📘Під мінаретами

Абібула: Молодий дервіш, головний герой містичної сюжетної лінії. Символ фанатичного традиціоналізму, який шукає притулку від суспільної моральної деградації у містиці. Його тіло «злегка тремтіло», а душа ставала «прозорою». Він прагне «єднання з Богом» і втечі від «шкідливих багатств землі». Уособлює шлях аскетичного ідеаліста.

Рустем: Молодий демократ-реформатор, головний герой соціальної сюжетної лінії. Це ідеолог модернізації, який бореться проти феодалізму та мракобісся. Його програма включає секулярну освіту, звільнення жінок та створення сучасної літератури, він орієнтується на трудящих.

Шейх: Старший дервіш, ігумен монастиря «теке». Зображений як майстер психотехніки, який контролює процес Зікру, здатний «одним згуком утишив хвилі» екстазу.

Мір’єм: Кохана Рустема. Вона є жертвою патріархату і не наважується порвати з тиском традиційного суспільства, що підкреслює руйнівну силу патріархальних забобонів.

Бекір: Наймит, вірний друг і однодумець Рустема. Уособлення соціальної сили та солідарності трудящих.

Меджін (Недужий): Хорий, одержимий злим духом. Його тимчасове «чудо» зцілення під час обряду (став на ноги) є ілюзорним ефектом колективної істерії.

Психологічно-містична сюжетна лінія (Абібула): Зображення внутрішньої боротьби та містичних пошуків молодого дервіша, який прагне трансцендентного єднання з Богом. Ця лінія включає його блукання кладовищем, очікування молитви та кульмінаційний опис ритуалу зікру в «теке», що веде до екстазу і повного виснаження.

Соціально-ідеологічна сюжетна лінія (Рустем): Розкриває протистояння молодого реформатора Рустема проти традиційних, консервативних сил кримськотатарського суспільства. Сюди входять його програма реформ, дискусії, кульмінаційна поразка (побиття за «єресь») та особиста драма з Мір’єм, яка завершується підтримкою наймита Бекіра.

Сюжетна лінія обряду (зікру): Деталізований опис колективного релігійного обряду дервішів. Вона проходить три фази: монотонний спів («Ла-іль — ал-ла»), кінетична ескалація до крику («Е-ге-лла!») та кульмінація з регресією до тваринного стану і ілюзорне зцілення Меджіна.

Твір має двокомпонентну структуру, де психічна драма Абібули (один день) і соціальна боротьба Рустема (розширений період) є ідейними противагами.

Експозиція: Опис внутрішнього стану Абібули, його пошук настрою для молитви на кладовищі та спів духовних пісень («іляги») про моральний занепад суспільства.

Зав’язка: Абібула йде до теке на молитву, відчуваючи містичний трепет. Збирання дервішів. Прибуття шейха та хворого Меджіна.

Розвиток подій: Звичайна мусульманська відправа. Початок ритуалу зікру: дервіші сідають у тісне коло. Повільний, монотонний спів «Ла-іль — ал-ла», який виснажує раціональну свідомість.

Кульмінація: Спів переходить у шалений колективний рух, крик та божевілля (зікр). Герої втрачають людську свідомість, регресуючи до тваринного стану («Гарчать. Ревуть… Гавкають»). Момент зцілення Меджіна, який «став на ноги».

Розв’язка: Шейх припиняє обряд («Гей-х-х-х!»). Дервіші приходять до тями, моляться і, «втомлені, тихі, розбиті», розходяться. Абібула повертається додому.

Проблема фанатизму та хибного шляху духовних пошуків: Викриття містичного фанатизму та аскетизму (Зікру), який замість істинного просвітлення веде до психофізичного виснаження, деградації особистості та колективної істерії.

Проблема соціального та національного відродження: Боротьба молодих реформаторів (Рустем) проти феодального мракобісся, консерватизму та застарілих традицій, які стримують народ від національного та соціального визволення.

Проблема освіти та невігластва: Протистояння між прихильниками секулярної освіти та традиційним релігійним навчанням, яке утримує народ у «путах темноти».

