📘Крутіж

Валентий Босий-Босаковський: Центральний герой, збіднілий шляхтич польського походження, що служить козацтву. На позір — ексцентричний хвалько, жартівник та дивак, чия незвичайна зовнішність викликає сміх або страх. Однак під цією комічною “личиною” ховається розумна, шляхетна та досвідчена людина, палкий патріот і гуманіст. Критики часто визначають його як архетип “українського Дон Кіхота” — ідеаліста, що бореться за правду та справедливість у цинічному світі, який його не розуміє. Він утілює ідею класового примирення заради нації та є моральним камертоном епохи.

Борис Крук: Молодий, вродливий козак, що служить при гетьманській канцелярії. Він хоробрий, шляхетний, але глибоко засмучений через зникнення своєї коханої Марусі. Стає вірним супутником і названим небожем Босаковського, уособлюючи молоде покоління козаків, що опинилося у вирі політичних інтриг.

Олена-Степанида Нечаїха: Молодша донька Богдана Хмельницького , дружина полковника Івана Нечая. Вродлива, стримана, сповнена гідності та тихого смутку. Її вразлива постать символізує долю самої української держави — колись могутньої, а тепер покинутої та беззахисної. Вона є моральним центром твору.

Улас: Старий, досвідчений козак, господар добре укріпленого хутора. Мудрий, розважливий, гостинний, але й обережний. Він є уособленням міцного господарського духу та козацької стійкості, що намагається зберегти свою родину та острівець ладу серед загального хаосу.

Маруся Богатьківна: Донька сотника Богатька, кохана Бориса. Вродлива та доброчесна дівчина, викрадена свавільним паном Фалдовським. Її пошуки та порятунок створюють важливу романтично-пригодницьку сюжетну лінію твору.

Антон Помело: Старий, мудрий і досвідчений козак, який змушений мандрувати під виглядом сліпого кобзаря. Він є вірним побратимом Босаковського, уособлює народну мудрість, традицію і пам’ять.

Фтерапонт Безрідний: Колишній студент-бурсак, що став пройдисвітом і пристав до розбійників. Хитрий, кмітливий та авантюрний персонаж, який, однак, стає на бік Босаковського і допомагає у визволенні Марусі, спокутуючи свої провини.

Фалдовський: Антагоніст, жорстокий та мстивий шляхтич-зрадник. Він уособлює сваволю, беззаконня та ті сили, що використовують внутрішній розбрат в Україні для власного збагачення та задоволення ницих інстинктів.

Політично-ідеологічна: Центральна лінія, що розкривається через розмови, диспути та роздуми персонажів, насамперед Босаковського. Вона відображає боротьбу за гетьманську булаву, зради, політичні інтриги та поступове руйнування держави зсередини.

Пригодницько-героїчна: Ця лінія пов’язана з подорожжю Босаковського та його товаришів. Вона насичена небезпечними ситуаціями: сутичками, боями з розбійниками та загоном пана Фалдовського, обороною хутора, що надає твору динамізму та напруги.

Любовна: Історія кохання Бориса та Марусі Богатьківни. Пошуки Борисом своєї викраденої нареченої, його страждання та рішучість надають сюжетові емоційної напруги та ліризму, завершуючись її порятунком.

Символічно-історична: Лінія, пов’язана з порятунком Олени Нечаїхи. Її постать символізує спадщину великого гетьмана, саму ідею вільної України, яку необхідно врятувати від знищення у вирі внутрішніх чвар.

Експозиція: Сцена в корчмі, знайомство з козаками сотні Телепа та головним героєм — Валентином Босаковським, який постає в образі хвалька та дивака.

Зав’язка: Прибуття гінця Журби, який розповідає страшну правду про розгортання братовбивчої війни. Ця звістка змушує Босаковського розкрити свою справжню патріотичну сутність.

Розвиток подій: Подорож Босаковського та Бориса, їхнє перебування на хуторі Уласа, успішна оборона хутора від розбійників, звільнення полонянок, серед яких виявляється Олена Нечаїха. Розробка плану та визволення Марусі з мисливського замку. Погоня та бій із загоном Фалдовського.

Кульмінація: Не стільки фізична битва з загоном Фалдовського, скільки духовне преображення Босаковського під час його молитви до сонця. Це момент, коли спадає його комічна “личина”, і він постає як духовний провідник, що пропонує гуманістичну альтернативу політичному хаосу.

Розв’язка: Загін на чолі з Босаковським продовжує свою місію. Повість має відкритий фінал , однак символічна сцена світанку та молитви дає надію на можливе відродження та прозріння народу.

Трагедія національної роз’єднаності: Центральна проблема, що розкривається як першопричина державної неспроможності та Руїни.

Протистояння ідеалізму та цинічної реальності: Конфлікт між шляхетними, ідеалістичними пориваннями Босаковського та жорстокою, прагматичною дійсністю, сповненою зради й особистих інтересів.

Безкорисливе служіння народові: Ідея жертовності та вірності національним ідеалам, втілена в образі Босаковського, протиставляється егоїзму та жадобі влади козацької старшини.

