📘Чорна рада

Полковник Іван Шрам: Старий паволоцький полковник, а на час подій — священник. Втілює ідеали та патріотизм часів Хмельниччини . Мудрий, досвідчений воїн, який понад усе ставить єдність України і готовий пожертвувати життям заради цієї мети .

Петро Шраменко: Син полковника Шрама. Молодий, хоробрий та чесний козак, вихований у кращих традиціях козацького лицарства . Він уособлює молоде покоління, яке змушене робити складний вибір між особистим щастям та обов’язком перед батьківщиною .

Яким Сомко: Наказний гетьман Лівобережної України. Історична постать, ідеалізована автором як втілення досконалого правителя . Змальований як шляхетний, освічений і далекоглядний державний діяч, справжній лицар, чиї ідеї випередили свій час .

Іван Брюховецький (Іванець): Кошовий отаман Запорозької Січі, головний антагоніст. Хитрий, підступний і безпринципний демагог, який, майстерно маніпулюючи настроями бідноти (“черні”), прагне здобути гетьманську булаву за будь-яку ціну .

Михайло Черевань: Заможний козак, який після війни осів на власному хуторі. Уособлює ту частину старшини, яка відійшла від державних справ, віддавши перевагу особистому добробуту, затишку та спокійному життю (“хутірська філософія”) .

Леся Череванівна: Дочка Михайла Череваня. Ідеалізований жіночий образ, втілення дівочої краси, ніжності та вірності . Вона є символом самої України, за серце якої змагаються різні сили .

Кирило Тур: Запорозький козак, курінний отаман. Надзвичайно яскравий і суперечливий романтичний персонаж . Він одночасно є розбишакою, здатним на ризиковані й безрозсудні вчинки, і шляхетним лицарем, вірним побратимом, готовим до самопожертви . Втілює дух козацької вольниці.

Історико-політична: Центральна сюжетна лінія, що відтворює політичну боротьбу за владу в Україні . Полковник Шрам намагається об’єднати старшину навколо наказного гетьмана Якима Сомка, щоб протистояти демагогу Івану Брюховецькому та уникнути розколу держави. Кульмінацією цієї лінії є Чорна рада в Ніжині .

Любовна: Розвиток стосунків між Петром Шраменком та Лесею Череванівною . Ця лінія ускладнена тим, що Леся є нареченою гетьмана Сомка. Почуття героїв проходять через випробування, зокрема викрадення Лесі Кирилом Туром та поєдинок за її честь.

Ідеологічна: Боротьба між різними моделями розвитку України: державницькою елітарною (Сомко), що спирається на порядок, закон і свідому верхівку; охлократичною популістською (Брюховецький), що базується на маніпуляції “черню” та розпалюванні соціальної ворожнечі; та анархічною січовою вольницею (Кирило Тур), для якої особиста свобода та побратимство важливіші за державні інтереси .

Експозиція: Подорож полковника Шрама з сином Петром. Зупинка на хуторі Хмарище у Михайла Череваня. Знайомство з основними персонажами та окреслення політичної ситуації в Україні .

Зав’язка: Рішення Шрама їхати на Лівобережжя, щоб підтримати Сомка . Сватання Петра до Лесі та з’ясування, що вона вже заручена з Сомком.

Розвиток подій: Подорож героїв, що дозволяє показати широку панораму життя тогочасної України та глибину суспільних конфліктів. Викрадення Лесі, поєдинок Петра з Кирилом Туром, наростання напруги перед радою .

Кульмінація: Проведення Чорної ради в Ніжині. Завдяки популізму, обману та підтримці “черні” Івана Брюховецького обирають гетьманом. Арешт Якима Сомка та його прибічників .

Розв’язка: Трагічна страта Сомка, Золотаренка та Шрама . Петро Шраменко одружується з Лесею, що символізує надію на майбутнє попри національну катастрофу .

Особливість композиції: Ключовим прийомом є мотив дороги, подорожі героїв . Це не просто переміщення у просторі, а метафора трагічних блукань самої України в пошуках власного історичного шляху, що веде не до єдності, а до розколу .