Проблема становища жінки та патріархату: Жіноча тема, втілена в образі Мір’єм, яка не може порвати з тиском патріархального суспільства, що підкреслює руйнівну силу соціальних забобонів.

Імпресіоністична поетика та психологізм: Домінує точка зору героя, увага до найтонших психічних переживань та ефектів. Застосування насичених сенсорних деталей (колір, світлотінь, аудіальні елементи) для передачі внутрішнього стану Абібули.

Десакралізація містичного досвіду: Коцюбинський критично зображує обряд Зікру, детально описуючи його як психофізичний процес, що призводить до втрати людської свідомості та регресії до тваринного стану.

Контрастна двокомпонентна структура: Побудова новели на протиставленні двох світів: містичного (Абібула, теке) та соціально-раціонального (Рустем, освіта), що посилює ідейну напругу твору.

Символіка: Мінарети як «білі привиди», що символізують холодний, фанатичний іслам; кладовище як «поле смерті», що допомагає «зняти душу у небо». Метафора «першого снігу» символізує втрату ілюзій і остаточний розрив Рустема з минулим.

Новела «Під мінаретами» є невід’ємною частиною так званого Кримського циклу творів Михайла Коцюбинського. Твір був створений після роботи письменника у Кримському філоксерному комітеті у 1895–1897 роках, що забезпечило документальність та глибоке знання автором побуту і культури кримських татар. Новела є зразком зрілого українського імпресіонізму, де автор поєднує витончену психологічну поетику з гострою соціальною критикою. Коцюбинський використовує подвійний сюжет (Абібула і Рустем) для демонстрації двох хибних шляхів: втечі у містичний фанатизм та надії на прогрес через раціональну боротьбу. Автор засуджує інституціоналізовану релігійність, яка стає інструментом контролю і бар’єром на шляху національного та соціального визволення.

ЧАСТИНА І: Розширений Аналітичний Паспорт Твору

1. Ідентифікаційні Координати та Контекст

1.1. Основні Відомості та Жанрова Специфіка

Новела Михайла Коцюбинського «Під мінаретами» була написана у 1904 році, а перша публікація відбулася у 1905 році в журналі “Кіевская старина”. Твір належить до зрілого періоду творчості письменника і класифікується як соціально-психологічне оповідання (новела). Його художній метод – зрілий український імпресіонізм, що проявляється у домінанті суб’єктивного сприйняття дійсності героєм (Абібулою) та використанні насичених сенсорних деталей (кольору, світлотіні, аудіальних елементів).

1.2. Місце у “Кримському Циклі” та Емпірична Основа

Твір є невід’ємною частиною так званого «Кримського циклу» (куди також входять «В путах шайтана», «На камені», «У грішний світ»), створеного Коцюбинським після його роботи у Кримському філоксерному комітеті у 1895–1897 роках. Робота у філоксерній комісії, зокрема подорожі в регіонах Алушта та Куру-Узень, дозволили автору глибоко ознайомитися з побутом, культурою та релігійними практиками кримських татар. Ця документальність дозволила Коцюбинському детально відтворити містичні мусульманські обряди, зокрема Зікр дервішів. Письменник свідомо уникає поверхової екзотичності, прагнучи до вдумливого проникнення у ментальність народу, критично висвітлюючи консерватизм та знаходячи паростки прагнення до волі, що прориваються крізь закостенілі упередження.

1.3. Ідейна Домінанта та Конфліктна Напруга

Основна тематика новели — боротьба проти релігійного фанатизму та феодалізму в кримськотатарському суспільстві, а також пошук шляхів національного і соціального відродження.

Твір будується навколо двох ключових конфліктів, які відображають його двокомпонентну структуру:

1. Психологічно-містичний конфлікт (Абібула): Внутрішня боротьба дервіша Абібули, який прагне до трансцендентного єднання з Богом і втечі від “гріхів, від шкідливих багатств землі” через фізичне виснаження та ритуал Зікру. Це конфлікт між ідеалізованим аскетизмом та тілесністю.
2. Соціально-ідеологічний конфлікт (Рустем): Протистояння молодого реформатора Рустема, натхненного ідеями модернізації (зокрема, Ісмаїла Гаспринського), проти традиційних сил (мулл та старого покоління), які прагнуть зберегти застарілі підмурівки суспільства, не допускаючи світської освіти та звільнення жінок.

