-науковому віснику” протягом 1924–1925 років. Разом із повістю “Шоломи в сонці” (1928) “Шестикрилець” утворює дилогію, присвячену княжій добі. Написана у зрілий період творчості письменниці, яку сучасники вважали однією з найосвіченіших жінок Галичини, повість стала результатом глибокого осмислення української історії та відповіддю на ідеологічні виклики тогочасності.

Назва твору та епіграф, взятий зі “Слова про Ігорів полк” — “Инъварь и Всеволодъ, и вси три Мьстиславичи, нехоуда гнѣзда шестокрылци…”, — одразу задають епічний, героїчний тон. Назва “Шестикрилець”, якою, за сюжетом, бояни нарекли молодого князя Романа, є прямою алюзією на серафимів — шестикрилих ангелів найвищого чину. Це наймення символізує надлюдську силу, богообраність та винятковість головного героя, підкреслюючи його місію як володаря-об’єднувача.

Жанрово твір визначають як історичну повість, проте його структура та стилістика виходять за межі традиційного реалістичного письма. Дослідники схильні класифікувати його як “новелістичну повість” або історичну новелу з елементами епічної поеми, що вказує на фрагментарну, епізодичну композицію. Сама авторка у другому виданні (1936) визначила жанр як “історичні есеї”. Стилістично “Шестикрилець” тяжіє до неоромантизму та імпресіонізму, що проявляється в культі сильної, вольової особистості, емоційній насиченості оповіді та поетизації історичного минулого.

Розділ 1. Ідейно-тематичний аналіз

Тематика. Центральною темою повісті є життя, державницька діяльність та трагічна загибель волинсько-галицького князя Романа Мстиславича, засновника Галицько-Волинської держави. Твір охоплює історичний період другої половини XII – початку XIII століття, фокусуючись на процесі об’єднання руських земель та зміцненні князівської влади в умовах постійної боротьби із зовнішніми та внутрішніми ворогами.

Ідея. Головна ідея твору полягає в утвердженні необхідності сильної, централізованої влади як єдиної запоруки існування та могутності держави. Пишучи в період бездержавності України, Катря Гриневичева через образ Романа Мстиславича проектує ідеал володаря-об’єднувача, який ставить державні інтереси вище за особисті амбіції та родові чвари. Цей ідеальний правитель жорстоко приборкує як внутрішніх ворогів — сепаратистськи налаштоване боярство, — так і зовнішніх — половців, ятвягів, литовців та поляків.

Проблематика. Повість порушує низку складних філософських та суспільно-політичних проблем.

• Конфлікт особистості та маси. У творі розкривається трагедія виняткового лідера, чиї візіонерські плани та державницький розмах не знаходять розуміння у консервативного, егоїстичного оточення, зокрема у галицьких бояр, які дбають лише про власні привілеї.
• Державний обов’язок vs особисте життя. Роман Мстиславич змушений постійно жертвувати особистим щастям заради досягнення політичних цілей. Він відмовляється від кохання до угорської королівни Сарольти заради політичної доцільності, а його шлюб із Рюриківною, укладений з розрахунку, стає для нього важким тягарем і джерелом внутрішніх конфліктів.
• Ціна влади та моральний вибір. Гриневичева глибоко досліджує проблему морального вибору правителя, який для досягнення вищої мети — єдності та сили держави — змушений вдаватися до жорстокості. Роман “залізною рукою приборкував бояр”, не зупиняючись перед стратами зрадників. Кульмінацією цієї проблеми є епізод із селянином Поглодом, який скаржиться на свавілля боярина Ратьбора. Істеричний сміх князя над стародавньою правовою нормою “куна — праву” (грошовий штраф за вбивство) символізує його розрив із застарілим законом і утвердження власної волі як вищого джерела справедливості.
• Проблема національної самоідентифікації. Твір є спробою художнього осмислення історичних коренів української державності. Через звернення до славетної доби Галицько-Волинського князівства авторка актуалізує питання національного самовизначення та самоствердження українців як нації.

