📘Момент

Оповідач (Шехерезада): Молодий революціонер, інтелігент, від імені якого ведеться розповідь. Це рефлексуючий, чуттєвий герой, що є носієм імпресіоністичного світосприйняття — вся історія подається крізь призму його миттєвих вражень та рефлексій. Його світогляд близький до віталізму, він відчуває єдність з природою та захоплюється її вільним від умовностей життям. Внутрішньо він переживає конфлікт між бажанням щастя та розумінням його плинності.

Панна (Муся): Молода, красива та рішуча жінка, яка також є революціонеркою і тікає від переслідувань. Вона — втілення природності, сміливості, життєвої сили та екзистенційного вибору. Муся усвідомлює плинність щастя і свідомо відмовляється від продовження стосунків, щоб зберегти їхню чистоту та яскравість у пам’яті як довершений “момент”. Її образ динамічний: від манірної панни вона трансформується на “дивного, прекрасного звіра, сильного, напруженого, дикого” в момент небезпеки.

Семен Пустун: Контрабандист, який допомагає героям. Він небагатослівний, поважний і суворий чоловік, що добре знає свою справу. Уособлює реальний, прагматичний світ, його функція — забезпечити логістику втечі. Цей другорядний персонаж створює реалістичний фон для подій.

Любовна лінія оповідача та Мусі: Це центральна і єдина сюжетна лінія твору. Вона охоплює знайомство героїв у повітці, їхню спільну втечу, сповнену небезпеки, зближення серед природи, кульмінаційний перетин кордону, що супроводжується спалахом почуттів, та раптове, свідоме прощання назавжди за ініціативи Мусі, щоб зберегти неповторність щасливої миті. Їхнє кохання, що виникає в екстремальній ситуації, стає актом бунту проти соціальних обмежень та страху смерті.

Твір має рамкову структуру (“оповідання в оповіданні”) з підзаголовком “(Із оповідань тюремної Шехерезади)”, що створює обрамлення для основної історії, розказаної ув’язненим співкамерникам.

Експозиція: Поїздка оповідача з контрабандистом Семеном до кордону, роздуми героя про небезпеку та весняну природу. Очікування в селянській повітці.

Зав’язка: Несподівана зустріч оповідача з панною Мусею у повітці. Поява новини про облаву стражників, що змушує героїв негайно тікати.

Розвиток дії: Втеча героїв полем та лісом. Їхнє поступове зближення, розмови, загострення почуттів на тлі постійної смертельної небезпеки.

Кульмінація: Шалений біг через прикордонну смугу під пострілами. Почуття тріумфу життя над смертю, яке виливається у жагучому поцілунку героїв. Це найвища точка їхнього емоційного єднання і щастя.

Розв’язка: Рішення Мусі розійтися назавжди, щоб не заплямувати пережитий момент “буденщиною” і “пошлістю”. Вона пояснює свою філософію “щастя-моменту” і прощається з оповідачем. Герой залишається наодинці зі своїм “осиротілим щастям”.

Життя і смерть: Діалектичний зв’язок цих понять. Близькість смерті загострює відчуття життя, його цінності та краси.

Плинність щастя: Центральна філософська проблема твору. Щастя розглядається не як тривалий стан, а як яскравий, неповторний момент, який потрібно цінувати саме за його скороминущість.

Свобода і суспільні норми: Конфлікт між природною сутністю людини та обмежувальною суспільною мораллю. В екстремальних умовах герої звільняються від “моралей” та умовностей, їхні почуття керуються природною сутністю.

Людина і природа: Природа у творі виступає як гармонійне тло, що контрастує зі світом людей. Вона стає мовчазним свідком зародження кохання і водночас символом вічного, “чистого” процесу життя.

Екзистенційний вибір: Проблема свободи вибору в “межовій ситуації”. Рішення героїв розійтися є свідомим вибором на користь ідеалу, актом творення власної екзистенційної реальності.

Імпресіоністична поетика: Розповідь ведеться від першої особи, що дозволяє передати найтонші зміни у настрої та сприйнятті героя. Автор фіксує миттєві враження, використовуючи яскраві зорові (кольори, світлотіні), слухові (шелест соломи) та нюхові (запах огірків) образи. Пейзаж є засобом психологічної характеристики, він відображає внутрішній стан персонажів.

