📘Марія

Марія: Головна героїня роману, чиє життя (можливо, прототипом була Мотря з рідного села автора ) відстежується від народження до смерті. Народившись у селянській родині Оксани, вона рано осиротіла. З дитинства зазнала злиднів і тяжкої праці. Була наймичкою у Мартина Заруби. Закохалася у матроса Корнія, але під час його служби вийшла заміж за нелюбого, але доброго Гната Кухарчука. Народила в першому шлюбі сина Романя (який помер) та мертву дитину. Покинула Гната заради Корнія. У другому шлюбі стала матір’ю Демка (загинув на війні), Максима (став більшовиком-зрадником), Надії (збожеволіла від голоду) та Лавріна (репресований). Уособлює вітальну силу, працелюбність, терплячість і незнищенну любов до життя та землі. Її доля стає символом долі України, а смерть під час Голодомору – апогеєм трагедії народу.

Гнат Кухарчук: Перший чоловік Марії (прототипом міг бути дядько письменника ). Заможний селянин, майстер на всі руки, проте кульгавий на одну ногу. Втілення осілості, традиції, внутрішньої сили, глибоко духовний (читає Біблію). Глибоко й віддано кохав Марію, був терплячим і добрим чоловіком. Важко пережив смерть сина Романя та те, що Марія покинула його. Через роки, з любові та ревнощів, підпалив хату Марії та Корнія, у чому зізнався перед її смертю. Після розлучення не одружився, пішов у монастир, ставши ченцем “Господи Помилуй”. Символізує духовну, споглядальну частину України.

Корній Перепутька: Перше кохання і другий чоловік Марії. Людина стихії, дії, динамічна сила. В юності – стрункий, синьоокий матрос, сміливий і запальний. Повернувшись зі служби, спочатку зневажав Марію, був жорстоким з нею. Згодом, під впливом Марії та праці, трансформується , стає дбайливим господарем, розбудовує господарство, втілюючи волю до життя та власності. Пережив російсько-японську війну. Його любов до землі та праці входить у конфлікт з радянською владою. Трагедія колективізації та втрата дітей доводять його до відчаю: він вбиває власного сина-більшовика Максима і назавжди йде з дому, що символізує самознищення активної сили селянства.

Максим Перепутька: Середній син Марії та Корнія. Центральний образ трагедії, втілення сина-яничара. З дитинства виявляє руйнівні нахили. Обирає місто та ідеологію більшовизму, протиставляючи їх землі й родині. Стає дегуманізованим продуктом системи. Його вчинки – послідовні акти руйнації: розстрілює ікону (руйнація віри) , виганяє батьків з хати (руйнація родини) , публічно зрікається їх і доносить на брата Лавріна (руйнація братерства). Убитий сокирою власним батьком.

Доля Марії: Центральна сюжетна лінія, що простежує життєвий шлях героїні від народження до смерті від голоду. Вона охоплює її раннє сирітство, наймитування, кохання, два шлюби, радість і трагедії материнства, тяжку працю та втрату всіх своїх дітей і чоловіків. Доля Марії є уособленням долі України у ХХ столітті.

Марія та Гнат: Історія нещасливого шлюбу Марії з добрим, працьовитим, але нелюбом Гнатом Кухарчуком. Включає його мовчазну віддану, майже релігійну любов , їхнє спільне горе від втрати сина Романя, розлучення через повернення Корнія та фінальну сповідь Гната про підпал, вчинений з любові та ревнощів.

Марія та Корній: Лінія кохання, що проходить через усе життя. Починається з юнацької пристрасті, проходить через довгу розлуку та возз’єднання, яке спочатку приносить Марії страждання через жорстокість Корнія. Завдяки спільній праці на землі Корній перетворюється на дбайливого господаря, вони будують дім і виховують дітей. Ця лінія трагічно обривається під тиском колективізації та Голодомору, завершуючись вбивством сина та зникненням Корнія.

