📘Авірон

Авірон: Юнак-вільнодумець, серце якого сповнене сумнівами щодо віри Мойсея та правил, які вона встановлює. Він є чутливим, з ніжною душею, прагне істини та справедливості. Переживає глибоку внутрішню боротьбу, коли бачить жорстокість та маніпуляції, що відбуваються в таборі. Він закоханий в Асху і прагне з нею щастя.

Моїсей: Переосмислений Хоткевичем як властолюбець і лжепророк. Він зображений як сильний, харизматичний лідер, який використовує ім’я Бога для утвердження своєї влади та маніпулювання народом. Його дії часто жорстокі й безкомпромісні.

Арон: Брат Мойсея, його заступник. Він м’який, добросердий, але безхарактерний і безвільний. Не може тримати народ у послусі після відходу Мойсея і піддається тиску, беручи участь у створенні золотого тільця.

Датан: Брат Авірона, скептик, який відкрито висміює Мойсея і його “брехню”, піддаючи сумніву його божественний авторитет. Він є голосом бунту та сумніву.

Корей: “Безбожний” чоловік, який відкрито регоче з молитви Мойсея і критикує його дії. Він є частиною сонму, що підбурює народ.

Веселіїл: Головний майстер, призначений Богом та благословенний Моїсеєм для будівництва святині. Він зображений як майстер своєї справи, але цинічний і “погано лається”. Він не бачить цілі, лише роботу, і висміює “святиню Ізраїля”.

Асха: Дівчина, в яку закоханий Авірон. Вона є для нього символом чистоти, кохання та джерелом щастя.

Ісус, син Навінів: Молодий парубок, який завжди близько коло Мойсея, ходить з ним і слухає “пророчих розмов”. Його обличчя “суворе, рішуче”.

Лінія віри та сумніву Авірона: Молодий Авірон починає повість як вірний прихильник Мойсея та його віри. Проте, з часом він починає сумніватися, ставлячи під сумнів дії Мойсея та сутність Бога. Його внутрішня боротьба з сумнівами, що “як дикі гієни жеруть верблюда”, є центральною у творі.

Лінія боротьби Мойсея за владу та покору народу: Ця лінія розкриває дії Мойсея, спрямовані на утвердження його авторитету як пророка та лідера. Він використовує страх, чудові знамення (громи, вогненний стовп), жорстокі покарання (винищення трьох тисяч людей) та складні ритуали для утримання народу в покорі.

Лінія бунту та ідолопоклонства: Коли Мойсей довго відсутній на горі, народ, підбурюваний такими постатями, як Корей та Датан, починає сумніватися в його поверненні. Це призводить до бунту, вимоги “зробити Бога” і створення золотого тільця, що символізує відхід від невидимого Бога до матеріальних ідолів.

Лінія кохання Авірона та Асхи: Ця лінія є ліричним відступом, що показує прагнення Авірона до особистого щастя та любові. Асха є його єдиною втіхою та джерелом чистого щастя серед загального хаосу та жорстокості.

Лінія філософського осмислення добра і зла: Через внутрішні монологи Авірона та діалоги персонажів розкривається осмислення сутності добра і зла, справедливості, свободи, віри та правди. Авірон приходить до висновку, що “Бог благий” не може “веліти неблагая”, а людські покарання не є волею Бога.

Повість “Авірон” має послідовну композицію, що складається з дванадцяти розділів. Сюжет розгортається лінійно, простежуючи події після відходу Мойсея на Синайську гору та паралельно розкриваючи внутрішню трансформацію Авірона.

На початку твору подається опис очікування народом Мойсея, його величі та ролі як пророка. Далі відбувається тривала відсутність Мойсея, що спричиняє зростання сумнівів і неспокою серед народу. Це призводить до бунту та створення золотого тільця, під керівництвом Арона та майстра Веселіїла. Наступний етап – повернення Мойсея, його гнів та жорстоке покарання за ідолопоклонство, під час якого Авірон бере участь у винищенні трьох тисяч людей, що стає для нього тяжким моральним випробуванням. Далі йде період очищення, побудови скинії та встановлення нових ритуалів, які Мойсей детально описує. Повість завершується глибокими філософськими роздумами Авірона про Бога, істину, владу та обман, що призводять його до повного розчарування в Мойсеї та його “бозі”, і до повного відчаю.

