📘Предок

Дон Карльос де Лясерда: Іспанський гранд , аристократ, скутий нормами етикету. Переживає глибоку духовну кризу через нещасливий шлюб та заборонене кохання. Здійснює паломництво до Святої Землі, проходить через випробування (полон, смирення). Втілює ідею активного духовного пошуку, еволюціонує від гордого аристократа до смиренного служителя ближньому. Знаходить нову долю, кохання (Ренату) та батьківщину на Волині, стаючи “предком” нової гілки роду. Його шлях є архетипним квестом героя.

Адам Дунін-Борковський: Волинський шляхтич , мрійник, інтелектуал. Прагне побачити Святу Землю. Потрапляє в татарський полон. Герой пасивний, рефлексивний, його долю “несе казка”. Носій родинного прокляття данської князівни Свангільд. Друг і побратим Карльоса.

Беата де Кастро: Сестра Каталіни , кохана Карльоса. Ідеал платонічного, духовного кохання, “дама серця”. Після трагічних подій (напад скаженого вовка) втрачає дар мови (“Беата Німа”). Вступає до монастиря кармеліток , приймає ім’я Марія дель Анґустіяс.

Каталіна де Лясерда (де Кастро): Сестра Беати , дружина Карльоса. Уособлення нелюбого обов’язку, дружина-жертва. Нещаслива у шлюбі. Після смерті батька виходить заміж за Карльоса. Помирає в монастирі кармеліток, де жила як “світська гостя”.

Рената де Кастро: Родичка Адама та сестер Беати і Каталіни. Її ім’я означає “Відроджена”. Виходить заміж за Карльоса на Волині. Символізує синтез духовного та земного начал кохання, дозволяє Карльосу знайти щастя на новій землі.

Теофіля Дуніна-Борковська: Волинська шляхтянка, вдова , “пані дядина”. Мудро керує маєтком , зберігає давні литовські та волинські традиції. Уособлює жіночу силу, мудрість, зв’язок із землею та збереження родинних традицій.

Патер Інніґо де Санто Еспіріто: Сповідник королеви Хуани , домініканець. Представляє мудрий католицизм. Духовний наставник Карльоса, скеровує його на шлях істини. Переосмислює символ Святого Грааля в гуманістичному дусі.

Емір Ібрагім: Мусульманський правитель. Уособлює мудрість ісламського Сходу. Зображений як шляхетний, освічений правитель-філософ, що цінує лицарську честь. Утримує Адама Дуніна-Борковського в “дивній неволі”.

Херонімо Діяс: Старий джура Карльоса , його вчитель володіння зброєю. Відданий слуга, вважає себе “частиною родини”. Супроводжує Карльоса в його мандрівці (таємно). Помирає біля манастиря св. Катерини.

Королева Хуана Божевільна: Історична постать. Вдова короля Феліпе. Її божевільна мандрівка з тілом мертвого чоловіка є відображенням духовного паломництва Карльоса. Символізує трагічну, ірраціональну силу кохання.

Лінія дона Карльоса де Лясерди: Починається з духовної кризи в Іспанії , пов’язаної з нещасливим шлюбом та коханням до Беати. Включає зречення світу, паломництво до Святої Землі , випробування (напад розбійників , поранення , полон у еміра Ібрагіма , де він віддає себе в рабство за іншого ), духовне очищення та віднайдення мудрості. Завершується на Волині, де він одружується з Ренатою де Кастро та стає предком нової гілки роду. Це шлях від себе до себе через страждання і смирення.

Лінія Адама Дуніна-Борковського: Розгортається паралельно до лінії Карльоса. Мрійник, що прагне побачити Святу Землю. Його мрія здійснюється через татарський полон та перебування у еміра Ібрагіма. На Сході зароджується його дружба з Карльосом. Його доля більш трагічна, він є носієм родинного прокляття. Повертається на Волинь , але після смерті дружини Марії (Зораї) переживає глибоку кризу і вирішує піти в монастир.

Волинська лінія (XVII ст.): Переносить дію на Волинь XVII століття , у родове гніздо Дуніних-Борковських. Центральною постаттю є пані Теофіля , яка керує маєтком та зберігає традиції. Ця лінія занурює в атмосферу українського побуту, фольклорних вірувань та передчуття історичних змін. Розкриває тему жіночої сили, спадковості та зв’язку з рідною землею через образи Теофіли та її онуки Теї. Також включає релігійні суперечки між братами Адамом та Василем щодо православ’я, католицизму та унії.