Трагедія роду (Батьки і діти): Ця лінія розкриває знищення родини Марії та руйнацію патріархального світу під тиском історії та ідеології. Її діти гинуть одне за одним: Романьо (від Гната) помирає малим (природна трагедія); Демко (від Корнія) гине на війні або в полоні (історична трагедія); Максим стає більшовиком-яничаром , зраджує батьків і гине від руки батька (ідеологічна трагедія); Лаврін зникає в радянських катівнях (ідеологічна трагедія); дочка Надія, збожеволівши від голоду, вбиває свою дитину Христусю і гине сама (трагедія Голодомору). Це лінія повного винищення роду внаслідок історичних катаклізмів.

Твір складається з трьох великих частин (“книг”), що відповідають етапам життя героїні та онтологічним станам світу: “Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії” та “Книга про хліб”. Така структура нагадує Біблію та підкреслює перехід від Буття до Анти-Буття.

Присвята: “Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933”. Переводить історію на рівень національної трагедії.

“Книга про народження Марії”: Епос життя, гімн вітаїзму. Охоплює дитинство, сирітство, наймитування, юність, перше кохання, шлюб з Гнатом. Зосереджена на природних циклах, праці, становленні.

“Книга днів Марії”: Описує період розбудови господарства з Корнієм, материнство, досягнення добробуту. Книга утвердження родини та селянської мрії. З’являються перші ознаки майбутніх катастроф (війна, пожежа).

“Книга про хліб”: Епос смерті, книга апокаліпсису. Документує деконструкцію світу Марії через революцію, колективізацію та Голодомор. Цінності попередніх книг інвертуються: праця стає рабством, материнство – трагедією, родина руйнується, хліб – знаряддям вбивства.

Експозиція: Розповідь про 26 258 днів життя Марії, її народження, сирітство, наймитування.

Зав’язка: Кохання Марії і Корнія, його від’їзд на службу.

Розвиток дії: Шлюб з Гнатом, смерть Романя, повернення Корнія, розлучення, життя з Корнієм, народження дітей, розбудова господарства, війни, революція.

Кульмінація: Колективізація, зрада сина Максима, вигнання батьків з хати. Голодомор, смерть внучки Христусі та дочки Надії. Вбивство Корнієм сина-зрадника Максима.

Розв’язка: Зникнення Корнія. Арешт Лавріна та Гната. Самотня Марія помирає голодною смертю. Фінальні пророцтва Гната .

Життя і смерть: Філософська проблема цінності людського життя на тлі історичних катаклізмів.

Любові і подружнього щастя: Розкривається через складні стосунки Марії з Гнатом та Корнієм.

Батьки і діти / Руйнація роду: Конфлікт поколінь, ідеологічна зрада (Максим) , втрата всіх дітей як символ знищення майбутнього нації.

Людина і земля / Праця: Апологія селянської праці на власній землі як основи буття. Колективізація як духовна катастрофа.

Голодомор як геноцид: Художнє документування механізмів (хлібозаготівлі, розкуркулення) та наслідків (фізичне знищення, моральна деградація, божевілля, дітовбивство) геноциду.

Зради і вірності (манкуртство / яничарство): Проблема вибору людини в умовах тоталітаризму, деградація особистості (Максим).

Втрата духовності та віри: Руйнація церков, зневага до традицій, атеїзм як наслідок дій нової влади.

Національна ідентичність та опір: Відображення пасивного або приреченого опору селянства системі (підпал барака, вбивство Максима, повстання).

Символізм:**

• Марія: Уособлення України, її стражденної долі , Матері-Землі , Богоматері (особливо у фінальній сцені).

• Хліб: Еволюція від сакрального символу життя до знаряддя геноциду. Його зберігання у церкві – акт блюзнірства.

• Земля: Мати-годувальниця, джерело сили , зґвалтована колективізацією.

• Сонце: Символ вічності, життєвого циклу, божественної присутності, але й байдужості природи до людських трагедій.

• Церква/Монастир: Символ духовності, традиції, спаплюженої новою владою.

• Вогонь: Руйнівна сила (пристрасть Гната, підпал) і стихійний протест.

• Тварини (кінь, пес Сірко, заєць): Символи прив’язаності до життя, жертви голоду.

• Місяць: Вічність, таємничість, можливо, смерть.