Національна єдність та розбрат: Центральна проблема роз’єднаності українського суспільства, згубної боротьби за владу та егоїзму різних соціальних груп, що призводить до Руїни .

Держава і народ: Конфлікт між двома моделями державотворення: елітарною, заснованою на законі та порядку (Сомко), і охлократичною, що базується на волі некерованої «черні» (Брюховецький) .

Роль еліти та ідеальний правитель: Проблема відповідальності еліти за долю держави та пошук образу ідеального лідера, наділеного мудрістю, шляхетністю та державницьким мисленням .

Честь, зрада та моральний вибір: Протиставлення лицарської честі та вірності обов’язку (Шрам, Сомко) та зради, пристосуванства й боротьби за особисту владу (Брюховецький, Гвинтовка) .

Роль Запорозької Січі: Двоїсте зображення Січі: як осередку вольності, лицарства і демократії (Кирило Тур), і як джерела анархії, руйнації та соціального хаосу (запорозька голота) .

Символізм: Використання глибоких символічних образів: дорога (історичний шлях України), хутір (ідеал мирного життя), Січ (символ волі й анархії) .

Використання фольклору: Автор широко вводить у текст народні думи, історичні пісні, прислів’я, легенди та повір’я, що надає твору національного колориту та епічної широти .

Мова: Мова роману колоритна, архаїзована, насичена церковнослов’янізмами, діалектизмами та козацьким жаргоном, що майстерно відтворює атмосферу зображуваної доби .

Стиль: Епічний стиль розповіді поєднується з ліричними відступами, драматичними діалогами, а також гумором та іронією (особливо в сценах з Череванем) .

“Чорна рада” — це перший український історичний роман і глибокий історіософський твір . Пантелеймон Куліш, будучи професійним істориком, спирався на реальні джерела, найважливішим з яких був “Літопис Самовидця”, який він сам відкрив для науки і видав . З літопису автор запозичив не лише фактичну канву, а й консервативно-державницький погляд на події, прихильний до старшини . Створюючи роман, Куліш орієнтувався на творчість Вальтера Скотта, проте, на відміну від нього, показав історію не як мальовниче тло, а як незагоєну національну рану, що веде до трагедії, а не до примирення . Твір є художнім втіленням еволюції поглядів самого автора — від романтичного захоплення козацтвом до його критики як руйнівної, анархічної сили . Роман можна розглядати як антипопулістський маніфест, що застерігає від небезпеки охлократії (“влади черні”) . Твір отримав високу оцінку сучасників, зокрема Тараса Шевченка, а Іван Франко назвав його “найліпшою історичною повістю в нашій літературі”, водночас вказуючи на ідеологічну суперечливість автора .

Аналіз та Критика роману «Чорна рада»

Частина I: Розширений Аналітичний Паспорт Роману «Чорна Рада»

Загальна Ідентифікація Твору

• Повна назва: «Чорна рада. Хроніка 1663 року».  
• Автор: Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897) — видатна постать української культури XIX століття, який проявив себе як письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач, критик та видавець. Його діяльність мала фундаментальний вплив на формування модерної української ідентичності та літератури.  
• Рік видання: 1857 рік. Роман став унікальним видавничим проєктом, оскільки був опублікований майже одночасно двома мовами: українською в Петербурзі та російською в Москві. Цей факт свідчить про прагнення автора донести ідеї твору до найширшої аудиторії імперії. Робота над романом була тривалою та виснажливою і тривала 14 років, розпочавшись ще у 1843 році.  
• Літературний рід: Епос.  
• Жанр: Твір визначається як перший україномовний історичний роман. Водночас він є романом-хронікою, що підкреслює його документальну основу та послідовне відтворення історичних подій. Наявність динамічного сюжету, інтриг та несподіваних поворотів долі героїв дозволяє класифікувати його також як історико-пригодницький роман.  
• Літературний напрям (течія): Романтизм. Куліш свідомо орієнтувався на новаторські пошуки в європейській прозі початку XIX століття, зокрема на творчість засновника жанру історичного роману Вальтера Скотта, про що неодноразово згадував сам.  