Роман має нелінійну, багаточасову структуру. Твір поділено на п’ять частин, назви яких («У сподіванні чуда», «Джура», «Казки життя», «Була інна Русь старинна», «Patefacta erunt Dei arcana» — «Відкриються таємниці Божі») маркують ключові етапи духовного квесту героїв та тяглість роду. Розвиваються дві паралельні сюжетні лінії (Карльоса та Адама), які згодом переплітаються , доповнені третьою лінією, що переносить дію на Волинь XVII століття.

Пошук істини та сенсу буття: Центральна філософська проблема роману (“Quid est veritas?”) у світі релігійних, культурних та особистих конфліктів.

Тяглість роду та ідентичність: Проблема спадковості, родинного фатуму (прокляття), місії стати “предком”, засновником нової гілки роду. Художнє осмислення власної мультикультурної ідентичності авторкою.

Духовний квест та шлях: Фізична подорож героїв як метафора їхнього духовного пошуку, паломництва. Трансформація мотиву Святого Грааля від містичного артефакту до внутрішнього символу.

Віра та релігійні конфлікти: Діалог та полеміка між різними релігійними системами (католицизм, альбігойство, іслам, православ’я, унія) . Проблема догматизму та фанатизму проти гуманістичної віри та толерантності.

Кохання та обов’язок: Конфлікт між особистим щастям (коханням) та суспільними/родинними обов’язками (шлюб, честь). Трагічна сила кохання.

Схід і Захід: Проблема культурного синтезу, взаєморозуміння та протистояння між європейською та східною (ісламською) цивілізаціями.

Вигнання та пошук батьківщини: Мотив екзилу, втрати дому та пошуку нової ідентичності й “землі обітованої”.

Стиль: Вишуканий ліризм, висока метафоричність, що межує з бароковою пишністю.

Мова: Свідома архаїзація для створення історичного колориту. Насиченість іспанськими, латинськими, арабськими та староукраїнськими виразами. Використання архаїзмів, діалектизмів (волинських, литовських).

Авторські примітки: Розгалужена система приміток, що пояснюють історичні реалії, культурні особливості, мовні звороти, розкривають джерела та коментують текст, перетворюючи роман на своєрідний гіпертекст.

Символізм: Глибокий символізм хронотопу (Іспанія – криза, Схід – очищення, Волинь – відродження) . Символічні образи персонажів (Беата, Каталіна, Рената як іпостасі жіночності; королева Хуана як символ ірраціонального кохання ). Символічна трансформація мотиву Святого Грааля .

Історизм: Поєднання ретельно досліджених історичних фактів, реальних постатей та подій з родинними легендами та фольклором. Гуманістичний, а не національно заангажований підхід до історії.

Контрасти та паралелі: Побудова системи персонажів на контрастах (Карльос – активний пошук, Адам – пасивна рефлексія ) та паралелях (мандрівка Хуани та паломництво Карльоса ).

Міфологізм: Використання архетипної структури міфу про героя у квесті Карльоса. Вплетення фольклорних мотивів, родинних переказів, містичних пророцтв.

Роман «Предок» є знаковим твором української історичної прози міжвоєнного періоду, що вирізняється «екзотичною» для тогочасного канону тематикою, охоплюючи історію Іспанії, Святої Землі та Волині. Він продовжує традицію звернення до світової історії, започатковану Лесею Українкою. Твір має глибоко особистісний характер, адже в його основі лежить художньо переосмислена історія роду самої авторки, Наталени Королевої (Кармен-Альфонси-Фернанди-Естрельї-Наталени Дунін-Борковської), що мала іспанське та польсько-литовське аристократичне походження. Через роман Королева осмислює свою складну, мультикультурну ідентичність, символічно “вкорінюючи” її в українському ґрунті. Авторка активно використовувала історичні джерела та власні знання з археології, що відображено у численних авторських примітках. Роман вважається важливим текстом української еміграційної літератури та прикладом модерністського історичного роману.

