📘Імітація

Мар’яна Хрипович: 37-річна мистецтвознавиця, співробітниця міжнародного фонду “GIFTED CHILD INTERNATIONAL”. Яскрава, амбітна, інтелектуальна та цинічна представниця київської “еліти”. Публічно пропагувала раціоналізм і зневажала “божевільну любов” як атрибут неблагополуччя, але вела подвійне життя, маючи таємний роман із провінційним музикантом Анатолієм Сумцовим. Загинула на станції Комбінатне 17 листопада.

Олександр (Сашко) Чеканчук: Співробітник фонду, колишній геолог, “безнадійний плебей”, романтик з робітничим минулим. Колишній коханець Лариси і Мар’яни. Найбільше травмований смертю Мар’яни, оскільки їхня остання розмова була жорстокою сваркою. Учасник “Групи Пошуку Істини”.

Олександр (Сашко) Риженко: Київський інтелектуал, “аристократ за походженням”, філософ. Коханець Лариси. У юності був коханцем Мар’яни і подарував їй смарагдовий перстень, який вкрав у своєї тітки Тали. Першим відчув тривогу в день смерті Мар’яни. Учасник “Групи Пошуку Істини”.

Лариса Лавриненко: Мистецтвознавиця, подруга Мар’яни, хоча й відчуває глибоку заздрість до її успіху. Колишня наречена Чеканчука і коханка Риженка. Очолює “Групу Пошуку Істини” і зрештою займає місце Мар’яни у фонді.

Джері (Роджер) Біст: Керівник української філії фонду “GIFTED CHILD INTERNATIONAL”. Американець. Втілення прагматизму “грантодавецької” культури та капіталізму. Офіційний коханець Мар’яни. Його перша реакція на звістку про смерть Мар’яни – “Cash!” (Готівка!).

Анатолій Сумцов: Талановитий скрипаль, директор музичної школи в Дружбонародівці (Над’ярній). Таємний коханець Мар’яни, який писав їй листи. Вбитий сокирою у власному домі Панею Бабченком, чоловіком колеги, через підозру в приховуванні грошей фонду.

Юра Підгубний: 11-12-річний хлопчик із Комбінатного, справжній вбивця Мар’яни. Намагався продати Мар’яні “імітацію” картин, намальованих ним та його паралізованою сестрою Ангеліною (Ліною), щоб вирватися зі злиднів. Викритий та ображений Мар’яною, штовхнув її під потяг.

Детективна (Пошук істини): Головна лінія. “Група Пошуку Істини” (Лариса, Чеканчук, Риженко) розпочинає аматорське розслідування, оскільки не вірить в офіційну версію загибелі Мар’яни. Це розслідування є радше інструментом для переосмислення власного життя та минулого.

Соціально-психологічна (Місто-Провінція): Розкриває прірву між “елітарним Києвом” та “злиденною провінцією”. Ця лінія включає трагічні долі Анатолія Сумцова, талановитої Люби Козової (об’єкта доброчинності) та родини Підгубних.

Імітація (Мистецтво та Життя): Філософська лінія, що протиставляє справжній талант (Люба Козова) та його відчайдушну імітацію (Юра Підгубний). Ця лінія також деконструює особисте життя Мар’яни (імітація цинізму при справжньому коханні) та Риженка (справжнє кохання до імітації смарагду).

Структура: Роман має поліфонічну структуру. Оповідь ведеться від імені різних персонажів (Мар’яни, Риженка, Чеканчука, Лариси, Анатолія Сумцова), що створює стереоскопічний ефект. Використовуються постмодерністські прийоми: фрагментарна нарація та численні флешбеки (ретроспекції).

Експозиція: Внутрішній монолог Мар’яни Хрипович на станції Комбінатне, що окреслює її огиду до “імітації” та провінційного бруду.

Зав’язка: Повідомлення про смерть Мар’яни 17 листопада та рішення її друзів (Лариси, Чеканчука, Риженка) розпочати неофіційне розслідування.

Розвиток дії: Розслідування “Групи Пошуку Істини”. Поїздка Чеканчука за тілом, виявлення зниклих коштовностей (сережок та персня) і повідомлення від таємного коханця. Вбивство Анатолія Сумцова. Поїздки “детективів” до Новожахова та Комбінатного. Вони стикаються з дивними подіями (крадіжка та псування картин Козової) та дізнаються про справжній мотив візиту Мар’яни – намір Юри Підгубного продати їй імітацію картин.