Символізм: Твір насичений символічними образами, які поглиблюють його філософський зміст.

Кордон — це не лише державна межа, а й символічна межа між життям і смертю, свободою і неволею.

Поле — символ свободи, вічного життя і народження.

Ліс — амбівалентний символ: з одного боку, прихисток і простір кохання, з іншого — ворожа, небезпечна стихія.

Комахи та метелики — символ чистого, природного кохання, вільного від людських моральних обмежень.

Ворон, зелені мушки — традиційні символи-провісники смерті.

Філософський підтекст: За зовнішнім сюжетом втечі приховано глибокі роздуми про сенс буття, щастя, кохання та свободу вибору. Твір є художнім втіленням ідей філософії життя (віталізму) та екзистенціалізму, зокрема поняття “межової ситуації”.

Володимир Винниченко — одна з ключових постатей українського модернізму, письменник, драматург та видатний політичний діяч, голова першого уряду Української Народної Республіки. Новела “Момент” визнана шедевром української модерністської прози і є одним з найяскравіших зразків імпресіонізму в українській літературі. Твір відображає власні революційні досвіди автора та його філософські пошуки. Підзаголовок “(Із оповідань тюремної Шехерезади)” створює глибокий контраст: історія про мить абсолютної свободи розповідається в умовах ув’язнення, перетворюючи сам акт розповіді на форму духовного спротиву. Сучасники сприйняли твір неоднозначно: одні захоплювалися його художньою досконалістю, інші дорікали автору за пропаганду “вільного кохання” та аморалізм. У радянський період творчість Винниченка була заборонена, а його філософія індивідуалізму вважалася ворожою до тоталітарної ідеології.

Володимир Винниченко: Постать на перетині політики, літератури та мистецтва

Життєвий шлях та революційна діяльність: Формування світогляду

Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951) є однією з найскладніших і найвпливовіших постатей в українській історії та культурі ХХ століття. Його життєвий шлях, що розпочався в Єлисаветграді (нині Кропивницький) у родині колишніх кріпаків, від самого початку був позначений бунтом проти соціальних та політичних утисків. Навчання в Єлисаветградській гімназії, а згодом на юридичному факультеті Київського університету, стало періодом формування його революційного світогляду. Участь у таємних гуртках, створення революційної «Студентської громади» та співзаснування Революційної української партії (РУП) визначили його подальшу долю.

Життя Винниченка до 1917 року — це калейдоскоп арештів, ув’язнень, втеч та еміграції. Постійне перебування на межі, під загрозою викриття та смерті, неминуче вплинуло на його світовідчуття. Цей досвід не був лише політичним; він став екзистенційним. Тема втечі, переслідування та ризику, що є центральною для новели «Момент», не є для автора абстрактною літературною конструкцією, а прямим віддзеркаленням його власної біографії. Існує прямий зв’язок між життям Винниченка-революціонера та філософією його творів. Його політичний радикалізм і літературний модернізм живляться з одного джерела — бунту проти існуючого порядку, чи то царського режиму, чи то застарілих моральних норм. Життя в екстремальних умовах змусило його переосмислити цінність самого буття, звівши його до інтенсивності переживання окремої миті. Таким чином, філософська ідея новели про те, що щастя — це лише яскравий спалах на тлі смертельної небезпеки, є не теоретичною концепцією, а вистражданим екзистенційним висновком, народженим з його власного досвіду.

Державотворець доби визвольних змагань (1917–1921)

З початком Української революції 1917 року Винниченко перетворюється з підпільного революціонера на одного з провідних архітекторів нової держави. Він обіймає ключові посади: заступник голови Української Центральної Ради, голова першого українського уряду — Генерального Секретаріату, а згодом — голова Директорії УНР. Винниченко був автором та співавтором усіх чотирьох Універсалів — головних законодавчих актів, що прокладали шлях до української автономії, а потім і незалежності.