Розділ 2. Сюжетно-композиційні особливості

Особливості композиції. Повість має новаторську для свого часу нелінійну, фрагментарну структуру. Вона складається з низки самостійних, але ідейно пов’язаних новел-розділів (“На кам’яній метопі”, “З вітром за гори”, “Легенда церковного вікна”, “Куна — праву”, “Завихост” та ін.), які висвітлюють ключові, символічно насичені епізоди з життя Романа. Цей прийом, який дослідники визначають як “монтажну композицію” та “мозаїчну епічність”, дозволяє авторці відмовитися від традиційної біографічної послідовності на користь поглибленого психологічного аналізу та створення панорамної картини епохи. Кожен розділ є ніби окремою сценою великої історичної драми, що неухильно рухається до трагічного фіналу.

Ключові елементи сюжету.

• Експозиція (“На кам’яній метопі”): Знайомство з шістнадцятирічним княжичем Романом у Володимирі. Його юнацькі мрії про подвиги та славу. Символічний двобій з пардом, що є своєрідною ініціацією, доказом його виняткової сили та готовності до великих звершень.

• Зав’язка (“З вітром за гори”): Подорож Романа до Угорщини на лицарський турнір. Зустріч з королівною Сарольтою стає першим зіткненням романтичного почуття з державним обов’язком, який змушує її відмовитися від кохання. Побратимство з угорським королевичем Андрієм закладає основи майбутньої зовнішньої політики князя.

• Розвиток дії:

• “Легенда церковного вікна”: Розкривається глибокий конфлікт у шлюбі Романа з Рюриківною, яка уособлює руйнівну, егоїстичну силу, що заважає його державницьким планам. Поява ідеалізованої Зеленгори, пов’язаної з прадавніми язичницькими віруваннями, стає для князя духовною опорою. Її трагічна загибель з вини ревнивої Рюриківни під час походу на Литву є символічною жертвою на шляху до влади та могутності.

• “Куна — праву” та “На Ужок проб’ю гори…”: Зображено зрілого Романа як володаря Галича. Показано його жорстоку боротьбу з боярством, яка досягає апогею в епізоді з намісником Дарославом. Реалізація амбітних інфраструктурних проєктів, як-от прорубування стратегічного шляху через Карпати на Ужок, демонструє його державницький розмах та далекоглядність.

• “БЪАКЫ КОРКОДЫЛЪ…”: Кульмінація військової слави Романа — блискучий розгром половців. Детальний, динамічний опис битви показує його як геніального полководця та хороброго воїна, який особисто веде військо в бій.

• Кульмінація і розв’язка (“Завихост”): Останній похід на Польщу. Зрада та раптова загибель князя у засідці під Завихостом. Трагічний фінал підкреслює крихкість навіть наймогутнішої влади та доводить ідею про фатальну приреченість героя-одинака, чиї великі плани обриваються раптово.

• Епілог: Похорон князя, плач боян та дружинників, відступ війська. Авторка створює епічну картину всенародної жалоби, яка перетворює історичну постать на легенду, а його смерть — на національну трагедію.

Розділ 3. Система образів

Князь Роман Мстиславич “Шестикрилець”. Образ головного героя є центральним у творі та проходить складну еволюцію: від юнака, сповненого романтичних мрій та молодецької сили, через розчарованого чоловіка та лицаря до жорстокого, але мудрого “самодержця всія Русі”, який не зупиняється ні перед чим заради зміцнення держави. Гриневичева наділяє його надзвичайною фізичною силою, відвагою, стратегічним розумом та політичною далекоглядністю, що відповідає літописним свідченням. Водночас вона глибоко психологізує його образ, показуючи його самотність, внутрішні суперечності, здатність до глибоких почуттів і лютої жорстокості. Роман є втіленням ідеї про те, що “світом править не талан, тільки кріпка воля!”.

Жіночі образи як символічні фігури. Три ключові жіночі образи в повісті — Сарольта, Рюриківна та Зеленгора — є не просто персонажами, а втілюють три іпостасі долі героя та три різні світи, між якими він розривається. Водночас, деякі критики вказують, що ці жіночі постаті, попри їх символізм, зведені до допоміжних, декоративних ролей, що відображає патріархальні погляди епохи.