Розширений аналітичний паспорт роману «Предок»

Вступ: Контекстуалізація твору

Роман «Предок», вперше опублікований у львівському журналі «Дзвони» протягом 1937–1938 років, а згодом перевиданий у Празі 1946 року, є знаковим та унікальним явищем в українській історичній прозі міжвоєнного періоду. Твір вирізняється нетиповою для тогочасного українського літературного канону «екзотичною» тематикою, що охоплює середньовічну історію Іспанії, Святої Землі та Волині, продовжуючи традицію звернення до світової історії, започатковану Лесею Українкою. Цей роман є квінтесенцією світогляду, життєвого досвіду та ідентичності самої авторки, повної ім’я якої Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена Дунін-Борковська. У ньому органічно поєдналися її аристократичне походження, що сягає іспанських, польських та литовських коренів, глибока католицька релігійність, академічні знання в галузі археології та історії, а також унікальний досвід життя на перетині кількох європейських культур.

Генеза, джерела та історія публікації

В основі роману лежить художньо переосмислена історія власного роду авторки, що надає твору глибоко особистісного, майже сповідального характеру. Походження Наталени Королевої від іспанського аристократичного роду де Кастро Ла Серда (у романі — де Лясерда) по лінії матері та польсько-литовського шляхетського роду Дунін-Борковських по лінії батька знаходить пряме відображення в долях двох головних героїв — іспанського гранда Карльоса де Лясерди та волинського шляхтича Адама Дуніна-Борковського. Сюжетна подорож цих персонажів назустріч один одному, що завершується їхнім символічним поєднанням на українській землі через народження нового нащадка, стає метафорою власного шляху авторки. Маючи складну, мультикультурну ідентичність, Королева через цей твір здійснює акт самовизначення, художньо осмислюючи своє розкидане по Європі коріння та символічно «вкорінюючи» його в українському ґрунті, обравши українську мову та культуру як простір для синтезу своєї спадщини.

Для створення ефекту історичної достовірності письменниця активно використовувала реальні історичні джерела: хроніки (зокрема, Хуана-Міґуеля та Руї Піно), аннали, а також власні глибокі знання з археології та етнографії. Про це свідчать численні авторські примітки, що є невід’ємною частиною тексту, в яких вона коментує історичні постаті, культурні реалії, мовні особливості та походження легенд. Цей прийом створює унікальний діалог з читачем, перетворюючи читання на інтелектуальну подорож. Перша публікація роману у престижному львівському журналі «Дзвони» засвідчила його високу оцінку тогочасною критикою, а подальші видання в діаспорі, зокрема в Торонто у 1961 році, закріпили за «Предком» статус одного з найважливіших текстів української еміграційної літератури.

Жанрово-стильова своєрідність

«Предок» є складним жанровим утворенням, яке можна визначити як історико-філософський, авантюрно-лицарський роман-легенду, що поєднує риси родинної саги. У ньому синтезовано риси кількох жанрів. Як історичний роман, він детально відтворює побут, політичні та релігійні конфлікти Іспанії та Волині XVI–XVII століть. Елементи лицарського роману проявляються в мотивах служіння дамі, лицарської честі, побратимства та центральному для твору мотиві пошуку Святого Грааля. Глибокі філософські роздуми героїв про істину, долю, сенс життя та природу віри надають йому рис філософського роману. Нарешті, вплетення родинних переказів, містичних пророцтв та фольклорних мотивів наближає його до жанру роману-легенди.

Стиль твору вирізняється вишуканим ліризмом, високою метафоричністю, що межує з бароковою пишністю, та свідомою архаїзацією мови для створення історичного колориту. Текст насичений іспанськими, латинськими, арабськими та староукраїнськими виразами, що підкреслює полікультурний світ, у якому живуть герої. Невід’ємною частиною стилістики є розгалужена система авторських приміток, які не лише пояснюють історичні реалії, а й розкривають джерела натхнення авторки, її особисті спогади та наукові коментарі, перетворюючи роман на своєрідний гіпертекст, що веде діалог з читачем на кількох рівнях.

Сюжетно-композиційна структура

Композиція роману має нелінійну, багаточасову структуру, що віддзеркалює етапи духовного квесту героїв та тяглість роду. Твір поділено на частини, назви яких («У сподіванні чуда», «Джура», «Казки життя», «Була інна Русь старинна», «Patefacta erunt Dei arcana» — «Відкриються таємниці Божі») маркують ключові етапи подорожі: від початкової кризи та очікування дива, через випробування та здобуття мудрості, до фінального одкровення та заснування нового майбутнього.