Однак цей період був таким же стрімким і драматичним, як і його попереднє життя. Політичні суперечності, внутрішні конфлікти та зовнішня агресія призвели до поразки визвольних змагань. Ця поразка стала для Винниченка глибокою особистою та ідеологічною трагедією. Трагедія Української революції — грандіозного історичного «моменту», який не вдалося втримати і перетворити на стабільну вічність (державу), — метафорично резонує з філософією новели «Момент». Як нація не змогла закріпити свою мить свободи, так і герої новели свідомо відмовляються перетворювати свою мить щастя на «буденщину» тривалих стосунків. В обох випадках ідеал — чи то незалежна Україна, чи то досконале кохання — виявляється недосяжним у своїй повноті в реальному світі, залишаючись яскравим, але трагічно коротким спалахом.

Багатогранність таланту: Винниченко-письменник і Винниченко-художник

Огляд прозової та драматичної спадщини

Володимир Винниченко був не лише політиком, а й одним із найпопулярніших письменників свого часу. Його творча спадщина налічує понад сто оповідань, чотирнадцять романів та десятки п’єс. На початку XX століття його твори мали феноменальний успіх, що влучно охарактеризував Михайло Коцюбинський: «Кого в нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка».

Особливого визнання здобула його драматургія. П’єси «Брехня», «Чорна Пантера та Білий Ведмідь», «Гріх» з успіхом йшли на сценах провідних театрів Європи — у Німеччині, Італії, Франції, Австрії та Швейцарії. Це свідчить про те, що Винниченко був не просто українським, а європейським модерністським автором. Він ввів в українську літературу нову естетику, зосереджену на складному внутрішньому світі людини, її психологічних конфліктах та боротьбі пристрастей, що було співзвучно інтелектуальним пошукам тогочасної Європи.

Феномен «Сонячної машини»

Написаний в еміграції у 1922–1924 роках, роман «Сонячна машина» став унікальним явищем не лише у творчості автора, а й в усій українській літературі. Це був перший вітчизняний науково-фантастичний та соціально-утопічний роман, який викликав сенсацію серед читачів та критиків. У творі досліджується вплив на людство революційного винаходу — машини, що виробляє їжу безпосередньо з енергії сонця, звільняючи людей від необхідності працювати.

Однак ця утопія швидко перетворюється на свою протилежність. Забезпечені «даровим хлібом», люди поринають у хаос, анархію та моральну деградацію; «натовп безчинствує», забуваючи про працю та обов’язки. Роман є твором-попередженням, у якому Винниченко ставить під сумнів віру в те, що лише технологічний прогрес або соціальна реорганізація можуть автоматично ощасливити людство. Автор доходить висновку, що без внутрішнього, морального вдосконалення людини будь-яка утопія приречена на крах. Критика сприйняла твір неоднозначно, трактуючи його і як утопію, і як антиутопію, що сатирично зображує вади як капіталізму, так і комуністичного експерименту.

«Сонячна машина» та «Момент» представляють два полюси Винниченкового дослідження щастя. Якщо «Сонячна машина» аналізує цю проблему на макрорівні, через колективний соціальний експеримент, і доводить його неможливість без праці та моралі, то «Момент», навпаки, досліджує щастя на мікрорівні, індивідуально, і знаходить його в ірраціональному, миттєвому пориві, вільному від будь-яких соціальних зобов’язань.

Винниченко-живописець

Окрім літературної та політичної діяльності, Винниченко реалізував себе і як художник. Його малярська спадщина налічує понад 100 робіт, серед яких переважають пейзажі, портрети та натюрморти. Його картини, що вперше були широко представлені в Україні лише у 2001 році, характеризуються «багатою кольоровою гамою, наповненою світлом і повітрям». Живопис Винниченка є візуальним втіленням його літературного імпресіонізму. Прагнення передати гру світла, колірні рефлекси та миттєві враження від природи свідчить про цілісність його мистецького світогляду, який реалізовувався в різних формах мистецтва.

Новела «Момент»: апологія миті як вічності

Сюжет, композиція та жанрові особливості

Новела «Момент», написана у 1910 році, має підзаголовок «Із оповідань тюремної Шехерезади». Цей підзаголовок створює рамкову композицію: історія є спогадом політичного в’язня, розказаним для співкамерників, що надає оповіді особливого, екзистенційного забарвлення. Розповідь про мить абсолютної свободи та повноти життя звучить у місці абсолютної несвободи — в’язниці, що підкреслює цінність внутрішньої свободи та спогаду як єдиного невід’ємного багатства людини.

