📘Королівство

Люцина: П’ятнадцятирічна дівчинка, яка живе у Серединному світі; вона є «книжковою дитиною», чия внутрішня чистота та відданість Слову роблять її обраною («книгоношею») для повернення до Королівства і порятунку його знань.

Марко: Принц-лис, син Королівського архіваріуса; він майстер білої магії та впорядкування хаосу, який супроводжує Люцину і допомагає відновити лад у магічному світі.

Принц Серпень (Август): Спадкоємець трону Королівства, який перебував у стані магічного сну в Медовій печері; його пробудження та внутрішня трансформація знаменують початок визволення країни.

Король Даниїл: Батько Серпня, символ старої величі Королівства; його смерть у полоні крутиголовців стає закликом до дії для нового покоління героїв.

Олімпія: Мати Люцини, яка за походженням є королевою Королівства, але змушена була жити у Серединному світі, переховуючи доньку від ворогів.

Фелікс (Сиволап): Домашній кіт Люцини, який у магічному світі виявляється Королем котів та вірним охоронцем, що володіє людською мовою та таємними знаннями.

Мортіус (Грицько Ковнір): Репортер газети «Посейбічні і потойбічні новини», що супроводжує героїв; його образ вносить елементи гумору та зв’язку з буденною реальністю.

Повелитель: Антагоніст, лідер темних сил у Серединному світі; він очолює Клуб книголюбів, справжньою метою якого є знищення істинного знання та поневолення душ.

Лінія ініціації Люцини: Поступове перетворення самотньої дівчинки-підлітка на відповідальну Хранительку Книги та її усвідомлення свого королівського походження.

Лінія визвольної боротьби Королівства: Опір нечисленних прихильників істини проти могутньої Імперії крутиголовців, що прагнуть перетворити світ на бездушний механізм.

Лінія магічного пробудження Принца Серпня: Шлях від заклятого небуття до усвідомлення своєї ролі як майбутнього правителя, відповідального за долю свого народу.

Лінія сатиричного протистояння з Клубом книголюбів: Викриття діяльності Повелителя та його поплічників, які під виглядом інтелектуальних зібрань займаються нищенням культури.

Експозиція: Життя Люцини в квартирі на вулиці Кульбабовій під час відрядження матері та її перша зустріч із загадковим хлопцем Марком у львівському трамваї.

Зав’язка: Зникнення цінної книги, дивна поведінка сусідів-відьом та пробудження принца Серпня в Медовій печері, що порушує рівновагу між світами.

Розвиток подій: Подорож героїв через підземелля та Граничний світ; засідання Клубу книголюбів, де спалюють книги; втеча Мортіуса з тигром Колобком; військові дії на кордонах Королівства.

Кульмінація: Вирішальне протистояння героїв із силами Повелителя; смерть старого короля Даниїла; битва за Замок та віднайдення «Енциклопедії Королівства».

Розв’язка: Поразка загарбників; утвердження Серпня як нового правителя; рішення Люцини залишитися в Королівстві, де вона знаходить свою справжню батьківщину та призначення.

Збереження національної культури та пам’яті: Проблема нищення книг та архівів як способу поневолення народу через втрату його історії.

Боротьба добра і зла в метафізичному та соціальному вимірах: Протистояння творчої свободи Королівства та деструктивної сили Імперії.

Відповідальність особистості за долю країни: Питання про те, чи може одна людина (або дитина) змінити хід історії, якщо вона вірна своїм принципам.

Проблема самотності та відчуженості в сучасному світі: Соціальна ізоляція Люцини та її пошук справжнього дому і близьких по духу людей.

Екологія духу проти технократичного варварства: Конфлікт між гармонійним співіснуванням з природою та жорстоким, механістичним підходом до життя.

Символіка: Образ «Енциклопедії Королівства» символізує сукупність знань і духу нації; Медова печеря є символом переходу та прихованої сили.

Алегорія: Імперія крутиголовців виступає прозорою алегорією на тоталітарні режими, що бояться вільної думки та інтелекту.

Магічні елементи: Використання артефактів (вогняне перо, кришталева куля), анімізм (говорящі тварини), що створюють атмосферу чарівності.

Контраст: Виразне протиставлення сірої буденності Серединного світу та яскравої, хоча й тривожної реальності магічного світу.

Метафора: Сплячий принц як метафора сплячої волі народу, яку необхідно розбудити для боротьби.