2. Художній Хронотоп: Простір Духовної та Соціальної Драми

2.1. Хронотоп: Час і Психологічний Настрій

Хронотоп має дві основні функції:

1. Містичний час (Абібула): Один день, від тривожного ранку на “полі смерті” (кладовищі) до пізньої ночі в теке, коли відбувається кульмінаційний ритуал. Ніч тут — не зовнішній спокій, а прелюдія до внутрішнього хаосу та шаленства екстазу.
2. Соціальний час (Рустем): Розширений часовий проміжок, що охоплює період активної діяльності Рустема: його програма реформ, дискусії, кульмінаційна поразка та продовження боротьби, символізуючи перехід від старого до нового дня.

2.2. Простір: Топографія Відчуження та Контрасту

• Кладовище (Поле Смерті): Для Абібули це простір, що допомагає “забути землю і зняти душу у небо.” Це територія, де формується необхідний для молитви містичний настрій.
• Теке (Монастир): “Дім Божий,” який Коцюбинський критично зображує як “запущений склад” з “холодним спертим повітрям” і “їдким запахом поту” від стоптаних капців. Фізична нечистота простору проведення екстазу кидає тінь сумніву на справжню духовну чистоту самого ритуалу.
• Мінарети: Холодні “білі привиди,” що стоять над монастирем, символізують фанатизм та традиційний іслам, який блокує прогрес, контрастуючи зі “світлом” раціональної освіти.
• Будинок та Учбові Заклади: Простір, де розгортається соціальна дискусія і конфлікт Рустема, який критикує застаріле навчання у мектебах і медресе.

3. Система Образів та Психологізм

3.1. Герої Традиції

• Абібула (Дервіш): Символ фанатичного традиціоналізму, який шукає притулку від суспільної моральної деградації у містиці. Його душа “тремтіла, як лист на вогні,” що вказує на його психологічну нестабільність. Він уособлює шлях аскетичного ідеаліста, який веде до фізичного виснаження та регресії.
• Шейх: Не просто духовний лідер, а майстер психотехніки, який контролює процес Зікру. Його здатність миттєво зупиняти шаленство доводить, що екстаз є керованою технікою, а не проривом Божественної ласки.
• Мулли (як Смаїл): Антагоністичні фігури, охоронці традицій, які тримають народ у невігластві, протистоячи будь-яким освітнім і соціальним реформам.

3.2. Герої Модернізації та Конфлікту

• Рустем (Протагоніст): Молодий демократ-реформатор, ідеолог модернізації, борець проти феодалізму та мракобісся. Його програма включає секулярну освіту, звільнення жінок та створення сучасної татарської літератури. Він орієнтується на трудящих.
• Мір’єм (Кохана): Жертва патріархату. Хоча є коханою Рустема, вона не здатна порвати з тиском традиційного суспільства та зраджує його. Її образ підкреслює руйнівну силу патріархату.
• Бекір (Наймит): Вірний друг і однодумець Рустема, уособлення соціальної сили та солідарності. Його підтримка Рустема, навіть після поразки, символізує те, що соціальна солідарність виявляється міцнішою за романтичне кохання.
• Джіафер, Абдураїм, Мустафа: Буржуазні “культурники,” які пропагують об’єднання і певні зміни, але відмовляються від радикальних кроків, виявляючи суперечності в таборі “молодої партії.”

ЧАСТИНА ІІ: Критична Стаття: Між Духом і Тілом — Анатомія Конфлікту та Соціальний Вирок

4. Анатомія Екстазу: Детальний Аналіз Ритуалу Зікру

Сцена обряду Зікру є яскравим імпресіоністичним полотном, що поєднує етнографічну точність із психологічним аналізом. Коцюбинський надає найбільш деталізований в українській літературі опис дервішського ритуалу, використовуючи ритм оповіді та монотонні повтори слів «Ла-іль — ал-ла…», що імітують транс.

