Григорій Манишин

Станіславський феномен (СФ) являє собою унікальне мистецьке явище, що виникло в Івано-Франківську на зламі 1980-х і 1990-х років. Хоча місто на той час носило радянську назву Івано-Франківськ (до 1939 року – Станіславів, у 1939–1962 рр. – Станіслав)

Реалізм другої половини ХІХ століття став ключовим етапом у розвитку української літератури та виконав кілька фундаментальних історичних завдань. Спадщина реалізму виявилася надзвичайно тривкою.

Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років в українську культуру увійшло нове покоління творчої інтелігенції, яке згодом отримало назву «шістдесятники». Це явище було не просто літературною школою, а потужним, хоч і нетривалим, культурним спалахом, який справедливо називають «другим українським Відродженням ХХ століття».

Друга світова війна стала для української літератури періодом трагічного парадоксу. З одного боку, вона спровокувала безпрецедентне патріотичне піднесення, змусивши митців звернутися до глибоких філософських питань буття, що породило твори надзвичайної щирості та сили.

В українській культурі авангардний вибух припав на 1920-ті роки — період, що увійшов в історію під двома назвами: самоназвою “Червоний Ренесанс” та ретроспективною, трагічною назвою “Розстріляне відродження”. Цей культурний сплеск став можливим завдяки унікальному збігу історичних обставин.

«Празька школа» посідаєвиняткове місце. Це не просто група поетів, об’єднаних географією вигнання, а
унікальний ідейно-естетичний феномен, народжений з травми поразки.

Літературний процес у Західній Україні в період між двома світовими війнами, аж до 1939 року, являє собою унікальний феномен в історії української культури. Існуючи в умовах бездержавності та поділу етнічних територій, він не лише зберіг свою життєздатність, але й досяг значних мистецьких вершин.

Поява групи київських неокласиків на літературній арені 1920-х років стала одним із найяскравіших і водночас найтрагічніших явищ в історії української культури. Цей період, що його самі митці називали «Червоним ренесансом», а пізніші історики охрестили «Розстріляним відродженням».

Інтелектуальний фундамент Івана Франка значною мірою сформований під впливом раціоналізму та позитивізму XIX століття. Він був мислителем, який високо цінував логіку, наукове пізнання та ідею суспільного
прогресу.