Засоби іронії та гротеску: Сатиричне зображення «інтелектуалів» із Клубу книголюбів та персонажа-опиря Стронціуса.

Галина Пагутяк є дворазовою лауреаткою Шевченківської премії, а роман «Королівство» вважається одним із програмних творів сучасної української літератури для юнацтва. Авторка використовує львівські локації, такі як Погулянка та Медова печера, надаючи їм містичного значення та поєднуючи реальну географію з фентезійним світом. У творі чітко простежується філософія «малих справ» та індивідуальної стійкості, яка є характерною для творчості Пагутяк у контексті українського неоміфологізму. Твір порушує важливе питання про «книжкових дітей», які в сучасному прагматичному світі часто почуваються чужинцями, але саме вони виявляються здатними на подвиг. Роман можна розглядати як частину ширшого циклу творів авторки, де досліджуються межі між світами та природа людської душі.

Розширений аналітичний паспорт твору

Галина Пагутяк є однією з найбільш знакових постатей у сучасній українській літературі, чия творчість стала уособленням інтелектуального магічного реалізму та неоміфологізму. Народившись у 1958 році на Львівщині та отримавши філологічну освіту, вона стала лауреаткою Шевченківської премії за роман «Слуга з Добромиля», що підкреслює її статус майстра містичної прози. Її роман «Королівство» — це складна, багатошарова конструкція, що виходить за межі традиційного фентезі, пропонуючи читачеві глибоку філософську притчу про збереження духовної ідентичності, роль книги у виживанні нації та метафізичну боротьбу добра і зла. Твір був вперше опублікований у 2005 році видавництвом «Теза» (Вінниця) і згодом перевидавався у 2010 та 2016 роках, що свідчить про його сталу популярність серед читачів.   

Жанрова природа «Королівства» визначається як роман-міф або неоміфологічна проза з елементами підліткового фентезі, пригодницького роману та соціальної алегорії. На відміну від класичного англомовного фентезі, де увага часто зосереджена на зовнішніх квестах, Галина Пагутяк акцентує увагу на внутрішньому стані героїв та їхньому зв’язку з колективним несвідомим та національною традицією. В основі сюжету лежить ідея ініціації п’ятнадцятирічної Люцини, яка через віднайдення чарівної книги стає ключовою фігурою у порятунку ідеалізованого топосу — Королівства. Це світ істини, гармонії та знання, який протиставляється агресивній та механістичній Імперії.   

Тематичне наповнення роману охоплює широкий спектр проблем: від екології духу та збереження культурної спадщини до критики імперського мислення та аналізу механізмів зради. Провідною ідеєю твору є твердження, що справжнє Королівство — це не стільки територія, скільки духовний стан людини, її здатність залишатися вірною істині в умовах загального забуття. Авторська концепція базується на переконанні, що шлях до світового ладу лежить через особисту гармонію та відповідальність за Слово.   

Система персонажів роману є глибоко символічною. Головна героїня Люцина уособлює «книжкову дитину», чия відчуженість від примітивного Серединного світу стає її силою. Марко — син архіваріуса, принц-лис та майстер білої магії, репрезентує архетип культурного героя, який впорядковує хаос. Принц Серпень (Август) — образ сплячого лицаря, чиє пробудження знаменує можливість відродження нації. Королева Олімпія, мати Люцини, виступає як архетип Земної Матері та хранительки суверенітету. Важливу роль відіграють і персонажі другого плану: кіт Фелікс (Король котів), репортер-вампір Мортіус, привиди Ясько і Мацько, домовик Спрячик та тигриця Іляна.   

Просторова організація твору трирівнева: Серединний світ (сучасний Львів), Граничний світ (спустошена земля) та магічне Королівство. Час у романі циклічний, міфологічний, де минуле, теперішнє і майбутнє переплітаються у «Енциклопедії Усього». Символіка Великого Льоху прямо апелює до однойменної містерії Тараса Шевченка, переосмислюючи концепцію національних скарбів як прихованого знання та незнищенної пам’яті.   

Роман вирізняється особливою афористичністю та використанням львівського колориту. «Золоті слова Королівства», наведені у фіналі, слугують етичним кодексом для читача. Стилістика Пагутяк поєднує в собі поетичність, психологізм, містику та гостру сатиру на сучасне споживацьке суспільство.   