Історичний Контекст та Основа

• Епоха: Події роману розгортаються на тлі одного з найтрагічніших періодів в історії України — доби Руїни. Цей час, що настав після смерті Богдана Хмельницького, характеризувався глибоким політичним розколом Гетьманщини, виснажливими громадянськими війнами, боротьбою старшинських угруповань за владу та руйнівними іноземними інтервенціями.  

• Центральна подія: В основі сюжету лежить реальна історична подія — Ніжинська «чорна рада», що відбулася 27–28 червня 1663 року. Назва ради походить від того, що право голосу на ній отримала не лише козацька старшина, а й «чернь» — прості козаки, селяни та міщани, що стало вирішальним фактором у виборах гетьмана.  

• Політична ситуація: На момент подій Україна була фактично розділена по Дніпру. Правобережна Україна, що відійшла до Речі Посполитої, мала свого гетьмана — Павла Тетерю. На Лівобережжі, яке перебувало під протекторатом Московського царства, точилася гостра боротьба за гетьманську булаву між кількома претендентами.  

• Основні претенденти на гетьманство (історичні постаті):

• Яким Сомко: Переяславський полковник і наказний гетьман. Він представляв інтереси заможної козацької старшини, яка прагнула зберегти автономію Гетьманщини, її права та вольності під протекцією царя.  

• Іван Брюховецький (Іванець): Кошовий отаман Запорозької Січі. Будучи вправним демагогом, він спирався на підтримку козацьких низів («черні») та Москви, обіцяючи народу соціальну рівність та полегшення.  

• Василь Золотаренко: Ніжинський полковник, який, подібно до Сомка, відбивав інтереси старшинської верхівки.  

• Результат ради: Завдяки підтримці «черні» та московських представників перемогу здобув Іван Брюховецький. Невдовзі після ради він наказав стратити своїх головних опонентів — Якима Сомка та Василя Золотаренка, утвердивши свою владу.  

Джерельна База Роману

Пантелеймон Куліш, будучи не лише письменником, а й фаховим істориком, підійшов до створення роману з винятковою ретельністю, спираючись на широку джерельну базу.

• Ключове джерело: Центральне місце серед джерел посідає «Літопис Самовидця». Значення цієї пам’ятки для роману важко переоцінити, адже Куліш не просто використав її, а фактично відкрив для науки: він першим дослідив і видав цей текст. Літопис, авторство якого приписують генеральному підскарбію часів Руїни Роману Ракушці-Романовському, охоплює події 1648–1702 років і вважається одним із найцінніших джерел з історії України другої половини XVII століття.  

Для Куліша «Літопис Самовидця» став не лише фактографічною канвою, а й ідеологічною опорою. Автор літопису, будучи представником старшини, прихильно змальовував Якима Сомка як представника порядку та державницької мудрості, водночас негативно оцінюючи анархічні рухи низів та політиків, що орієнтувалися на розбрат. Куліш запозичив у літописця цю консервативно-державницьку оптику. Відтворюючи в романі протистояння Сомка і Брюховецького, він не просто переказував події, а використовував авторитет «очевидця» для обґрунтування власної політичної філософії, яка ставила освічену еліту вище за некеровану «чернь». Таким чином, історичне джерело стало інструментом легітимації авторської концепції.  

• Інші джерела:

• Козацькі літописи: Окрім «Літопису Самовидця», автор звертався до літопису Григорія Грабянки та інших хронік.  

• Історичні праці: Куліш опрацював основні на той час праці з історії України, зокрема «Историю Малороссии» Миколи Маркевича та «Историю Малой России» Дмитра Бантиш-Каменського.  

• Фольклор: Важливим джерелом для відтворення духу епохи, мови та психології персонажів слугував український фольклор: народні думи, історичні пісні, перекази та легенди про козаччину.  