Структура та наратив: Хронікальна побудова, поділ на три “книги” з біблійними алюзіями , точний підрахунок днів життя Марії на початку.

Психологізм: Глибоке розкриття внутрішнього світу Марії, Гната, Корнія.

Натуралізм та експресіонізм: Деталізовані, часто жорстокі описи голоду, смерті, божевілля.

Використання фольклору: Вплетення народних пісень, описів звичаїв та обрядів.

Мова: Насичена народною лексикою, діалектизмами, емоційна. Використання суржику або російської мови для характеристики персонажів, відірваних від національного коріння.

Публіцистичність: Присутні елементи прямої критики більшовицького режиму.

Улас Самчук (1905–1987) – український письменник-емігрант, народився на Волині. Роман «Марія» був написаний у Празі 1933 року під безпосереднім впливом свідчень очевидців Голодомору. Це один із перших, якщо не перший, великий епічний твір в українській та світовій літературі, присвячений Голодомору 1932-1933 років. Твір має експліцитну присвяту: “Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933”. Уперше виданий у Львові 1934 року. За радянських часів був заборонений, в Україні вперше опублікований лише 1991 року. Належить до “празької школи” української літератури.

Частина 1. Розширений аналітичний паспорт роману Уласа Самчука «Марія»

Ідентифікація, контекст та жанрова специфіка

Автор: Улас Самчук (1905–1987) — український письменник, журналіст і публіцист, що народився на Волині. Емігрувавши у 1927 році, він жив у Чехословаччині та Німеччині. Роман «Марія» був написаний у Празі протягом 1933 року , у час, коли Голодомор в Україні досяг свого апогею. Цей часовий збіг є фундаментальним для розуміння твору, адже Самчук писав під впливом свідчень очевидців, які тікали з Радянської України.

Публікаційна історія: Роман уперше побачив світ 1934 року у Львові. Це була одна з перших, якщо не перша, літературна робота, присвячена трагедії Голодомору 1932–1933 років. За радянських часів твір був заборонений і вперше виданий в Україні лише 1991 року.

Епіграф-присвята: Роман має значущий епіграф: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933». Ця присвята одразу переводить особисту історію головної героїні з побутового рівня на рівень національної трагедії та мартирологу. Самчук із самого початку декларує, що історія життя і смерті однієї Марії є алегорією та узагальненим образом долі мільйонів українських матерів, знищених геноцидом. Таким чином, кожен елемент її біографії — праця, любов, материнство — неминуче розглядається крізь призму її фінальної голодної смерті.

Жанр: Твір має авторський підзаголовок «хроніка одного життя» , що визначається критиками як роман-хроніка , з елементами біографічної прози та реалізму. Вибір цього жанру є свідомим літературним і громадянським актом. У 1933 році, коли радянська влада категорично заперечувала сам факт голоду, Самчук, використовуючи форму хроніки, виконував функцію літописця, об’єктивно документуючи національну катастрофу. Він надавав біографії простої селянки  статусу епічного, історичного документа, охоплюючи період української історії від часів після скасування кріпацтва до Голодомору. Ця літописна, об’єктивізована манера оповіді посилюється композиційною структурою твору.

Композиційна та наративна структура

Структура: Роман поділено на три частини: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії» та «Книга про хліб». Цей поділ хронологічно охоплює все життя героїні — від народження до смерті.

Перша частина, «Книга про народження Марії», є епосом життя, гімном вітаїзму. Вона охоплює ранні роки героїні, її сирітство, наймитування, юність, перше кохання та шлюб. Наратив цієї книги зосереджений на природних циклах («Була весна, цвіли дерева…»), сакральному значенні праці на землі (особливо в господарстві Мартина Заруби), на коханні, виборі та перших кроках у доросле життя. Це світ, де існує гармонія людини і природи, а трагедії, як-от смерть батьків Марії чи її первістка Романа, мають природний або побутовий характер і вписуються у традиційний уклад буття. Це книга творення і становлення.