Кульмінація: Візит Лариси та Риженка до квартири Марії Підгубної в Комбінатному. Вони знаходять паралізовану Ангеліну (Ліну), яка носить вкрадені у Мар’яни діамантові сережки та смарагдовий перстень. Вони реконструюють злочин: Юра штовхнув Мар’яну під потяг після того, як вона викрила його підробку і брутально образила.

Розв’язка: Герої повертають коштовності, але свідомо відмовляються від формального правосуддя, залишаючи Юрі записку (“…Живи далі, якщо зможеш…”). Риженко дізнається від матері, що його смарагдовий перстень – теж імітація.

Епілог: Життя повертається у звичне русло. Лариса займає місце Мар’яни у фонді. Герої святкують Різдво та Новий рік, а Мар’яну швидко забувають.

Справжнє і фальшиве (Genuine vs. Imitated): Центральна проблема. Імітація в мистецтві (картини Юри), почуттях (стосунки Мар’яни з Бістом), соціальному статусі (київська “еліта”) та навіть у “справжніх” символах (перстень Риженка).

Соціальна прірва (Київ – Провінція): Зіткнення двох Україн: ситого, “гратоїдського” Києва та злиденної, депресивної провінції, що живе у “тотальній безперспективності”.

Злочин і покарання (та його відсутність): Розслідування не призводить до формального покарання. Герої, зрозумівши соціальні мотиви вбивці (відчай Юри), відмовляються від правосуддя.

Критика “грантоїдської” культури: Викриття імітації доброчинності західних фондів, де людська трагедія перетворюється на бюрократичну “ф’юнеральну акцію” (як у Джері Біста).

Пошук істини та самоідентифікація: Розслідування смерті Мар’яни стає для героїв насамперед спробою розібратися у власному минулому, любові та компромісах.

Поліфонізм (багатоголосся): Розповідь ведеться з точок зору багатьох персонажів, що створює стереоскопічний ефект.

Фрагментарна нарація та ретроспекція: Сюжет рухається нелінійно, постійні флешбеки в минуле героїв (юність, поїздка до Коломиї, робота на Півночі) є основним методом їх розкриття.

Символізм: Потяги (символ фатуму, бруду, загрози, провінції, що “гарчать, як металеві звірі”) проти Трамваїв (символ стабільного, автентичного, улюбленого Риженком Києва). Рукавичка (ключовий артефакт; Мар’яна губить одну рукавичку на станції, а іншу, подаровану Ларисою, знаходять у хаті Підгубних з коштовностями всередині). Граблі у вікні (символ абсурдної незмінності старого Києва, який бачить Риженко). Коштовності (смарагдовий перстень та діамантові сережки – символи минулих пристрастей та злочинів).

Іронія та сатира: Іронічне осмислення реальності, сатира на “елітаріїв” (“фуршетне кодло”) та бюрократію (Джері Біст).

Авторка роману, Євгенія Кононенко (народилася 1959 року в Києві), є відомою українською письменницею та перекладачкою з французької мови. Вона здобула дві вищі освіти (романо-германська філологія та механіко-математичний факультет). Роман “Імітація” був уперше виданий у 2001 році у видавництві “Факт” і того ж року отримав престижну премію “Коронація слова”. Твір вважається одним із знакових текстів, що сформували запит на український інтелектуальний та соціально-психологічний детектив. Критики відзначають легкість стилю та “внутрішній аристократизм” письма, пов’язаний з досвідом авторки як перекладачки.

Частина I. Розширений Аналітичний Паспорт Твору “Імітація”

Ідентифікація твору та контекст

Назва твору – “Імітація”. Авторка – Євгенія Кононенко. Вона народилася у 1959 році в Києві, здобула дві вищі освіти в Київському університеті імені Тараса Шевченка: романо-германська філологія (французька мова, 1981) та механіко-математичний факультет (1984). Працювала як перекладачка, журналістка (зокрема, у газеті “День”) та письменниця.

Роман був вперше опублікований у 2001 році у київському видавництві “Факт” і того ж року отримав премію “Коронація слова”. Авторка також є лауреаткою премій імені Олеся Гончара (2002) та імені Григорія Кочура (за переклади). Твір належить до періоду активного розвитку сучасної української літератури, що збігся зі становленням українського постмодернізму. “Імітація” вважається одним із знакових текстів, що сформували запит на український інтелектуальний та соціально-психологічний детектив. Стилістично текст відзначається легкістю, розкутістю письма, динамікою оповіді та певним “внутрішнім аристократизмом”, що критики часто пов’язують із багаторічним досвідом авторки як перекладачки з французької та англійської мов.