• Архівні документи: Як дослідник, Куліш проводив значну роботу в архівах, збираючи старовинні документи в монастирях та інших установах, що дозволило йому збагатити твір унікальними деталями.  

Ідейно-Тематичний Аналіз

• Тема: Центральною темою роману є зображення боротьби за гетьманську владу як уособлення глибокого суспільно-політичного розколу українського суспільства в добу Руїни. Куліш аналізує причини національної трагедії, вбачаючи їх не стільки в зовнішніх факторах, скільки у внутрішньому розбраті.  

• Ідея: Головна ідея твору — це заклик до національної єдності, злагоди та подолання згубного егоїзму різних соціальних груп заради спільної мети — побудови сильної держави. Автор утверджує думку, що на чолі нації має стояти свідома, освічена та моральна еліта (втілена в образі Сомка), а не популісти, що спираються на темні інстинкти натовпу.  

• Проблематика: Роман порушує низку фундаментальних проблем, що залишаються актуальними для української історії:

• Державність і народ: Конфлікт між двома моделями державотворення: елітарною, заснованою на законі та порядку, і охлократичною, що базується на волі некерованої «черні».

• Національна єдність: Трагедія розколу України на Правобережну і Лівобережну, а також внутрішня прірва між соціальними станами: старшиною, запорожцями, міщанами та селянами.

• Ідеальний правитель: Пошук образу ідеального лідера нації, наділеного мудрістю, шляхетністю та державницьким мисленням.

• Патріотизм і зрада: Протиставлення щирого служіння Батьківщині (Шрам, Сомко) та боротьби за особисту владу, що маскується патріотичними гаслами (Брюховецький).

• Роль Запорозької Січі: Амбівалентне, двоїсте зображення Січі: з одного боку, як осередку вольності, лицарства та демократії (Кирило Тур), з іншого — як джерела анархії, руйнації та соціального хаосу (запорозька голота).

• Історична пам’ять: Наголошення на необхідності вивчати трагічні уроки минулого, щоб уникнути їх повторення в майбутньому.  

Поетика та Композиція

• Структура: Роман складається з 18 розділів, що дозволяє автору детально та послідовно розгортати складний сюжет.  

• Сюжетні лінії: У творі майстерно переплітаються дві основні сюжетні лінії:

1. Історико-політична: Подорож полковника Шрама та його сина Петра з Правобережжя на Лівобережжя з метою підтримати наказного гетьмана Якима Сомка в боротьбі проти Івана Брюховецького. Кульмінацією цієї лінії є сама Чорна рада в Ніжині.  

2. Любовна: Історія кохання Петра Шраменка та доньки заможного хуторянина Лесі Черевань, яка ускладнюється суперництвом з харизматичним і непередбачуваним запорожцем Кирилом Туром.  

• Композиційний прийом: Ключовим прийомом, що організовує структуру роману, є подорож героїв. Запозичений у Вальтера Скотта, цей прийом дозволяє Кулішу створити широку панорамну картину життя України XVII століття. Подорожуючи, герої зустрічають представників різних соціальних верств — від козацької старшини та заможних хуторян до київських міщан та запорозької голоти, — що розкриває перед читачем глибину суспільних конфліктів та суперечностей епохи.  

Образ дороги в романі виходить за межі суто композиційного прийому, перетворюючись на потужний символ. Це не просто фізичне переміщення героїв у просторі, а метафора трагічних блукань самої України в пошуках власного історичного шляху. Подорож Шрама, що починається з благородною метою об’єднання, на кожному етапі лише глибше розкриває прірву, що розділяє різні частини нації. Дорога веде не до злагоди, а до трагічної кульмінації — Чорної ради, де розкол стає остаточним і кривавим. Таким чином, дорога символізує розколоту свідомість нації, відсутність спільного шляху та внутрішні причини національної катастрофи.

• Символічні образи:

• Дорога: Символ нелегкої, повної випробувань історичної долі України, шлях пошуку істини та національної ідеї.  