Друга частина, «Книга днів Марії», описує період розбудови власного господарства з Корнієм, народження дітей, важку працю та поступове досягнення добробуту. Це книга утвердження родини та господарства, втілення селянської мрії про власну землю і достаток. Однак саме тут з’являються перші тіні майбутніх катастроф: Перша світова війна, яка забирає Корнія, пожежа, що нищить господарство.

Третя частина, «Книга про хліб», є епосом смерті, книгою апокаліпсису. Сама її назва свідчить про трагічну редукцію людського існування до єдиного біологічного елемента — хліба. Ця книга документує послідовну, невідворотну деконструкцію світу Марії, спричинену зовнішніми історичними силами: революцією, зміною влад, приходом більшовиків та, зрештою, кульмінацією — колективізацією і Голодомором. У цій частині всі цінності перших двох книг зазнають інверсії: сакральна праця перетворюється на рабство в колгоспі; материнство стає трагедією і зрештою призводить до божевілля та дітовбивства; родина руйнується; а хліб із символу життя перетворюється на знаряддя масового вбивства. Таким чином, Самчук композиційно доводить, що радянська система є не просто ворожою ідеологією, а метафізичною силою, що заперечує самі основи життя.

Тематика та проблематика

Центральною темою роману є хроніка життя української жінки, що слугує віддзеркаленням долі всього українського селянства у період найжорстокіших історичних зламів — від пореформених часів до Голодомору.

Ідея твору полягає у звеличенні традиційних селянських цінностей — праці на землі, родини, віри, материнства — та засудженні тоталітарного режиму, який ці цінності руйнує, призводячи до національної трагедії. Самчук показує Голодомор як наслідок втрати духовності та відриву від землі.

З тексту твору випливає низка ключових проблем :

• Проблема землі та праці. Роман є апологією селянської праці на власній землі. Саме праця формує Марію як особистість, є основою світогляду Гната та трансформує Корнія з матроса на господаря. Колективізація в цьому контексті показана не як економічна реформа, а як духовна катастрофа, акт відлучення селянина від сенсу його існування.
• Проблема материнства і роду. Твір досліджує материнство у його крайніх виявах: від найвищої радості до абсолютної трагедії (втрата всіх дітей, що завершується сценою божевілля дочки Надії, яка душить власну дитину).
• Проблема руйнації патріархального світу. Ця проблема розкривається через конфлікт поколінь та ідеологій, де традиційний уклад стикається з новою, руйнівною силою.
• Проблема зради та яничарства. Образ Максима є втіленням цієї проблеми. Його публічне зречення батьків та донос на брата демонструє повну деградацію фундаментальних людських і родинних зв’язків під тиском тоталітарної ідеології.
• Проблема Голодомору як геноциду. Твір є одним із перших і найпотужніших художніх документів, що фіксує механізми (хлібозаготівлі, розкуркулення) та наслідки (божевілля, розпад родин, масова смерть, канібалізм) геноциду.
• Проблема втрати духовності та віри. Руйнація церков, зневага до традицій, розстріл ікони Максимом — усе це свідчить про духовне спустошення, принесене новою владою.
• Проблема національної ідентичності та опору. Хоча опір у романі переважно пасивний або приречений (підпал колгоспного барака, вбивство Максима Корнієм, спротив Архипа колективізації), він відображає намагання зберегти себе та свій світ.

Система центральних образів: Марія

Марія є не лише протагоністкою, але й смисловим та символічним ядром роману. Існує думка, що прототипом героїні була реальна жінка Мотря з рідного села автора, також сирота, працьовита і красива.

Як особистість, Марія змальована насамперед як втілення вітальної сили та життєлюбства. Будучи сиротою, вона інстинктивно прагне стабільності, землі, власного дому. Її характер визначається працею та витривалістю. Любовний трикутник та її вибір між Гнатом і Корнієм є екзистенційним. Вона обирає Корнія, відкидаючи надійного і заможного Гната, оскільки саме в Корнієві, “матросі” та стихійній натурі, вона відчуває життєву силу, подібну до її власної.

Як Мати, Марія реалізує себе через дітей, і її життєвий шлях вимірюється етапами материнства. Кожна втрата дитини є етапом її особистої Голгофи, що віддзеркалює трагедію нації. Смерть первістка Романа від хвороби — це природна трагедія старого світу. Смерть Демка на війні — це трагедія історична. Арешт Лавріна та зрада Максима, що призводить до його загибелі від руки батька, — це трагедії ідеологічні, що розколюють саму сутність роду.