Жанрова специфіка: Мікст та Імітація

“Імітація” є складним жанровим утворенням, що поєднує риси кількох напрямів, свідомо “імітуючи” їх, але не дотримуючись канонів жодного. Це детективний роман з елементами соціальної драми, психологічного трилера та сатири. Твір використовує фабульну рамку детективу: відбувається загадкова смерть головної героїні, а її друзі розпочинають аматорське розслідування. Проте, детективна складова є радше “даниною моді” та структурним прийомом. Євгенія Кононенко свідомо “грає” з канонами детективу, оскільки фокус твору зміщений з процесу розкриття злочину та подальшого покарання винного на розкриття “істини людських відносин”.

Детективна інтрига слугує лише тлом для розгортання глибокого соціально-психологічного роману. Твір насичений соціальною критикою та аналізом психологічних травм персонажів. Деякі дослідники також відзначають у романі риси жанру “нуар”: розслідування ведуть не професіонали, а звичайні люди (так звана “Група Пошуку Істини”); присутній високий рівень цинізму в оцінках реальності; натуралістичне змалювання провінційного життя; а герої демонструють схильність до саморефлексії та саморуйнування. Крім того, роман поєднує реалістичний опис із постмодерністськими прийомами, такими як фрагментарна нарація, множинні перспективи оповідачів та іронічні алюзії (наприклад, на “Анну Кареніну”).

Тематика та Ключова Проблематика

Центральною віссю роману є опозиція “Genuine” (справжнє) проти “Imitated” (імітація), винесена в епіграф та назву. Ця тема розкривається на кількох рівнях. У мистецтві вона представлена через протиставлення автентичного, хоч і хворого, таланту Люби Козової та відчайдушної, трагічної “імітації” Юри Підгубного. У сфері почуттів імітовані, прагматичні стосунки Мар’яни з Джері Бістом контрастують з її таємною, але справжньою пристрастю до провінційного музиканта Анатолія Сумцова. У соціальному житті київські “елітарії” постають як імітація західного способу життя. Фінальним акордом цієї теми стає несподіване відкриття, що артефакт, який вважався символом “справжнього”, також є підробкою.

Другою ключовою проблемою є гострий соціальний конфлікт “Місто – Провінція”. Роман змальовує дві паралельні України. З одного боку – Київ, світ “елітаріїв” та “фуршетного кодла”, інтелектуальних дискусій та “грантоїдства”. З іншого – провінція (Новожахів, Комбінатне, Дружбонародівка), змальована як зона “тотальних злиднів і безперспективності”, “брудного суцільного гуркоту” та “задушливої атмосфери”. Роман також містить гостру критику “грантоїдської” культури 1990-х – початку 2000-х років, викриваючи імітацію доброчинності та демократичних процесів. На глибшому рівні авторка піднімає екзистенційні проблеми пошуку істини, самотності, моральної неоднозначності злочину та покарання, а також торкається теми ностальгії за радянським минулим і розчарування в реаліях незалежності.

Сюжетно-композиційні особливості

Події роману відбуваються восени-взимку 1999–2000 років. Наративна структура твору є поліфонічною. Авторка використовує прийом перемикання точок зору, ведучи оповідь від імені різних персонажів: Мар’яни (у пролозі), Олександра Риженка, Олександра Чеканчука, Лариси Лавриненко та Анатолія Сумцова. Це створює стереоскопічний ефект, дозволяючи читачеві бачити ті самі події та стосунки з різних, часто суперечливих, ракурсів.

Сюжет розвивається у кількох паралельних лініях. Зовнішня, детективна лінія, починається із загадкової смерті Мар’яни Хрипович 17 листопада на станції Комбінатне. Її друзі – Лариса Лавриненко, Олександр Чеканчук та Олександр Риженко – утворюють “Групу Пошуку Істини” і починають власне розслідування. Внутрішня, соціально-психологічна лінія, присвячена розкриттю складного минулого цих чотирьох головних героїв, їхніх юнацьких романів, зрад та конфліктів. Розслідування смерті Мар’яни стає для них інструментом для переосмислення власного життя. Третя, тематична лінія, занурює читача у світ провінції, розкриваючи взаємопов’язані долі музиканта Анатолія Сумцова (таємного коханця Мар’яни), талановитої художниці Люби Козової (об’єкта доброчинності) та хлопчика Юри Підгубного (втілення “імітації” та справжнього вбивці).