Проблема влади та маніпуляції: Повість викриває природу влади, яка, прикриваючись ім’ям Бога, маніпулює народом, утверджує свою волю через страх та жорстокість. Мойсей зображений як властолюбець, який перетворює віру на інструмент контролю.

Проблема сліпої віри та свободи думки: Центральною є проблема вибору між сліпою покорою “божому” слову лідера та індивідуальним сумнівом, критичним осмисленням і пошуком справжньої істини. Авірон є втіленням вільнодумства, що протистоїть масовій покорі.

Проблема морального вибору та відповідальності: Герої постають перед важкими моральними дилемами. Авірон, беручи участь у кривавій розправі, переживає глибокий душевний біль та намагається осмислити поняття гріха, справедливості та власної відповідальності.

Проблема сутності Бога та релігії: Хоткевич переосмислює біблійні образи, ставлячи питання про те, чи є Бог, про якого говорить Мойсей, справді благим, чи це лише вигадка для маніпуляції. Віра протиставляється прагматизму.

Проблема людського страждання та жорстокості: Твір яскраво зображує страждання народу, спричинені як зовнішніми обставинами (пустеля, голод), так і внутрішньою жорстокістю, що провокується владою.

Психологізм: Глибоке розкриття внутрішнього світу Авірона, його душевних мук, сумнівів, боротьби між вірою та прозрінням. Показано його еволюцію від вірного послідовника до повного розчарування та відчуття відчаю.

Символіка: Пустеля – символ випробувань, самотності, безнадії. Золотий тілець – символ ідолопоклонства, відступу від справжньої віри, матеріалізму. Меч – символ жорстокості, насильства, сліпої покори. Скинія – символ штучно створеної релігійності та влади.

Контраст: Повість побудована на численних контрастах: велич Мойсея проти його властолюбства; чистота віри Авірона проти цинізму Датана та Веселіїла; зовнішня урочистість ритуалів проти внутрішнього розчарування та сумніву. Також контрастують Мойсей, що “говорив з Богом”, та Арон, що “був м’який, добросердий і ласкавий чоловік, але безхарактерний і безвільний”.

Біблійні алюзії та ремінісценції: Використання відомих біблійних сюжетів та образів (Мойсей, Лазар, Арон, золотий тілець, Синайська гора), але з їх переосмисленням та наданням нових, часто негативних, рис.

Риторичні запитання: Використовуються Авіроном у його внутрішніх монологах для вираження сумнівів та пошуку істини (“За що, за що я його вбив?”, “Чи може під’яремний родити овна?”).

Інвектива: У творі присутні різкі звинувачення та прокльони, що відображають емоційне напруження та гнів персонажів (наприклад, прокльони жінки на адресу Мойсея).

Деталізація описів: Детальні описи ритуалів, побуту таборів, зовнішності персонажів, що створює ефект занурення в атмосферу твору.

«Авірон» — повість українського письменника Гната Хоткевича на біблійну тематику, написана в 1910 році і видана лише в 1917 році. Така затримка з публікацією була спричинена “неприхильним ставленням до твору з боку царської цензури”. У цій повісті Хоткевич перероблює відомий біблійний сюжет про Мойсея, що було досить сміливим кроком для тогочасного суспільства. Він трактує Мойсея не як безгрішного пророка, а як властолюбця і лжепророка, чиї дії призводять до трагічних наслідків.

Центральним персонажем повісті є Авірон — юнак-вільнодумець, який протистоїть Мойсею. Серце Авірона сповнене сумнівами щодо віри Мойсея та правил, які вона встановлює. Твір є глибоким філософським роздумом про природу влади, віри, свободи та морального вибору, що відображає модерністські тенденції в українській літературі початку XX століття. Повість викликала значні дискусії, оскільки руйнувала канонічний образ Мойсея та ставила під сумнів сліпу покору.