У романі розвиваються дві паралельні, а згодом переплетені, сюжетні лінії, що охоплюють кілька поколінь. Перша — це історія іспанського гранда дона Карльоса де Лясерди. Його шлях починається з глибокої духовної кризи, спричиненої нещасливим шлюбом з Каталіною та забороненим коханням до її сестри Беати. Це штовхає його на зречення світу, паломництво до Святої Землі, де він проходить через полон, смирення і, врешті-решт, знаходить нову долю, нове кохання та нову батьківщину на Волині. Друга лінія — це доля волинського шляхтича Адама Дуніна-Борковського, мрійника, що прагне побачити Святу Землю. Його мрія парадоксально здійснюється через татарський полон та «дивну неволю» в еміра Ібрагіма. Долі героїв перетинаються на Сході, де зароджується їхня дружба-побратимство, і остаточно зливаються на Волині, коли Карльос одружується з родичкою Адама, Ренатою де Кастро, і стає «предком» нової гілки роду.

Третя сюжетна лінія переносить дію на Волинь XVII століття, у родове гніздо Дуніних-Борковських. Тут центральною постаттю стає пані Теофіля, вдова, «невіста розшафна», яка мудро керує маєтком, зберігаючи давні литовські та волинські традиції. Ця частина роману занурює читача в атмосферу українського побуту, сповнену фольклорних вірувань, лісових звичаїв та передчуття історичних змін, що насуваються на край. Через образи Теофіли та її онуки Теї розкривається тема жіночої сили, спадковості та глибокого зв’язку з рідною землею.

Система образів

Система персонажів у романі побудована на контрастах та паралелях, що дозволяє розкрити центральні філософські ідеї твору.

Центральні чоловічі постаті представлені двома героями-антиподами. Дон Карльос де Лясерда є динамічним персонажем, що проходить глибоку внутрішню еволюцію. На початку твору він — представник аристократичного світу, скутий жорсткими нормами етикету, символом яких є тугий комір-«фреза», що не дозволяє схилити голову «ані в ніжності, ані в слабості». Його шлях — це втеча від себе, яка поступово перетворюється на шлях до себе через страждання, смирення (прийняття милостині від пастушків) та служіння ближньому, що найяскравіше проявляється у рішенні віддати себе в рабство задля викупу незнайомого невільника Алі. Карльос втілює ідею активного духовного пошуку. Натомість Адам Дунін-Борковський — герой пасивний, рефлексивний; його долю, за його ж словами, «несе казка». Він мрійник, інтелектуал, схильний до ностальгії за рідною Волинню, що в його спогадах постає в образі «Імли Стирі». Його доля трагічніша, він є носієм родинного прокляття данської князівни Свангільд, що символізує непереборний тягар минулого.

Ключові жіночі образи також є символічними. Образи сестер Беати, Каталіни та їхньої далекої родички Ренати утворюють своєрідну тріаду, три іпостасі одного архетипу жіночності. Беата — ідеал платонічного, духовного кохання, «дама серця» і муза для Карльоса. Каталіна — її земна протилежність, уособлення нелюбого обов’язку, дружина-жертва. Рената де Кастро, чиє ім’я означає «Відроджена», є синтезом цих двох начал; її поява дозволяє Карльосу знайти «втрачене» і поєднати любов та обов’язок на новій землі, втіливши пророцтво. Історична постать королеви Хуани Божевільної символізує трагічну, ірраціональну силу кохання, що межує з безумством. Її гротескна мандрівка з тілом мертвого чоловіка є похмурим дзеркальним відображенням духовного паломництва Карльоса. Образ Зораї-Марії, сарацинки, що приймає християнство заради кохання, втілює ідею культурного синтезу, стаючи живим мостом між Сходом і Заходом. Новим виміром жіночої сили в романі є пані Теофіля (Богумила), волинська шляхтянка, яка уособлює мудрість, зв’язок із землею та збереження родинних традицій у патріархальному світі.

Філософські ідеї твору втілені в образах персонажів-резонерів. Патер Інніґо представляє ортодоксальний, але мудрий католицизм, направляючи Карльоса на шлях істини та застерігаючи від спокус єресі. Емір Ібрагім уособлює мудрість ісламського Сходу; він зображений не як «ворог», а як шляхетний, освічений правитель-філософ, що цінує лицарську честь вище за релігійні розбіжності. Нарешті, образи Василя Дуніна-Борковського та отця Елпідіфора репрезентують складну релігійну ситуацію на Волині XVI століття — войовниче православ’я, що готується до боротьби з унією та католицизмом, а їхні гострі суперечки з Адамом є віддзеркаленням реальних історичних конфліктів тієї епохи.