Система персонажів: Детальний аналіз

Мар’яна Хрипович є центральним персонажем, чия трагічна загибель запускає механізм сюжету. Вона – яскрава, амбітна, інтелектуальна та цинічна представниця київської “еліти”, мистецтвознавець, співробітниця міжнародного фонду “GIFTED CHILD INTERNATIONAL”. Мар’яна публічно пропагує раціоналізм і зневажає “божевільну любов” як атрибут неблагополуччя, а також відверто зневажає “бидло” та будь-яку “імітацію”. Її образ – це втілення успіху доби “грантоїдства”, але водночас вона є жертвою соціальних ілюзій. Вона веде подвійне життя: її таємний, пристрасний роман із провінційним музикантом Анатолієм Сумцовим є тим “справжнім”, що вона приховує від свого прагматичного оточення. Її смерть стає результатом фатального зіткнення її зневаги до “імітації” з відчайдушною спробою такої “імітації” з боку Юри Підгубного.

Лариса Лавриненко виступає в ролі головного детектива-аматора. Вона – інтелектуалка з проблемним сімейним життям, колишня кохана Чеканчука і нинішня коханка Риженка. Лариса відчуває глибоку заздрість до успіху та харизми Мар’яни, але водночас єдина виявляє достатньо прагматизму та наполегливості, щоб довести розслідування до кінця. Показово, що, розкривши таємницю, вона одразу ж займає місце Мар’яни у фонді, демонструючи цинізм, який не поступається цинізму покійної подруги.

Олександр Риженко – київський “аристократ за походженням”, філософ. Його життєвим символом є старий київський трамвай, який він обожнює як втілення стабільності та автентичності. У юності він мав бурхливий роман із Мар’яною і вкрав для неї у своєї тітоньки Тали (як він вважав) коштовний смарагдовий перстень. Його містичне передчуття біди в день смерті Мар’яни, спровоковане написом “Genuine leather” на ремінці годинника, стає одним із поштовхів до розслідування.

Олександр Чеканчук є соціальним антиподом Риженка – “безнадійний плебей”, романтик з робітничим минулим. Колишній геолог, він заробив на свою київську квартиру важкою працею “на золоті” на Півночі. Він також є колишнім коханим Мар’яни (вона покинула його, звинувативши у “банальності”, символом якої стало “малинове варення”) та Лариси. Чеканчук найбільше травмований смертю Мар’яни, оскільки їхня остання розмова була жорстокою сваркою.

Анатолій Сумцов – талановитий скрипаль, директор музичної школи у Дружбонародівці, втілення “маленького українця” та провінційного невдахи. Його таємний, сповнений пристрасті роман із Мар’яною є зіткненням двох полярних світів. Його подальше вбивство (скоєне Панею Бабченком, чоловіком колеги Зінаїди Андріївни, через ревнощі до Мар’яни) спершу спрямовує розслідування хибним шляхом.

Юра Підгубний – хлопчик із Комбінатного, є справжнім вбивцею Мар’яни, символом злиднів та відчаю. Живучи у крайніх злиднях із матір’ю Марією та паралізованою сестрою Ангеліною (Ліною) (яка є метафорою маргінальності), він намагається “імітувати” експресивний стиль геніальної Люби Козової, щоб продати картини Мар’яні. Коли Мар’яна викриває підробку і брутально висміює її, Юра, захищаючи свою єдину надію на порятунок, штовхає її під потяг.

Джері (Роджер) Біст – американський керівник фонду та офіційний бойфренд Мар’яни. Він втілює крайній прагматизм “грантодавецької” культури та капіталізму. Його перша реакція на звістку про смерть Мар’яни – “Cash!” (Готівка!).

Ключові символи та мотиви

Роман насичений символами, що поглиблюють його проблематику. Ключовим є протиставлення потягів і трамваїв. Потяги для Мар’яни – це символ страху, бруду, фатуму та ненависної їй провінції; вони “гарчать”, як “металеві звірі”. Саме під потягом вона гине. Трамваї, навпаки, є символом Риженка – вони “дзеленчать”, уособлюючи стабільність, дім та автентичний, улюблений ним Київ.