• Сарольта — угорська королівна, уособлення світу європейського лицарства та романтичного кохання, яке приноситься в жертву державним інтересам. Вона — символ втраченої можливості гармонійного поєднання особистого щастя і влади.
• Рюриківна — дружина Романа, донька київського князя Рюрика Ростиславича. Вона є втіленням світу руйнівних міжусобиць, егоїзму та інтриг. Авторка називає її “погубна вузина”, яка тягне князя назад, у хаос феодальної роздробленості та особистих примх.
• Зеленгора — сирота, вихованка язичницького жерця. Вона символізує природний, гармонійний світ, є джерелом духовної сили та натхнення для князя, “красою життя”. Її трагічна смерть символізує неминучу жертву, яку приносить герой на шляху до своєї мети, та втрату зв’язку з чистою, первісною силою рідної землі.
• Федора — донька Романа, яка залишається при батькові після вигнання матері. Вона є мовчазним свідком його трагедії, символом тяглості роду та уособленням жіночої долі, повністю підпорядкованої волі чоловіка-правителя.

Образи оточення. Оточення князя чітко поділяється на прихильників та антагоністів.

• Прихильники: Це вірні дружинники, такі як варяг Гельг, воїн Костян, юний Ольстин. Вони є опорою князя, втіленням військової доблесті та беззастережної відданості своєму володарю.
• Антагоністи: Головною внутрішньою загрозою є галицьке боярство (Кормильчичі, Дарослав), яке уособлює сепаратизм, зраду та корисливість. Зовнішні вороги — половці, поляки, литовці, ятвяги — є постійним викликом, що вимагає мобілізації всіх сил держави та демонструє полководницький талант Романа.

Розділ 4. Мовно-стилістичні особливості

Орнаментальний стиль. Мова твору є однією з його найвизначніших рис. Вона навмисно архаїзована, насичена старослов’янізмами, поетичними епітетами, складними метафорами та порівняннями. Гриневичева свідомо наслідує стилістику “Слова про Ігорів похід” та давніх літописів, щоб створити ефект повного занурення в епоху. Текст рясніє яскравими, візуально насиченими, імпресіоністичними описами природи, одягу, зброї, архітектури та ритуалів, що надає йому орнаментального характеру.

Ритмізована проза. Багато уривків повісті мають виразний внутрішній ритм, що наближає їх до поезії в прозі. Це підсилює епічний, піднесений пафос розповіді та надає їй урочистого, майже сакрального звучання.

Символізм. Твір глибоко символічний. Ключовими символами є: шестикрилець (богообраність, надлюдська місія), пард (дика природа, яку треба приборкати волею), сокіл (княжа сила і влада), меч (справедливість і правосуддя), церковне вікно (мистецтво, що увічнює подвиг і творить легенду).

Критика стилю. Саме цей “карбований стиль” став об’єктом критики з боку деяких сучасників. Зокрема, видатний літературознавець Михайло Рудницький вважав мову “Шестикрильця” штучною, такою, що “не відповідає дійсності”, і навіть пропонував авторці її виправити. Однак ця суперечка є не просто розбіжністю в естетичних смаках, а зіткненням двох літературних програм. Рудницький, як представник ліберально-естетичної критики, обстоював принципи психологічного реалізму та природності мови. Натомість Гриневичева, як модерністка, використовувала мову не для реалістичного відтворення історичної дійсності, а для створення міфу — піднесеного, умовного світу, де мова є самостійним елементом творення художньої реальності. Її архаїзація — це свідомий стилістичний прийом, а не історична неточність.

Частина 2. Критична стаття: “Шестикрилець” – міф про державника в добу модернізму

Вступ: Переосмислення історичного жанру

Історична повість Катрі Гриневичевої “Шестикрилець” є знаковим явищем в українській літературі міжвоєнного періоду, що знаменує собою модерністське переосмислення історичного жанру. Це не просто белетризована біографія князя Романа Мстиславича, а глибока історіософська рефлексія на тему української державності, втілена в новаторській для свого часу художній формі. Авторка свідомо відходить від канонів реалістичного історичного роману XIX століття, який прагнув до об’єктивного відтворення минулого, і створює натомість потужний національний міф про ідеального володаря, чия постать набуває символічного, позачасового значення.

