📘Інститутка

Устина: — головна героїня та оповідачка, сирота-кріпачка. На початку твору вона постає життєрадісною та терплячою, але впродовж оповіді еволюціонує від позірної покірності до усвідомлення цінності власної гідності та свободи, яку зрештою здобуває, ставши наймичкою. Вона є втіленням духовної та моральної переваги народу над панами.

Інститутка (панночка): — центральний негативний персонаж. Її зовнішня краса та поверхова освіченість контрастують із внутрішньою порожнечею, егоїзмом та патологічною жорстокістю. Її характер еволюціонує від примхливості до абсолютного деспотизму, особливо після переїзду на хутір. Сама про себе вона каже: «Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу».

Прокіп: — чоловік Устини, рішучий та гордий кріпак. Він уособлює новий тип кріпака-бунтаря, який не бажає миритися з несправедливістю. Його характер розвивається від прихованої задумливості до відкритого протесту, що сягає кульмінації у захисті дружини. Своє життєве кредо він визначає так: «Не така в мене вдача! Я так: або вирятуйся, або пропади!».

Стара пані: — бабуся інститутки. Уособлює «патріархальне», менш жорстоке, але не менш згубне кріпацтво. Її «доброта» — це ставлення власника до своєї речі, що виявляється у повному контролі та позбавленні кріпаків будь-якої свободи.

Полковий лікар: — чоловік інститутки. Спочатку він здається добрим та співчутливим, але є слабкою та безвольною людиною. Під впливом дружини він швидко деградує, стаючи співучасником її знущань і втрачаючи залишки людяності. Його образ влучно характеризує прислів’я: «Добрий пан — не б’є, не лає, та нічим і не дбає».

Катря: — трагічний образ кріпачки. Будучи колись вільною, вона не витримує подвійного гніту — соціального рабства та особистого горя (втрати дитини) — і гине, вкоротивши собі віку. Її доля показує, як система ламає навіть сильних духом людей.

Назар: — візник, втілення народного гумору, скепсису та прихованого спротиву. Його уїдливі коментарі та волелюбність («Мандрівочка — рідна тіточка») є формою пасивної непокори, що зрештою призводить до втечі.

Бабуся-служниця: — стара кріпачка, символ довготерпіння, християнського смирення та глибокої народної мудрості. Попри зовнішню покірність («Стара все перетерпить»), вона має незламну внутрішню гідність.

Соціальний конфлікт між кріпаками та панами: — основна сюжетна вісь, що розкриває антагонізм двох світів: світу поневолювачів, який уособлює панночка, та світу поневолених, представленого Устиною, Прокопом та іншими кріпаками. Цей конфлікт проходить шлях від прихованого напруження до відкритого зіткнення.

Еволюція Устини від покірності до свободи: — центральна персональна лінія, що простежує духовне зростання героїні. Через страждання, кохання та боротьбу вона проходить шлях від стану об’єкта панської сваволі до суб’єкта власної долі, знаходячи свободу в праці та незалежності.

Моральна деградація панства: — ця лінія розкривається на прикладі інститутки та її чоловіка. Вона показує, як необмежена влада над іншими людьми розбещує та дегуманізує, перетворюючи панночку на монстра, а її чоловіка — на безвольного співучасника злочинів.

Твір складається з 47 глав та має лінійну, хронологічну побудову. В основі композиції лежить прийом антитези — постійного протиставлення світів панів та кріпаків. Оповідь ведеться від першої особи (Устини), що надає твору глибокої емоційності та психологізму.

Експозиція: розповідь Устини про своє дитинство та життя у старої пані.

Зав’язка: приїзд панночки з інституту.

Розвиток дії: наростання знущань панночки, її одруження, переїзд на хутір, трагічна доля Катрі, кохання Устини та Прокопа.

Кульмінація: сцена в саду, де Прокіп захищає Устину від панночки.

Розв’язка: Прокопа віддають у солдати, а Устина йде за ним у місто, де, працюючи наймичкою, здобуває свободу.

Соціальна нерівність та кріпацтво: — головна проблема твору, що розкриває кріпацтво як систему фізичного та морального гноблення.

Людська гідність та право на свободу: — твір утверджує ідею, що прагнення до волі є природним для людини, а боротьба за власну гідність — неминучою.

Моральне розтління панства: — показано, як необмежена влада та паразитичний спосіб життя призводять до духовної деградації та втрати людської подоби.

Пробудження народного протесту: — авторка досліджує різні форми опору: від пасивного до активного бунту, показуючи неминучість народного гніву.

Гендерна нерівність: — у повісті гостро поставлено проблему долі жінки в кріпосницькому суспільстві, яка страждає від подвійного гніту — соціального та патріархального.

Оповідь від першої особи: — форма сповіді Устини дозволяє глибоко розкрити психологію героїв та створити ефект достовірності.

Антитеза: — протиставлення є основним художнім прийомом, що структурує твір на всіх рівнях: образи (Устина — панночка), мова, вчинки, моральні цінності.

Народна мова та фольклорні мотиви: — мова твору насичена прислів’ями («Журбою поле не перейдеш»), приказками, пісенними зворотами («Ой місяцю-місяченьку»), що підкреслює зв’язок героїв з народною культурою.

Психологізм: — майстерне зображення внутрішнього світу персонажів, їхніх почуттів та еволюції, що було новаторством для української прози того часу.

Іронія та гумор: — використовуються для викриття нікчемності та паразитизму панів (опис паничів, що «роєм звиваються» навколо панночки).

Повість присвячена Тарасові Шевченку, який високо цінував творчість Марка Вовчка і бачив у ній свою ідейну наступницю. Первісна назва твору — «Панночка». Іван Франко назвав «Інститутку» «найкращою перлиною нашої літератури», відзначивши глибину розкриття суті кріпацтва. Російський письменник Іван Тургенєв був у «цілковитому захопленні» від повісті та особисто переклав її російською мовою. Авторка, Марія Вілінська, походила з російського дворянства, але, живучи в Україні, глибоко перейнялася народним життям, мовою та культурою, що дозволило їй створити надзвичайно правдивий та викривальний твір.