Хронотоп роману

Просторова організація роману має глибоко символічний характер і складається з трьох ключових локусів. Іспанія (Бурґос, Толедо) постає як простір вихідної духовної кризи, світ жорстких соціальних норм, нещасливого обов’язку та «мертвих» ритуалів, апогеєм яких є моторошний похід королеви Хуани. Схід (африканська пустеля, Яфа, володіння еміра Ібрагіма) — це простір духовного очищення, випробувань та віднайдення мудрості. Пустеля в романі — це місце, де, за словами патера Ліберата, «не росте нічого, крім душі». Світ еміра Ібрагіма виступає як простір толерантності та шляхетності. Нарешті, Волинь (Степ, замок Борки, «Каза Лясерда») — це простір віднайдення нової батьківщини, своєрідна «земля обітована», де відбувається синтез родів, культур та народження нового майбутнього. Український степ, через який пролягає шлях героїв, описується в біблійних категоріях як первісний простір, «де дух Божий линув над водами», готовий до нового акту творення.

Часова організація твору охоплює XVI та XVII століття — епоху великих історичних зрушень. В Іспанії нещодавно завершилася Реконкіста, але Європу вже розколюють релігійні конфлікти, пов’язані з Реформацією та поширенням єресей. Для українських земель це переломний період напередодні Люблінської (1569) та Берестейської (1596) уній, що визначили їхню долю на століття вперед.

Проблематика та система мотивів

Центральною проблемою роману є філософський пошук істини («Quid est veritas?») та сенсу буття у світі, розколотому релігійними, культурними та особистими конфліктами. Ця проблема розкривається через систему наскрізних мотивів. Мотив предка визначає ідею тяглості роду, фатуму (родинне прокляття) та високої місії стати засновником нової генеалогічної гілки. Мотив шляху, паломництва є ключовим, адже фізична подорож героїв є метафорою їхнього духовного квесту. Мотив Святого Грааля проходить у романі значну трансформацію: від містичного артефакту, пов’язаного з альбігойцями, він перетворюється на символ вищої духовної мети, а зрештою — на внутрішній стан, «наше власне серце, налите світлом Божої любови». Мотив екзилу (вигнання) є визначальним для долі більшості героїв, змушуючи їх шукати нову ідентичність у чужих землях. Нарешті, мотив «втраченого і знайденого», озвучений у пророцтві циганки, стає сюжетним стрижнем долі Карльоса, який знаходить своє щастя там, де не сподівався.

Критична стаття: «Предок» Наталени Королевої як міф про віднайдення ідентичності на перехресті світів

Вступ: Автобіографічний код роману як ключ до інтерпретації

Роман Наталени Королевої «Предок» є значно більшим, ніж просто історичною оповіддю про далекі часи та землі. Це глибоко особистий твір, міфологізована автобіографія, в якій авторка, «остання представниця роду», через долі своїх героїв-предків художньо конструює власну складну, багатошарову ідентичність. Розв’язуючи для себе дилему «свій-чужий», вона знаходить своє остаточне місце в українській культурі, перетворюючи літературну творчість на акт самоствердження та свідомого вибору.

Історизм як художній метод: між фактом та легендою

Наталена Королева майстерно поєднує у своєму творі ретельно досліджені історичні факти з родинними легендами та фольклором. Вона вплітає в тканину оповіді реальні історичні постаті, як-от королеву Хуану Божевільну, та події, зокрема криваві альбігойські війни, детально відтворюючи побут, звичаї та зброю епохи. Водночас роман насичений родинними переказами, такими як легенда про прокляття данської князівни Свангільд або історія походження родового знаку «la cerda» («щіточка»). Цей історичний фон не є самоціллю; він слугує для універсалізації особистої драми героїв, вписуючи її у великий контекст європейської історії та культури.

