Микола Вінграновський

Збірка поезій “Цю жінку я люблю” (вперше видана 1984 р.) є квінтесенцією його інтимної та філософської лірики за 20-річний період. Критика (зокрема Іван Дзюба) відзначала органічність та природну силу його унікальної образності, хоча деякі (як Михайло Слабошпицький) вказували на ризик “сентиментальності” в окремих елегійних творах.

Смислова глибина вірша “У синьому небі я висіяв ліс” породила безліч інтерпретацій: критики вбачали в ньому не лише оспівування кохання до жінки, а й гімн любові до природи, до України та нації, до власної душі та долі.

Психологізм та ідея вірша «Цю жінку я люблю» ставлять його в один ряд із шедеврами української інтимної лірики. Він продовжує традицію глибокого психологічного аналізу, притаманну Франкові чи Шевченку, але водночас споріднений з поезією Павла Тичини «О панно Інно…».