Архітектура пам’яті у «Королівстві» Галини Пагутяк: критичний аналіз

Галина Пагутяк у романі «Королівство» пропонує читачеві не просто історію про подорож між світами, а глибоке дослідження онтології слова та механізмів колективної пам’яті. Твір починається з побутової, майже натуралістичної сцени у львівському трамваї, що стає порталом у магічну реальність. Цей «бідний трамвай» є метафорою Серединного світу — простору, який багато критиків порівнюють із пострадянським простором кінця 90-х років, де культура витіснена симулякрами, а соціальна невлаштованість стала нормою. Введення у цей простір рудого хлопця-лиса (Марка) одразу створює відчуття дифузії світів: магічне не приходить ззовні воно завжди присутнє поруч.   

Люцина, головна героїня, постає як антипод цього здеградаційного середовища. Її життя серед стосів книг робить її чужою для однокласників, але саме ця «чужість» стає її захистом. Деякі дослідники вважають образ Люцини дещо «ідеальним» або навіть «картинним», проте саме така підкреслена відстороненість від «сірої буденності» робить її ідеальним провідником між реальностями. Пагутяк акцентує на тому, що книжність у сучасному світі сприймається як аномалія. Це підкреслюється через діяльність «Клубу книголюбів», який насправді є зборищем нечисті, що прагне знищити книги, які «можуть облагородити людський рід».   

Конфлікт Королівства та Імперії у романі — це боротьба двох типів мислення. Королівство базується на етиці Сковороди та Сковородинській ідеї «сродної праці». Натомість Імперія крутиголовців — це світ механічного насильства, де люди позбавлені індивідуальності. Цікаво, що деякі критики вбачають у крутиголовцях алегорію на агресивні субкультурні або політичні утворення, позбавлені коріння. Імперія прагне перетворити Королівство на «Великий Льох» — місце, де пам’ять буде похована. Пагутяк майстерно використовує шевченківські мотиви, переосмислюючи «Великий льох» як стан національного безпам’ятства.   

Важливим елементом роману є образ книги як живого організму. «Енциклопедія Королівства» захищається тайнописом і гномами. Цей образ підкріплює тезу авторки: «Знання ніколи не належить тим, хто хоче використати його у своїх цілях». Для Люцини втеча з квартири на вулиці Кульбабовій з книжкою — це акт спасіння істини. Інтертекстуальність твору також проявляється у легендах, як-от історія про близнюків Агіра й Тагіра, що пояснює сакральний зв’язок між Королем та Архіваріусом.   

Персонажі другого плану додають роману готичного та комічного колориту. Мортіус та фон Стронціус репрезентують різні грані адаптації до сучасності. Опир фон Стронціус, який «зависає» у Вампірнеті та спілкується з комп’ютером Тосиком, є пародією на сучасну інтелектуальну еліту, що обміняла живу кров на віртуальні сурогати. Мортіус же, еволюціонуючи від цинічного репортера до захисника Королівства, демонструє можливість духовного відродження.   

Екологічний дискурс роману заслуговує на окрему увагу. Граничний світ змальовано як територію екологічного лиха, де люди втратили гармонію з природою. Письменниця констатує, що люди стали більше дбати про «наживання майна», ніж про «спів деревам». Поява тигрів у міській каналізації знаменує повернення придушеної вітальності. Образ трьохголового Змія також трансформується: у Пагутяк він не є класичним злом, а належить до підземного світу, що «зігріває землю», аби вона могла виносити насіння.   

Особливе місце займає образ матері, Олімпії. Її повернення через пащу Змія є актом відновлення сакрального жіночого начала. Хоча критики іноді називають її образ занадто ідеальним, вона уособлює не лише материнську турботу, а й державний суверенітет. Її фінальне твердження «Королівство — це я» алюзійно пов’язується з біблійним «Царство Боже всередині нас».   

«Золоті слова Королівства» окреслюють етичну програму авторки. Правила Лицаря Королівського Меча («нападати, щоб захищатись», «меч стане прахом від краплі невинної крові») та напис на комп’ютерах («Тут є усе, крім твого власного розуму») є пересторогою проти технологічної залежності та бездумного насильства.   

Роман «Королівство» — це маніфест неоромантизму. Незважаючи на певну «сюрреалістичність» початку та нагромадження вигадок, які іноді здаються критику занадто хаотичними, твір створює цілісну картину світу, де знання — це сила, а добро — свідомий вибір. Галина Пагутяк доводить, що навіть у світі, схожому на похмурий Львів 90-х, можна знайти двері до Королівства, якщо вміти їх «намалювати на стіні».   