Розширений аналітичний паспорт твору

Твір “Авірон” Гната Хоткевича є повістю, написаною в жанрі історико-філософської прози з елементами біблійної алегорії та психологічного роману. Автор, Гнат Хоткевич, відомий як багатогранна постать української культури початку XX століття, створив цей текст у 1917 році, під час Першої світової війни, коли перебував у еміграції в Росії, зокрема в Воронежі. Повість була вперше опублікована в 1928 році в Харкові у видавництві “Рух”, а згодом перевидана в 1930 році. Вона входить до циклу творів Хоткевича, присвячених біблійним мотивам, де автор переосмислює старозавітні сюжети через призму сучасних йому соціальних і філософських проблем. Головний герой, Авірон, – молодий юдей, брат бунтівника Датана, зображений як ідеаліст, чия віра в Бога та пророка Мойсея проходить через випробування сумнівами, розчаруванням і духовною кризою. Сюжет розгортається на тлі виходу євреїв з Єгипту та їх мандрів пустелею, з фокусом на події біля гори Синай, де Мойсей отримує заповіді. Хоткевич використовує біблійні образи – Мойсея, Арона, Корея, херувимів – для алегоричного зображення влади, релігії та людської природи. Тема твору – криза віри в авторитети, конфлікт між ідеалізмом і реальністю, а також критика релігійного фанатизму та влади, що маскується під божественну волю. Мова повісті архаїзована, з елементами біблійного стилю, що створює ефект стародавнього оповідання, але водночас пронизана модерністськими психологічними деталями. Обсяг тексту становить близько 150 сторінок у стандартному виданні, з поділом на розділи без нумерації, де наратив ведеться від третьої особи з вкрапленнями внутрішніх монологів героя. У літературному контексті “Авірон” пов’язаний з традицією української прози, натхненної Біблією, подібно до творів Лесі Українки (“На полі крові”) чи Івана Франка (“Мойсей”), але вирізняється скептицизмом щодо релігійної влади. Критика сприймала повість як антиклерикальний твір, де Хоткевич, впливаючи марксистськими ідеями та власним досвідом революційних подій, розкриває механізми маніпуляції масами. У сучасних інтерпретаціях акцент на екзистенційній кризі героя, що робить твір актуальним для тем ідентичності та духовного пошуку. Бібліографічні дані: оригінальне видання – Харків, 1928; сучасні перевидання – у збірках творів Хоткевича, наприклад, у 2007 році від видавництва “Фоліо”. Історичний контекст: написаний під час революційних потрясінь, повість відображає розчарування інтелігенції в лідерах і ідеологіях, з паралелями до української боротьби за незалежність.

Критична стаття: “Авірон” Гната Хоткевича: від віри до сумніву в пустелі влади

Гнат Хоткевич, один з найяскравіших представників українського модернізму, у своїй повісті “Авірон” занурює читача в світ старозавітних мандрів, де біблійна історія стає дзеркалом для сучасних йому дилем. Написаний у 1917 році, твір не просто переказує події виходу євреїв з Єгипту, а перетворює їх на філософську драму про кризу віри, влади та людської душі. Головний герой, молодий Авірон, починає свій шлях як щирий вірянин, захоплений фігурою Мойсея – пророка, що веде народ до обіцяної землі. Але поступово, через спостереження за хаосом у таборі, бунтами та внутрішніми конфліктами, його ідеалізм руйнується, відкриваючи жорстоку реальність: релігія може бути інструментом маніпуляції, а лідери – звичайними людьми з людськими слабкостями.

Сюжет повісті розгортається навколо ключових біблійних епізодів: прибуття до гори Синай, отримання заповідей, бунт Корея та створення золотого тельця. Хоткевич майстерно переплітає ці події з внутрішнім світом Авірона, роблячи його alter ego для читача. На початку Авірон – втілення наївної віри. Він блукає табором, сповнений туги за Мойсеєм, якого сприймає як посередника між Богом і людьми. “Великий він, Моїсей! Вдані словеса господні во уста його”, – думає герой, і ці слова відображають колективну надію народу. Але вже в перших розділах з’являються тріщини: табір занедбаний, люди скаржаться, а відсутність пророка породжує хаос. Хоткевич описує це з натуралістичною детальністю – сміття, бруд, сварки жінок, – щоб підкреслити контраст між ідеалом і реальністю. Це не просто фон: пустеля стає метафорою духовної порожнечі, де віра випробовується щоденними труднощами.

Одним з центральних мотивів є образ Мойсея, якого Хоткевич зображує амбівалентно. З одного боку, пророк – харизматичний лідер, що надихає народ, приймає закони від Бога і карає бунтівників. Але з іншого – він постає як хитрий політик, що маніпулює страхом і надією. Коли Мойсей спускається з гори з заповідями, народ у захваті, але Авірон починає помічати фальш: “Моїсей стояв осторонь і мовчав. Лице йому було суворе, і лише очі… горіли таким вогнем задоволення влади”. Тут Хоткевич вводить тему влади, яка маскується під божественну волю. Це особливо видно в епізоді з золотим тельцем: Арон, брат Мойсея, дозволяє створити ідола, щоб заспокоїти народ, а потім Мойсей карає тисячі, але щадить винуватців – себе і брата. Авірон, ставши свідком цього, переживає кризу: “Хто ж обманець з вас двох? Чи Мойсей… Чи ти сам, Боже?”