Розділ 1. Князь Роман як неоромантичний герой: воля проти долі

Образ Романа Мстиславича у творі виходить далеко за межі літописного прототипу. Гриневичева конструює його за лекалами класичного неоромантичного героя. Він — виняткова, титанічна особистість, яка своєю “кріпкою волею” намагається підкорити хаотичну дійсність і збудувати гармонійну, централізовану державу. Його самотність, яку він відчуває навіть у шлюбі та серед найближчого оточення, — “вільний, виключний і самітний, як орел на гостроверсі” — є характерною рисою романтичного героя, відчуженого від інертного суспільства.

Хоча деякі дослідники вказують на певну статичність ідеалізованого образу, вбачаючи в ньому радше поетичний панегірик, ніж глибокий психологічний портрет, еволюція Романа від юнацького ідеалізму до прагматичної жорстокості є однією з рушійних сил сюжету. Його внутрішні конфлікти, трагічне кохання, яке приноситься в жертву, та фатальна загибель у розквіті сил — усе це елементи неоромантичної парадигми. Боротьба Романа — це не лише політичне протистояння з боярами та зовнішніми ворогами, а й метафізична битва вольової особистості з невблаганною долею, що завершується трагічною поразкою під Завихостом. Проте ця поразка не применшує його величі, а, навпаки, перетворює його на легендарну постать, чий подвиг стає вічним джерелом натхнення.

Розділ 2. Історіософська концепція: відповідь на виклики сучасності

“Шестикрилець” — це твір, глибоко закорінений у політичний та ідеологічний контекст 1930-х років у Західній Україні. Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років українське суспільство переживало глибоку кризу, пов’язану з відсутністю власної держави та гострими внутрішніми розколами. У цих умовах звернення до історії, зокрема до “княжої доби”, було не втечею від реальності, а спробою знайти в минулому джерела національної сили та моделі для майбутнього.

Образ Романа, який жорстоко придушує боярську опозицію і об’єднує землі “залізною рукою”, стає художнім втіленням актуальної для того часу ідеї сильного, авторитарного лідера, здатного забезпечити національну єдність. Таким чином, повість є активним діалогом із сучасністю, спробою через історичну алегорію дати відповідь на болючі питання сьогодення. Ця історіософська концепція, як зазначають дослідники, спрямована на “самовизначення українців як нації”. Гриневичева показує, що держава не дається в дар, а здобувається волею, жертвою та невтомною працею її будівничих. Через свій “буржуазний націоналізм” твір був обмежений радянською цензурою і тривалий час залишався маловідомим широкому читачеві.

Розділ 3. Жанрове та стилістичне новаторство

Катря Гриневичева рішуче руйнує традиційний для історичної прози принцип хронологічної неперервності. Замість плавної розповіді-життєпису, вона пропонує “монтажну” композицію, що складається з яскравих, психологічно напружених сцен-новел. Цей прийом, близький до кінематографічного, дозволяє сконцентрувати увагу на вузлових, символічних моментах біографії героя, надаючи розповіді надзвичайного динамізму та емоційної глибини. Фрагментарна структура відображає хаотичну, непередбачувану природу самої історії, яку лише титанічна воля героя може тимчасово впорядкувати.

Орнаментальна, архаїзована мова твору, за яку її критикували сучасники, зокрема Іван Франко та Михайло Рудницький, є не недоліком, а свідомим художнім вибором. Це стилізація, що має на меті не імітувати мову XII століття, а створити особливу, епічну та піднесену атмосферу, вирвати розповідь із побутової площини й перенести її у вимір міфу та легенди. Синтез фольклорної, романтичної та барокової традицій створює унікальний стилістичний сплав, який перетворює текст на монументальне словесне полотно, подібне до фресок та мозаїк давніх соборів.

Висновок: значення “Шестикрильця” в українській літературі

Повість Катрі Гриневичевої є одним із найвидатніших досягнень української історичної прози XX століття. Вона знаменує собою рішучий розрив із народницько-реалістичною традицією та утвердження модерністської естетики в цьому жанрі. Створивши складний, психологічно глибокий образ князя-державника та втіливши його в новаторській художній формі, Гриневичева не лише збагатила українську літературу, але й зробила вагомий внесок у формування національної історичної свідомості, вплинувши на пізніших авторів, що розробляли княжу тематику, зокрема на Павла Загребельного. “Шестикрилець” залишається актуальним і сьогодні як твір про вічну драму сильної особистості, що прагне творити історію, та про високу й трагічну ціну цього прагнення.