Аналіз Серединного світу: Львів як хронотоп занепаду

У «Королівстві» Галина Пагутяк створює впізнавану картину Львова межі тисячоліть. Серединний світ — це простір соціальної інерції та духовної афазії. Рекламні написи на трамваях («Закоханий вбивця», «Народжений убивати») свідчать про засилля масової культури, що живиться образами смерті. Це світ «злиденності», як його характеризують Бібліофіли, де люди несприйнятливі до магії через заклопотаність виживанням.   

Люцина у цьому світі почувається відчуженою, бо її квартира на вулиці Кульбабовій є острівцем іншої реальності. Опис під’їздів, де «завжди хтось крав лампочки», є символом темряви, у якій перебуває суспільство. Бібліофіли зауважують, що песимістичний погляд героїні на світ цілком відповідає підлітковому віку та реаліям того часу.   

Клуб книголюбів та деградація знання

Сатира на «Клуб книголюбів» є однією з найсильніших сторін роману. Це збіговисько нечисті під проводом Повелителя є метафорою інституціалізованого невігластва. Вони не читають книг, а «люблять» їх як атрибути влади або об’єкти для знищення. Сцена спалення «Дон Кіхота» — це акт культурного варварства. Пагутяк показує, що зло боїться Слова, яке несе істину. Сусідка Гортензія, яка має алергію на друкарську фарбу, уособлює нездатність сприймати складні смисли, хоча авторка залишає їй шанс на спокуту через рятування ворони.   

Метафізика Підземелля та Вампірнет

Подорож підземною річкою Стікс є моральним попередженням. Без сонця і свіжого повітря почуття «каламутніють», перетворюючись на нечисть. Образ опира Стронціуса та його комп’ютера Тосика — це сатира на цифровізацію. Вампірнет символізує сучасний інформаційний простір, де істину замінено ігровими рівнями. Мортіус, як сантехнік, виступає медіумом між світами, підтверджуючи ідею Пагутяк, що істина часто ховається там, де ніхто не шукає.   

Принц Серпень та тягар влади

Повернення принца Серпня — це момент пробудження національної самосвідомості. Пагутяк деконструює образ ідеального принца: Серпень — це вразливий підліток, якому «паморочиться в голові від висоти». Його ініціація через турнір на Вежі показує марність декоративної культури (акторка Гликера). Тільки «просте рішення» та усвідомлення, що «Королівство — це я», роблять його справжнім королем.   

Роль тварин у сюжеті

Тварини у Пагутяк мають повну суб’єктність. Коти — це лицарі, які не потребують золотих обручів. Фелікс та Сиволап є носіями котячої філософії незалежності. Біла тигриця Іляна та Колобок додають роману виміру первозданної сили. Їхня здатність говорити у критичні моменти руйнує бар’єри між істотами. Коти виступають як охоронці знань, бо крутиголовці їх ненавидять саме за внутрішню свободу.   

Символіка «Великого Льоху» та імперська стратегія

«Великий Льох» у романі — це не лише скарбниця, а стан нерозкритої потужності нації. Крутиголовці, прагнучи його знайти, шукають матеріальне там, де існує тільки духовне. Імперська стратегія базується на залякуванні та викраденні дітей (як була викрадена Люцина). Поразка Імператора на кордоні — це поразка грубої сили перед органічним життям природи Королівства.   

Люцина: від відчуженості до героїзму

Еволюція Люцини — це шлях від «мене нема» до активної відповідальності. Бібліофіли підкреслюють, що її характер наближений до психології підлітків: відчуття самотності, сірості днів. Проте зустріч із «Енциклопедією» змушує її стати «книгоношею». Фраза «Я не одна, ти — не один» стає формулою солідарності, що перемагає чари Повелителя.   

Висновки

Роман «Королівство» Галини Пагутяк — це твір, що поєднує в собі соціальну антиутопію, філософську притчу та магічний реалізм. Незважаючи на критику щодо певної хаотичності сюжету або «примітивності» описів технологій 90-х, роман залишається актуальним дослідженням того, як зберегти людське в собі. Королівство — це не територія, а вибір бути вільним, мудрим і доброзичливим. Двері до нього завжди відчинені для тих, хто вміє читати таємні знаки на стінах нашого повсякдення.