Екстаз розгортається у три фази:

1. Монотонність: Повільний, скупий спів, який викликає у Абібули “скуку” і психічне пригнічення, виснажуючи раціональну свідомість.
2. Кінетична Ескалація: Вибух «Алла!», що знімає дервішів на ноги. Коло починає хитатися, рухи наростають від “плавкого” до шаленішого, спів зливається у крик «Е-ге-лла!…».
3. Кульмінація та Регресія: На піку шаленства, під впливом “веселої, бадьорої, ясної” пісні, герої втрачають ідентичність. Шлях до “найвищої духовної радості” (“Небо розкрилось…”) призводить до втрати людської свідомості та регресії до тваринного стану: “Гарчать. Ревуть. Скрегочуть. Ригають. Труться лобами. Гавкають голосно, часто: — Гав… гав… гав… гав…”.

Коцюбинський десакралізує цей містичний досвід, зводячи його до психофізичного збою та колективної істерії, яка підконтрольна шейху. “Чудо” зцілення каліки, що стає на ноги, є тимчасовим, ілюзорним ефектом, оскільки ритуал завершується не просвітленням, а виснаженням: дервіші “втомлені, тихі, розбиті,” їхні очі застигли “як скло,” і вони не пам’ятають екстазу, запитуючи: “Що було? Що сталось?”.

5. Соціальний Дискурс: Ідеї Просвітництва проти Мракобісся

Сцена Зікру є ідейною противагою соціальній боротьбі Рустема, яка становить другу ідеологічну домінанту новели.

5.1. Консерватизм як Опір Розвитку

Рустем і його однодумці виступають за модернізацію кримської культури, зокрема за секулярну освіту, яка має замінити застаріле релігійне навчання в мектебах і медресе. Вони також вимагають звільнення жінок і створення сучасної літератури європейського зразка.

Традиціоналісти (як Абдураїм та мулли) чинять опір, звинувачуючи реформаторів у прагненні “зруйнувати самі підмурівки традиційного татарського суспільства.” У цьому протистоянні Зікр і фанатичний аскетизм Абібули постають як форма консервативного опору раціональному світу. Коцюбинський критикує консерватизм, який утримує народ у “путах темноти” і стримує його пориви до волі.

5.2. Драма Рустема і Символіка Поразки

Соціальний конфлікт досягає кульмінації під час дискусії про Коран, де Рустема та його друзів жорстоко б’ють за “єресь” і пропозицію секулярних реформ. Ця сцена — вирок феодальному мракобіссю.

Особиста драма Рустема пов’язана з Мір’єм, яка не наважується порвати з традиціями. Її нездатність слідувати за покликом серця під тиском патріархату підкреслює, як соціальні забобони руйнують особисті зв’язки. Коли Рустем рве листи від Мір’єм, це ознаменовано метафорою “першого снігу” — символу втрати ілюзій і остаточного розриву, де кохання поступається принципам і соціальній боротьбі.

У фіналі, попри поразку (втрата дому, коханої), Рустем знаходить підтримку в наймитові Бекірі, що підкреслює авторську віру в соціальну солідарність трудящих як істинну силу, здатну витримати випробування.

6. Висновки

Новела «Під мінаретами» є зразком модерністської прози Коцюбинського, що поєднує імпресіоністичну поетику з гострою соціальною критикою. Автор використовує подвійний сюжет:

1. Психологічна драма Абібули, що демонструє хибність шляху містичного фанатизму, який веде до деградації особистості.
2. Соціальна драма Рустема, що закликає до усвідомленого, раціонального шляху прогресу через освіту та соціальні реформи.

Коцюбинський не є антиісламським; він глибоко емпатичний до своїх героїв (як до Абібули, так і до Рустема), але засуджує ті форми інституціоналізованої релігійності та консерватизму, які стають інструментом контролю і бар’єром на шляху національного та соціального визволення кримських татар. Перемога принципу (Рустем) над особистим щастям (Мір’єм) і тріумф соціальної солідарності (Бекір) підтверджують ідейну спрямованість новели на утвердження демократичних цінностей і прогресу.