Ця криза віри – серцевина повісті. Хоткевич, впливаючи своїм досвідом революціонера (він брав участь у подіях 1905 року, був заарештований), показує, як ідеали руйнуються під тиском реальності. Авірон, закоханий в Асху, мріє про просте щастя, але його залучають до роботи над святинею – ковчегом завіту. Спочатку це наповнює його ентузіазмом: “Він прийме участь в роботі Господа! Його рука доторкнеться святині цілого народу!” Але в майстерні Веселіїла, грубого ремісника, що лається і зневажає священне, Авірон бачить профанацію. Майстер ліпить херувимів, глузуючи з Бога, а Мойсей сміється над цим. Кульмінація – нічна оргія в шатрі, де пророки п’ють і розпусничають. “Зручним рухом підхопив Веселіїл янгола… І здавалося, що грався він”, – пише Хоткевич, показуючи, як священне стає фарсом. Авірон вибігає в пустелю, волаючи до Бога: “Покажи мені лице своє… Бо як ні… не вірю я тоді в тебе”. Це екзистенційний крик, подібний до сумнівів у творах Достоєвського чи Камю, але вкорінений в українській традиції скептицизму щодо влади, як у Франка чи Шевченка.

Хоткевич не просто критикує релігію: він розкриває механізми соціального контролю. Народ у повісті – маса, що коливається між вірою і бунтом. Бунт Корея – це голос скептиків, що сумніваються в Мойсеєвій монополії на Бога. “Корей говорить, що це все бреше Моїсей; ніякого Бога він не бачить, а тільки туманить людей”, – шепоче брат Авірона Датан. Автор симпатизує бунтівникам, показуючи їх як жертви репресій: Мойсей карає їх землею, що розверзається, – метафорою тоталітарного терору. Це відлунює історичний контекст: 1917 рік, революція в Росії, де Хоткевич бачив, як лідери маніпулюють масами. В Україні це резонує з боротьбою за незалежність, де “пророки” часто зраджували ідеали.

Стиль повісті поєднує архаїзм і модернізм. Мова імітує біблійну – “Адонай”, “глас труб небесних”, – але пронизана психологічними деталями: внутрішні монологи Авірона, описи емоцій. Пустеля – не просто декорація, а символ внутрішньої порожнечі: “Мила мати пустиня!.. Тобі горе – тобі й радість!” Це робить твір близьким до експресіонізму, де зовнішнє відображає внутрішнє. Жіночі образи, як Асха, додають ліризму, контрастуючи з жорстокістю чоловіків-вождів. Любов Авірона до Асхи – острівець чистоти в морі обману, але й вона загрожена: “Дай мені Асху, Боже!.. Ти ж маєш силу промовити до серця батька її”.

У літературному каноні “Авірон” стоїть поряд з “Мойсеєм” Франка, але Хоткевич радикальніший: якщо Франко бачить у Мойсеї трагічного героя, то тут пророк – цинічний маніпулятор. Це вплинуло на радянську критику, яка бачила в повісті антирелігійний пафос, але ігнорувала антиавторитарний. Сучасні читання акцентують екзистенціалізм: Авірон – прототип модерного інтелігента, що втрачає віру в ідеології. Для школярів і студентів твір – урок критичного мислення: не сліпо вірити авторитетам, а шукати правду в собі. Хоткевич, розстріляний у 1938-му за “націоналізм”, через “Авірон” попереджає про небезпеку тоталітаризму, де “Бог” – лише маска для влади.

Повість закінчується в пустелі, де Авірон корчиться в муках, а небеса мовчать. Це відкритий фінал: чи знайде герой нову віру, чи потоне в нігілізмі? Хоткевич не дає відповіді, змушуючи читача думати. У часи, коли Україна шукає свою ідентичність, “Авірон” нагадує: шлях до обіцяної землі – через сумніви, а не сліпу покору. Твір, з його глибоким психологізмом і філософською глибиною, заслуговує на місце в шкільній програмі як місток між біблійною традицією та сучасними пошуками сенсу.