• Хутір (Хмарище Череваня): Символ ідеального, гармонійного світу, острівець мирного, культурного життя та родинного затишку посеред хаосу Руїни. Він є втіленням «хутірської філософії» Куліша, яка протиставляє творчу працю осілої людини руйнівній енергії козацької вольниці.  

• Запорозька Січ: Символ волелюбності, козацького лицарства, але водночас і некерованої, руйнівної стихії, що загрожує самому існуванню держави.  

Система Персонажів

Персонажі роману чітко поділяються на дві групи: реальні історичні особи та вигадані художні образи, які, однак, є типовими представниками своєї епохи та соціального стану.  

• Історичні персонажі:

• Яким Сомко: Втілення авторського ідеалу правителя-державника. Він зображений як мудрий, шляхетний, освічений політик, який дбає про єдність та могутність України. Сомко — трагічна постать, чиї державницькі ідеї випереджають свій час і не знаходять розуміння у розбурханого народу. Його зовнішність підкреслює його винятковість: «був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної».  

• Іван Брюховецький: Повний антипод Сомка. Це образ політичного авантюриста, демагога та популіста. Він майстерно маніпулює «черню», граючи на її заздрості та жадобі, щоб здобути владу. Його зовнішня простота та скромність («наче собі чоловічок простенький, тихенький») є лише маскою, що приховує підступну та безпринципну натуру.  

• Вигадані персонажі:

• Полковник Шрам (Чепурний): Уособлення старої, патріотичної козацької старшини, загартованої у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Він є палким патріотом, який не може спокійно спостерігати за розбратом і готовий пожертвувати життям заради єдності України. Його образ є зв’язковою ланкою між славним минулим та трагічним сьогоденням.  

• Петро Шраменко: Син Шрама, молодий, хоробрий та шляхетний козак. Він втілює ідеал козацької честі та відданості. Як представник нового покоління, він має будувати майбутнє. Його любовна лінія, що завершується одруженням з Лесею, символізує незнищенність життя та надію на майбутнє попри історичні катаклізми.  

• Кирило Тур: Найяскравіший романтичний образ у творі. Запорожець, курінний отаман, він є втіленням козацької вольниці, нестримної сили, химерності та лицарства. Тур живе за власним кодексом честі, який часто суперечить суспільним нормам. Його образ амбівалентний: він і розбишака, здатний викрасти наречену, і водночас шляхетний лицар, готовий на самопожертву заради порятунку свого вчорашнього ворога Сомка.  

• Михайло Черевань: Заможний козак, який відійшов від військових справ і втілює ідеал мирного, осілого життя, прагнення до особистого щастя та добробуту. Він «тяжко грошовитий, да й веселий пан», що цінує затишок свого хутора вище за політичні бурі.  

• Леся Черевань: Ідеалізований жіночий образ, втілення краси, ніжності та вірності. Вона є символом самої України, за серце якої змагаються різні сили: державницька (Сомко, за якого її сватають), патріотично-дієва (Петро) та анархічно-стихійна (Тур).  

• Божий Чоловік: Сліпий кобзар, який є носієм вищої, народної мудрості та християнської моралі. Він стоїть над політичними чварами, уособлюючи духовну правду та совість нації. Його діяльність — викуп невільників — є символом справжнього, дієвого служіння народу.  

Ідеологічні Платформи в Романі

Конфлікт у романі розгортається не лише між особистостями, а й між цілими ідеологічними платформами, що представляють різні шляхи розвитку для України.

• Яким Сомко (Державницька еліта):

• Соціальна база: Козацька старшина, заможне городове козацтво, освічені кола.

• Політична мета: Побудова об’єднаної, сильної, автономної України під єдиною гетьманською булавою. Орієнтація на порядок, закон, освіту та європейські зразки.

• Методи: Політичні союзи, опора на свідому еліту, намагання дисциплінувати козацтво, певна зневага до некерованої «черні».