Народ і провідники: Проблема маніпуляції настроями простого народу з боку безвідповідальних лідерів, що призводить до анархії.

Моральний вибір в умовах хаосу: Кожен персонаж постає перед вибором між честю та безчестям, вірністю та зрадою.

Гуманізм як противага жорстокості: Твір утверджує ідею, що навіть у найтемніші часи людяність, віра та любов є вищими цінностями.

Авторська поліфонія: Автор займає позицію “ніби збоку”, дозволяючи різним персонажам висловлювати часто протилежні погляди. Це створює “ілюзію об’єктивності” та віддзеркалює фрагментовану свідомість епохи Руїни.

Символізм: Назва твору “Крутіж” символізує не лише політичний хаос, а й моральний та духовний вир, що затягує націю. Символічними є образи мухи в павутинні (безпорадність України), Олени Нечаїхи (спадщина Хмельницького) та сонця у фіналі (надія на відродження).

Неоромантизм: Проявляється у фокусі на винятковій, вольовій особистості (Босаковський), яка протистоїть ворожій реальності, та в синтезі реалістичних деталей з ліризмом і символізмом.

Жива, колоритна мова: Текст насичений архаїзмами, діалектизмами, козацьким фольклором (пісні, приказки, прислів’я), що робить його автентичним та передає “дух епохи”.

Динамізм сюжету: Структура твору як подорожі (“сюжет-мандрівка” ) дозволяє показати панораму суспільства та забезпечує швидкий розвиток подій з елементами пригодницького роману.

Богдан Лепкий, видатний представник українського модернізму , створював “Крутіж” у час, коли Україна знову переживала добу визвольних змагань та внутрішніх розколів (1917–1921 рр.). Тому повість є не просто історичною реконструкцією, а глибокою рефлексією над причинами національних поразок, актуальною і для його сучасності. Автор, який мав досвід роботи з біженцями та військовополоненими під час Першої світової війни, гостро відчував людську ціну політичного колапсу, що надало його зображенню Руїни особливої емоційної глибини. “Крутіж” є частиною великого мистецького проєкту Лепкого з переосмислення козацької доби, поряд з його знаменитою пенталогією про Мазепу. Твір є позачасовою притчею та суворим попередженням про небезпеку внутрішньої роз’єднаності, яка робить націю вразливою перед зовнішніми ворогами.

Частина I: Розширений аналітичний паспорт роману “Крутіж”

Назва твору: “Крутіж”

Автор: Богдан Лепкий (1872–1941) — український прозаїк, поет, критик, літературознавець, видавець, художник та громадський діяч.

Жанр: Історико-художній роман з вираженими рисами неоромантизму (акцент на сильній особистості, вольовому началі, символізмі) та елементами пригодницького роману.

Тема: Зображення початкового етапу доби Руїни після смерті Богдана Хмельницького; трагедія національної роз’єднаності, спричиненої боротьбою за владу; пошук ідеалістом правди і справедливості в хаотичному, цинічному світі.

Ідея: Засудження внутрішнього розбрату (“ворохобні, інтриганства, підступництва, зради”) як першопричини національної катастрофи; утвердження гуманістичних ідеалів (“добро, взаєморозуміння, любов”), віри та безкорисливого служіння народові як єдиного шляху до порятунку.

Проблематика:

• Національна єдність і розбрат: Неспроможність козацької старшини об’єднатися заради державних інтересів.
• Ідеалізм проти прагматизму: Конфлікт між шляхетними поривами головного героя та жорстокою, корисливою реальністю.
• Роль особистості в історії: Показ того, як історичні катаклізми впливають на долі звичайних людей.
• Служіння народові: Ідея безкорисливої жертовності заради Батьківщини.
• Втрата моральних орієнтирів: Духовний занепад суспільства в часи політичного хаосу.

Історичний контекст: Доба Руїни — період в історії України після смерті Богдана Хмельницького (1657), що характеризувався розпадом національної єдності, жорстокою боротьбою за гетьманську булаву, поділом Гетьманщини та втручанням сусідніх держав: Речі Посполитої, Московії та Османської імперії.

Сюжет та композиція:

• Структура: Епізодичний сюжет-мандрівка. Композиція визначається як “нескладна”, з акцентом на “ясності думки, психологічному обґрунтуванні характерів”.
• Особливості: Наратив розгортається через подорож героїв із провінції до гетьманської столиці Чигирина, що дозволяє автору показати панорамну картину тогочасного суспільства. Основна дія відбувається в діалогах, суперечках та філософських розмовах, а не в масштабних батальних сценах. Автор свідомо зберігає нейтралітет, не стаючи на бік жодної з політичних сил, і подає оцінку подій через репліки персонажів, створюючи поліфонію думок та “ілюзію об’єктивності”.