Сюжет твору надзвичайно динамічний і напружений. Герой-революціонер має нелегально перейти кордон. Його похмурий провідник, Семен Пустун, попереджає про смертельну небезпеку: «Можуть убити». У схованці, в повітці, герой несподівано зустрічає панну, яка теж тікає від переслідувань. Разом вони долають сповнену ризику дорогу до лісу, перебігають прикордонну смугу під пострілами і, врятувавшись, переживають момент екстатичного щастя. Кульмінацією стає їхній поцілунок — вияв торжества життя над смертю. Проте одразу після цього, за ініціативою панни, вони розходяться назавжди, щоб зберегти цей момент у його первозданній чистоті.

Аналіз образів

Герой-оповідач постає як узагальнений образ інтелігента-революціонера; його ім’я не названо, що підкреслює універсальність його досвіду. Розповідь від першої особи дозволяє автору глибоко занурити читача у потік свідомості героя, передати його найтонші враження, почуття та рефлексії. На початку твору він ставиться до смерті з іронією («мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий»), але пережитий досвід приводить його до глибокого усвідомлення повноти буття і, зрештою, до «муки осиротілого щастя».

Образ панни (Мусі) є центральним у творі. Вона описана як «настояща, городська панна», проте її поведінка далека від манірності та умовностей. Її характеризують «променисті, чисті, великі» очі, а її сміх оповідач називає «дзеркалом душі». В екстремальній ситуації вона проявляє надзвичайну рішучість і силу духу, заявляючи: «Убити себе зумію». Вона свідомо відмовляється називати своє ім’я, крім «Муся» (яке звучить лише в її проханні на випадок смерті), стверджуючи: «А ім’я — пошлість. Правда?». Ця відмова від імені є актом модерністського бунту проти соціальної детермінації. Ім’я, родина, тривалі стосунки — це елементи суспільної структури, «буденщини», яка, на її думку, вбиває справжнє, чисте почуття. Залишаючись безіменною панною, вона зберігає свою сутність у чистому, не соціалізованому вигляді. Муся є втіленням ідеї вічної жіночності, краси, але водночас і символом модерної, емансипованої жінки, яка сама приймає рішення і керує своєю долею, обираючи екзистенційну свободу замість соціального обов’язку.

Поєднання реалізму та філософського підтексту

У новелі майстерно поєднано реалістичне змалювання дійсності з глибоким філософським підтекстом. Деталізований опис втечі, небезпеки, побуту контрабандиста Семена створюють відчуття автентичності та слугують тлом для розгортання ключових філософських проблем: плинності життя, природи щастя, миті як частинки вічності.

Центральним є протиставлення природного, біологічного начала та соціальних, нав’язаних мораллю норм. Кульмінаційний момент щастя героїв оповідач описує як «торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який зміта все сміття “не треба”, “не можна”». Тут Винниченко стверджує, що справжнє, найвище щастя — це миттєвий, ірраціональний, природний спалах, який неможливо втримати чи раціоналізувати. Саме Муся формулює цю філософію, пояснюючи своє рішення розійтися: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість… Наше… наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати». Це апологія миті, яка, будучи пережитою у всій своїй повноті, стає вічністю у пам’яті та душі людини.

Поетика імпресіонізму в новелі «Момент» та її мистецький контекст

Імпресіоністична манера письма

Новела «Момент» є хрестоматійним зразком українського імпресіонізму. Твір насичений відповідними художніми засобами, які слугують не просто прикрасою, а ключовим інструментом для втілення авторського задуму. Оповідь ведеться через суб’єктивне сприйняття героя, фіксуючи його миттєві враження, а не об’єктивні факти. Автор активно використовує:

• Багату кольористику: «небо, синє, глибоке, далеке», «жовта смуга проміння», «зелене море хлібів», «жовто-сиве жито».
• Звукові образи: «зашаруділо… жито», «тукав дятел», «хруснули гілки».
• Зорові та нюхові деталі: «блискучі, маленькі, чепурненькі мушки», «рядно, яке дуже пахло огірками».
• Психологізований пейзаж: Природа виступає не просто тлом, а активним учасником подій, що віддзеркалює внутрішній стан героїв. Коли вони ховаються в лісі, він «ніби помирився з нами», а коли вони знову рушають назустріч небезпеці, «ліс похмурився».