Іншим важливим символом є “граблі у вікні”, які постійно бачить Риженко. Це “прояв субкультури”, знак занедбаності, але водночас і незбагненної, автентичної дивакуватості старого міста.

Центральну роль відіграють коштовності Мар’яни (сережки, перстень) як символи минулих пристрастей і злочинів. Їжа та напої (шампанське, коньяк) виступають маркерами соціального статусу. Рукавичка стає ключовим артефактом розслідування: одну Мар’яна губить перед смертю, іншу (подарунок Лариси) з коштовностями всередині знаходять у хаті Підгубних.

Розв’язка та її інтерпретація

Детективна інтрига розв’язується, коли Лариса та Риженко приїжджають до Комбінатного і знаходять у хаті Підгубних коштовності Мар’яни на хворій сестрі вбивці, Ангеліні, та жалюгідну “імітацію” картини. Вони реконструюють події: Мар’яна викрила спробу Юри Підгубного продати їй фальшивку. Ображений її зневагою та доведений до відчаю злиднями, хлопчик штовхнув її під товарний потяг.

Розв’язка роману є принципово “неканонічною” для детективу. “Детективи” свідомо відмовляються від формального правосуддя. Вони залишають Юрі записку (“…перестав мучити Козову… Живи далі, якщо зможеш…”), фактично відпускаючи його. Для них істина людської трагедії та розуміння соціального дна, що породило цей злочин, виявляються важливішими за закон.

Фінальний твіст роману остаточно деконструює центральну тему. Риженко, повернувши свій смарагдовий перстень – символ його “справжнього” кохання та аристократизму, – дізнається від матері, що камінь у ньому завжди був підробкою, імітацією. Цей фінал руйнує бінарну опозицію твору. “Справжнє” (перстень) виявляється фальшивкою, тоді як “імітація” (картини та злочин Юри) була породжена справжнім, неімітованим відчаєм.

Частина II. Критична стаття: Пошук “Genuine” у Світі “Imitated”: Соціальна деконструкція в романі “Імітація”

Вступ: Імітація як дефініція та структура

Роман Євгенії Кононенко “Імітація”, виданий у 2001 році київським видавництвом “Факт”, є не просто літературним твором, а точним діагнозом для цілої епохи українського суспільства. Назва, винесена в епіграф, одразу задає рамку сприйняття: “Імітація” – це не лише “наслідування, підроблення”, але й “Роман Євгенії Кононенко”. Таким чином, текст із самого початку проголошує власну природу: він свідомо “імітує” популярний жанр детективу, використовуючи його як інструмент для препарування та деконструкції значно глибших соціальних симулякрів. У світі “Імітації” фальшивим є все: доброчинність, що перетворилася на “грантоїдство” та бюрократичну “ф’юнеральну акцію”, демократія, мистецтво, кохання та соціальний статус.

“Елітарії” проти “Бидла”: Конфлікт двох Україн

Тканина роману роздерта жорстким соціальним конфліктом, що проходить по лінії “Київ – Провінція”. Авторка змальовує дві паралельні реальності, що існують в одній країні, але за різними законами фізики. Київ – це простір “елітаріїв”, “фуршетного кодла”, стерильних інтелектуальних дискусій та блискучих “євроремонтів”. Персонажі-кияни – Мар’яна, Лариса, Риженко, Чеканчук – є продуктами цього середовища, що вимірює успіх закордонними стажуваннями та посадами у міжнародних фондах.

Провінція (Новожахів, Комбінатне, Дружбонародівка) – це “інша Україна”, змальована з натуралістичною жорстокістю. Це світ “брудного суцільного гуркоту”, “тотальних злиднів і безперспективності”. Це місце, де люди, за висловом Мар’яни, “подають… страву з найнатуральнішого лайна, і кажуть, що то вирізка під соусом мадера”.

Мар’яна Хрипович, як представниця столичної еліти, їде в цю провінцію у ролі культурної “місіонерки” чи “колонізаторки”. Її мета – знайти “genuine” (справжній) талант серед “лайна”. Вона щиро зневажає провінцію, маркуючи її словом “бидло”. Однак роман парадоксально перевертає цю опозицію. Саме в провінції, як виявляється, зосереджене все “справжнє”: справжній, хоч і хворий, талант (Люба Козова), справжня, божевільна пристрасть (Анатолій Сумцов) і, що найважливіше, – справжній, неімітований людський відчай (Юра Підгубний). На цьому тлі київський світ з його прагматичними стосунками (Мар’яна та Джері Біст) та імітацією європейськості виглядає стерильним та фальшивим.