Система образів (Персонажі):

• Головний герой: Валентій Босаковський — збіднілий шляхтич польського походження на козацькій службі. Його образ є трагікомічним: оточення сприймає його як дивака і “бовтуна”, але за цією маскою ховається розумна, шляхетна людина, палкий патріот, що шукає правди та справедливості. Критики визначають його як архетип “українського Дон Кіхота” — ідеаліста, що протистоїть жорстокій реальності. Втілює ідею В’ячеслава Липинського про необхідність повернення спольщеної шляхти до української нації.
• Другорядні персонажі:
• Олена Нечаєва: Донька Богдана Хмельницького, вдова полковника Нечая. Її трагічна доля, втрата статусу та захисту символізує долю самої України, кинутої у вир історичних подій.
• Сотник Телеп: Представник рядової козацької старшини, що опинився в павутині політичних інтриг та загальної підозрілості.
• Козаки: Зображені як уособлення народу — хороброго, але дезорієнтованого, схильного до анархії та насильства через брак політичної свідомості.

Символіка:

• Назва “Крутіж”: Ключовий символ твору. Означає “вир, водоворот” і уособлює не лише політичний хаос та громадянську війну, а й моральний та духовний занепад, що затягує націю на дно.
• Подорож: Символічний шлях крізь розтерзану, дезорієнтовану Україну, що дозволяє розкрити “дух епохи”.
• Молитва до сонця: Кульмінаційна сцена, в якій Босаковський звертається до сонця. Символізує тріумф духу над матерією, віру в перемогу добра, світла і правди тоді, коли земні інститути зазнали краху. Це акт духовного очищення та відродження героя.

Частина II: Критична стаття: “Крутіж” як неоромантична притча української історії

Ця стаття синтезує висновки з Аналітичного паспорта для висунення центральної тези: “Крутіж” — це більше, ніж історичний роман; це модерністська, неоромантична притча, яка використовує Руїну XVII століття для дослідження позачасової, циклічної природи української політичної трагедії та для пропозиції гуманістичної, духовної альтернативи вічному самознищенню.

1. Вступ: за межами історичної хроніки

“Крутіж” свідомо підриває конвенції традиційного історичного роману. Лепкий не просто хронікує минуле; він створює міфопоетичний простір для діагностики національної патології. Справжнім предметом роману є не боротьба за гетьманську булаву в 1650-х роках, а вічна боротьба в українській душі між силами інтеграції та дезінтеграції.

2. Неоромантичний герой у світі без героїв

Валентій Босаковський є виразно неоромантичним протагоністом. На відміну від традиційного романтичного героя, який часто є бунтарем або вигнанцем за власним вибором, Босаковський є “інтегратором”, чия трагедія випливає з його бажання належати до суспільства, яке його відкидає, і зцілити його. Він втілює неоромантичний ідеал сильної, принципової особистості , але його сила є моральною, а не військовою. Його трагікомічна природа відповідає модерністській чутливості, яка бачить героїзм як складний і часто невизнаний. Його пошук спрямований не на славу, а на істину, що робить його філософським героєм у ландшафті, де домінують цинічні політичні актори.

3. Філософія історії Лепкого: “дух епохи”

Спираючись на аналіз авторського методу Лепкого , можна стверджувати, що він пропонує глибоку філософію історії. Під впливом школи Грушевського, яка зосереджувалася на народних масах, Лепкий свідомо зміщує історичний об’єктив від “великих постатей”, як-от Виговський. Він демонструє, що історія — це сила, яку найгостріше відчувають звичайні люди на “дрібних, побічних стежках”. “Дух епохи” знаходиться не в гетьманському дворі, а в придорожній корчмі, у страхах солдата, у відчаї вдови. Такий підхід демократизує історію, показуючи, що “вир” створюється не кількома лідерами, а колективними моральними збоями всього суспільства.

4. Гуманістичний імператив: відповідь на хаос

У фіналі, перед обличчям політичного та соціального колапсу, Лепкий пропонує не політичне, а духовне та гуманістичне рішення. Остання молитва Босаковського до сонця є кінцевою тезою роману. Це потужне твердження, що коли земні сили зазнають поразки, порятунок лежить у поверненні до фундаментальних, трансцендентних цінностей: “добро, взаєморозуміння, любов”. Це глибоко модерністський та неоромантичний крок, що замінює віру в політичні програми вірою в незламну силу людського духу. Роман стверджує, що єдиний спосіб вирватися з історичного “крутіжа” — це через радикальний акт духовної переорієнтації.

5. Висновок: невмирущий резонанс “Крутіжа”

“Крутіж”, написаний після однієї невдалої спроби української державності, резонує з дивовижною силою в контексті подальшої української історії. Теми внутрішньої роз’єднаності, яку використовують зовнішні агресори, трагічного розриву між народом та елітою, і відчайдушного пошуку об’єднуючої національної ідеї залишаються центральними для українського досвіду. Роман є не просто шедевром історичної прози, а й позачасовою притчею та суворим попередженням. Творчість Лепкого слугує вічним нагадуванням, що найгрізніший ворог часто ховається всередині, і що справжній суверенітет починається з моральної та духовної єдності.