Як символ України, Марія уособлює багатостраждальну націю. Її біографія стає алегорією української історії. Вона — сирота (втрата державності). Вона важко працює на інших (Мартин Заруба), перш ніж здобути власне господарство з Корнієм (короткий період національного відродження або НЕПу). Її діти — це різні шляхи українських поколінь XX століття: одні гинуть на імперських війнах (Демко), інших поглинає репресивна система (Лаврін), а треті стають її катами-яничарами (Максим). Зрештою, Марія — Мати-Земля, Мати-Україна — помирає від голоду навесні, у час цвітіння садів. Ця смерть у момент оновлення природи підкреслює її протиприродний, насильницький характер. Її порівнюють також із Богоматір’ю, особливо в сцені смерті.

Система центральних образів: Гнат та Корній

Два чоловіки Марії, Гнат Кухарчук та Корній Перепутька, є антитезами, що втілюють різні аспекти українського селянського світу. Прототипом Гната вважають рідного дядька письменника.

Гнат Кухарчук є втіленням осілості, традиції, внутрішньої сили, майстерності. Це господар, людина «працьовита і розумна». Він інтроверт, глибоко духовний, про що свідчить його постійне читання Біблії. Його любов до Марії — це тихе, терпляче, майже релігійне почуття, що межує з одержимістю («Гнат камінь, Гнат терпіння»). Його особиста трагедія полягає в тому, що ця одержимість призводить його до руйнівного гріха — підпалу хати Марії, в якому він зізнається їй лише перед смертю. Його життєвий шлях після втрати Марії — це шлях спокути. Він стає ченцем «Господи Помилуй». Гнат символізує духовну, споглядальну частину України, яка, не витримавши руйнації своїх ідеалів, стає німим свідком Апокаліпсису, виголошуючи пророцтва про суд над зрадниками.

Корній Перепутька є повною протилежністю Гнату. Він — «матрос», людина стихії, пристрасті, дії. Він екстраверт, динамічна сила. Повернувшись до землі заради Марії, він із нічого розбудовує ідеальне господарство, втілюючи волю до життя і волю до власності. Його трагедія — це трагедія творця, власника, у якого система відбирає справу його життя. Найбільший біль для нього — не втрата майна, а ідеологічна зрада сина Максима. Коли нова система нищить його світ, Корній, як втілення активної сили, вдається до останнього акту відчайдушного опору. Він чинить самосуд, вбиваючи Максима сокирою , символічно знищуючи плід власного роду, що став носієм зарази. Після цього він іде з дому і зникає. Це символізує повну поразку і самознищення активної, бунтівної сили селянства.

Система образів: Нове покоління (Максим)

Максим Перепутька, середній син Марії, є центральним образом трагедії, втіленням сина-яничара. З дитинства він виявляє руйнівні нахили («Не буде з нього господаря» ). Він обирає місто та ідеологію більшовизму, протиставляючи їх землі й родині.

Його повернення додому в «шкірянці» та «галіфе»  — це повернення ката, людини, дегуманізованої системою. Його вчинки — це послідовні акти десакралізації та руйнації основ світу Марії :

1. Руйнація віри. Максим розстрілює з нагана ікону Богоматері в батьківській хаті. Це символічний постріл в обличчя Матері Божої, і водночас — у рідну матір Марію.
2. Руйнація родини. Він виганяє старих батьків, Корнія та Марію, з їхньої власної хати.
3. Руйнація братерства. Кульмінацією його падіння стає публічна заява в газеті, де він зрікається «батьків-кулаків» і вимагає суворого покарання для свого брата Лавріна, називаючи його «петлюрівською контрреволюцією».

Максим — це втілення ідеї «класової боротьби», доведеної до абсурду. Він є продуктом системи, яка вимагає знищити «батька» (старий світ, традицію, приватну власність), щоб утвердитися. Він є живим доказом того, що Голодомор був не лише фізичним, але й духовним геноцидом, що руйнував фундаментальні людські зв’язки.