Такий підхід зумовлений унікальною подвійною оптикою авторки. Як спадкоємиця європейської аристократичної культури, вона дивиться на історію Іспанії «зсередини», як на власну, родинну. Водночас, як українська письменниця, вона дивиться на історію Волині очима прибульця Карльоса, але разом з тим і зсередини, через автохтонного персонажа Адама. Ця подвійна перспектива дозволяє їй уникнути етноцентризму та однобокості. Вона з однаковою повагою та розумінням змальовує шляхетність ісламського світу в образі еміра Ібрагіма, руйнуючи стереотип про «невірних», і водночас показує прояви фанатизму як серед католиків-інквізиторів, так і серед православних діячів на Волині. Її історизм, таким чином, є не національно заангажованим, а глибоко гуманістичним. Королеву цікавить не стільки історія народів, скільки історія людської душі, що шукає свій шлях у лабіринтах різних епох та культур. Водночас, тогочасна критика (зокрема, О. Дучимінська) закидала авторці певні неточності у відтворенні українського побуту, хоча й відзначала високу поетичність мови.

Полілог вірувань: у пошуках синкретичної істини

Роман «Предок» стає платформою для глибокого діалогу, а часом і гострої полеміки, між різними релігійними системами. Католицизм представлений у двох іпостасях: з одного боку, це догматична, інквізиторська сила, що бореться з єрессю, а з іншого — містична, гуманістична віра, втілена в образах мудрого духівника патера Інніґо та простих ченців у пустелі. Альбігойство (катаризм) показане як трагічна спроба духовного пошуку, що через крайній аскетизм призводить до заперечення життя. Хоча авторка устами своїх героїв засуджує єресь, вона змальовує її послідовників не як однозначних злодіїв, а як заблукалих, але щирих шукачів істини. Іслам, втілений в образі еміра Ібрагіма, постає як релігія мудрості, толерантності та високої духовної культури. Нарешті, релігійна ситуація в Україні XVI століття зображена через гострі суперечки братів Адама та Василя, що віддзеркалюють реальний історичний конфлікт між православ’ям, католицизмом та унією напередодні Берестейського собору.

Наталена Королева не дає остаточної відповіді на питання, яка віра є «правдивою». Натомість вона підводить читача до висновку, що шлях до Бога є глибоко індивідуальним. Істина («veritas») відкривається не через сліпе слідування догмі, а через любов до ближнього, самопожертву та внутрішню чистоту серця. Саме тому простий раб Алі з його молитвою «Вірую!» виявляється мудрішим за вченого лицаря Карльоса.

Архетипний вимір лицарського квесту: трансформація Грааля

Шлях Карльоса Лясерди повністю відповідає класичній структурі архетипного міфу про героя: поклик до мандрів (внутрішня криза), перетин порогу (від’їзд з Іспанії), низка випробувань (пустеля, поранення, полон), знаходження скарбу (нова віра, нове кохання) та повернення, що в його випадку трансформується в інтеграцію в новому світі та заснування нового роду. Центральним символом цього квесту є Святий Грааль.

У романі цей символ проходить значну еволюцію. Спочатку він згадується як містичний артефакт, пов’язаний з легендами про альбігойців. Потім, уві сні Карльоса, він постає як висока мета лицарського служіння, яку йому пророкує Беата. Зрештою, через слова патера Інніґо, Грааль набуває нового, гуманістичного значення, перетворюючись на внутрішній символ — «наше власне серце, налите світлом Божої любови», яке потрібно пронести через життя, не розхлюпавши ні краплі. Таким чином, Карльос знаходить свій Грааль не в таємничих печерах Монсеґюру, а в акті самопожертви заради ближнього та у віднайденні любові й родини на волинській землі. Це є глибоким переосмисленням середньовічного міфу в дусі християнського гуманізму.

Висновок: Спадщина «Предка» в українській літературі

«Предок» Наталени Королевої є унікальним явищем в українській літературі. Його унікальність полягає в органічному поєднанні космополітизму, широкого європейського культурного горизонту з глибоким укоріненням в український історичний та ментальний контекст. Це смілива спроба інтегрувати українську історію в загальноєвропейський цивілізаційний простір, показати її не як периферійну, а як невід’ємну частину великої драми європейських народів. Твір є яскравим прикладом модерністського історичного роману, де минуле є не об’єктом скрупульозної реконструкції, а простором для напружених філософських та екзистенційних роздумів. Сучасні дослідники вбачають у романі не лише вдалий синтез культур, а й виразні феміністичні мотиви, що проявляються у сильних жіночих образах. Роман Наталени Королевої доводить, що українська література здатна осмислювати загальнолюдські проблеми на матеріалі світової історії, залишаючись при цьому глибоко національною за своїм духом та мовою.