• Іван Брюховецький (Охлократичний популізм):

• Соціальна база: Запорозька голота, «чернь» (найбідніше козацтво, селяни, міська біднота).

• Політична мета: Здобуття особистої влади будь-якою ціною. Ця мета маскується обіцянками соціальної рівності («Усі будемо рівні!») та збагачення для низів за рахунок «дуків» (багатіїв).

• Методи: Демагогія, соціальний популізм, розпалювання класової ворожнечі, підкуп, залякування, опора на зовнішню силу (Москву).

• Кирило Тур (Анархічна вольниця):

• Соціальна база: Запорозьке лицарство, січове побратимство.

• Політична мета: Відсутність чіткої державної програми. Головний пріоритет — особиста свобода, козацька честь та побратимство, які ставляться вище за державні інтереси та закони.

• Методи: Індивідуальні героїчні вчинки, збройна сила, ігнорування будь-якої влади та дисципліни, дія за велінням серця, а не політичного розрахунку.

Частина II: Критична Стаття: «Чорна Рада» як Модель Українського Історичного Вибору

Вступ: «Чорна Рада» як Історіософський Проєкт Куліша

Роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша є значно більшим явищем, ніж просто перша вдала спроба історичного роману в українській літературі. Це глибокий історіософський проєкт, у якому автор, звертаючись до подій XVII століття, намагається діагностувати хронічні хвороби української державності та запропонувати власну модель їхнього подолання. Твір став художнім втіленням складної еволюції поглядів самого Куліша — від юнацького романтизму та захоплення козаччиною до зрілого консерватизму, який цінував порядок, культуру та сильну елітарну владу. У романі ще відчутні відголоски ідей Кирило-Мефодіївського братства, членом якого був Куліш: прагнення до справедливого суспільного ладу, опертя на християнську мораль (образ Божого Чоловіка). Проте «Чорна рада» є радше полемікою з народницькими ідеалами братчиків, пропонуючи елітарну, а не демократичну модель державотворення. 

Конфлікт Двох Україн: Державництво проти Охлократії

Центральна вісь роману — непримиренне протистояння Якима Сомка та Івана Брюховецького — є метафорою вічного українського конфлікту між двома началами: державницьким, конструктивним, та анархічним, руйнівним. Сомко втілює ідеал освіченого, шляхетного правителя, який мислить категоріями єдиної держави. Однак його раціональність, честь і державницька мудрість виявляються безсилими перед ірраціональною, сліпою силою натовпу, яку вміло скеровує демагог Брюховецький. Поразка Сомка — це не лише особиста трагедія, а й поразка самої ідеї порядку, цивілізованого розвитку та еволюційного поступу.  

Куліш одним із перших в українській літературі наважився зобразити народ не як ідеалізовану, безгрішну масу, а як «чернь» — небезпечну, темну стихію, нездатну до державницького мислення і керовану низькими інстинктами: заздрістю та жадобою наживи. Цей підхід різко контрастував з народницькою ідеологією більшості його сучасників. У цьому контексті «Чорна рада» постає як глибоко антипопулістський маніфест. Написаний в епоху зародження народництва, роман фактично застерігає від ідеалізації простого люду. Куліш демонструє, як легко маніпульований натовп, спокушений простими гаслами Брюховецького про рівність і поділ майна, власноруч знищує свою національну еліту в особі Сомка. Трагічний фінал роману прямо доводить, що головною причиною поразки української державності в XVII столітті була не так зовнішня агресія, як внутрішня перемога охлократії над аристократією духу. Цей висновок робить роман надзвичайно актуальним для розуміння політичних процесів будь-якої епохи, де популізм загрожує основам державності.

Еволюція Поглядів Куліша: Від Романтизації до Критики Козацтва

Роман є унікальним свідченням внутрішньої боротьби самого автора, його складної інтелектуальної еволюції від романтичного захоплення козацтвом до його гострої критики. Ця двоїстість відображена в системі образів. Образ Кирила Тура — це данина ранньому, романтичному Кулішу. Тур — це ідеальний козак-лицар, вільний, сильний, шляхетний у своїй дикості, втілення всього того, чим автор захоплювався в молодості.  