Детектив як психоаналіз: “Група Пошуку Істини”

Розслідування, яке розпочинають Лариса, Риженко та Чеканчук, не є класичним пошуком справедливості. Жоден з них не є професійним слідчим. Усі троє “детективів” мають глибоко травматичне та невирішене минуле, нерозривно пов’язане із загиблою Мар’яною. Лариса все життя заздрила Мар’яні та ревнувала до неї Чеканчука. Риженко в юності вчинив для неї злочин (крадіжку персня). Чеканчук був нею зневажений (історія з “малиновим варенням”) і, що найгірше, не встиг попросити вибачення за останню жорстоку сварку.

Їхній “Пошук Істини” – це не стільки криміналістичне, скільки психоаналітичне дослідження. Це не пошук вбивці Мар’яни, а колективна спроба ретроспективно розібратися у власному житті, власних зрадах, компромісах та імітаціях почуттів. Вони шукають не юридичну, а екзистенційну істину. Невипадково їхній пошук матеріалізується у бажанні знайти конкретні артефакти: Риженко хоче повернути свій перстень, а Чеканчук одержимий пошуком подарованих ним сережок. Ці коштовності – символи їхньої “справжньої” любові до неї, і, знайшовши їх, вони ніби сподіваються підтвердити справжність самих себе.

Істина таланту та трагедія імітації

Тематичне ядро роману та ключ до розгадки злочину лежить у протиставленні двох дітей: Люби Козової та Юри Підгубного. Люба Козова – хвора, паралізована дівчинка з Новожахова – є втіленням чистого, автентичного таланту. Її роботи (“У Жахові на базарі”) вражають своєю силою, і Мар’яна здатна розпізнати цей “діамант”. Юра Підгубний із Комбінатного – її трагічний антипод. Він живе у пекельних злиднях з матір’ю Марією та паралізованою сестрою Ангеліною. Він відчайдушно намагається “імітувати” експресивний стиль Козової, щоб продати свої малюнки Мар’яні і вирвати родину з безодні.

Фатальне зіткнення відбувається, коли Мар’яна приїжджає до Підгубних. Вона очікує знайти ще один “genuine” талант, але натомість бачить лише жалюгідну “імітацію”. Для Мар’яни, жриці “справжнього”, “імітація” – це “найстрашніша лайка”, абсолютний “вирок”. І вона виносить цей вирок Юрі, кидаючи, що його робота “тільки прибити на дверях нужника”. Для неї це естетична оцінка. Але для Юри, який вклав у цю “імітацію” всю свою надію на порятунок, це вирок екзистенційний. Його злочин – це відчайдушний акт захисту своєї “імітації”, яка для нього була більш реальною та важливою, ніж абстрактне “справжнє” мистецтво.

Розв’язка: Руйнація бінарної опозиції

Коли Лариса та Риженко знаходять вбивцю, зіткнувшись із соціальним дном, яке породило цей злочин, вони опиняються перед моральною дилемою. Їхнє рішення є остаточним руйнуванням детективного канону. Вони свідомо відмовляються від правосуддя. Записка, яку Лариса залишає Юрі, – це акт вищого, трагічного розуміння, а не “імітації” справедливості. Вони визнають, що київський “елітарний” світ не має морального права судити відчай провінційного “дна”.

Але Євгенія Кононенко завдає останнього, вирішального удару по самій концепції “справжнього”. Риженко, “аристократ”, повертає собі смарагдовий перстень – символ свого “genuine” кохання. І тієї ж миті його мати руйнує цей останній бастіон автентичності: перстень завжди був підробкою, імітацією.

Цей фінал, що межує з мелодрамою, деконструює центральну тезу роману. Бінарна опозиція “Genuine vs. Imitated” остаточно колапсує. Якщо “справжнє” (перстень) виявляється фальшивкою, а “фальшивка” (злочин Юри) народжена зі справжнього болю, то ця опозиція сама по собі є фальшивою. Це головна трагедія постмодерної свідомості, де всі цінності є лише симулякрами. “Імітація” в романі Кононенко – це не просто характеристика доби, це її єдиний можливий стан. Цей твір продовжує ключову для авторки тему дослідження жіночих доль (як у “Жертві забутого майстра” чи “Повії теж виходять заміж”), але виводить її на рівень гострої соціальної критики.