Символіка твору

Символіка роману багатогранна і зосереджена навколо ключових образів.

• Символ хліба. Цей образ проходить трагічну еволюцію. У перших частинах хліб є сакральною цінністю, вінцем праці, символом достатку і самого життя. У «Книзі про хліб» він стає інструментом влади, знаряддям покарання і масової смерті. Апофеозом блюзнірства стає сцена, де вилучений у селян хліб зсипають у монастирській церкві. Нова влада робить хліб своїм ідолом, ховаючи його від голодних людей у домі Бога.
• Символ землі. Земля в романі виступає як Мати, джерело життя, основа світогляду селянина. Насильницька колективізація, оранка меж, сівба в грязюку — все це змальовується як акт її «згвалтування». Голодомор є наслідком цього — земля стає безплідною, покритою бур’янами.
• Символ Марії. Як зазначалося, вона символізує Україну, її стражденну долю, а також незнищенність материнства та життя, можливо, має алюзії на образ Богоматері.
• Символ сонця. Сонце супроводжує Марію все життя, від народження до смерті. Воно символізує вічність, життєвий цикл, але водночас і байдужість природи до людських страждань, адже воно сходить і заходить однаково і над щасливим життям, і над Голодомором.
• Символ церкви/монастиря. Уособлює духовність, традицію. Перетворення монастирської церкви на сховище для конфіскованого зерна символізує наругу над вірою та духовними цінностями.
• Інші символи: Вогонь (руйнівна пристрасть Гната і стихійний протест селян), тварини (кінь, пес, заєць – як жертви голоду та символи виживання), місяць (як символ вічності, можливо, смерті).

Стильові особливості та літературний контекст

Стиль: Роман написаний у реалістичному стилі з елементами натуралізму, особливо в описах голоду та смерті. Характерною є хронологічна побудова оповіді, підрахунок днів життя Марії на початку. Текст містить філософські роздуми, біблійні алюзії (Голодомор як апокаліпсис, Марія як Богородиця). Мова твору емоційна, використовується контраст між ідилічним зображенням селянського життя та жахами Голодомору. Присутні також публіцистичні елементи в критиці більшовицького режиму.

Літературний контекст: «Марія» — перший великий епічний твір про Голодомор, що випередив «Жовтого князя» Василя Барки. Роман належить до так званої «празької школи» української еміграційної літератури. У творчості Самчука відчутні впливи української класичної літератури, зокрема, увага до селянської тематики (Панас Мирний), психологізм (Василь Стефаник), народні мотиви (Тарас Шевченко).

Частина 2. Критична стаття: Епос про Голодомор. Деконструкція життя в романі «Марія»

Хроніка Апокаліпсису: «Марія» як перший епос про Голодомор

Роман Уласа Самчука «Марія», завершений у 1933 році , є унікальним явищем не лише в українській, але й у світовій літературі. Це не рефлексія чи історичний роман, написаний зі значної часової дистанції. Це акт свідчення, створений «по гарячих слідах» трагедії, що ще тривала. Присвята твору — «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933»  — негайно встановлює епічний та мартирологічний вимір тексту. Самчук бере на себе роль літописця, обираючи жанр «хроніки одного життя» , щоб через долю однієї жінки задокументувати геноцид мільйонів. У той час, коли радянська пропаганда та більшість тогочасних радянських письменників або замовчували, або творили фальшиву реальність «щасливого колгоспного життя», Самчук в еміграції створював перший правдивий, епічний образ онтологічної катастрофи, що спіткала Україну.

Від Буття до Анти-Буття: Онтологічний злам у структурі роману

Композиційна структура роману, що ділить його на три книги — «Книгу про народження Марії», «Книгу днів Марії» та «Книгу про хліб» , — фіксує не просто хронологію життя, а й онтологічний злам. Перші дві книги — це «Буття» українського селянина. Вони наскрізь просякнуті вітаїзмом, життєвою силою: детальні описи народження, материнського молока, парування землі, цвітіння садів, сакральної праці, розбудови господарства. Це космос, де життя твориться, розвивається і має вищий сенс.