Водночас образ безіменної запорозької маси, що приводить до влади Брюховецького, є втіленням пізнішого, критичного погляду Куліша. Це вже не лицарі, а руйнівники, «гіркі п’яниці та розбишаки великі», як пізніше схарактеризує цей погляд Іван Франко. Оскільки роман писався протягом 14 років, він зафіксував сам процес цієї болісної світоглядної трансформації. «Чорна рада» — це не цілісний ідеологічний пам’ятник, а текстове поле битви, на якому Куліш-романтик бореться з Кулішем-консерватором. Кирило Тур — це ностальгія за ідеалом, що минає. Запорозька «чернь» — це гірке прозріння і вирок цьому ідеалу. Роман фіксує сам процес болісної переоцінки національної історії, що робить його психологічно та інтелектуально напруженим.  

Вплив Вальтера Скотта та Європейський Контекст

Створюючи свій роман, Пантелеймон Куліш свідомо орієнтувався на жанрову модель, розроблену Вальтером Скоттом, що свідчить про його прагнення вписати українську літературу в європейський контекст. Спільними рисами є поєднання реальних історичних постатей з вигаданими персонажами, наявність двох переплетених сюжетних ліній (політичної та любовної), використання історичних подій як тла для розкриття людських доль.  

Проте, запозичивши форму, Куліш наповнив її глибоко національним, трагічним змістом. На відміну від Скотта, для якого історія часто є мальовничим, хоч і драматичним, тлом, а фінал твору зазвичай веде до примирення антагоністичних сил і встановлення національної гармонії (як в «Айвенго»), для Куліша історія — це жива, незагоєна рана і предмет болісної рефлексії. Його роман веде не до примирення, а до катастрофи, розколу та національної трагедії. Куліш довів, що українська історія є достатньо багатою та драматичною, щоб стати основою для епічного твору європейського масштабу. 

Критична Рецепція та Позачасова Актуальність

«Чорна рада» одразу після виходу отримала високу оцінку найавторитетніших постатей свого часу. Тарас Шевченко, прочитавши роман двічі, у листі до Куліша висловив своє захоплення лаконічно, але вичерпно: «Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий за “Чорну раду”… не скажу більше нічого, як спасибі».  

Іван Франко давав твору складнішу, діалектичну оцінку. Він називав роман «найліпшою історичною повістю в нашій літературі», а Куліша — «перворядною звіздою» українського письменства. Водночас Франко вказував на суперечливість поглядів автора, його непослідовність, що втілилась у знаменитій фразі: «друга половина думки б’є першій в пику». Він вбачав у романі відображення як величі, так і слабкості українського національного духу.  

Проблеми, порушені в романі, — розбрат еліт, небезпека популізму, маніпуляція суспільною думкою, пошук національного лідера, згубність зовнішніх впливів — виявилися напрочуд стійкими в українській історії. Вони залишаються гостро актуальними і сьогодні, що робить «Чорну раду» твором, який постійно перечитується в контексті нових історичних викликів, щоразу відкриваючи нові грані та сенси.  

Висновки: Спадщина та Значення «Чорної Ради»

«Чорна рада» Пантелеймона Куліша — це більше, ніж перший український історичний роман. Це фундаментальний текст нової української літератури, який заклав традицію інтелектуальної прози та глибокого філософського осмислення історії. Твір став потужним чинником формування національної ідентичності, засвідчивши, що український народ має власну велику і трагічну історію, гідну епічного втілення на рівні найкращих зразків світової літератури.  

Роман Куліша залишається не лише видатною пам’яткою літератури, а й постійним попередженням про небезпеки внутрішнього розколу, соціальної демагогії та політичної незрілості. Він пропонує для роздумів складну, неоднозначну і болісну модель взаємин між народом, елітою та державою, залишаючи відкритим питання про здатність нації вчитися на власних історичних помилках.