📘Харків 1938

Підполковник Коцюба: Головний герой, співробітник СБУ У.Р.С.Р., який розслідує загрозу теракту під час Харківського карнавалу. Це вигадана постать, що символізує бюрократію та репресивний апарат держави, а не прямий прототип історичного Юрія Коцюбинського. Він займається депортаціями та аналізує картотеки репресованих.

Симон Петлюра: В альтернативній реальності роману — не національний герой, а міжнародний терорист, якого розшукують спецслужби У.Р.С.Р.. Він переховується в Парижі разом зі своїм ад’ютантом Василем Бнем і планує повернутися в Україну. Цей образ є іронічним перевертанням історичної постаті.

Володимир Винниченко: Історичний діяч, який у романі є урядовим пенсіонером і мешкає в Таганрозі. Він зображений як відсторонений інтелектуал, що розмірковує над публіцистикою та вагається, чи їхати на карнавал. Це сатиричний погляд на долю політика, що опинився на узбіччі історії.

Євген Коновалець: Диктатор, Гетьман-Президент У.Р.С.Р.. Його режим поєднує націоналістичну риторику з тоталітарними методами правління, що є втіленням ідеї «профашистської диктатури».

Олег, Олена, Степан: Група агентів СБУ, що полює на Петлюру в Парижі. Їхні імена є алюзією на ключових постатей ОУН — Олега Ольжича, Олену Телігу та Степана Бандеру, що є пародією на діяльність націоналістичного підпілля.

Детективна лінія: Основу сюжету складає розслідування підполковника Коцюби, який намагається викрити та знешкодити таємничого терориста — Симона Петлюру — напередодні та під час Харківського Пролетарського Карнавалу. Ця лінія, пародіюючи шпигунський роман, рухає дію та розкриває внутрішню кухню спецслужб тоталітарної держави.

Політично-емігрантська лінія: Розгортається паралельно в Парижі та Таганрозі. Вона зосереджена на постатях Симона Петлюри, який планує свою операцію, та Володимира Винниченка, який веде життя пенсіонера. Ця лінія показує альтернативні долі лідерів УНР, сповнені іронії та сатири.

Карнавально-гротескна лінія: Пов’язана з підготовкою та проведенням пишного, але лицемірного Харківського карнавалу. За святковим фасадом ховаються репресії, шпигунство та ідеологічний контроль, що символізує молодіжні організації «харити» та «джери» — пародію на піонерію та гітлерюгенд. Ця лінія є втіленням атмосфери «бенкету під час чуми».

Роман має нелінійну, монтажну структуру, де сюжетні лінії розвиваються паралельно в різних локаціях. Автор чергує сцени, що відбуваються в Харкові (розслідування Коцюби та підготовка до карнавалу), Парижі (полювання на Петлюру) та Таганрозі (рефлексії Винниченка). Твір поділено на чотири частини. Наративна техніка часто нагадує кінематограф або комікс, з акцентом на візуальності, «плакатності» та перебільшених жестах, що є свідомим стилістичним прийомом автора. Ключовим елементом композиції є інтертекстуальність та гра з історичними фактами, що створює ефект інтелектуального квесту для обізнаного читача.

Спорідненість тоталітарних ідеологій: Роман демонструє, як націоналізм може мутувати у профашистську диктатуру, ідеологічно близьку до нацизму та комунізму. Автор створює гібридний режим «націонал-комунізму», щоб показати універсальну небезпеку будь-якої репресивної системи.

Деконструкція національного міфу та десакралізація героїв: Твір ставить під сумнів ідеалізоване уявлення про національних героїв, перетворюючи Петлюру на терориста, а Винниченка — на пенсіонера. Це є спробою звільнити історію від бронзових пам’ятників та ідеологічних кліше.

Історична травма та пам’ять: Події роману відбуваються на тлі прихованої пам’яті про репресії 1930-х років, що є паралеллю до Голодомору та «Розстріляного відродження». Карнавал та сміхова культура стають способом опрацювання цих травм.

Природа влади та спокуса «сильної руки»: На прикладі режиму Євгена Коновальця автор досліджує, як мрія про сильну, стабільну державу легко перетворюється на диктатуру, що є попередженням для сучасного суспільства.

Жанровий синкретизм: Твір свідомо поєднує елементи альтернативної історії, антиутопії, шпигунського трилера, сатири, буфонади та бурлеску. Ця жанрова поліфонія є стратегією деконструкції канонів та створення багатошарового тексту.

Інтертекстуальність та історичні алюзії: Роман насичений численними посиланнями на реальні історичні події та постатей (Коновалець, Петлюра, Винниченко, Махно, Олена Теліга, Олег Ольжич та ін.), які поміщені в несподівані, пародійні контексти. Це перетворює читання на інтелектуальну гру.

Гротеск і буфонада: Як один із засновників «Бу-Ба-Бу», Ірванець широко використовує прийоми карнавалізації: поєднання високого й низького, доведення ситуацій до абсурду, іронію, що створює атмосферу балагану і слугує засобом сатиричної критики.

«Плакатний» стиль: Автор свідомо використовує стилістику, що нагадує комікс або німе кіно, з перебільшеними жестами, візуальною яскравістю та лаконічністю, уникаючи глибокого психологізму. Цей прийом підкреслює умовність та «зробленість» зображуваного світу.

Олександр Ірванець (нар. 1961 р.) — український письменник, поет, драматург, один із засновників літературного угруповання «Бу-Ба-Бу». Роман «Харків 1938» (Київ: Laurus, 2017. — 240 с.) є яскравим втіленням його постмодерної творчої манери. Твір увійшов до короткого списку премії «Книга року BBC-2017», а також отримав антипремію «Золота булька» за епатажність. Сам автор виношував ідею роману близько десяти років і зазначав, що книга буде зрозумілою вузькому колу читачів, добре обізнаних з історією та літературою України. Твір є не стільки фантазією про минуле, скільки гострою полемікою із сучасністю та застереженням від повторення історичних помилок.