Третя книга, «Книга про хліб», є «Анти-Буттям» — апокаліпсисом цього світу. Назва останньої частини фіксує трагічну редукцію життя, його зведення до біологічного мінімуму. У цьому новому світі, що постає після революції та утвердження радянської влади, всі цінності перших книг зазнають інверсії: праця з акту творчості (Корній-господар) перетворюється на рабство (колгосп); родина з осередку життя стає осередком зради (Максим); материнство з акту творення перетворюється на акт вбивства (дочка Марії Надія душить свою дитину ); і, нарешті, хліб із символу життя стає інструментом тотального контролю і масової смерті.

Метафізика голоду та руйнація роду

Голод у романі Самчука — це не просто фізичне явище, а метафізичний інструмент деконструкції селянина як онтологічної категорії. Система, яку втілює син Марії Максим, завдає ударів по трьох фундаментальних основах світу його матері.

По-перше, руйнується Віра. Перший акт влади Максима в рідній хаті — це постріл в ікону Богоматері. Це символічний постріл в обличчя Матері Божої і водночас — у рідну матір Марію. Перетворення церкви на зерносховище довершує цю картину духовної руйнації.

По-друге, руйнується Родина. Максим стає яничаром, продуктом системи, що вимагає зречення «класово-ворожих» батьків. Його публічна відмова від «батьків-кулаків» та донос на брата Лавріна є найвищою точкою трагедії. Система змушує дітей поїдати своїх батьків, роблячи канібалізм не лише фізичним (що теж присутнє в описах Голодомору), але й духовним.

По-третє, руйнується Земля. Насильницька колективізація, знищення меж, сівба в грязюку — все це перетворює селянина-господаря на безправного раба, а родючу землю-годувальницю — на пустку, що заростає бур’янами.

Апокаліпсис патріархів: Акти Корнія і Гната

Трагедія селянського світу породжує два фінальні акти, що символізують смерть двох його фундаментальних архетипів.

Корній Перепутька, людина землі, волі та дії, не знаходить іншого виходу, окрім старозавітного акту помсти. Усвідомивши, що його син Максим є втіленням сатанинської сили, яка знищила його рід, Корній бере сокиру. Вбивство Максима — це акт відчаю, трагічна спроба батька-творця власноруч знищити породжене ним зло. Після цього він іде у поле і зникає — активна, господарська, бунтівна сила України гине.

Гнат Кухарчук, людина духу, майстерності й терпіння, обирає інший шлях. Його спокута за власний гріх (підпал хати Марії) — стати ченцем «Господи Помилуй». Він перетворюється на пасивного свідка Апокаліпсису, зберігаючи віру та пам’ять. Його фінальні пророцтва  звучать як передвістя неминучого суду над катами. Він уособлює духовну традицію, яка, хоч і позбавлена сили, але залишається свідчити до самого кінця.

Страсті Марії: Смерть Матері-України

Фінал роману — смерть Марії — є кульмінацією і вироком системі. Вона прожила 26 258 днів. Вона бачила народження і смерть, любов і зраду, багатство і повне зубожіння. Вона, як Мати-Україна , втратила всіх своїх дітей: одних забрала хвороба (Роман) і війна (Демко), інших — система (арешт Лавріна), а один став її катом (Максим).

Її смерть від голоду  є глибоко символічною. Вона помирає навесні, в час цвітіння садів , що підкреслює протиприродність  її смерті. Це не природний кінець життя, це — вбивство. Марія лежить «покинута, одинока». Але Самчук не дає їй померти у темряві. Її останні дні осяяні сонцем, а в останню мить вона «розплющила востаннє очі і всміхнулася».

Ця усмішка до сонця — не капітуляція. Це мовчазне свідчення незнищенності духу. Тіло Матері-Землі можна заморити голодом, але її зв’язок із Сонцем — джерелом життя, Богом — розірвати неможливо. Самчук, документуючи смерть мільйонів через смерть однієї Марії, водночас стверджує неминучість відродження, яке прийде так само невідворотно, як сонце, на яке дивилася Марія у свою останню мить.