Фрагментарність, плинність оповіді, увага до найменших деталей створюють ефект «потоку свідомості» і якнайкраще відповідають філософській ідеї твору про цінність миті.

«Момент» у контексті європейського модернізму

Модернізм як літературний напрям кінця XIX — початку XX століття характеризувався розривом з реалістичною традицією, експериментаторством, поглибленою увагою до внутрішнього світу особистості, суб’єктивністю та ірраціоналізмом. Новела Винниченка є яскравим зразком українського модернізму, що розвивався в руслі загальноєвропейських мистецьких тенденцій. Пошук нових форм, глибокий психологізм, філософська насиченість та увага до екзистенційних проблем ставлять «Момент» в один ряд із творами провідних європейських модерністів.

Мистецькі паралелі: живопис імпресіоністів

Імпресіонізм у новелі Винниченка — це не просто стилістичний прийом, а світоглядна позиція, що знаходить точні відповідники в живописі. Поетика твору споріднена з творчістю художників-імпресіоністів.

• Клод Моне, один із засновників напряму, прагнув передати власні враження від «непостійних і мінливих явищ», фіксуючи гру світла і тіні в різний час доби. Його техніка окремих, незмішаних мазків чистих кольорів мала на меті передати миттєве візуальне відчуття.
• Олександр Мурашко, видатний український художник-новатор, також працював у руслі європейського модерну. Для нього ключовими елементами виразності були «форма, колір і світло», а його полотна відзначаються «кольоровим повнозвуччям яскравих декоративних фарб» та психологічною глибиною.
• Микола Глущенко, якого називали «українським Клодом Моне», був визнаним майстром пейзажу, чиї картини описували як «фейєрверк кольорів, фейєрверк емоцій».

Як Моне розкладає світло на спектр і фіксує його мінливість, так Винниченко розкладає почуття на окремі враження, відчуття та рефлексії. Він використовує слова так, як художники — фарби: короткі фрази, яскраві епітети, фокус на кольорі та світлі — це словесні «мазки». Стиль новели — це словесний живопис, де форма (фрагментарна, суб’єктивна, плинна) і зміст (цінність миті) перебувають у повній гармонії, що є найвищим проявом модерністської естетики.

Спадщина Володимира Винниченка та актуальність його творчості

Місце письменника в українській літературі

Володимир Винниченко є ключовою фігурою українського модернізму. Він привніс в українську літературу нову естетику, змалювавши життя з його трагізмом, психологічними конфліктами та дисгармонією. За радянських часів його ім’я та творчість були під забороною, його називали «представником української контрреволюції». Повноцінне повернення його спадщини відбулося лише після здобуття Україною незалежності в 1990-х роках. Сьогодні його творчість є невід’ємною частиною українського літературного канону, адже він розширив тематичні та жанрові горизонти української прози та драматургії, збагативши її європейським інтелектуальним та естетичним досвідом.

Екранізації творів

Творчість Винниченка, насичена драматизмом та психологічною глибиною, неодноразово привертала увагу кінематографістів. Екранізації його творів з’являлися в різні епохи: від п’єси «Брехня» у 1918 році та німецької версії «Чорної Пантери та Білого Ведмедя» у 1922 році до численних українських фільмів кінця XX — початку XXI століття, серед яких екранізації роману «Записки кирпатого Мефістофеля» (1994) та новели «Момент» (2014). Цей незгасний інтерес свідчить про універсальність та позачасовість порушених ним проблем.

Актуальність порушених проблем

Новела «Момент» залишається надзвичайно актуальною і сьогодні. Порушені в ній питання про сенс життя перед лицем смерті, про природу щастя, про вибір між тривалим обов’язком і яскравою миттю свободи, про конфлікт між природними поривами та суспільними нормами є «вічними» темами людського буття. В епоху інформаційного перенасичення, прискореного темпу життя та віртуалізації реальності філософія «моменту» — ідея цінувати кожну мить, жити «тут і зараз» — набуває нового, особливого звучання. Роздуми героїв про свободу вибору та відповідальність за нього резонують із запитами сучасної людини, яка прагне знайти власний шлях у складному та мінливому світі. Художнє слово Винниченка, таким чином, увічнює для наступних поколінь глибокий досвід людських переживань, думок та почуттів.